Про модерне рабство українців.


Автор: Ольга Самборська

“Ось тобі спрей. Ним треба побризкати мої забруднені від менструальних виділень труси. І лише потім закинути їх на прання”, – давала розпорядження господарка-німкеня, вказуючи на шворку забрудненого жіночого спіднього вбрання. “То Ви мене задля цього зазивали?”- зауважила Богдана і відмовилась від виконання господарчиної забаганки. Німкеня незадоволено попшикала своє брудне шмаття сама.

Приниження?

Недоречна необдумана поведінка господарки, що користується найманою працею українки в Берліні? Забаганки? А скільки таких забаганок бачила Богдана в Німеччині!

Чи не найпростішими були пропозиції прибирання і сексу в одному знаменнику. Важче вирівнятись з непередбачуваними вимогами бути завжди там, де забажає роботодавець. В будь-який момент він може позбавити українку роботи, не надавши ні пояснень, не виплативши повний заробіток. А як протистояти? Ризикувати бути депортованим?

Особливо важко українкам працювати в будинках колишніх співвітчизників з теренів Радянського Союзу, які вже стали привілейованою частиною німецького суспільства. Богдана помітила, що стрибок з “пролетарського суспільства” до “буржуазного” наклав дивний відбиток на колишніх “товаріщей”, які стали “господамі”. Їм важко вгодити. Та і шансом познущатися над безправною в Німеччині українкою-нелегалкою вони не нехтують. Барські замашки формуються на тлі соціально забезпеченого німецького суспільства, де не має місця соціальному захисту нелегалів зі східної Європи, як і взагалі, жодним нелегалам.

Богдана — протагоніст репортажу „В тіні нелегальної робочої міграції” ( “Im Schatten illegaler Arbeitsmigration”). Цей матеріал -продукт співпраці редакції телевізійного каналу ZDF і активістів робочої групи  Ukraine Kompetenz Zentrum (www.ukz-berkin.de), що займаються проблематикою українських нелегалів в Німеччині.10 червня 2010 року його показало німецьке телебачення на каналі 3sat. Протагоністами репортажу стали українські заробітчани, які поділилися своїми історіями нелегальних буднів в Німеччині. Автори репортажу намагалися викласти ту важку ситуацію, в якій опиняються українські заробітчани, ситуацію вибору між дітьми і грішми, з життям в страсі і стресі, але з істотою забезпечення майбутнього своїх дітей. Фокус зробили на тому, що переживають родини заробітчан в Україні.

Вічне “якби”.

В Берліні, в умовах нелегального існування, у Інни, подруги Богдани, надломилося здоров’я. Без легального статусу, Інна не наважувалась звернутись до лікаря. Коли звернулась, метастази раку шлунку поставили крапку молодому двадцятисемирічному життю. В Україну Інну привезли вже, щоб вмерти. “Якби Інна мала можливість мати медичне страхування в Німеччині, знаходитись там легально, то жила б вона до сих пір і все би в нас було добре,”- з гіркотою зауважив її чоловік під час зйомок репортажу.

Це “якби” є ключовим цілого українського буття нелегалів. Якби українець мав змогу мати нормальний заробіток в Україні, якби молоді підприємливі люди могли заробляти своєю працею і інтелектом собі на життя, якби була можливість вільно їздити на заробітки легально…Якби, якби, якби….

Найважче — діти.

Чекають на матерів і полишені в Україні діти. До когось матері вже не повернуться ніколи, до когось повернуться можливо через деякий час після заробітків. Але прогалина між дітьми і батьками-заробітчанами вже не щезне ніколи. І навіть якщо батьки по-телефону чи інтернету не переривається виховання дітей, все ж батьківську присутність нічим не заміниш. Це читалося в очах Вікторії, доньки Богдани — героя репортажу. Вікторія знає, що її мама —колишній гравець жіночої збірної “Динамо-Київ”, майстер спорту, вчитель фізкультури поїхала за кордон, щоб заробити їй на навчання. В яких умовах працює мама, Вікторія і не здогадується.

Голосно піднімати голос на захист прав наших українських заробітчан в Німеччині.

Комусь треба почати говорити про те, що українські жінки доглядають нелегально дітей німецьких громадян, що вперто не хочуть бачити нелегалів з України. Говорити про подвійну німецьку мораль, яка назовні показує свою “демократичність”, а по-суті приховує грубе порушення прав українців в Німеччині. Діти в Україні усвідомлюють, що їх батьки доглядають чужих німецьких дітей. Німецькі діти вже поволі починають говорити українською мовою і плачуть за своїми виховательками, коли ті повертаються в Україну. А німецький батько-бюрократ все ніяк не може наважитись відкрити кордон, легалізувати няньку своєї дитини і тим більше, дозволити її дитині приїхати до матері. Йому невигідні такі введення, бо платитиме додаткові податки, буде змушений забезпечити няньку-українку медичним страхуванням.

Позитив і негатив.

Позитивним є той факт, що німецьке громадянське суспільство і медіа починають усвідомлювати абсурдність ситуації, що складається між німецьким суспільством і нелегалами. Орієнтована на добробут демократична країна з чітким фокусуванням на успіх і кар’єру, особливо жінок, має потребу в додатковій робочій силі по догляду за “залишеними” поза кар’єрою дітьми і родинним господарством. В той же час ця робоча сила використовується “на чорно”, дешево і з порушенням прав людини. Таким чином продукується модерне рабство в німецьких хатніх господарствах.

Негативним є те, що поки далі розмов на тему модерного рабства і що з ним задіяти, в Німеччині справа не просувається.

Настає потреба “привілегійованим” в Німеччині українцям більше звертати увагу на проблеми “непривілегійованих” співвітчизників. В чужій державі поважатимуть той народ, який вміє постаяти за себе і права своїх співвітчизників, разом. Разом нас тут справді багато. Чи можна рабство українців подолати? Для цього варто модерне рабство принаймі усвідомлювати. Богдана це робить. А ви?

Advertisements

6 thoughts on “Про модерне рабство українців.

  1. Dyvylasj reportazh-dovoli slabkyj i vyhljadae jak komarynyj pysk pid chas vyverzhennja vulkanu..
    Kolysj i ja xotila pevnym chynom i dejakymy zusylljamy do chohosj dokrychatysj- ale hluxo.. Z namy nixto ne raxujetjsja.. Ja protestuju proty rabstva v indyvidualjnomu porjadku, ne spodivajuchysj ni na zaxyst nashoji ni jixnjoji derzhavy. Xtila b kontaktu z Bohdanoju, jaksho mozhna..

  2. Маєш рацію, Оксано. Репортаж слабкий, тому що він робився не задля висвітлення проблеми тими, кому діайсно болить, але як тема, якою можна покрити робочий план німецького журналіста-телевізійника. Ми це зрозуміли вже пізніше, коли почали співпрацю. Мої побажання до репортажу не були враховані. Журналістка Шупп просто ще раз відтворила сюжет, який вона один раз продала телебаченню ( Гельд одер лібе).
    Особливо важко було з камераманом, який все шукав стереотипні моменти ояк то брички, люди на городі, плужок і таке подібне. Що я з ними не насварилася, не напояснювалась, все одно зробили по-своєму і подали так, як їм вигідно. Але хоч так, хоч писк, все ж хтось його почув. Кажуть крапля камінь точить. Контакт на Богдану перешлю тобі на приватку адресу.

  3. Розмовляв одного разу з українцем, який вже попрацював і в Англії, і в Америці, і ще десь у Європі. Зараз робить бізнес в Україні. Так він мені сказав: “Знаєш, я багато чого побачив і зрозумів, що українці вміють тільки водити машини, мити посуд, прибирати і ще щось подібне”. Чого ви тепер жалієтеся? Якщо ви не змогли себе знайти або реалізувати у себе вдома, де ви всіх знаєте, всіх розумієте, маєте підтримку родичів, кумів, знайомих, то як же ви надієтеся, що будете мати успіх в країнах де ви чужі? Мій шкільний вчитель казав: “За дурною головою, ногам горе”.

  4. Nu xiba mova pro samorealizaciju jde, pane Boryse? I zvidkilja Wam znaty xto sho wmije u switi; ta j vzahali sho za stereotypni ujavlennja?Malo xto sjudy za uspixom jide, biljshistj- za hrishmy.A jdetjsja TUT pro nelehaljne stanovyshche, v kotromu ljudy znaxodjatjsja z tyx chy inshyx prychyn i pro stavlennja do cijeji problemy derzhav- nashoji i Germany, napryklad.. i pro nerivni mozhlyvosti hromadjan Ukrajiny v Evropi,i mabutj pro vizovu zalezhnistj takozh. Vazhko hovoryty z ljudjmy, neobiznanymy z cijeju problemoju..

  5. в тому то і справа, що поділ на чужих і своїх ще залишається рудиментом в головах людей як в Європі, так і в Україні. Тому і поділені люди на групи бідних і багатих, з дурною головою і згорьованими ногами. І ніхто не може пробитися з гуманізмом, духовністю, справедливістю. Українці вміють робити все і не тільки те, що Ви перерахували. Тільки на економічних щаблях їм перебили деякі перетиніки, щоб вони піднялися на гору. А над тими, хто звалився вниз, знущатися найлегше. Піданімати ж нагору, треба мати не тільки в голові, але в серці. Цього власне і бракує в світі.

  6. Do Oli
    Katji Schupp i Hartmutxu prysutnje jixnje bachennja Ukrajiny. z ljudjmy na horodax v tjazhkij prazi, v jixnix ochax- ce vidkynuta na stolittja nazad krajina.Nimechchyna zh( ta i Evropa vzahali) dlja nashyx ljudej- jak porjatunok,ot by trishky lehshe bulo izdyty tuty-nazad, vse bulo b ok… Tomu dovoli prymityvno, i za Geld oder Lliebe meni soromno.A spravzhnjoji problemy tam i blyzjko ne vydno..Shkoda..

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s