“Весною вона була у нас у Львові, то люди з Києва, Дніпропетровська, Одеси спеціально їхали.”


До ред. надійшло повідомлення про концерт Вікторії Лук’янець від відомого піаніста Тараса Ященко у формі перепостованого листуавання: “05.11 та 06.11 у нас в Мюнхені цікаві концерти з Вікторією Лук’янець,якщо Ваші люди будуть в Мюнхені – запрошуємо! http://www.youtube.com/watch?v=0RSOXrfbUmw.
-Дякуємо за запрошення. Шкода, але буквально кілька днів тому наш працівник повернувся з Німеччини. Успішного концерту. Хоча…як він може бути неуспішним, коли виступатиме Вікторія Лук’янець. Весною вона була у нас у Львові, то люди з Києва, Дніпропетровська, Одеси спеціально їхали.” Тож у кого Мюнхен в радіусі досягнення, скористуйтеся унікальною можливістю слухати голос Вікторії Лук’янець в Німеччині.
ред.

http://www.day.kiev.ua

Вікторія Лук’янець: «Моє ім’я зобов’язує перемагати»
Тетяна ПОЛІЩУК, «День»
ФОТО АНАТОЛІЯ МЕДЗИКА / «День»
ВIКТОРIЯ ЛУК’ЯНЕЦЬ НА СЦЕНІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ФІЛАРМОНІЇ УКРАЇНИ

У першому відділенні пролунали твори німецьких, австрійських та українських композиторів, у тому числі, Концерт для сопрано з оркестром, тв. 82, фа мінор Рейнгольда Гліера, котрий останні десять років через різні причини не виконувався на нашій сцені. Друге відділення Лук’янець цілком присвятила українській музиці. Особливий інтерес публіки викликала її інтерпретація «Молитви» Ірини Кириліної (тексти з Псалму 143). Публіка зі стажем, можливо, згадає блискучий дебют iз цим твором Вікторії на сцені Палацу «Україна» у 1989 році. Тоді вона тільки закінчила Київську консерваторію й виступала разом iз Дитячим хором Національного радіо і телебачення під керівництвом Тетяни Копилової. Співала у величезному залі взагалі без мікрофона, що зовсім не характерно для сцени «України», тому що з акустикою там є певні труднощі. Лук’янець вiдговорювали не ризикувати, але вона ризикнула і перемогла. Той концерт залишився в пам’яті меломанів як один iз найкращих, що будь-коли проходив у Палаці. Нині вокалістка продемонструвала не тільки широкий діапазон свого голосу, але й талант драматичної акторки. Можливо, деякі слухачі вважають, що її нинішній репертуар був трохи смутним. «Ця програма відображає мій нинішній стан душі, — зізналася співачка. — Я дуже тужу за рідним Києвом, батьками, друзями, з якими, на жаль, бачуся дуже рідко. Тільки за кордоном розумієш, що ностальгія — це не просто слово. Співак повинен бути космополітом і своїм мистецтвом знайомити закордонного слухача з Україною, а то багато хто з них думають, що Київ — це десь у Сибіру».

Вікторію Лук’янець відрізняє яскравий, самобутній тембр голосу, яким вона досконало володіє. Вона проникливо виконує не тільки ліричні твори, але й дуже переконлива у драматичному репертуарі. Ажіотаж навколо імені прославленої акторки цілком зрозумілий. Вона ангажована багатьма провiдними театрами світу. Їй аплодує публіка Великобританії, Австрії, Німеччини, Італії, Швейцарії, США та Японії. Останній раз кияни слухали її восени минулого року. Наша бесіда з зіркою про її нинішнє життя вдалині від України, про творчість, про погляди на майбутнє опери.

ПРО ГАСТРОЛЬНІ МАРШРУТИ

— Живу в божевільному ритмі. Сезон дуже насичений. Завантажена контрактами, котрі розписані на два роки вперед. Удома (у Відні), якщо була два тижні, то добре. Восени, після Одеси, Харкова й Києва буквально на другий день довелося співати партію Віолети з опери «Травіата» у Берліні в Дойч-опері. А потім був Кельн. До Відня повернулася тільки майже перед Новим роком, тому, що ще 30 грудня в Бонні виконувала партію Джільди в «Ріголетто». Пройшла проби в Пізі перед турне по Італії, де виступала в опері «Лючія ді Ламмермур». Між репетиціями довелося летіти до Лондона, де в Ковент-Гарден брала участь у новій редакції «Травіати». Провела кілька сольних концертів у Швейцарії, Італії та Німеччині. Зізнаюся, молилася тільки про одне, щоб витримати настільки напружений графік. Одразу ж після Києва їду в театр Андервін на гала-концерт (там Ріккардо Муті ставить моцартовські опери), у якому буду виконувати «Віденський вальс». У Трієсті для Нового театру готується прем’єра опери «Джіневра ді Скоція» Симона Майєра (італійця німецького походження). До речі, у цього композитора вісім років учився Доніцетті. Твір, написаний 200 років тому, але жодного разу ніде не ставився. У цій опері в мене складна вокальна партія головної героїні — шотландської королеви Джіневри, коли в трьох аріях потрібно показати весь голосовий діапазон. Кілька років я була солісткою Віденської опери. Дирекції це було дуже вигідно — своя співачка завжди під рукою. Вийшла ситуація схожа з Національною оперою України, коли адміністрація в мені бачила молоду співачку, яка подає надії, але не більше. Рішення піти на вільні хліба далося мені нелегко. Я розуміла, що ризикую, але час показав, що вчинила правильно. Щоб стати зіркою, потрібно розширювати репертуар, працювати з різними режисерами і диригентами. Я вважаю, що кожному артисту потрібно випробувати себе в іншій сценічній школі. Звернулася до закордонних імпресаріо, які запропонували цікаві контракти по усьому світі. Про мене стала писати іноземна преса і, ймовiрно, це послужило поштовхом, щоб керівництво Віденської опери запропонувало мені новий, більш високий статус — гості на конкретні постановки. Для цього театру я виконую 15 спектаклів вердіївської «Травіати» (червень — вересень — жовтень). Є цікаві пропозиції з Метрополітен-опера, Токіо-нью-опери. А от з київським театром поки спільних планів немає. Хоча Петро Чуприна в приватній бесіді сказав мені, що зі штату Нацопери мене ніхто не виключав і вони мене чекають на рідній сцені. Якщо з’являться нові постановки і я зумію викроїти віконце, то із задоволенням виступлю. Ось тільки не знаю, коли це станеться — занадто завантажена.

ПРО ГОЛОС

— Деякі вокалісти воліють відлежатися, відіспатися, од’їстися, але це не для мене. Просто перед концертом або спектаклем намагаюся поменше розмовляти й не стомлювати голосники. Бути у формі допомагає спорт: плавання, біг, гімнастика. Це зміцнює голос і допомагає зберегти фігуру. Я вважаю, що акторка повинна крім гарних вокальних даних виглядати на всі 100%. А багато сопрано так запливають жиром, що стають огрядними матронами і саме тому програють. Навіть показуючи красиві музичні пасажі, глядачам часом важко з’єднати зовнішність гладкої артистки з роллю молоденької героїні, яку вона виконує. За рубежем найсильніша конкуренція. Розслаблюватися не можна. Із солістом вокалом, тренінгом ніхто не займається. На репетиції всі співаки повинні приходити з розученою партією. А ті, хто не зумів вписатися в цю концепцію, викидаються, і на їхнє місце приходять нові. Потрібен характер і сила волі вистояти, довести, що тільки ти кращий. Мені, у моїй нинішній гастрольній діяльності, допомагає досвід і школа, яку дали мені педагоги, навчивши розподіляти сили. Коли розучую нову партію, то всю чорнову роботу виконую самостійно. А потім, коли вона готова, беру кілька уроків у професійного оперного концертмейстера того театру, для якого готується партія. Це дає можливість зробити роль більш образною й концептуальною. Ви знаєте, часом мені здається, що переборювати труднощі допомагає моє ім’я Вікторія, яке зобов’язує перемагати. Коли приїжджаю до Києва, обов’язково приходжу до свого педагога Івана Ігнатійовича Паливоди. Він для мене як камертон і, разом iз тим, строгий суддя. Шкода, що Єлизавета Чавдар, яка була моїм вчителем у консерваторії, уже померла, але, думаю, вона зраділа б моїм нинішнім успіхам.

ПРО ПАРТНЕРІВ

— Я себе вважаю щасливою. Адже доля дарує можливість працювати з різними музикантами й артистами. Мій останній партнер Марчелло Альварес, iз яким я познайомилася у Відні, де ми співали «Травіату», а потім їздили в турне по Італії. Він аргентинець за походженням. Володіє тенором чудової сили й краси. Музичні критики називають співака «заміною Лучано Паваротті». Один iз японських меценатів запропонував нам обом провести спільні концерти в Токіо. Вони плануються на 2002 рік.

Ніколи не забуду свій дебют на сцені Ла Скала у грудні 1995 року. Мені здається, що навіть стіни там просочені музикою. Саме там відбулася зустріч із кращим тенором ХХ столiття — Лучано Паваротті. Він співає душею й у цьому його сила. Критики називають його голос сонячним, котрий чарує.

Пласідо Домiнго я спостерігала у двох його іпостасях — коли він був моїм партнером в опері «Пророк» і диригував «Травіату». Ви знаєте, я помітила, що чим більш значима особистість, тим простіша вона в спілкуванні. Лучано і Пласідо не хизуються своєю всесвітньою славою й не пихаті. Вони перші підходили до мені зі словами підтримки на репетиції. Після цього напруга одразу зникала. На спектаклях iз ними я відчувала себе як за кам’яною стіною.

Iз Дмитром Хворостовським ми познайомилися на Всесоюзному конкурсі вокалістів. Потім не бачилися більш десяти років. У минулому сезоні ми зустрілися в Німеччині й разом виступали у Мюнхенській опері у спектаклі «Севільський цирульник». Дуже важливо знайти спільну мову з партнером. Якщо ми стаємо однодумцями, намагаємося цілком розчинитися в ролі, а не тягти ковдру на себе, саме тоді виходить гарний спектакль.

ПРО ДІМ ТА РОДИНУ

— Мені часом важко поєднати роботу й особисте життя. Родина буквально плаче, що рідко мене бачить. Приїжджаю і помічаю, як виросла дочка Дарія. Їй дванадцять iз половиною років. Вона навчається в австрійській гімназії й відвідує недільну українську школу. Вивчила три іноземні мови. Займається музикою й співом. Можливо, їй передалася наша з чоловіком любов до класичної музики і, якщо вирішить стати оперною співачкою, то ми її відмовляти не станемо. Я сама в 14 років вступила до музичного училища ім. Глієра до Івана Паливоди. Одного разу він сказав: «Знаєш, Вітусю, у мене є хлопчик, який зараз в армії, але в нього такий чудовий голос! Треба вас обов’язково познайомити». Наша зустріч iз Юрою відбулася 13 листопада в актовому залі училища. Як тільки він заспівав, я закохалася в нього з першого погляду. Юра чекав, поки я виросту, цілих п’ять років. Він допомагав займатися музикою. Думаю, що саме спільні інтереси зробили наш шлюб міцним та органічним. Адже чоловік (Юрій Михайлович Кокозей, співак, працював у капелі бандуристів України, викладав у консерваторії на вокальному факультеті. — Т. П. ) буквально присвятив себе моїй кар’єрі. Я відбулася як оперна співачка багато в чому завдяки йому. Він дотепер мене опікує й допомагає в житті. Вже кілька років чоловік викладає вокал у Відні, поєднуючи викладацьку діяльність і спів у хорі Штадтс-опери. Якщо ми зараз в Австрії, а не в Україні, то потрібно жити не на валізах, а в нормальних умовах. Довгий час наша родина знімала квартиру, а три роки тому ми взяли кредит у банку і тепер маємо власний будинок. Я вирішила, що повинно бути місце, куди iз задоволенням повертаюся після гастролей. Для мене дім — це де мені добре, де є цікава робота. Іноді телефонують імпресаріо, повідомляючи, що на наступний вечір потрібно бути на репетиції спектаклю або концерту. Кілька годин у дорозі і я на місці.

У Києві в мене залишилися батьки і брат. Андрій музикант. Йому 23 роки. Він лауреат двох міжнародних конкурсів. Ще будучи студентом третього курсу консерваторії, став виступати в Симфонічному оркестрі Національної філармонії України на ударних інструментах. Як каже моя мама, Алла Максимівна, у неї троє дітей: я, Андрій і журнал «Початкова школа», де вона вже 29 років є головним редактором.

ПРО УЛЮБЛЕНІ ПАРТІЇ

— Партія Віолети з «Травіати» стала доленосною. Саме з нею я дебютувала в Метрополітен-опера, Ла Скала, Кельнській опері, Ковент-Гарден, Віденській опері. Для мене Віолета не роль, а немов жива людина. Люблю партію Ельвіри з опери «Пуритани», Джільду з «Ріголетто», Лючію ді Ламмермур з однойменної опери Верді. У 1989 році вперше на сцену Національної опери України я вийшла в ролі Марфи у «Царській нареченій» Римського-Корсакова і з цією ж оперою дебютувала у Великому театрі в Москві. За кордоном я співаю музику, яка, можливо, в Україні не так популярна — бельканто. Вона вимагає неймовірної тонкості й технічності виконання.

ПРО МАЙБУТНЄ ОПЕРИ

— Опера — вічне мистецтво. Я не згодна, коли говорять, що вона для меломанів та еліти. Потрібно просто любити музику й спів. Почати знайомство з класикою з більш легких для сприйняття творів. Послухати різних виконавців, побувати на кількох спектаклях. Сьогодні на Заході спрощують постановки. Багато режисерів відмовляються від кринолінів у костюмах й архаїчності в декораціях. Нова опера більш динамічна й сучасна. Вона не розмінюється на детальні завитки, костюми прості й функціонально легкі в роботі. Артист зосереджений на внутрішньому світі героя й повнішому розкритті музичної фактури твору. Я наведу приклад недавньої постановки «Травіати» у Кельнській опері. Режисер Гюнтер Кремер попросив мене зробити дуже слабкий макіяж і розпустити волосся. Моя героїня була одягнена в легке чорне платтячко і білосніжний брючний костюм. І ці штрихи наблизили героїню спектаклю до наших днів. Ми знайшли нову пластику, щоб вона була природною, а не навмисною. Для мене опера — це любов на все життя.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s