“Міжвоєнні українські політичні емігранти стали одним із джерел формування української діаспори”

Наталія Кривець
http://www.history.org.ua

НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ
ЕМІГРАЦІЇ У НІМЕЧЧИНІ В 20-30-ті рр. ХХ ст.
Міжвоєнна хвиля української політичної еміграції була спрямована
насамперед на країни Європи, серед яких була і Німеччина. Серед
причин української еміграції міжвоєнної доби були військово-політичні
події, які розгорнулися на території України під час Першої світової
війни, поразка української революції, політичні репресії по відношенню
до національно-свідомої частини українського народу — громадсько-
політичних та культурних діячів. Біля сотні тисяч активних учасників
визвольної боротьби в Україні залишили рідні землі в 1919–1920-х рр.,
щоб продовжувати її іншими засобами як політична еміграція. Це
насамперед державно-політичні діячі та урядовці, військові та студен-
тська молодь, представники наукової і культурної інтелігенції тощо, які
і були фактором розгортання значної й інтенсивної наукової та куль-
турно-освітньої діяльності. Міжвоєнні українські політичні емігранти
стали одним із джерел формування української діаспори, вплинули на
збільшення її чисельності та підвищення її культурно-освітнього рівня
й політичної свідомості1. Українська діаспора жила долею рідного краю
і стала закордонним фронтом визвольної боротьби на рідних землях.
Як зазначає Василь Маркусь «вони (українські емігранти — авт.)
виправдали свою місію чи то на науково-культурному відтинку, чи
політично-програмовому й ідеологічному та у зв’язках із міжнародним
світом».2
Зосередження значної кількості емігрантів, зокрема, громадсько-
культурних діячів в Німеччині вимагало об’єднання та координації їх
зусиль для створення численних громадських і культурно-освітніх уста-
нов, ведення духовно-культурної та творчої роботи на чужині. Серед
значної кількості українських організацій, які постали вНімеччині і роз-
горнули значну координаційну роботу, виступали організаторами та
учасниками важливих громадсько-культурних заходів, відігравали ва-
гому роль в науковому та культурно-освітньому житті української емі-
грації в Німеччині слід відзначити такі: Українська громада в Берліні,
Спілка студентів-українців у Німеччині, Український науковий інсти-
тут в Берліні, Українське національне об’єднання, Союз українських
старшин у Німеччині та ін.
У 1922 р. у Берліні під головуванням професора Д. Дорошенка була
утворена Спілка об’єднаних громадських і добродійних українських ор-
ганізацій у Німеччині, до якої увійшли: Українська громада в Берліні,
Відділ Українського Червоного Хреста в Німеччині, Спілка студентів
українців у Німеччині, берлінська філія Національної ради українських
жінок, Союз українських старшин у Німеччині, товариство українських
євреїв у Німеччині, українські громади в таборах для інтернованих в
Целлє, Вінсдорфі і Кведлінбурзі та ін. Спілка відповідно до статуту мала
на меті координацію діяльності і співробітництва усіх організацій у сфері
добродійності, матеріальної, культурно-просвітньої, моральної і юри-
дичної допомоги і захисту інтересів українських громадян у Німеччині.
1923 р. в Кенігсберзі засновано Комітет опіки над українськими біжен-
цями з Західної України в Німеччині. Комітет ставив своїм завданням
допомагати українським біженцям, які тікали з окупованих поляками та
румунами українських земель. У 1926 р. цей комітет було перенесено до
Берліна.3
Українське посольство в Німеччині, яке діяло в Берліні до березня
1923 р. також здійснювало роботу щодо організації культурного життя
українських емігрантів, поширенню інформації про українські справи в
Німеччині, наданню допомоги студентам у навчанні тощо. Воно влашто-
вувало виклади, реферати та дискусії на різноманітні теми як політич-
ного так і економічного характеру, на яких з доповідями виступали
А.Марголін, В. Кедровський, В. Коваль, М. Левицький та ін.4 З нагоди
приїзду професора В. Коваля з України до Берліна посольство влашту-
вало його виклад про становище в Україні перед представниками ні-
мецької преси, промислових і фінансових кіл.5
З 14 березня 1919 р. пресове бюро посольства почало видавати свої ін-
формаційні бюлетені, в яких містилися усі поточні повідомлення про
українські справи. Бюлетені надсилались до редакцій часописів, урядо-
вим особам, політикам і публіцистам, закордонним посольствам і місіям
в Берліні, українським представництвам за межами Німеччини. Видава-
лися книжки на німецькій і інших мовах з історії, політики, економіки,
культури України, робились переклади з української літератури, влаш-
товувались лекції, концерти. Посольство видало на німецькій мові бро-
шуру «Східна Європа йНімеччина», в якій детально було висвітлено по-
літичне і економічне значенняУкраїни у контексті встановлення взаємин
між Німеччиною і Східною Європою.6 Її було розіслано усім інозем-
ним посольствам в Берліні.
Ще однією цікавою ініціативою представництва стало поширення
літератури про Україну на німецькій та французькій мовах. В одній із
берлінських книгарень була організована спеціальна виставка публіка-
цій з української проблематики. Українське посольство подарувало
через міністерство закордонних справНімеччини слов’янським семіна-
рам університетів Берліна, Лейпціга таМюнхена по бібліотеці, зібраних
з наукових та науково-популярних книжок, надрукованих українськими
видавництвами за кордоном.7 Співробітники українського посольства в
Німеччині намагалися помістити у закордонній пресі якомога більшу
кількість матеріалів щодо внутрішнього та зовнішнього становища
України, її історії, політики і культури. У січні 1922 р. в будинку
посольства відбувся прийом для представників німецького уряду і
берлінського дипломатичного корпусу, на якому були присутні англій-
202 Наталія Кривець
ський і бельгійський посли, дипломати інших держав, репрезентованих
у Берліні.8
За допомогою українського посольства влітку 1921 р. в Берліні для
українських студентів були організовані трьохмісячні курси українозна-
вства, на яких викладали В. Сімович — українську мову, З. Кузеля —
українську антропологію і етнологію, Б.Лепкий—українську літературу.
Для зацікавлення студентів українською справою за допомогою посоль-
ства в університетах Берліна,Мюнхена, Лейпцига, Бреслау були створені
стипендії за найкращі роботи з української історії, літератури, народного
господарства тощо.9
У1919 р. уНімеччині постала громадська організація «Українська гро-
мада в Берліні», до якої входили українські емігранти різних політичних
поглядів. Згідно із статутом організація мала на меті об’єднання україн-
ців у Німеччині, в першу чергу в Берліні, на грунті національної само-
стійності українського народу з метою виховання політичної думки серед
українського громадянства у Німеччині; поширення інформації про стан
української справи взагалі і, зокрема, в Німеччині, серед німецького за-
галу; проведення культурно-просвітньої діяльності серед членів громади,
здійснення матеріальної взаємодопомоги та ін.10
Вивчаючи архівні матеріали, зокрема звіти організації про її діяль-
ність, дістаємо широку уяву про культурно-просвітню працю українців.
Українська громада влаштовувала виклади, реферати на суспільно ак-
туальні політичні, історико-культурні теми, організовувала виставки,
концерти, вистави, товариські сходини, відкривала бібліотеки, читальні
тощо. Члени товариства прагнули налагодити якнайтісніші зв’язки з
іноземними громадянами, вести видавничу діяльність українською та
іншими мовами, надавати матеріальну допомогу своїм членам. Україн-
ська громада влаштовувала святкування Різдва та Нового року, вшану-
вання пам’яті видатних представників української науки і культури
тощо. При Громаді був заснований хор. На щотижневих сходинах
Громади 1919–1922 рр. за участю гостей, виступали з викладами і
рефератами В. Сімович, О. Скоропис-Йолтуховський, О. Приходько,
В. Левицький, Д. Дорошенко, Б. Лепкий, Е. Вировий та ін. На урочи-
стому вечорі 11 березня 1921 р. присвяченому Т. Г.Шевченку співав хор
під керівництвом Є. Турули.11 У 1935 р. було проведено 8 товариських
сходин, присвячених національним святам, в яких брали участь близько
30–40 осіб.12
13 червня 1935 р. управа Української громади влаштувала для україн-
ських та німецьких громадян великий вечір, присвячений 75-й річниці з
дня смерті Т. Г.Шевченка, який відбувся в одному з найкращих залів Бер-
ліна—Бетховен-зал. Вечір відвідали близько 850 осіб, переважно німців.
Серед них були представники німецького музичного, культурного, нау-
кового світу. Були присутні також представники урядових кіл Берліна,
місцева і зарубіжна преса. Вечір відкрив голова Української громади у
Німеччині О. Скоропис-Йолтуховський. Українські та німецькі вчені
Україна в європейському та світовому культурному просторі 203
виступили з рефератами про Т. Г. Шевченка і його поезію. Професор
К.Маєр з Кенігсберга виступив з доповіддю про Т.Шевченка як націо-
нального поетаУкраїни. Відбувся також святковий концерт, на якому ви-
ступили відомі українські митці—співак Клим Андрієнко, віолончелістка
Христя Колесса, академічний хор під керівництвом Є.Цимбалистого.Ні-
мецький перекладач з української літератури Г.Шпехт прочитав 7 пере-
кладів поезії Шевченка на німецьку мову. На сторінках декількох ні-
мецькомовних часописів були надруковані позитивні відгуки про свято
Т.Шевченка, в яких підкреслювалося велике значення цього заходу з ми-
стецької та національної точок зору13.
Великий успіх мала й влаштована 21 листопада 1937 р. Українською
громадою святочна академія з нагоди 25-ої річниці з дня смерті великого
українського композитора М. Лисенка. З доповіддю про М. Лисенка та
його творчість виступив професор З. Кузеля. На вечорі пам’яті, який пе-
ретворився, по суті, у вшанування української культури, прозвучали пісні
Лисенка, Січинського, Степового, Людкевича, Нижанківського, Барвін-
ського, Ревуцького у виконанні української оперної співачки Іванни Си-
ненької-Іваницької, яка на той час перебувала в Берліні з концертною
програмою.14
У червні 1933 р. у Німеччині була створена організація Українське
національне об’єднання (УНО) з осідком головної управа у Берліні, яка
ставила перед собою мету «об’єднання і провід усіх українських націо-
нальних сил у Німецькій державі, у протектораті Чехії і Моравії і в
інших країнах на засадах українського націоналізму».15 Робота головної
управи проводилася у чотирьох відділах, серед яких був і культурно-
освітній. УНО видавало свій друкований орган «Український вісник» ,
який виходив кожного місяця накладом 15000 примірників.16 Першим
відповідальним редактором видання був М. Порш, а від 1937 р. і до
кінця, тобто до 1945 р. — полк. Т. Омельченко. Постійними дописува-
чами до «Українського вісника» були М. Селешко, Д. Квітковський,
Б. Кентржинський, П. Стефуранчин, П. Олійник, Б. Беднарський,
А. Кісь та ін.17
Філії УНОпроводили громадські сходини, курси, лекції з української
історії і літератури, театральні вистави, концерти тощо. Заходами УНО
проводилися свято державності, академії в честь Т. Шевченка, С. Пет-
люри та ін. 5 жовтня 1941 р. Українське національне об’єднання вшану-
вало 100-річницю з дня виходу у світ «Гайдамаків» Т.Шевченка окремою
академією, у програму якої входили промови, декламації, хорові виступи
та інсценізації уривків з твору.18
Культурно-освітню працю серед українцівНімеччини проводив також
і Союз українських старшин, до якого належали старшини як галицької
так іНаддніпрянської армій. Він влаштовував реферати на військово-ви-
ховні теми, випускав інформаційні повідомлення для чужинців і видавав
свій друкований орган «Військовий вісник».19 Філія Національної ради
українських жінок, створена у листопаді 1920 р., підтримувала активні
204 Наталія Кривець
відносини з міжнародними жіночими організаціями, опікувалася інтер-
нованими та біженцями.
Важливу роль у розвитку науки і культури в еміграції у 20-ті —
поч. 40-х рр. відігравав Український науковий інститут(УНІ) в Бер-
ліні, який був заснований у листопаді 1926 р. заходами гетьманського
середовища і особисто П. Скоропадського та за підтримки уряду
Веймарської республіки як філіал Берлінського університету. Головна
мета інституту — плекати українську науку і культуру, сприяти по-
глибленому вивченню минулого і сучасного життя українського на-
роду, розгортанню культурної співпраці, налагодженню наукових і
культурних візаємин між українськими та західноєвропейськими
вченими, надавати матеріальну та академічну підтримку українській
молоді, яка навчалася у Німеччині. УНІ ставив своїм завданням знайо-
мити представників наукових кіл західних країн з розвитком та досяг-
неннями українських наукових досліджень, що здійснювалися як на
українських землях, так і за рубежем. Інститут допомагав українським
науковцям входити у західний світ, поширювати за кордоном знання
про Україну.
Крім наукової та викладацької діяльності інститут здійснював велику
культурно-просвітню роботу щодо ознайомлення німецької спільноти з
історією і культурою українського народу. З цією метою при Берлін-
ському університеті були організовані курси українознавства, на яких
українські вчені виступали німецькою мовою з доповідями, рефератами
та повідомленнями, знайомили громадськість з розвитком української
літератури, з видатними представниками культури слов’ян. Курси україн-
ської мови та літератури проводив професор З. Кузеля. Він знайомив ні-
мецьких студентів з творами найвидатніших українських письменників,
намагався донести до них самобутність української літератури, її народне
патріотичне звучання.
Співробітники інституту часто виступали з публічними лекціями,
писали статті, рецензії до різних українських і зарубіжних періодичних
видань, в яких знайомили громадськість Берліна з культурним і госпо-
дарським життям українського народу. З 1 травня 1933 р. інститут почав
видавати українською та німецькою мовами «Український культурний
бюллетень» («UkrainischeKulturberichte»), в якому публікувались статті,
доповіді українських і іноземних вчених.20 У 1938 р. вийшло чергове ілю-
строване число бюллетеня, присвячене новітньому українському ми-
стецтву. В ньому були вміщені 4 статті українського художника Ковжуна
на теми, порушені ним у його виступах в інституті, а також інші матеріали,
рецензії.21
На початку 1933 р. УНІ організував у Берліні велику виставку україн-
ської графіки. Був виданий ілюстрований каталог, підготовлений проф. Д.
Антоновичем, в якому містився нарис про розвиток українського графіч-
ного мистецтва в Україні. Чимало німецьких газет і журналів надруку-
вали позитивні рецензії про цю виставку.22
Україна в європейському та світовому культурному просторі 205
Наприкінці весни 1934р. вчені УНІ в Берліні влаштували велику
етнографічну виставку українського народного мистецтва й народного
промислу. Керівництво УНІ з метою показу німецькому загалові і, зо-
крема, вибагливій берлінській публіці, якнайширший образ українського
народного мистецтва усіх регіонів України в усіх його важливих проявах
і формах звернулося до різних організацій, установ, окремих громадян
України і зарубіжних країн з проханням допомогти в організації виставки
надсиланням відповідних експонатів в оригіналах, фотографіях або ма-
люнках. Виставка мала такі розділи: народний одяг; прикраси й оздоби;
народне будівництво й хатня обстановка; побутова, матеріальна культура;
обрядове мистецтво; домашній народний промисел, зокрема, вироби де-
рев’яного промислу, ткацькі й суконні вироби,шкіряні й хутряні вироби,
керамічні, металеві вироби, музичні інструменти.23
У січні 1936 р. Український науковий інститут разом з географічним
інститутом Берлінського університету організували виставку демогра-
фічно-господарських карт і діаграм української етнографічної території.
З доповіддю виступив проф. В. Кубійович. Виставка викликала надзви-
чайне зацікавлення серед німецьких фахівців, мала велику кількість від-
відувачів і широкий резонанс у пресі.24 Прихильно оцінили виставку ні-
мецькі науковці А. Пенк, Н. Кребс, Панцер та багато інших.
В роботі інституту стала традиційною така форма, як проведення уро-
чистих зборів, вечорів, присвячених ювілеям видатних представників
української науки і культури. Німецька громадськість завжди відгукува-
лась на ювілейні урочистості, що проводив інститут з метою розповсюд-
ження і популяризації творів українських письменників, композиторів,
діячів науки тощо.На них завжди була присутня і українська молодь, яка
навчалася у Німеччині.
15 січня 1931 р. українські науковці з Берліна і Праги разом з Україн-
ською громадою відзначили 30-річчя наукової праці проф. З. Кузелі
святковою академією. Був створений ювілейний комітет, до якого увій-
шли: П. Вергун (голова комітету), М. Антонович, В. Лебідь-Юрчик,
Р. Ярий (члени комітету). Вечір відкрив проф.М. Антонович. З допові-
дями про життя, наукову, літературну, культурну і таборову діяльність
ювіляра виступили П. Вергун, Д. Дорошенко, С. Смаль-Стоцький,
Р. Ярий та професор Високої технічної школи в Шарлоттенбурзі
Н. Феттінгер.25
2 червня 1933 р. Український науковий інститут і Берліні влаштував
ювілейний вечір, присвячений 60-й річниці з дня народження україн-
ського поета БогданаЛепкого. В залі інституту зібралась велика кількість
берлінських українців. Вечір відкрив директор інституту, професор
І.Мірчук. Він розповів про співпрацю ювіляра з інститутом. З. Кузеля
виступив з доповіддю про діяльність Б. Лепкого як освітнього діяча в та-
борах для полонених українців у Німеччині, Б.Крупницький розглянув
твір ювіляра «Мазепа» з мистецького, історично-наукового та націо-
нально-виховного боку.26
206 Наталія Кривець
У грудні 1936р. УНІ спільно з Українською громадою у Берліні відмі-
тили 20-річчя з дня смерті І. Франка. О. Скоропис-Йолтуховський і
З. Кузеля виступили з рефератами про наукову діяльність великого
письменника.27
Важливими напрямами у діяльностіУкраїнського наукового інституту
були книгообмін, поповнення фондів Центральної бібліотеки україноз-
навства, архіву української преси, які на початку 30-х років налічували
близько 22 тис. томів україністики.28 Інститут здійснював також опіку над
українськими студентами, які навчалися в німецьких університетах й
молодими науковцями в Німеччині, надавав їм стипендії, забезпечував
науковою літературою, влаштовував для них семінарські заняття та курси
лекцій.
УкраїнціНімеччини в нових умовах емігрантського життя розгорнули
активну науково-видавничу діяльність. Від 1919 до 1933 рр. в Берліні
діяло українське видавництво «Українська накладня» Я. Оренштайна,
яке було створене зусиллями З. Кузелі, Б. Лепкого та В. Сімовича29. 1921 р.
було засноване видавництво «Українське слово», головним редактором
якого був З. Кузеля. За період роботи (1921–1926 рр.) видавництвом було
надруковано біля 50 видань, серед яких словники Грінченка і Уманця,
«Слов’янський світ» Д. Дорошенка, «Огляд національної території
України» і «Українська справа зі становища політичної географії» С. Руд-
ницького, монографія про відомого скульптура і художника О. Архи-
пенка на чотирьох мовах (українською, німецькою, англійською і фран-
цузькою), двотомна антологія української поезії від найдавніших часів
«Сруни», ювілейний збірник «Золота Липа», присвячений Богдану
Лепкому з нагоди 50-річчя з дня народження, твори І. Котляревського,
Т.Шевченка, П. Куліша, В. Леонтовича, О. Стороженка та багато інших
видань30.
Наприкінці 1922 р. за допомогою головного редактора «Українського
видавництва в Катеринославі» Є. Вирового у Берліні було створене ви-
давництво «Українська молодь». Серед перших його видань були звіти
ВУАН. Видавництвом була оголошена премія за написання підручників,
у 1923 р. видана відозва з закликом «збирати й здобувати кошти на ви-
дання українських книжок, дбати про їх розповсюдження, заснування біб-
ліотек, читалень, підтримувати скрізь зацікавлення книжкою»31.
У 1923 р. «Українська молодь» влаштувала в Берліні виставку книг
виданих українськими видавництвамиНімеччини у 1922 р., на якій були
представлені наступні видавництва: «Українська накладня» (до 40 кни-
жок), «Українське слово» (16 книг), «Українське видавництво в Катери-
нославі» (9), «Ратай» (4), «Українська народна бібліотека» (1), «Україн-
ське книгознавство» (1) та ін.32 На поч. 20-х рр. у Німеччині діяли також
емігрантські видавництва «Український прапор» та «Хліборобська
Україна». Виходили часописи «Літопис» (1922–23 рр.), «Український
прапор» (1923–32 рр.), «Osteuropäische korrespondenz» (1926–30 рр.)
тощо33.
Україна в європейському та світовому культурному просторі 207
1922 р. в Берліні було відкрито Українське прес-бюро (з 1931 р. — пе-
рейменовано на Українську пресову службу (УПС) — інформаційне
бюро, організоване коламиОУН.Українська пресова служба мала зв’язки
з німецькими державними та дипломатичними колами, які були вста-
новлені Є. Коновальцем. Бюлетені пресової служби виходили німецькою
мовою під редакцією В.Стахова (директора УПС) та українською під
редакцією А. Луціва, пізнішеМ. Прокопа34.
Наприкінці 1931 р. пресова служба влаштувала прийом для преси, на
який запросила заступників найбільших кореспонденційних бюро, таких
як: Бюро Вольфа, Телеграфен–Уніон, Ост–Експрес та ін. Український
журналіст С. Чучман зробив короткий огляд української преси та розпо-
вів про історію її розвитку в новітній час. Представники преси з цікаві-
стюоглянули архів та музей пресової служби, а також цікавилися різними
інформаційними матеріалами, картами і т.і.35
Влітку 1932 р. Українська пресова служба вирішила влаштувати у
своєму приміщені цикл лекцій на українські теми німецькою мовою для
чужинців, насамперед журналістів, студентів, політиків, які цікавляться
українською справою. Були визначені наступні теми лекцій:
1) Україна та її зовнішньополітичне значення;
2) Становище на Великій Україні;
3) Становище на Західній Україні;
4) Господарські засади української державності;
5) Україна як культурний чинник на Сході;
6) Німеччина й Україна.
Перша лекція відбулася 1 червня. На ній були присутні німецькі діячі,
молодь. Всього було біля 50 учасників. Українська пресова служба на-
дали в розпорядження учасників різні інформаційні та пресові матеріали,
які вона видавала36.
У 1938 р. Українська пресова служба видала збірку статей під назвою
«Українська література на службі своєї нації». В ній були вміщені статті
про Т.Шевченка, сучасну літературу західних земель і еміграції та про
київську школу неокласиків37.
Після підписання радянсько-німецького договору про ненапад від
23 серпня 1939 р. були заборонені публікації в пресі на українські теми.
Було дозволено видавати бюлетені Української пресової служби лише
німецькою мовою і доставляти їх виключно німецьким дипломатам і
політичним діячам.
Культурно-освітнє життя української еміграції в Німеччині розвива-
лося як в контексті діяльності українських культурно-освітніх організа-
цій, так і безпосередньо в процесі творчої діяльності української інтелі-
генції. У 20-х роках у Німеччині перебувала досить значна кількість
українських митців. У Берліні проживав український скульптор і худож-
ник О.Архипенко, який створив модерне мистецтво з власним напрямом
і стилем. В 1920–23 рр. він виставляв свої твори в Німеччині,Франції та
ін. країнах Європи і одержав належну оцінку світової критики. З україн-
208 Наталія Кривець
ської тематики відомі його портрети І. Франка, Т. Шевченка. Студії
скульптури в Академії мистецтв у Берліні у 1929 р. закінчив скульптор
Ф. Ємець—представник українського романтизму в новій формі. Він на-
вчався у відомого професора Гюго Ледерера. ПізнішеФ. Ємець став про-
фесором відділу скульптури в берлінській Академії мистецтв. В цій же
Академії у відділі графіки з 1927 р. працював також відомий графік, про-
фесор Р. Лісовський. Він, як колишній учень славного українського гра-
фіка в КиєвіЮрія Нарбута, намагався продовжувати концепцію школи
свого вчителя у графічному мистецтві. В Академії мистецтв деякий час
працював асистентом у професора скульптури Отто Гітцбергера скуль-
птор Г. Крук. Під час навчання в цій Академії на відділі різьби А. Фоке
він познайомився з визначними німецькими скульпторами, професорами
Г. Кольбе, Р. Шайбе, Г. Ледерером, А. Брекером, А. Кранцем та ін. Піз-
ніше Г. Крук у своїх споминах «Моя дорога до різьби» згадував: «Був
такий час, ще на самому початку мого перебування в Берліні, коли для
збереження себе при житті працював у Ванзее, під опікою мого земляка
Кужима. Через пана Кужима я познайомився з донькою гетьманаП. Ско-
ропадського. Його донька Єлизавета цікавилася моїми різьбами, бо сама
була різьбаркою, закінчивши Академію мистецтв уМюнхені. Пізніше, за
її посередництвом, дістав я дозвіл зробити портрет її батька. Була це для
мене велика честь»38.
В досліджуваний період у Берліні жив і працював український скуль-
птор, графік В. Масютин. На початку 30-х рр. він у своїй творчій праці
звертається до українських національно-історичних сюжетів і створює
серію портретів українських гетьманів, культурних діячів тощо. За його
словами, у цій серії він бажав «представити славне минуле України»39.
Брав участь у виставках берлінських митців.
У Німеччині волею долі перебували українські музиканти, співаки,
для яких світ мистецтва був життям і покликанням. Як професіональні
музиканти вони виступали з концертами у Німеччині та інших країнах
Європи, здобуваючи славу та визнання не лише своєму імені, а також
в цілому українській культурі. У 1926 р. в Берліні закінчив високу
школу музики український піаніст, композитор і диригент А. Рудниць-
кий. Його учителями були німецькі піаністи Е. Петрі, А. Шнабель,
композитор Ф. Шрекер, диригент Ю. Прювер. 1935 р. А. Рудницький
виголосив цикл викладів про українську музику в Берлінському
університеті.40
12 квітня 1932 р. в столиціНімеччини відбувся концерт відомої співачки
М. Любарської, яка в той час проживала в Берліні. Підбір пісень — україн-
ських, німецьких і італійських був надзвичайно вдалим. Деякі пісні про-
грами прийшлось повторювати на прохання слухачів41. Берлінська група
українських і російських артистів 29 травня 1932 р. виступила в заліШу-
берта в Берліні перед численною публікою з постановкою української
опери «Запорожець за Дунаєм», в якій взяв участь Козловський. В залі
були присутні німці, українці і росіяни42.
Україна в європейському та світовому культурному просторі 209
У жовтні та листопаді 1933 р. в берлінській філармонії на концертах
під диригуванням Кляйбера виступила талановита українська піаністка,
гра якої викликала захоплення та подив багаточисельних аудиторій
Європи і Америки, досвідчених музичних критиків і спеціалістів Л. Ко-
лесса.43 Вона з успіхом виступала з власними концертами і як солістка
симфонічних концертів з визначними диригентами Б. Вальтером, В.Фур-
твейглером та ін.44 Її запрошували до спільних виступів з відомими
німецькими музикантами найстарішої музичної професійної організації
Німеччини Гевандхауза, з якими Л. Колесса виступала в Лейпцігу. 1934 р.
в Берліні виступив з концертами, до репертуару яких входили українські
та італійські пісні, український тенор К. Андрієнко.45 Концертні виступи
Л. Колесси і К. Андрієнка отримали схвальні відгуки фахових німецьких
критиків. У Берліні постійно жив і працював український співак берлін-
ської опери О. Зарицький, який виявив себе перш за все як виконавець,
а також як організатор музичного життя українських музикантів. Він
організував хор в якому співали українці Берліна. Перший публічний
виступ хору відбувся у 1929 р. на святковій академії, присвяченій митро-
политу А. Шептицькому. На святі був присутній гетьман П. Скоропад-
ський і українська еліта Берліна.
До Німеччини виїхали представники української інтелігенції — хор-
мейстер і композитор О. Кошице, разом з Українською національною
капелою, якою він керував, балетмейстер В. Авраменко та ін. (згодом
переважна більшість з них виїхала до третіх країн). В навчальних закла-
дах Гейдельберга іМюнхена тривалий час викладав знаний мовознавець
Дм. Чижевський.
З метою ознайомлення з культурним надбанням українського народу,
його популяризації серед німецької громадськості українською емігра-
цією у Берліні влаштовувалися виставки образотворчого і народного ми-
стецтва, на яких експонувалися вишивки, дерев’яні вироби, картини, нові
видання тощо; проводилися виступи Української Республіканської ка-
пели, українського хору Є.Турули; сольні концерти співаків і музикантів;
ставилися драматичні вистави театральних студій за творами українських
письменників; відбувалися концерти представників українського ми-
стецтва. 6 травня 1936 р. в Берліні відбувся «Вечір української пісні», на
якому виступив український хор під керівництвом Є. Цимбалистого та
соліст А. Павлюк46.
Серед української політичної еміграції, яка опинилася на чужині
після Першої світової війни було чимало студентської молоді, яка або
ще не навчалася, або не встигла закінчити вищу школу на батьківщині.
Головним осередком українського студентського життя в Німеччині
став Берлін, який у 20-ті роки ХХ ст. перетворився на один з провідних
центрів науки і культури в Європі. Місто славилося наявністю великої
кількості фахових шкіл, функціонуванням десятків музеїв, мистецьких
галерей. Тут відбувалися наукові конференції, на які з’їжджалися вчені
з усього світу. Усе це сприяло напливу багатьох митців та інтелектуа-
210 Наталія Кривець
лів, студентів з ряду країн. В Берлінському університеті, наприклад, на-
вчався історик Б. Крупницький, журналісти М. Добрянський-Демко-
вич, З. Пеленський. Лекції тут читали українські науковці С. Смаль-
Стоцький, З. Кузеля, Я. Рудницький та ін.Німеччина, а особливо її сто-
лиця, притягували молодь високим науковим рівнем вищих навчальних
закладів.
У 1921 р. у Берліні була заснована Спілка студентів-українсців у
Німеччині, яка об’єднувала 120 членів, переважно вихідців зі Східної
України47. Спілка мала власне приміщення, бібліотеку і читальню.
Бібліотека налічувала понад 2 тис. книжок. Члени Спілки брали
активну участь в культурно-освітньому житті української еміграції у
Німеччині. Ними був організований хор, спортивний гурток. Влашто-
вувалися товариські вечори, реферати, відзначалися національні свята.
Неодмінною була участь українських студентів у вечорах та концертах
всієї української громади у Берліні по вшануванню видатних україн-
ських діячів культури. Б. Лепкий проводив українознавчі курси для
студентів.
Представники Спілки брали активну участь у міжнародних студен-
тських конференціях і конгресах, сприяли налагодженню взаємин між
українськими, німецькими та іншими студентськими організаціями. Крім
центральної управи у столиці країни Спілка студентів-українців мала свої
філії в Кілі, Геттінгені, Лейпцизі, Кенігсберзі, Данцизі, Люксембурзі,
Франкфурті,Мангаймі, Гале та ін. містах. Велика кількість філій, розпо-
рошених всюди по німецькій території, намагалися об’єднати емігрантів
з України.
Так, товариство студентів українців при університеті Альберта в
Кенігсберзі на початку 1925 р. налічувало 8 членів, по факультетах вони
розподілялися наступним чином: медичний факультет –5; філософ-
ський — 2; музична консерваторія — 1. Робота товариства здійснюва-
лася в декількох напрямах, охоплюючи культурно-національну, спор-
тивну, суспільно-освітню діяльність та відносини з чужинцями. Бібліо-
тека товариства одержувала часописи «Студентський вісник», «Нова
України», «Нова громада» тощо. Як свідчать матеріали товариства, еко-
номічні умови життя українського студентства були незавидні. Біль-
шість студентів заробляла на прожиття фізичною працею, яку знайти
було надзвичайно важко48. Товариством українських студентів високої
технічної школи в Данцигу «Чорноморе» у 1926/27 рр. був організова-
ний хор, проведено ряд вокальних виступів на святах та вечірках,
зокрема на святі, присвяченому 3-й річниці товариства, налагоджено
спортивне життя. Члени товариства підтримували відносини з україн-
ською студентською громадою «Основа» та німецькими студентами.
Бібліотека товариства передплачувала часописи «Діло», «Новий час»,
«Громадський голос», журнали «Студентський вісник», «Літературно-
науковий вісник», «Національна думка», «Кооперативний журнал Цен-
тросоюзу», «Технічні вісті»49.
Україна в європейському та світовому культурному просторі 211
Спілка студентів українців у Німеччині одержувала матеріальну під-
тримку від Допомогового комітету на чолі з В. Винниченком і Б. Лепким,
завдяки якій значна частина українських студентів змогла здобути освіту
в вищих учбових закладах Німеччини.
Крім цієї організації в Німеччині існувала низка інших студентських
товариств—Основа,Українське академічне товариство,Об’єднання агро-
номів, лісників та ветеринарів вНімеччині, Комітет студентів українців із
Зеленого Клину, студентські гуртки тощо.
В Берліні існував Союз чужинецьких студентів берлінських високих
шкіл, одним із засновників якого була Спілка студентів українців в Ні-
меччині. Першим головою Союзу був українець Лупашко. До Союзу на-
лежало 37 організацій з університету, вищих технічних, торговельних
шкіл та школи фізичного виховання50.
На поч. 30-х рр. у Берліні виникла націоналістична українська сту-
дентська корпорація «Зарево». 12 травня 1932 р. з приводу початку літ-
нього семестру вона влаштувала святковий вечір, на який було запрошено
представників студентських організаційНімеччини та інших країн.Після
офіційної частини свята, була неофіційна, на якій обговорювалися пи-
тання, якнайтіснішої співпраці між українською і німецькою молоддю.
На святі були присутні представники білоруської корпорації, які на той
час перебували в Берліні51.
Таким чином аналіз діяльності українських громадсько-культур-
них організацій та науково-освітніх інституцій, творчої праці україн-
ських митців, студентської молоді у Німеччині переконливо свідчить
про усвідомлення членами усіх організацій необхідності організову-
вати культурно-громадське життя українців на чужині, прагнення охо-
пити майже всі сфери культурно-освітніх інтересів української емі-
грації. Вся праця української еміграції була свідомо і цілеспрямовано
підпорядкована прагненню та бажанню прислужитися українській
державі та українському народові. Адже істотною властивістю діас-
пори є її духовний зв’язок з батьківщиною, етнічна єдність. Коли ці ду-
ховні, культурні зв’язки перериваються, перестає існувати діаспора,
народ інтегрується у більшість, втрачає свої самобутні елементи й
відмінності.
1Євтух В. Б., Трощинський В. П., Попок А. А.Швачка О. В. Українська діаспора.
Соціологічні та історичні студії. — К., 2003. — С. 26–28..
2Маркусь В. Криза української діаспори? // Всесвіт. — 1998. —№ 3. — С. 164.
3 Трощинський В., Шевченко А. Українці в Німеччині // Діалог. — 2000. — № 1.-
С.125.
4 Трибуна України. — 1923, № 2/4. — С. 41.
5 Там само.
6ЦДАВО України. — Ф.4. — Оп. 1. — Спр. 985. — Арк. 426.
212 Наталія Кривець
7 Там само. — Арк. 431.
8 Трибуна України. — 1923, № 2/4. — С. 41.
9 Там само. — С. 42.
10 ЦДАВО України. — Ф. 4465. — Оп. 1. –Спр. 289. — Арк. 1.
11 Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції.
1919–1939 рр. — К., 1999. — С. 98–99.
12ЦДАВО України. — Ф. 4465. — Оп.1. — Спр. 314. — Арк. 5.
13 Там само. — Ф. 4158. — Оп. 1. — Спр. 9. — Арк. 102; Спр. 27. — Арк. 146.
14Вісті Українського наукового інституту в Берліні (далі—Вісті УНІ в Берліні).—
1937. — 30 листопада.
15ЦДАВО України. — Ф. 4465. — Оп. 1. — Спр. 117. — Арк. 20.
16 Там само. — Арк. 21.
17Яріш В., Сулима М. Українці в Берліні. 1918–1945. — Торонто, 1996. — С. 182.
18ЦДАВО України. — Ф. 4465. — Оп. 1. Спр. 117. — Арк. 47
19Наріжний С. — Вказ. праця. — С. 99.
20ЦДАВО України. — Ф. 4158. — Оп. 1 — Спр. 27. — Арк. 235.
21 Там само. — Спр. 6. — Арк. 547.
22Яріш В., Сулима М. Українці в Берліні. 1918–1945. — Торонто, 1996. — С. 126.
23Вісті УНІ в Берліні. — 1934. — 25 травня.
24 Там само. — 1937. — 25 червня.
25Яріш В., Сулима М. — Вказ. праця. С. 56–57.
26ЦДАВО України. –Ф.4158. — Оп.1. — Спр.9. — Арк. 55.
27Вісті УНІ в Берліні. 1937. — 30 січня.
28 Там само. — 1933. — 15 вересня.
29 Енциклопедія українознавства. — Т. 11. — Львів, 2003. — С. 150.
30Наріжний С. Вказ.праця. — С. 61.
31 Там само.
32 Там само. — С. 62.
33 Енциклопедія українознавства. — Т. 11. — Львів, 2003. — С. 150.
34Яріш В., Сулима М., Вказ.праця. — С. 37.
35ЦДАВО України. — Ф. 4465. — Оп.1. — Спр. — 126. — Арк.2.
36 Там само. — Арк. 28.
37 Там само. — Арк. 32.
38Яріш В., Сулима М. Вказ.праця. — С. 241.
39ЦДАВО України. — Ф. 4158. — Оп. 1. — Спр. 9. — Арк. 18, 41.
40Рудницький А. Українська музика. Історико-критичний огляд.Мюнхен, 1963.—
С. 172–174.
41ЦДАВО України. — Ф. 4465. — Оп. 1. — Спр. 126. — Арк. 22.
42 Там само. — Арк. 26.
43Вісті УНІ в Берліні. — 1933. — 15 жовтня.
Україна в європейському та світовому культурному просторі 213
44 Енциклопедія українознавства. — Т. 3. — Київ, 1996. — С. 1081.
45Вісті УНІ в Берліні. — 1933. — 21 листопада.
46Наріжний С. Вказ.праця. — С. 102.
47 Трощинський В. П.,Шевченко А. А. Українці в світі. — К., 1999. — С. 164.
48ЦДАВО України. — Ф.4390. — Оп.1. — Спр. 4. — Арк. 7.
49 Там само. — Ф. 4465. — Оп.1. — Спр. 310. — Арк. 15.
50 Там само. — Ф. 4465. — Оп. 1. — Спр. 126. — Арк. 23.
51 Там само.
214 Наталія Кривець