“Степан Андрійович теж робив це.”


Ред. здивував початок статті і подача українськими журналістами тематики баварського пива з закваскою українських Героїв. Але кожному смакує по-своєму. ред.

http://www.umoloda.kiev.ua

«Ойнс, цво — гсаффа!»
Мюнхен — місто пива, парків, велосипедів і емігрантів — сьогодні починає черговий «Октоберфест»

Дмитро ЛИХОВІЙ   Леся ШОВКУН

Степан Андрійович теж робив це. Так–так, Бандера був нормальною людиною й у ставленні до розваг, зокрема й до пивного свята «Октоберфест» у Мюнхені, де жив в останні роки свого життя. Бувалі бандерівці, з якими довелося спілкуватися кореспондентам «УМ», підтверджують: провідник ОУН, навіть попри конспірацію, відвідував щорічні гуляння на Терезієнвізе (Лугу Терези) і, певно, підспівував іншим гулякам: «Ойнс, цво — гсаффа!» (у перекладі з баварського діалекту — «Раз, два — пиймо!»).

Отже, саме сьогодні опівдні обер–бургомістр Мюнхена у павільйоні пивоварні родини Шоттенхамель виб’є затичку з пивної діжки трьома ударами молотка, проголосить «О’цапфт із!» («Відкрито!») і підставить літровий кухоль під перший офіційний бурштиновий струмінь «Октоберфесту–2009».

Напередодні журналісти «УМ» побували в Мюнхені і скуштували смак цього особливого міста, в якому зародилося особливе свято.

І Ленін, і Гітлер, і «радлер»

Мюнхен — інша Німеччина. Нетипова. Що ж ви хочете, це — столиця землі Баварія, котра впродовж довгих століть була незалежною державою. У такій «ізоляції» зросло небагато всесвітньо відомих постатей. Найбільші знаменитості родом із Мюнхена — Ріхард Штраус і Карл Орф, Ліон Фейхтвангер і Клаус Манн, Генріх Гіммлер, Єва Браун, Франц Бекенбауер. Але місцевий колорит, принади міської архітектури та, що важливо, кількість зелених насаджень (а Мюнхен просто потопає в зелені) не залишать байдужими жодного туриста.

Саме тут після ІІ Світової війни осіли тисячі, навіть десятки тисяч українців, тут базувався провід ОУН, а зараз, крім старих діаспорян, живе і вчиться багато українських студентів. Атмосфера столиці Баварії в різний час привабила Ейнтштейна і Кандінського, Гітлера й Тютчева, Леніна й Томаса Манна, Шверценеггера й Рільке; після 1991 року тут живуть Майя Плісецька з Родіоном Щедріним.

Мюнхен удвічі менший за Київ (до речі, місто–побратим), але має втричі більше метро. Це місто — серце і двигун німецького автомобілебудування, по вулицях тут безліч розкішних кабріолетів, яких не побачиш навіть у нас. Але міська влада тримає курс на екологію і розвиває відповідний транспорт — трамваї й велосипеди замість автобусів і легковиків. Тому вже на початку розмови з мешканцем Мюнхена ви неодмінно почуєте застереження: у місті — диктатура велосипедистів; треба пильнувати, щоб вас не збив якийсь вершник на «залізному коні», котрий із німецькою педантичністю і безпосередністю їхатиме собі по своїй смузі. Для велопоїздок відведена третина, а то й половина кожного мюнхенського тротуару. Утім, на відміну від багатьох інших міст Європи, ця смуга не позначена спеціальною «велосипедною» символікою.

Для велосипедистів придумали коктейль «радлер» — пиво навпіл із лимонадом, від якого майже не п’янієш.

А «просте» пиво, переважно світле, а також біле, у Мюнхені п’ють просто в неймовірних для нас кількостях у будь–яку пору року. Пиво ж — значно краще й чистіше, ніж у нас. Менше «вставляє», краще впливає на організм. Тому нікого не дивує, що навіть перед солідними панянками, котрі присіли поговорити у вуличному «генделику», стоїть по літровому келиху янтарного напою. Така тара тут зветься «мас», а вартість її вмісту — близько 7,50 євро. У Мюнхені харчі дорогуваті, та й пиво — теж. Утім, хваляться місцеві мешканці, пиво в них офіційно не вважається алкоголем, а входить до споживчого кошика як продукт щоденного споживання нарівні з хлібом.

Пивниць у Мюнхені море, і майже кожна — знаменита. Ось ця святого Євстахія, така відома, що через неї назву площі — Карлсплац — майже офіційно змінили на «Штахус», за іменем пивбару. А в цій пивниці, скажуть вам, засідав Гітлер; а в цій проходили відомі збори нацистів. Утім, путівники по Мюнхену воліють не згадувати «місця бойової слави» НСДАП, хоча саме тут гітлерівці організували свій перший путч — звісно, «пивний».

«Від монахів» до наших днів

На характер Мюнхена впливає та обставина, що аж чверть місцевих мешканців — іноземці. Крім того, свій норов — значно більш гарячий і неврівноважений, аніж у решти німців, — мюнхенці пояснюють тим, що на них так впливає сухий і гарячий вітер «фен». Дме «фен» не постійно, але коли вже повіє, то хмари розступаються, і на обрії стає видно мальовничі верхівки Альп — за 70 км від міста.

Певно, «фен» вливав і на будівничих католицького Мюнхена, котрі зробили архітектурне обличчя міста значно веселішим від «типової» Німеччини.

Це місто — третє за розміром у Німеччині — не старе як за європейськими мірками. Його заснування дехто відносить до VIII ст., коли тут осіло братство бенедиктинських ченців. Власне, назва міста походить від вислову «zu den Monchen» («у монахів»). Відтак найдавнішим у Мюнхені є собор святого Петра, або ж «Альтер Петер» — «Старий Петро». Втім, він був не один раз перебудований — і то ще до ІІ Світової війни (а після неї тією чи іншою мірою реконструювали та оновлювали більшість пошкоджених чи зруйнованих мюнхенських пам’яток). Поруч із «Петром» — знаменитий Оптовий ринок із його «пивним садом» та фонтанами. Міні–«октоберфест» тут триває майже безперервно, не тільки у вересні–жовтні.

Що ж до історії Мюнхена, то офіційною датою його народження є 1158 рік, коли Генріх Льов (Лев), герцог Баварський, спорудив міст через Ізар, щоб тримати під контролем ринок солі. Відповідно символом міста є лев, що йде. По всьому Мюнхену — не рахуючи кам’яних монументів — установлено майже півсотні пластикових левів, розмальованих найвеселішими візерунками; на них із задоволенням залазять дітлахи.

Серце міста — Марієнплац. На майдані — Стара й Нова ратуші, а також колона з покровителькою Баварії святою Марією, встановлена ще в 1638 році при Максиміліані І. На п’єдесталі з чотирьох боків — скульптури войовничих янголят: вони поборюють чотирьох гадів — символи найбільших лих, пережитих на той час Мюнхеном, — війну, чуму, єресь і голод. На Марієнплац щодня об 11–й, 12–й, а з березня до кінця жовтня — і о 17–й годині більшає натовп, щоб оцінити танці мідних фігурок лицарів та бочарів на курантах Нової ратуші.

Поруч — собор Богородиці із двома вежами з незвичними опуклими зеленими банями, що стали символами міста, як і 85–метровий шпиль Нової ратуші.

Від Марієнплац до Карлсплац ідуть торгові вулиці Кауфінгер– та Нойхаузерштрасе з безліччю магазинів, яток, квіткових кіосків, ресторанів, музеїв, кам’яних і живих пам’ятників, вуличних артистів, фонтанів тощо. Дух свята звідси не вивітрюється, мабуть, ніколи.

Цвинтар — теж показник

І поза Старим містом у Мюнхені є що подивитися і де розвіятися. Для цього постарався насамперед король Людвіг І, який на початку ХІХ ст., аби продемонструвати блиск свого правління, затіяв грандіозний проект розширення меж міста і взяв за основу розбудови архітектуру античних Афін. Відтак палаців, храмів, монументів та королівських садів вистачає й за межами Старого міста. Для їх опису не вистачить і цілої газети.

З–поміж сучасних будов окремим рядком варто виділити стадіон «Альянц–Арена», споруджений у 2005 році. У «літаючій тарілці», що може міняти вигляд і світитися різними кольорами, проводять свої матчі ФК «Баварія» (тоді арена світиться червоним) та «Мюнхен–1860» (синє світло). Нагадаємо, у знаменитій «Баварії» грає українець Анатолій Тимощук. Приїжджайте і вболівайте. Але знайте, що більшість мюнхенців, хоч як це дивно, вболіває за «друголігових» «шістдесятників» — клуб «1860», на відміну від «Баварії», ближчий до простого народу і не є «машиною для заробляння» грошей».

…У Мюнхені, може, й не найлегше жити, але тут добре відпочивати — хоч бучно, хоч тихо. Аби заспокоїтися після міського галасу, радимо виїхати на околицю міста і зайти на цвинтар «Вальфрідгоф» — вшанувати пам’ять Степана Бандери, інших видатних діячів української націоналістичної еміграції і просто погуляти на природі. І за назвою, і за суттю, це — величезний, зовсім не похмурий ліс. І вільного від могил місця на «Вальфрідгофі» — ну просто футбольні поля. Багато футбольних полів.

«А що ви хотіли? — відповідає на наше запитання веселий доглядач. — У Мюнхені добре жити. Люди зараз рідко помирають».

ГУЛЯЄМО!

Пік мюнхенської пивоманії — «Октоберфест»

Одразу скажемо: поборникам тверезого способу життя на цьому фестивалі робити нічого. Варіант «зазирну тільки подивитися» може болісно позначитися на психіці. «На тверезу голову ви точно подумаєте, що потрапили в табір вар’ятів, — сміється один із мюнхенських українців. — Де всі регочуть, горлають пісні, танцюють на лавках, а надвечір — і на столах».

Пиво на Лугу Терези наливають тільки світле, спеціально зварене — міцністю 5,8—6,3% (зазвичай у баварських кнайпах подають слабше), і тільки виробництва шести мюнхенських броварень, які мають право участі в «Октоберфесті». Ті «оригінали», яким не смакує пінний напій, мають змогу «догнатися» вином, глінтвейном тощо.

За два тижні пивних гулянь, які завжди починаються в суботу, а завершуються в першу неділю жовтня (цього року це 19 вересня — 4 жовтня), нерідко може й приморозити, тож варто заздалегідь потурбуватися про «тепленьке місце» всередині величезних наметів. Потрапити туди нелегко, тому завбачливі німці й іноземні гості бронюють столи ще з весни.

З іноземців на Лугу Терези в дні «Октоберфесту» чи не найбільше — італійців, які приїздять сюди так масово, що другий уїк–енд фестивалю навіть називається «італійським».

Вартість бронювання стола — близько 40 євро на людину, залежно від шатра. Уся ця сума йде на оплату ваших же напоїв та наїдків. Швидше за все, вистачить її ненадовго, оскільки з кожним роком «мас» дорожчає. А про меншу за літр тару годі й заїкатися — засміють. Якщо, скажімо, в 2003 році можна було втамувати спрагу за 6 євро, то минулого року один «мас» уже коштував 8 із копійками, а цього, швидше за все, доведеться викладати ще більше.

Спритні баварські кельнерки примудряються носити по десять «масів» одночасно, чим неабияк тішать туристів. Обслуговування на «Октоберфесті» миттєве, адже що хутчіш ви вип’єте своє пиво, то швидше замовите наступне. За два тижні роботи на Лугу Терези офіціантка разом із чайовими може заробити понад 10 тисяч євро.

Якщо забронювати місце не вдалося — не біда, потрапити в намет усе ж можна. Тільки приходити варто зранку, бо вже о 14–й усі місця будуть забиті напевне. Хоча й у такому разі, почергувавши біля входу близько години, можна прослизнути, дочекавшись, коли виходитиме група вже веселих відвідувачів.

Кожне шатро, яких загалом 14 великих і 15 маленьких, наливає пиво певної броварні й має свої особливості: в одному, крім традиційних ковбасок, свинячих ніг і кренделів «брецлів» подають іще й рибу, в іншому збираються переважно студенти, третє за традицією, встановленою покійним господарем, полюбляють представники сексуальних меншин. А тих, кому не вдасться пробитися досередини, напоять–нагодують у «біргартенах» — «пивних садах» під відкритим небом.

На «Октоберфест» бодай раз у житті повинен з’їздити кожен любитель пива. До речі, наступного року фестиваль відзначатиме 200–річчя — уперше святкування на Терезієнвізе відбулося 1810 року з нагоди одруження кронпринца Людвіга та принцеси Терези Саксонської–Хільдбургхаузької. Однак у роки воєн доводилося робити перерви, тож цьогорічний «Октоберфест» за ліком — 176–й.

ВАРТО ВІДВІДАТИ

Монументальний ансамбль «Резиденція» з палацом Віттельсбахів, «Антикваріумом», Галереєю пращурів, скарбницею і театром Кювільє.

Стара, Нова та Сучасна пінакотеки (масштабне зібрання живопису від ХІІІ ст. до наших днів).

Німецький музей (науки і техніки; на острові на р. Ізар).

Пивний ресторан «Хофбройхаус» (колишня броварня, де у 1923 р. відбувся пивний путч, яким почалася політична кар’єра Гітлера).

Собор «Альтер Петер» та Оптовий ринок.

Музей іграшок у Старій ратуші.

Центр БМВ (зібрання всіх моделей авто і мотоциклів цієї марки, в т.ч. концепт–карів, які з’являться у продажу в наступному десятиріччі).

Палац і парк Німфенбург (колишня резиденція Віттельсбахів).

Будинок на Кройтмайрштрасе, 7 (Kreittmayrstrasse) — місце проживання й убивства Степана Бандери.

Цвинтар «Вальфрідгоф» (1,5 км від ст. метро «Holzapfelkreuth»), ділянка 43 — могила Бандери; ділянка 421 — «український сектор», могила Ярослава Стецька та ін.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s