“І кого мав би винити президент Янукович, заявивши в Берліні, що Німеччина вклала за 20 останніх років в російську економіку в десять разів більше коштів, аніж в українську?”


http://www.pravda.com.ua
На Берлін! (Рівнятися)

Ростислав Хотин _ Вівторок, 31 серпня 2010, 19:12

Фото BBC

Коли – вже не пам’ятаю – або Чингачгук, або Віннету (той, що син Інчучуна) вправно скакав верхи прямо в бій в одному з вестернів, у залі кінотеатру в часи радянського дитинства можна було почути чиєсь хлопчаче запитання вголос: “А де німці, а де наші?” Так і виростали цілі покоління десятиліттями після війни з переконанням, що всі війни – лише з німцями, і кожен радянський школяр мав у лексиконі запас на зразок “хендехох”, “капут” і “шнель”.

Віктор Янукович, здійснивши перший німецький візит у якості президента, вочевидь, колись усередині також ламав якісь упередження стосовно німців і всього німецького. Хоча він і вимовив фразу про “стратегічне партнерство”, але лише один раз і дуже невпевнено, сказавши про Німеччину як стратегічного партнера лише в ЄС, а поза ним? Хоча теми переговорів – від членства в ЄС і “цивілізаційного вибору України”, від модернізації української газової труби до інвестицій – вказують саме на те, що Німеччина мала б стати для України однією з найпріорітетніших країн.

Зрештою, і Леонід Кучма починав президентство з заяв про партнерство з Німеччиною, і Бундестаг давно не пам’ятав таких овацій, які зірвав своїм виступом на початку свого президентства Віктор Ющенко. Але Німеччина так і не стала для України по-справжньому “стратегічним партнером”. Причин тут кілька.

Перша – вже згадана якась непрагматична упередженість щодо німців, на якомусь навіть підсвідомому рівні. Україна вже двічі робила історичну ставку на Німеччину – за гетьмана Скоропадського (тоді Чорноморський флот, до речі, підняв українські прапори, а за Кравчука – ні!) і на самих початках Другої світової, коли якась частина українців мали ілюзії щодо німців, які дуже швидко, втім, розвіялися. Але німці дуже змінилися в останні десятиліття. Відбулася якась навіть “реабілітація” їх в очах зовнішнього світу і у їхніх власних очах.

Пару тижнів тому, проходячи поміж 2700 гранітних стел Меморіалу жертвам Голокосту в самісінькому серці Берліна неподалік Бранденбурзьких воріт, починаєш краще розуміти, наскільки німці усвідомили свою історичну вину; і численні меморіали і радянським воїнам, і жертвам Голокосту в Німеччині будуть вічним нагадуванням про війну. Німці, щоправда, самі лише нещодавно почали позбавлятися комплексів “вічної війни”.

Спершу було подолане табу на відрядження бундесверу за кордон – німці опинилися в Афганістані. Потім – і це, мабуть, було найголовнішим “прощенням” – німець у 2005-му став Папою римським. І за рік, під час чемпіонату світу з футболу, в Німеччині ледь не вперше з часу війни не було зась розвішувати величезну кількість німецьких прапорів, без сорому скандуючи “Дойчланд! Дойчланд!” Цікаво, що під час останнього чемпіонату світу з багатьох українських друзів та знайомих майже всі – після групового циклу – підтримували або Німеччину, або Німеччину і Голландію.

Тобто німці докладають максимальних зусиль, аби їх не сприймали виключно крізь призму війни, адже були і Ґете з Ваґнером, і Шіллер з Бахом… Тому нині в своїй зовнішній політиці брати Берлін за орієнтир, шукати в ньому один із центрів, на який можна спертися Україні – не повинно становити проблеми.

Можливо, Україну стримувало й те, як до її надто близького партнерства з Німеччиною поставляться в двох ключових для неї країнах – Польщі та Росії. Під час візиту канцлера Анґели Меркель до Києва, за попередньої влади, один із польських часописів написав “Меркель забирає у нас Україну”, ревнуючи, що Берлін може стати новим адвокатом України в Європі. Але Польща не повинна ревнувати Україну, бо ж сама стала членом ЄС завдяки Німеччині і тодішньому комісару ЄС з розширення Ґюнтеру Фергойґену. Та й уряд прем’єра Дональда Туска часто звинувачують у “пронімецькості”. То чому трохи пронімецьким не може бути український уряд?

Якщо Україна серйозно прагне до ЄС, то ваги і впливу однієї лише Польщі не вистачить – без Німеччини тут не обійтися. Всі, хто стежить уважно за процесами всередині Євросоюзу, говорять про те, що все більше політика ЄС визначається не діями власне самого Брюсселя чи франко-німецьким тандемом, як донедавна, а саме Берліном.

Грецька фінансова криза продемонструвала, що євро є, фактично, дойчмаркою сьогоднішнього дня, а єврозона – зоною особливої відповідальності Німеччини, яка повинна тримати свою чекову книжку напоготові, аби залагоджувати фінансові проблеми греків, іспанців, португальців тощо. Відчуваючи наростаючий вплив Німеччини, її міністр закордонних справ Ґідо Вестервелле недавно запропонував, аби німецька стала офіційною мовою ЄС. Політичний центр Європи впевненіше переміщається на схід – до Берліна. І саме Німеччина має всі шанси стати в майбутньому явним лідером Євросоюзу.

Не повинна ревнувати Україну до Німеччини й Росія, намагаючись нині провести модернізацію саме завдяки німецьким технологіям та інвестиціям – не вперше, якщо згадати ще 18-те століття. Якщо модернізація потрібна Україні, то без Німеччини з її “сіменсами” і “рургазами” й тут не обійтися.

Цікаво, чи їздили б зараз на українських “Тавріях” поліцейські та таксисти багатьох країн ЄС, впусти Україна свого часу на АвтоЗАЗ німецький “Фольксваген”, а не корейську “Деу”? Підняв же “Фольксваген” чеську “Шкоду” та іспанський “Сеат”! І кого мав би винити президент Янукович, заявивши в Берліні, що Німеччина вклала за 20 останніх років в російську економіку в десять разів більше коштів, аніж в українську?

Проте маючи справу з Німеччиною, треба, звичайно, пам’ятати, що її об’єднання в 1871 році заклало підвалини прагненню домінації. А відтак і дало поштовх двом світовим війнам 20-го століття. Чомусь хочеться вірити, що “реабілітовані” німці засвоїли уроки минулого, і об’єднання Німеччини в кінці минулого століття не закладе підвалини для нових катаклізмів у 21-му столітті.

Ростислав Хотин, Редактор Української Служби Бі-Бі-Сі, Л

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s