“Узагальнюючи результати цих досліджень можна виділити такі головні ознаки української ментальності: це перевага індивідуалізму над колективізмом, що відзначають практично всі дослідники цього феномену.”

Читаючи подібні дослідження (див. внизу), задумаєшся,
 а чи варто в діаспорі українців
 претендувати на
 колективну діяльність під спільним знаменом,
 коли апріорі зрозуміло, що українець
який звик сам "булавою розмахувати", а ще краще
 проти когось, так він її ніколи і не опустить.
 А тим більше зкордоном, де шансів погетьманити
набагато більше. То ж чи варто
 претендувати на якусь
 ідеалістичку єдність в умовах закордоння?
ред.
http://librar.org.ua
ЕСТЕТИКО - СИМВОЛІЧНЕ ВИРАЖЕННЯ ЕМОЦІЙНО-ПОЧУТТЄВОГО
 КОРДОЦЕНТРИЗМУ В УКРАЇНСЬКІЙ НАРОДНІЙ КАРТИНІ
 «КОЗАК – МАМАЙ»

Шаповал Л.В., здобувач
Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди
Анотація. В статті зроблена спроба позначити деякі підходи до філософсько–
мистецтвознавчого аналізу естетико–символічного вираження емоційно–
чуттєвого кордоцентризму як архетипічної ментальної складової української
естетичної свідомості в народній картині «Козак – Мамай».
Ключові слова: Менталітет, кордоцентризм, естетична свідомість, художня
символіка, народна картина.

Постановка проблеми, аналіз останніх досліджень. Сьогодні будь-
які спроби здійснити зміни в Україні, якщо нехтувати менталітетом громадян,
приречені на невдачу, тому що для реанімації творчого потенціалу
особистості, який лежить в основі історичного прогресу, конче необхідно
вивчення одного з найбільш значущих і на сьогодні мало досліджених його
складових частин – менталітету.
Категорія «менталітет» містить у собі міцний методологічний
потенціал, який дозволяє глибше дослідити духовні підвалини сучасного
українського суспільства, яке перебуває на шляху до трансформації
демократичних моделей суспільного життя.
Необхідне наукове осмислення українського менталітету та його
окремих структурних одиниць. Це вимагає пошуку нових та реставрації
традиційних категорій таких, як «філософія серця» ( кордоцентризм ),
«національна ідея», «народна воля», «суспільний дух», «колективне
несвідоме», «душа народу» та ін. Ці категорії відображають складну єдність
соціально-психологічних, образних, понятійних, духовних, інтелектуальних
та інших феноменів, які поки що не склалися повністю і тому важко
визначаються.
Незважаючи на те , що в останні роки науковий інтерес до досліджень
цієї проблеми не зменшується , необхідно визнати, що фундаментальних
праць, які розкривають сутність менталітету взагалі й менталітету українців
зокрема, зв’язку його з психологією, естетикою, мистецтвознавством,
педагогікою України, поки що мало.
Самий базовий зміст буття українства складають різні компоненти,
змісти, цінності, системна єдність яких поки що не знайшла цілісного
наукового відображення. Ця обставина виводить дану проблематику до
конче актуальних.
Провідною системотворчою ознакою української ментальності, як
визначається майже всіма дослідниками і сприймається цілком очевидним,
є кордоцентричність, що проявляється в сентиментальності, чутливості,
любові до природи, в поетичному, пісенному, образотворчому мистецтві,
яскравій обрядності, естетизмі народного життя, культурній творчості
[26,33,35,3,5,7,9,12,15,20,22].
Мета роботи. Зробити спробу позначити деякі підходи до
філософського і мистецтвознавчого аналізу естетико-символічного
вираження емоційно-чуттєвого кордоцентризму як архетипічної
ментальної складової української естетичної свідомості в народній картині
«Козак – Мамай». Питання, які розглядаються в статті:
1. Кордоцентризм – головна риса української ментальності:
філософська інтерпретація.
2. Естетико-символлічне вираження українського кордоцентризму в
народній картині: «Козак Мамай».
Результати досліджень.
1. Кордоцентризм – головна риса української ментальності
:філософська інтерпретація.
Дослідженням української ментальності займалося багато філософів
істориків, соціологів, культурологів, психологів. Більшість дослідників
[6,8,13,17,18,25,28,29,31,32,36] відмічають її емоційно-почуттєвий характер.
Крім того, вони вважають, що велика роль в ній належить неусвідомленому
початку. Саме воно тісно пов’язане з її емоційно-почуттєвим характером,
забезпечує цілісність психіки. Неусвідомлене не протистоїть вищому
керівному рівню розуму, з його культуротворчою функцією, більш того,
колективне несвідоме у українського народу наскрізь позитивне. У той же
час важливо зазначити, що раціонально-вольові основи психіки розвинені
у українців в меншій мірі. Замість активної боротьби за вирішення
суспільно-політичних і культурних проблем українець в основній масі
топиться в настроях і плине за течією, на відміну від європейця, який б’ється,
долає знегоди, освоює цінності культури. Українець наповнений спокоєм,
№ 1/ 2007
покірністю перед неминучістю долі і тому чекає змін зверху, зі сторони і не
намагається змінити своє життя .[31,34,18,9]
Узагальнюючи результати цих досліджень можна виділити такі головні
ознаки української ментальності: це перевага індивідуалізму над
колективізмом, що відзначають практично всі дослідники цього феномену.
Кордоцентризм – перевага серця над головою (емоційно-естетичний
кордоцентризм). Кордоцентризм став якби візитною карткою української
філософії, етики, естетики і культури.
Дослідники української душі одностайно підтверджують її емоційно-
почуттєвий характер, кордоцентричність.[27,33,35]
Серце і розум – це символи двох вічних протиборствуючих
фундаментальних початків людини. Любов і надія, віра і краса, які приховані
в глибині серця українця, а не розум, який приборкує ці страсті розрахунком,
твердою оцінкою об’єктивних можливостей, „правлять бал» його життя.
„Мудрість серця» схоплює корінну особливість української
ментальності.
„Серце ,за Юркевичем П. Д., є зосередження душевності, хвилювань
і пристрастей, радощів, печалі і болю.
Воно є і джерелом ненависті, зарозумілості, злоби і лукавства.
Таємна дія совісті, стида існує теж в серці. [35,с 76] Метафора серця в
кордоцентризмі українців єднає і емоційно-чуттєве і раціональне, природниче
і культурне, чоловічу і жіночу свободу, знання і любов, красу і святість.
Кордоцентризм – це певна система, життєвий струмінь, що заповнює
всі прояви українського людського життя . [18,с 54; 34,с12; 33,с22]
Григорій Сковорода є фундатор і творець „оригінальної» української
філософії емоційно-вольового єства людини – її серця, тобто
кордоцентризму як ділянки душі і почуттів .Він пише, що людина є серце, в
якої борються „пан і слуга, дух і плоть, серце і тіло», їх споріднено-ігрова
братерська згода та мир.
Серце є найпервісніше в душі, до чого душа має «повертатися». Воно
є безодня, глибінь, основа людського буття — «О серце, бездно всіх вод та
небес ширша! Яка ти глибока!» [27,с163]. «Серце є голова зовнішностей
твоїх. А коли голова, то сам ти є твоє серце».[27,с164] Г.Сковорода
наголошує, що серце є божественне в людині. Серце означене епітетами
Бога: воно «вогнисте», «воно божественна іскра». «Може іскра Божа впасти
у темну прірву серця нашого й раптом освітити». [27,с175]
Отже, серед благородних проявів української

чуттєво-раціональної
стихії слід відмітити окремо естетизм, чуття доброї краси в природному
оточенні, в побуті і в поводженні людей. Чуття краси, викликані зоровими
чи слуховими враженнями, спричиняють шляхетні переживання, а ці в
свою чергу ведуть до морального і естетичного удосконалення людини.
Краса й добро природно близькі між собою і взаємно себе обумовлюють.
2. Естетико-символічне вираження українського кордоцентризму
в народної картині «Козак Мамай».
Зразково типове естетико-символічне вираження українського
архетипічного емоційно-почуттевого кордо центризму набуло в образі
козака бандуриста ( Козака Мамая) в однойменній народній картині «Козак
Мамай» [картина 1-6]. Народний напрям в українському мистецтві
започатковано митцями з народу ще в кінці XV століття , коли мистецтво
поступово втрачало монументальний лаконізм, драматичну суворість
середньовічних образів Воно «прагнуло до вишуканості та споглядальної
ліричності образів, проймалося інтересом до навколишнього життя «. [1,с7]
Вищим і найоригінальнішим видом народного малярства в Україні
стає світська народна картина, що обіймає різні жанри малярства —
історичний, побутовий, портретний, символічний. Народна картина
розкриває світогляд народу, його ментальність, соціальні, етичні та естетичні
погляди, вона є активним ствердженням народних прагнень та ідеалів.[10]
Одним з найпопулярніших і найулюбленіших творів українського народного
образотворчого мистецтва ХУ11- Х1Х ст.. була народна картина, відома
під назвою «Козак-бандурист», або «Козак-Мамай». Мотив козака-
бандуриста слід вважати дуже раннім. Він сягає до середини й другої
половини XVII ст., часу народно-визвольної війни українського народу.
Саме від цього первісного мотиву й пішли численні варіації, які українські
народні майстри-живописці з великою любов’ю писали на стінах хат, на
дверях, шафах, сундуках і скринях, на кахлях, на посуді, на полотні й навіть
на вуликах. [4]
Для чого українці так вперто малювали «Мамаїв»? Чому в степу
стояли кам’яні «Мамаї» ?
Напевне тому, що життя, аби збутися, потребує відваги героя і
жертвенності. Отож зрозуміло, чому ця картина була надзвичайно
поширення в Україні. Ії тримали навіть поруч із святими іконами , як
своєрідний духовий оберіг. Сьогодні можна побачити цей народний твір
майже в кожному історико-краєзнавчому музеї України, не кажучи вже
про музеї великих міст, де зібрані цілі колекції.
Народну картину «Козака-бандуриста» чи «Козака Мамая», в якій
ясно проглядається канонічність абсолюту, де все зображення – це символи-
архетипи, де за знаковістю зображального елементу постає його семантика:
Дуб-символ світового дерева, бандура символізує Музу і Слово, Кінь –
символ Сонця, руху життя і приналежності до світу небесного. Таким
чином, зображені знакові форми крім візуального віддзеркалення, мають
асоціативне навантаження, і змістовний «міф про правдиву душу»
сприймається як часовий. Натомість, головний зміст – надчасовий, через
який переломлюється часове земне існування. Внаслідок цього знаковість
на рівні змісту набуває символу — герой переростає межі земного  існування і стає безсмертним, приналежним до божественної сутності
буття. Відтак, зміст «Козака Мамая» в народній уяві мав образно-інтуїтивне
сприйняття світу безмірного і вічного. [16,19;23,с995-1005 (106 ілюстрацій)]
Отже, народні «Козаки Мамаї’’ увібрали в себе відчуття об’ємно-
просторового середовища України. Від того композиція виступила в
образотворчості світоглядним самовиразом митця, що керувався
установленими або стилістично досконалими для свого часу художніми
«прийомами», а успадковане відчуття довкілля давало змогу вимальовувати
зображення у відповідності з естетичними та етичними унормуваннями
українського народу. Тому композиція як форма самовиразу стає
найвищим проявом самобутності і характеризує митця як «композитора».
На сучасному рівні прояву і розвитку мистецтва ми знову звертаємося до
першоджерела української образотворчості символу, як вияву досвіду і
мудрості народної, його світоглядної культури. [23,24]
Наступним етапом у розвитку цього сюжету були 50—60-і роки XVIII
століття — період антикріпосницького, антишляхетського гайдамацького руху.
[11]. Образ козака з бандурою набуває тут вже цілком викінчених рис і деталей
— довгий ніс, розлогі вуса, чуб-оселедець, широко розстібнутий комір Постать
цю переміщено з центра в лівий бік картини, щоб звільнити місце для жанрових,
характерних для гайдамацьких часів сцен – козаки варять їжу в казанах, п’ють
горілку, приводять на розправу крамаря. Ці персонажі набагато менші від
центральної постаті козака, зображені вони спрощено і схематично, але з живим
виразом рухів, міміки, силуету. Нерідко з їхніх вуст виходять стрічки
монологічного, часто віршованого тексту, в якому мова йде про справедливість
гайдамацької розправи з народними гнобителями.[картина 2]
Образ козака-бандуриста, що сидить серед степу й сумовито грає на
бандурі, остаточно склався наприкінці XVIII століття. В такому вигляді він
проіснував усе XIX століття. В окремих випадках народні митці вводять
додаткові персонажі, де поряд з традиційною постаттю козака-бандуриста
зображено панка-поляка з гротесково-потворним обличчям. З улесливістю
частує він козака горілкою, але той не звертає на нього ніякої уваги. Постать
козака окреслена широко і спокійно, а панка – напруженими, загостреними
лінями. Запобігливий вираз обличчя панка, його втягнута в плечі голова
викликають презирство до цієї потворної істоти. Треба відзначити, що це
зображення є одним з найсильніших сатиричних образів у всьому
українському народному малюванні, в ньому добре виявлено глибину
ненависті й зневаги народу до панів-кріпосників. [картина 3]
Діставши значне розповсюдження на всіх українських землях, народна
картина особливо була поширеною на Лівобережжі та Київщині. Чільне
місце посідає в ній образ козака-бандуриста. Сюжет цей має давнє
походження, а починаючи з XVIII і до кінця XIX століття набуває великої
популярності на території Чернігівщини, Харківщини, Полтавщини і значно
менше на Правобережжі. Козака-бандуриста зображували найчастіше у –
писанках, на полотні, картинах.
Наприкінці XVIII століття складається і набуває великого поширення
найпопулярніший «класичний» варіант картини «Козак-бандурист».
Пропорції постаті козака врівноважені, обличчя, найчастіше молоде, втрачає
індивідуальні риси, узагальнюється, воно сповнене краси й сили. Голена
голова з тонким «оселедцем», довгими тонкими вусами, широко відкриті
очі, багатий одяг, сап’янові чоботи характеризують цей урочистий образ.
Козак-бандурист виступає тут не як суворий воїн з лаврських «кужбушків»,
не має він і грізного виразу гайдамацького Мамая. Один серед широкого
степу, в глибокому елегійному роздумі, він згадує славне минуле козацтва,
журиться його сумною долею. Часи ліквідації Запорізької Січі, безупинне
соціальне й духовне поневолення народу породили цей поетичний,
урочистий і разом з тим сумний, елегійний образ. [картина 1]
Серед неосяжних просторів постать самотнього козака, єдиними
вірними супутниками якого є кінь і «бандура подорожняя», а втіхою
«люлька-бурунька» та сумна пісня, – такий зміст картини. У постаті козака,
в усьому настрої картини є щось поважно-урочисте, спокійне, як у билині
чи історичній думі. Зовнішнього пафосу, підкресленої динаміки,типових
для військових портретів доби бароко, в «козаках-мамаях» немає.