Але чи сказала своє останнє слово і діаспора?


Подаємо трохи давніший матеріал про Український Вільний Університет в Німеччині.

ред.

http://www.osvita.lviv.ua

Український Вільний Університет перед вимогами часу

Про Український Вільний Університет уже доволі багато писалося на сторінках української  преси – як в Україні, так і кордоном. Очевидно, ніколи не вадить ще раз  нагадати про славні сторінки цієї інституції, але сьогодні розмова піде про будні Університету, про його проблеми та перспективи. Про те, що УВУ потребує змін і просто ”волає” про допомогу задля впровадження цих змін в життя, сьогодні не говорить лише лінивий. Але тут, як це, зазвичай, буває, головна проблема – гроші, чи, радше, їх відсутність.
Учасники Річних зборів Професорської Колеґії УВУ, котрі відбулись 7 липня 2007 рокув Мюнхені.
Упродовж багатьох років чи не єдиним джерелом для існування Університету є фонди, котрі поступають від жертводавців Фундації УВУ з Америки та від оплати студентів за навчання. Особливо треба відзначити Український банк “Самопоміч” з Нью-Йорку та Фундацію “Спадщина” з Чигаґо (Голова др. Ю. Куляс). Натомість незрозуміла пасивність щодо підтримки Університету інших українських згромаджень і фінасових інституцій, широко представлених у світі.  Лише завдяки самовідданій праці адміністрації УВУ вдається переборювати щоденні перепони і зберігати Університет “на плаву”.  Сьогодні не питання: Чи потрібен нам Університет? Питання, на котре потрібно дати негайну відповідь: Де саме взяти необхідних 500 тисяч євро річно, щоб не лише зберегти для прийдешніх поколінь здобутки наших предків, але згідно з вимогами Баварського уряду і Болонського процесу втілити в життя задумані реформи з виведенням Університету на високий європейський рівень навчання з використанням сучасних інформаційних технологій та залученням до навчального процесу висококваліфікованого професорсько-викладацького складу не лише з України, але з Німеччини, Америки, Канади та з інших країн світу?Через низку об’єктивних і суб’єктивних причин Університет, опинившись посередині між Україною і Європою, застиг, неначе в шпагаті, наодинці з дилемою, як встати на рівні ноги? Український Дім Науки не в змозі самотужки вийти з цього незручного аморфного стану. Олексій Хаб'юк під час докторських іспитів.Уряд Баварії, надавши УВУ всі права німецького приватного університету, ідеологічно вважає Університет установою, котра в першу чергу повинна обслуговувати  та служити для громадян України. На шостому році української незалежності Німеччина припинила фінансування УВУ, Федеральний уряд Баварії зробив це в 2005 році. Уряд та Секретаріат Президента України на словах не відмовляються від визнання аксіоми, що першочергове завдання УВУ – служити для України, але, насправді, не зауважують нас. Якось незвично спостерігати за цим явищем. Більш як 85 років кращі сини і дочки України, цвіт талантів української нації та її діаспори, плекали цю установу крізь воєнні лихоліття, в бурі і грози, в голод і в холод.  Плекали,  берегли і розвивали її для майбутньої самостійної України. І ось вже на 16-му році своєї самостійності українська держава і далі не зауважує УВУ. Чим провинився цей заклад науки перед Україною? Невже Україна попри існуючі різноманітні бюрократичні перепони нездатна взяти під свою опіку єдиний український закордонний навчальний заклад, котрий має повну наукову акредитацію в Німеччині? Невже чиновники від освіти не знають кількості студентів, професорів, докторів, академіків і політиків, котрі працювали тут, у Мюнхені, в стінах Університету досліджуючи історію діаспори, здобуваючи при тім наукові звання, а часто-густо і просто почесні докторські вчені ступені? Невже просто використали і забули? Неже чиновники Міністерства закордонних справ забули, де саме в перші роки своєї діяльності отримало безкорисний притулок Генеральне консульство України в Мюнхені? Тому, напевно, і варто принагідно пригадати, що одним із завдань Міністерства  закордонних справ є співпраця із закордонними українцями.

Але чи сказала своє останнє слово і діаспора? Хіба ж не в змозі українські громади країн Європи та Канади наслідувати добрий приклад жертводавності українців Америки, надавши посильну допомогу УВУ? Чи стане для українців Мюнхену УВУ справжнім центром культури і науки та перлиною їх гордості? Що має статися, щоб на Pienzenauerstr, 15 в Мюнхені знову весело загомоніло студентське українське життя? Думаю, що і наші духовні і релігійні лідери діаспори стануть справжніми продовжувачами святої справи Патріарха Йосифа Сліпого, великого подвижника і покровителя УВУ і ще раз згуртують своїх прихожан заради збереження і розвитку УВУ. Як засвідчує історія останніх років, для розв’язання окреслених проблем замало  лише зусиль адміністрації Університету.

Однак Університет живе своїм буденним життям. Завдяки в основному допомозі Фундації УВУ з Америки та самовідданій праці провідників та викладачів сьогодні тут навчаються студенти з України, Польщі, Німеччини, Америки та Канади.  У відповідності з вимогою часу Університет розширює свої економічні й бізнесові програми. Студенти відвідують лекції, захищають маґістерські та докторські десиртації.

7-го липня цього року в УВУ відбулися Річні загальні збори Універитету. Новим Ректором УВУ став професор др. Іван Мигул, котрого також переобрано і деканом факультету Державних і економічних наук. Новим деканом факультету Україністики стала старший науковий співробітник Академії Наук України др. Ярослава Мельник. Головний редактор Англомовної енциклопедії України др. Френк Сисин переобраний деканом Філософічного факультету, а др. Микола Шафовал – канцлером. У зв’язку з відсутністю фінансів тимчасово припинив роботу Педагогічний інститут при УВУ. До керівництва Університету прийшли нові люди. Але, на превеликий жаль, проблеми залишились старі. Присутні на зборах  висловили багато критичних зауважень та пропозицій, спрямованих  на зміни в діяльності УВУ. Мене найбільш приємно вразило, що ніхто навіть підсвідомо не допускав, що в недалекому майбутньому УВУ може відійти в історію. Але щоб цього не трапилося, то замало лиш допомоги з Америки та жертовної праці колективу Університету. Сенат Університету та професорсько-викладацький склад готовий до реформ і з розумінням сприймає вимоги часу. У зв’язку з тим більшістю мандатів Професорської Колеґії затверджено альтернативний перспективний план на найближче майбутнє Університету.
Студенти під час практичних занять проф. І. Мигула Європейський Союз.
І сьогодні до УВУ горнуться студенти і науковці як з України, так і з далекої діаспори. Адже сотні, радше, тисячі молодих людей, істориків і політиків, зацікавлені і далі глибинно вивчати історію свого народу, здобувати передові знання і досвід країн Західної Європи. У ці дні в бібліотеці УВУ працює молода професор з факультету історії Університету Арізона др. Ганна Голіян, котра досліджує питання утвердження української еміґрації повоєнного періоду на території Німеччини.  Професор Голіян вважає, що в архівах УВУ зібрано унікальні історичні матеріали, котрі є невід’ємною складовою частиною історії діаспори. Ця історія в документа повинна бути збережена там, де є її коріння, де є походження самої еміграціії. Знаходження їх в Україні не мало б такого самого значення.  Я переконана, каже професор, що УВУ як науковий інститут потрібно зберегти.  Але Університет повинен йти новою дорогою. Не можна жити в сучасних умовах з новими вимогами, але керуватись старими правилами. Сьогодні УВУ не може існувати сам по собі. Університет повинен розширити свою наукову співпрацю з університетаму України, Німеччини, Америки та Канади. Я вдячна, що ці матеріали збережено для історії і мені дали можливість їх вивчати”.  Студенти Університету також поділяють погляди гостя-науковця з Америки. “Ми віримо в його майбутнє. Знання, котрі ми тут утримуємо, сьогодні конче потрібні Україні. Чудово, що українські студенти мають унікальну можливість за досить помірковану оплату вчитись в Німеччині українською мовою та здобувати в Європі вчені звання, окрім того, ще й вільно оволодіти німецькою мовою. Адже сьогодні з усіх розвинених країн саме Німеччина вкладає в Україну найбільше інвестицій. Тому особливо важливо оволодіти знаннями ринкової економіки Німеччини. Основа майбутнього успіху України в глибокому пізнанні причин економічних досягнень країн Європейського Союзу і Південної Азії”, говорить студентка з Луцька, докторант факультету економії Інна Завалей.

Таким чином, якщо офіційно українська влада не на словах, а на ділі цілковито втратила зацікавленість до УВУ, і постійні звернення до України, котрі линуть туди впродовж 16 років, не принесуть невдовзі бажаного успіху, то, можливо, долею УВУ зацікавляться українські меценати та підприємці – чи в Україні чи поза її межами? Тож пропонуйте свої послуги та руку допомоги. Двері УВУ широко відкриті до ваших пропозицій. Бо ж так хочеться вірити, що Український Університет таки й надалі майорітиме гордо в центрі Європи. То ж чи здатна Україна та її діаспора витримати ще один іспит на зрілість і відповідальність перед історією? Чи виправданими будуть втрачені Україною можливості інвестицій в розбудову Українського Вільного Університету заради її ж майбуття в товаристві країн нової Європи? А екзамен прийматиме й оцінюватиме історія.

Микола Меґец,
Член Управи Фундації УВУ в США
megits@augsburg.edu

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s