” їхня аполегетика українського сільського чи хутірського життя…негативно позначилась на політичній культурі українства, загальмувала процес перетворення української культурної нації у націю політичну”


http://newright.il.if.ua/

Гнатюк Ярослав

Український кордоцентризм як феноменологія відчуження.

За своїм характером українська філософія є поліцентричною. В ній можна виділити філософський кордоцентризм (або філософію серця), позитивізм (або еволюціонізм, соціальний дарвінізм тощо).
Філософський кордоцентризм – це світоглядна парадигма класичної української української філософії, заснована на ідеї провідної ролі фізіологічного й духовного серця як творчої, генеруючої та активно діючої сили у етичній, естетичній й релігійній сферах життєдіяльності біологічної, соціальної й духовної особистості. Визначальною тенденцією українського філософського кордоцентризму є подолання духовного відчуження, відчуження між людиною і Богом та, разом з тим, посилення, збільшення політичного й культурного відчуження. В цьому власне і суть парадоксальної логіки українського кордоцентризму.
Відправним пунктом, пунктом з якого започатковується процес усунення, долання духовного відчуження виступає кардіогносія, тобто читання в серці. Філософ-теософ Г.Сковорода окреслив її такими словами:
Ніщо так не дивне, як безодня святого серця.
Тоді святе, коли тільки возвеличує.
Все – трава і лушпиння, все прах і тінь.
Все минає; серцем людина вічна.
Чисте серце перебуває в любові, але любов залишається
в ньому ж.
Але ця любов є Бог, отже – вічна людина.
О люди! Навіщо ви дивуєтесь океану, навіщо дивуєтесь
зорям?
Ідіть, поверніться додому! Пізнайте себе! Цього буде
досить.
Амінь ( 1;332 ).
Філософ-теософ ставив перед собою запитання проблемно-пошукового характеру.
Плоть і світе! Пекло може!

Все в тобі наскрізь отрута,

Щелепами позіхаєш і все підряд ковтаєш

Як минути сіті?

Він пропонував наступне рішення даної світоглядної проблеми.
Розпусти свої вітрила,

Розуму свойого крила,

Пливучи по буйнім морі,

Возведи зіниці вгору –

Шлях знайдеш правдивий(2;62)

Чітко виступають елементи кардіогносії і в такому фрагменті сковородиського тексту:

“Друг. А звідки лихе сім’я на грядках городніх?

Повно скрізь усіляких рад. Не вбережешся, щоб не народжуватись. Але що робити? Сину! Бережи серце своє! Стань на сторожі із Авакумом! Знай себе. Оглянь себе. Будь у домі своєму. Бережи себе. Чуєш? Бережи серце

Клеопа. Так, як же себе берегти?

Друг. Так, як ниву. Виполюй чи викорінюй і виривай усіляку раду лукаву, все лихе сім’я зміїне?

Клеопа. А що це за рада лукава та сім’я зміїне?

Друг. Любити й виправдовуватись в кожному ділі порожню зовнішність чи п’яту” (3;78).

З кардіогносією у філософії Г. Сковороди тісно пов’язана теофіксація, іншими словами, друге, духовне народження, створення нового серця, істинної людини в собі, перетворення себе. Він з цього приводу писав:

Люди дбають, щоб догодити шлункові і тлінній плоті.

Думаєш – це нові серця? Це старі серця.

О, зжалься, ласкавий заступнику! Прийди!

Дай мені нове серце, нові слова і нову руку!

Визволи з печери, де жива нещасна чернь!

Прилучи мене до небожителів, якими сяє нова землю! ( 4;277 ).

Однак процес створення істинної людини, на думку Г.Сковороди, є довготривалим. “Дивно, – зазначав він, – що найпотрібніше в людині тугіше і пізніше створюється, а серце є істиною людською, без нього вона опудалом і пнем є ” (5;263).

Філософсько-ліричні медитації Г.Сковороди багато в чому споріднені із аналогічними медитаціями Т.Шевченка, зокрема, з його наступною медитацією філософсько-ліричного характеру.

Спаси мене, помолюся

І весною знову

Твої блага чистим серцем,

Псалмом тихим, новим (6;258-259).

Т.Шевченко шукав допомоги тільки на небі, у Бога, зрозумівши правду, що людська любов, милосердя й справедливість – дуже не постійні.

І знову на небо, бо на землі горе,

Бо на ній, широкій куточка вільного нема

Тому, хто все знає, тому хто все чує;

Що море говорить, де сонце ночує –

Його на сім світі ніхто не приймає.

Один він між ними, як сонце високе… (7;46)

Такі ж самі кордоцентричні мотиви зустрічаються у творчому доробку П.Куліша.

Серце чисте, милостиве –

Дар найкращий Бога;

Найпевніша, найпростіша

До небес дорога (8;140).

Одночасно із прагненням подолати духовне відчуження, відпадання людини від Бога помітна в українській кордоцентричній філософії тенденція до поглиблення політичного й культурного відчуження, оскільки в ній місту як політичному й культурному центрові протиставляється периферія – села та хутори.

Вже засновник українського філософського кордоцентризму Г.Сковорода ідеалізував селянський спокій.

О селянський милий, любий мій спокою,

Жодних смутків там немає,

О ручаю дзенькіт, що дзюрчить водою,

Як ліс темний, вхолоджає!

Кучері шумливі листя, мов волосся,

А на луках зелень красна,

О самота – мати для думок, що зносять,

О сумна тихенька жасна!

Де хіба пташиний голос є на волі

Та сопілка пастухові,

Як вижене він вівці у пахуче поле

Чи у дім пригонить знову. (9;87-88)

Справжній спокій можна відшукати лише серед сільського самотнього життя.

Гей, поля, поля зелені,

Поля, цвітом оздоблені,

Ах, долини, балки,

І могили, й пагорби!

Ах ви, вод потоки чисті!

Береги річок трависті!

Ах, кучері які у дібров цих і гайків.

Жайворонок між полями,

Соловейко між садами, –

Той угорі дзвенить, інший на гілці світить.

А коли зійшла дениця,

Той співа під той час птиця.

Музика тут навкруг – у повітрі шум і рух.

Тільки сонце визирає вівчар вівці виганяє,

На сопілці свою котить трелі по гаю.

Пропадайте, думки трудні

І міста багатолюдні!

Я й на хлібі сухім житиму в раю такім.(10;60).

Цей спокій всередині людської душі, в глибині її серця.

На кораблях і колісницях ми прагнемо до доброго життя,

Але те чого прагнеш, з тобою:

Воно, друже, всередині тебе.

Якщо ти задоволений долею, будеш спокійний.

Не той щасливий, хто бажає кращого,

А той, хто задоволений тим, чим володіє. (11;239).

Місто, з погляду філософа-теософа, це неволя гірка, це чиновництво зле, горе людське, жах, бунти, це нові науки. Саме тому він прагне піти геть від гомону людського життя, жити серед сільської тиші, вибирає милий серцю спокій на природі.

В город не піду багатий – на полях я буду жить,

Вік свій буду коротати, де тихо час біжить.

О діброво, о зелена! Моя матінко свята!

Тобі радість звеселена, тишу, спокій розгорта.

Бо міста, хоча й високі, в море розпачу товхнуть,

Ворота, хоч широкі, у неволю заведуть.

О діброво, о зелена! Моя матінко свята!

Тобі радість звеселена, тишу, спокій розгорта…

Йти гидую з барабаном завойовувать міста.

Чи лякать цивільним саном, щоб хилилась біднота.

О діброво, о зелена! Моя матінко свята!

В тобі радість звеселенна, тишу, спокій розгорта…

Не бажаю наук нових, крім здорового ума,

Крім розумностей Христових, бо солодкість там сама.

О діброво, о зелена! Моя матінко свята!

В тобі радість звеселенна, тишу, спокій розгорта…

Тут на землі блаженні й духом тільки бідні. Бідність – це таке буття, яке очищує думку. В бідності душа найближче до природи. Г.Сковорода заявляв:

І нічого не бажаю, окрім хліба та води,

Вбогість приятелем маю – з нею ми давно свати,

О діброво, о зелена! Моя матінко свята!

В тобі радість звеселенна, тишу, спокій розгорта…

Здрастуй, любий мій спокою! Ти навіки будеш мій,

Добре буть мені з тобою: ти для мене, а я твій.

О діброво! О свободо! Я в тобі почав мудріть

І в тобі, моя природо, шлях свій хочу закінчить. (12; 58-60)

Особливо важливо тут є остання строфа, де Г. Сковорода говорить що його природа, тобто природний нахил веде його до мудрості, прагненні якої він жив на самоті по селах та гаях, що давали йому спокій та волю.

Цю найулюбленішу тему своєї філософської лірики про щастя жити просто та тихо – розвинув Г.Сковорода і в одному з найкращих віршів які він написав, наслідуючи народну поезію:

Ой ти пташко – жовтобоко,

Не клади гнізда високо,

А клади його на лужку,

На зеленому моріжку.

Яструб ген над головою

Висить хоче ухопить,

Вашою живе він кров’ю,

Глянь же ! Пазурі сталить

Стоїть явір над горою

І киває головою,

Буйні вітри повівають,

Руки явору ламають.

А вербички шумлять низько,

Заколишуть мене в снах.

Тут тече потічок близько,

Видно воду аж до дна.

Нащо ж мені гадати,

Що в селі родила мати ?

Нехай в тих мозок рветься,

То високо в гору дметься.

А я буду собі тихо

Коротати милий вік,

Там мене мені все лихо

Щасливий буду чоловік (13; 56-66).

Ту ж саму ідею спокійного життя аналізував філософ – теософ у наступній філософсько – ліричній медитації:

Славним прикладом герої, та побиті на полях,

Довго хто живе в спокої, той стражда в старих літах.

Одарив вас Бог грунтами – це пропасти може знай

Жереб мій з бідняками, та Бог мудрості дав нам ( 14;73).

Свідомо обравши собі стиль життя, Г. Сковорода був щасливий, відчуваючи свою мудрість, або краще сказати свій потяг до неї.

Зрівноважений дух, мудра розсудливість

Та веселість ясна, що з верховинської своїх

На глупоту людську дивиться з осміхом –

От супутнини бідності (15; 238)

Свого часу О.Шпенглер заявляв, що жоден з мислителів не уявляє в чому полягає своєрідність міського способу життя. “Оскільки всі мислителі всіх культур, – писав він, — живуть в містах, нехай навіть фізичне їх тіло знаходиться в сільській місцевості, вони просто не уявляють собі не скільки своєрідне це явище: місто” ( 16;113). Однак його слова не зовсім справедливі й не мають жодного відношення до Г.Сковороди, який дуже добре розбирався у своєрідності не тільки сільського, а й міського способу життя. Свідченням чого є відома пісня “Всякому місту, автором слів якої він був, і яка була дуже популярною серед простого народу, оскільки достовірно і з притаманним українському народу гумором відображала негативні сторони міського життя.

Всякому місту звичай, права,

Всяка триває свій ум голова,

Всякому серцю любов своя є,

Всякому горлу до смаку своє.

А я у полоні одних лиш дум,

Одне непокоїть тільки мій ум.

Панські Петро тре для чинів кутки,

Федір – купець обдурити прудний,

Той зводить дім свій на новий манір,

Інший гендлює, візьми перевір

А я у полоні одних лиш дум,

Одне непокоїть тільки мій ум.

Той безперервно стягає поля,

Той іноземних завозить телят,

Ті на ловецтво готують собак,

В цих дім, як вулик гуде від гуляк..

А я у полоні одних лиш дум,

Одне непокоїть тільки мій ум.

Той панегірик сплітає з брехні,

В лікаря мертві ідуть в підрядні.

Туза картяр шанує, і честить,

В позов Степан, як на свято, біжить.

А я у полоні одних лиш дум,

Одне непокоїть тільки мій ум.

Ладить юриста на тон свій права,

З диспуту учню тріщить голова,

Тих непокоїть Венерин Амур,

Всякому голову крутить свій дур.

В мене ж турботи лише одні,

Щоб безрозумно не вмерти менію. (17; 51)

Як і Г.Сковорода, поет вважав, що досягти душевної гармонії й духовної свободи можна не в місті, а лише в селі, ведучи сільський спосіб життя й спілкуючись з природою. Тому село для нього – це ідеальний край, край миру й гармонії.

Село! І серце одпочине:

Село на нашій Україні –

Неначе писанка, село.

Зеленим гаєм поросло.

Цвітуть сади, біліють хати,

А на горі стоять палати,

Неначе диво. А кругом

Широколистії тополі,

А там і ліс, і ліс, і поле,

І сині гори за Дніпром.

Сам бог витає над селом.

(18;16-17)

В такій ідеалізації села наявний ключовий, тобто наскрізний, домінантний, повторювальний образ саду, характерний загалом для української філософсько-ліричної традиції (згадаймо “Сад Божественних пісень” Г.Сковороди).

Садок вишневий коло хати

Хрущі над вишнями гудуть.

Плугатарі з плугами йдуть,

Співаючи, ідуть, дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Сем’я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх,

Сама заснула коло їх,

Затихло все, тілько дівчата,

Та соловейко не затих. (19;11)

Якщо Г.Сковорода й Т.Шевченко, осмислюючи проблему автентичного буття, протиставляли село місту, то П.Куліш – протиставляв місту хутір, а Европі – хутірську Україну. Він навіть склав своєрідний гімн хуторам:

Піснями тут ми з Богом розмовляєм,

Вселенна серцю нашому відкрита

І області ми ширші осягаєм,

Ніж та біднота, золотом окрита.

(20;487)

Але не лише хутір протиставляв український мислитель місту, а й неоаграрну філософію – філософії урбаністичній. “Оставайтесь собі при своїй городській філософії , – писав він, – а нам дозвольте нову селянську філософію проповідувати, взявши її прямісінько з тої книжки, котру сотнями років великі городи затуманюють, та й досі не затуманили” (21; 254 – 255).

Волонтаристично- афективний кордоцентризм П.Куліша виявлявся і в його окремих думках, зокрема не тільки у слов’янофільському протиставленні хутора Європі, а й у протиставленні чоловіка жінці (“матріархальні” думки пізньої романтики!)

Слід зазначити, що волюнтаристичний кордоцентризм Г.Сковороди та волюнтаристично-афективний кордоцентризм Т.Шевченка й П.Куліша негативно вплинули на українське націотворення і націостановлення, оскільки, згідно із О.Шпенглером, “нації – це народи, що будують міста” (22;217),а українські мислителі, ідеалізуючи стан речей, закликали жити й самі жили по селах та хуторах. Саме тому, завдяки таким поглядам, українська нація як нація політична на даний час ще не сформована й перебуває на стадії становлення.

Отже, вагомим внеском в українську культуру, який зробили Г. Сковорода, Т.Шевченко й П. Куліш, було те, що вони, розробляючи певне коло морально-етичних ідей й викладаючи їх у доступній для українського народу поетичній формі, сприяли зміцненню й підвищенню його моральної культури. Разом з тим їхня аполегетика українського сільського чи хутірського життя, особливо помітна ця тенденція у філософії Г. Сковороди й П. Куліша, протиставлення українського села або хутора неукраїнському місту (переважно російськомовному чи польськомовному), а, власне, такі міста були тоді в Україні, негатино позначилась на політичній культурі українства, загальмувала процес перетворення української культурної нації у націю політичну, оскільки, саме міста, як це відомо з історичної практики, а не села чи хутори, були центрами творення модерних націй.

1.Сковорода Г. Твори. – К.: Обереги, 1994. – Т.2. – 480 с.

2.Сковорода Г. Твори. – К.: Обереги, 1994. – Т.1. – 528 с.

3.Сковорода Г. Пізнай в собі людину – Львів.: Світ, 1995. –528 с.

4.Сковорода Г. Твори. – К.: Обереги, 1994. – Т.2. – 480 с.

5.Цит. праця.

6.Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів. – К.: Наук. думка, 1989. – Т.1 – 528 с.

7. Цит. праця.

8.Куліш П.О. Твори. – К.: Наук. думка, 1998. – Т.2. – 768 с.

9.Сковорода Г. Твори. – К.: Обереги, 1994. – Т.1. – 528 с

10. Цит. праця.

11.Сковорода Г. Твори. – К.: Обереги, 1994. – Т.2. – 480 с.

12.Сковорода Г. Твори. – К.: Обереги, 1994. – Т.1. – 528 с.

13. Цит. праця.

14. Цит. праця.

15. Сковорода Г. Твори. – К.: Обереги, 1994. – Т.2. – 480 с.

16. Шпенглер О. Закат Європы: Очеркий морфологии мировой истории, Всемирно исторические перспективы – Минск Попурри, 1999. Т.2 – 720 с.

17. Сковорода Г. Твори. – К.: Обереги, 1994. – Т.1. – 528 с.

18. Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів. – К.Наук.думка, 1989.: – Т.2–592 с.

19. Цит. праця.

20. Куліш П.О. Твори. – К.: Наук. думка,1998. – Т.1. – 752 с.

21. Куліш П.О Твори, – К.: Дніпро, 1989. – Т.2. – 562 с.

22. Шпенглер О. Закат Європы: Очеркий морфологии мировой истории, Всемирно исторические перспективы – Минск Попурри, 1999. Т.2 – 720 с.

На головну сторінку!

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s