“Зелений” туризм як шанс розпочати власну справу


Давид Рюкерт з Берліна на Закарпатті вперше, приїхати сюди йому порадили друзі-екологи. Він приїхав у відпустку машиною разом зі своєю дівчиною. Вони зупинилися у Стеблівці і найближчі три тижні проведуть тут – невеличкі екскурсії, походи в ліс, натуральна їжа та гостинність українських селян прийшлися їм до душі.

Коли Давид зібрався до України, друзі відмовляли його – це дуже далеко, інфраструктура поза межами Євросоюзу дуже слабка. Після шести годин на угорсько-українському кордоні, він справді відчув різницю у якості доріг та у сервісі. Більшість знаків на дорогах не можна зрозуміти, бо тексти лише кириличні. Проте незаймана краса гір, свіже повітря – це насправді набагато цінніше.

«Наступним враженням одразу після кордону була зустріч із поліцією. Вони намагалися взяти з нас гроші. Ми їхали нормально, я не перевищував швидкість, і в нас були всі документи. Вони попросили подарунок. Для нас це було трохи смішно, хоча я знаю, що корупція тут є великою проблемою», – розповідає Давид.

Українська гостинність

Марія Станко – господиня садиби «Фріяль» у Стеблівці. Цього літа вона з чоловіком та трьома дітьми переїхала до своєї літньої кухні, а у двоповерховому будинку вона приймає гостей – «зелених» туристів. Там є усе необхідне – душ, пральна машина, холодильник. «Перший раз в нас був турист із Німеччини, з Кельна. Він не знав нічого, лише пару слів по-російськи. А я ще в школі вчила німецьку мову, і так споминали все. Із того, що вони планували жити в нас три дні, лишилися жити на п’ять. Так їм полюбилося у нас. І що могли пояснити, то я згадувала з школи всі слова, пояснювала. Якщо не виходило так, тоді показували жестами. І все було нормально. Так що це нескладно, якщо людина не знає мови», – запевняє господиня.

Марія любить влаштовувати екскурсії по всій області для туристів. Декому крім гір нічого не цікаво, лише збирають ягоди, гриби, ловлять рибу або купаються. А для тих, кому цікава архітектура Закарпаття, можна поїхати в Мукачево, Хуст або Ужгород. У Стеблівці є багато цікавої архітектури сімнадцятого століття. Можна поїхати на Синевир або на Шаянські озера. Марія каже, що іноземцям дуже подобається їздити на оленячу ферму і на виробництво корзин із лози.

Смачна їжа

“Що я готую, їм любиться все. Все по-порядку – чи там картопля, чи макарони….люба-люба страва. Супи, борщі – їм все подобається, не знаю чого. Голубці наші дуже люблять, токан наш з бринзою їдять. Якраз в неділю рибу нафарширувала, німець наїстися не міг”, – розповідає Марія.

На Закарпатті продукти можна купувати прямо на дорозі – люди продають картоплю, перець, свіжі гриби, лісові ягоди, домашнє вино. Для Давида Рюкерта – це справжня екзотика: «Я приїхав зі Східної Німеччини і колись я жив у Німецькій Демократичній Республіці декілька років. Закарпаття трохи нагадує мені моє минуле – тут старі машини, люди не споживають так багато всього. У них є час посидіти на вулиці, поговорити одне з одним. В цьому я вбачаю романтику».

«Туристів було б більше, але вони про нас мало знають»

«Дуже багато туристів було б з-за кордону, якби вони про нас знали», – каже Марія Станко. Річ у тім, що самої лише реклами садиби на сайті українського зеленого туризму зовсім недостатньо. Люди хочуть чути живі історії, бажано від близьких та друзів.

Лісничий з Німеччини Вальдемар Шмідт зараз працює на фермі Салдобош у Стеблівці. Волонтери з країн Західної Європи та Америки вже другий рік займаються збереженням та розведенням рідкісних видів закарпатських тварин – карпатьських буйволів, гуцульських коней, свиней магалиця. Ферму фінансує швейцарська фундація SAVE (Safeguard for Agricultural Varieties in Europe). На цій фермі раді туристам, проте їх тут небагато: «Ми намагаємося створити веб-сайти для зелених туристів, описуючи місця, де можна зупинитися. Я знаю місцевих жителів, які дуже добре приймають гостей, проти у них немає сторінок в інтернеті. Або навпаки – є місцеві жителі, які розмістили інформацію про свою садибу в інтернеті, але вони непопулярні. Туристи не знають цього регіону. Можливо, їх дуже мало рекламують в Німеччині», – припускає Шмідт.

Більшість друзів Вальдемара вже побували у Стеблівці. Якби не його особистісні контакти, навряд би вдалося зібрати таку велику команду волонтерів, які паралельно займаються відбудовою ферми та відпочивають у садибах місцевих жителів. Хоча до Стеблівки не так просто дістатися, поодинокі туристи з Італії, Швейцарії, Німеччини та Франції все ж потроху знаходять сюди дорогу.

Автор: Наталя Мар´янчик

Редактор: Євген Тейзе

http://www.dw-world.de/dw/article/0,,5888635,00.html

http://ruraltourism.com.ua/index2.php

7 thoughts on ““Зелений” туризм як шанс розпочати власну справу”

  1. Зверніть увагу, господарка з чоловіком та трьома дітьми (!!!) переїхали до літньої кухні! Ви відчуваєте рівень жертви, на яку ідуть наші люди щоб хоч щось заробити? Зелений туризм в Україні треба рекламувати ще і як “екстремальний туризм”. Слоган: “Ви ще довго будете згадувати про Україну!”. “Забудьте про сервіс і теплий клозет. Тут Ваші мізки запрацюють на повну!”. “Тут Ви зрозумієте, що від цивілізації треба час від часу відпочивати. І в цьому ви відчуєте справжню насолоду”. До речі між туристами і господарями спостерігається певна рівновага. Всі в екстремальних умовах. Звідси і теплі відносини між ними. А що може бути дорожче для урбанізованого туриста ніж тепле відношення до нього, хай і без супутнього сервісу. Але тут його принаймні пожаліють на дорогу і запросять ще. Він уже майже рідний. Таке буває.

  2. Щойно повернулася з Закарпаття. Поки до окремої статі про подорож руки не дійшли, обмежусь коментарем. Так, Закарпаття як і Карпати в цілому має безліч перлин, але після їх відвідування вони перетворюються в якесь непотрібне видовище. Солотвино – загажене туристами, Берегово – загажене. Карпати, косів – загажені. Всюди лежить сміття, яке в літню спекотну погоду ще інтенсивно розкладаєтья і смердить навкруги. До цього ще спотворює вигляд післяповодневий стан, коли гірські ріки несли з собою купу сміття, що залишилося висіти на берегах, коли вода спала. Катастрофа з туалетами. Український нужник чомусь до сих пір є невід”Ємною частиною української реальності. Невже так приємно кожного дня відвідувати цей рудимент цивилізації, нюхати давнішне гімно, вибачте на слові, і запрошувати людей зі всього світу на це видовище. В Косові на заправці біля відомого базару в туалет просто не можливо зайти. І так майже всюди. Якщо де і є туалет на АЗС, то він в брудному стані, без паперу, не замикається тощо. Ну не будеш же проситися по нужді до приватних для туристів облаштованих садиб. Я не розумію цього гуцульського колориту. На мій погляд, треба все відкласти і провести по всій україні каналізаційну реформу, щоб люди врешту стали людьми в своїх перших нагальних нуждах. А потім вже все інше. Хоча я проти отуристення Карпат, бо турист, незалежно, іноземний чи свій, це продуцент сміття. А в Карпатах поки його не оброблять, не сортують, тобто просто викидають в спільний смітник десь в центрі міста в кращому випадку, а в гіршому – в ліс, в гори. Підхід, що турист привозить гроші, є позитивний тільки щодо кишення господаря. Довкілля ж при цьому не в найкращому положенні. Колись бачені мною ще двадцять років тому недоторкані карпати, свіжі, надихаючі, цього року повернулись до мене зовсім іншим боком. Тобто комерція розвертає карпати і інший бік. А за чистий шматочок природи заплатиш стільки, що ще подумаєш, чи хочиш ти цього взагалі.

  3. Підтримую тебе, Олю. Вихід з руїни, треба починати з туалетів. До речі у Києві їх теж майже немає. Якщо приспичить, можна попасти у халепу.

  4. Їхав недавно через Закарпаття – траса Київ – Чоп в гарному стані, принаймні від Стрия. Заправки з євро-туалетами – ОККО, там до речі ще й євро-паливо.
    http://www.okko.ua/en/filling-stations/

    Це не реклама, переважна більшість заправок продають такий бензин, що це може бути небезпечно для вашого авта.

  5. 1- пропоную проїхати від кордону Крошченко, що від Устрік Дольнік йде, і до низу до Турки, можна ще потрастися до Трускавця. Яким би ти бензином тачку не заливав, все одно трясе на вибоїнах так, що залишки душі не втримати в собі. З безпечним бензинок по небезпечних дорогах з гаїшніками, що теж трусять, правда гроші. Ми по неопитності 500 гривень дали ні за що. А вони ще 1 500 хотіли. Ось де на туристів чекають. Тоді їм туризм дійсно “зеленим” видасться. Постидалися б. Нам сказали пізніше місцеві, що на іноземні номери особливо пильнуюють на трасі від Стрия.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s