Найпотужніше об’єднання української діаспори?


Якщо Світовий конгрес такий самий “потужний” як і його члени, зокрема Центральна Спілка українців Німеччини, то про яку “потужність” говорить пан Романів?

ред.

http://unian.net
Українці за кордоном вийшли на протести вперше після 1991 року

Ми можемо мати різне бачення з владою, але є межа компромісів… Москва прагне дискредитації української національної ідеї… Ми хочемо захищати Україну навіть у нинішній ситуації…

Нещодавно до Києва відвідав генеральний секретар найпотужнішого об’єднання української діаспори – Світового конгресу українців Стефан Романів. Ми поставили йому кілька запитань.

Пане Стефане, виглядає так, що сьогодні Україна рухається не тим шляхом, як це бачите ви. Що в такій ситуації може зробити українська діаспора?

Стефан РоманівДіаспора завжди хоче допомагати. Вона може це робити в різний спосіб. Маючи доступ до фахівців, консультантів, представників бізнесу, діаспора може відчиняти двері в різних країнах світу, якщо це потрібно Україні. Хоча слід розуміти силу та слабкість діаспори. Але українська влада має поставити мету та відповісти на запитання, як вона хоче розбудовувати Україну. Світовий конгрес українців уже не раз укладав меморандуми з різними державними установами, міністерствами, окреслюючи рамки співпраці. Ці меморандуми укладалися з минулою владою. Ми тепер також написали листа до нинішнього президента України, щоб обговорити з ним питання меморандуму. Звичайно, такий документ не розв’яже всіх проблем, але в гуманітарній сфері ми хотіли б отримати ясність щодо державної політики. Повторю ще раз: ми готові відчиняти двері в різних країнах світу, але для цього потрібна співпраця, міст між нами й тими, кому це потрібно.

Але Віктор Янукович, коли був у Америці, навіть не знайшов часу зустрітися з конгресовим комітетом Америки – потужною організацією діаспори.

Ми, Світовий конгрес Українців, написали йому листа. Днями матимемо зв’язок із Адміністрацією президента, плануємо з ним зустріч. Якщо вона відбудеться влітку, як це планується, то хочемо порушити на зустрічі питання щодо нового меморандуму з нинішньою владою, вирішити, чи ми зможемо разом працювати.

Співпраця потрібна, якщо хочемо будувати українську Україну. І ми хотіли б, аби влада знала: якщо вона йтиме шляхом національних реформ, ми зажди готові допомагати. Є дуже багато сфер, де така співпраця має місце. Торгівельні місії в кожній країні значною мірою створені зусиллями діаспори.

До речі, до Австралії, звідки я родом, звертаються бізнесмени-українці, що займаються АПК, бо хочуть мати відносини щодо розведення корів, овець. І ми, звичайно, допомагаємо в цьому. Ми, представники діаспори, як і українська влада, хочемо, щоб кожен етнос в Україні бачив Україну своєю державою. Не важливо, чи то росіянин, який уже тут народився, чи єврей, чи інші. Усі, хто тут живе, мають почуватися так добре, щоб їм хотілося тут працювати. А щоб це зробити, потрібно зменшити недовіру.

А що відбувається в Україні! Подивіться на засідання парламенту: чи це батьки народу?

Ви запитуєте, що може зробити діаспора? Діаспора, коли почалися оці незрозумілі події в українській владі, могла опустити голову й сказати світові: у нас у країні є проблеми, але вони владнаються. Зрештою, проблеми є всюди. Греки також мали проблеми, та грецька діаспора всіляко захищала імідж Греції. У нас є бажання захищати Україну. Навіть у такій ситуації. Бо ми віримо, що в Україні є сорок два мільйони людей, серед яких є ті, хто хоче будувати Україну, захищати закони й демократію…

Які питання ви хочете обговорити з президентом Януковичем конкретно?

У державному будівництві все пов’язано: духовність, культура, економіка. Світовий конгрес Українців зажди підходив до справи принципово, але помірковано. Ми розуміємо, що в цей непростий час уряду не обійтися без компромісів. Але нас цікавлять цінності… Ми можемо мати різне бачення з владою, але є межі компромісів. Ми з попередньою владою також мали суперечки з багатьох питань, які здавалися очевидними, але ми домовлялися. Мі мали різні погляди навіть у питанні Голодомору. Але ми домовилися, ми визначилися, ми одне одного контролювали.

Восени відзначаємо річницю Голодомору. Але нинішня влада вважає Голод в Україні надуманою проблемою. Схоже, представники влади зняли документи про Голодомор із сайту президента, навіть не завдавши собі клопоту їх прочитати. А тим часом потяг визнання Голодомору як геноциду вже запущено. У кількох канадських провінціях визнання Голодомору закріплено законодавчо…

Не тільки Канада визнала Голодомор геноцидом, це визнали п’ятнадцять держав. Про це теж ми хочемо говорити влітку з президентом. Невже він хоче, щоб закордонні українці міняли законодавства своїх держав? І що буде далі?

Під час недавнього візиту міністра закордонних справ Грищенка до Америки діаспора зустріла його пікетами. Наскільки широко діаспора використовує акції протесту?

Демонстрації української діаспори перед російським посольством пройшли в Канаді, були акції протесту проти нинішньої політики влади чи проти втручання Російської Федерації у справи України в Італії, Іспанії, Греції. І це вперше після проголошення Незалежності акції протесту стали такими масовими. Хочу пригадати, до 1991 року демонстрації на захист українських політв’язнів проводилися по світі постійно. Коли, наприклад, за кордон приїжджав Червоноармійський хор і намагався нас переконувати нас, що в УРСР все добре, – ми пікетували. У цей час сиділи Лук’яненко, брати Горині та інші, а вони нас хотіли переконати, що народу добре живеться. У нас тоді були дуже широкі акції. Пам’ятаю, найбільша акція з визнання Голодомору в 50-х роках пройшла в Австралії. Загалом при кожній нагоді, коли приїжджали люди, які презентували радянську систему, українці за кордоном протестували. Ми мали комітети з людських прав.

Нам сьогодні дуже б не хотілося до цього вертатися… Але факт залишається фактом, після 1991 року таких широких протестів за кордоном не було. В Англії пройшла студентська акція на підтримку України. До акцій також приєднуються люди, які виїхали з України не так давно.

Чому по-вашому зупинився рух України в бік Заходу? Бо його скомпрометували помаранчеві лідери?

Це – справа часу. Звичайно, потрібна величезна просвітницька праця, яка б показувала позитиви та негативи того чи іншого зовнішнього вибору. Звичайно, люди не зробили свій чіткий вибір ще й тому, що такої просвітницької праці не було. Але казати, що “вестернізація” скомпрометована тому, що провідники держави щось не зробили, – занадто спрощене бачення. Ви запитайте пересічну людину, куди б вона поїхала, якби мала нагоду виїхати з України – до Росії чи в країни Європи? Як ви думаєте, що вона скаже?

Відповідь очевидна… Чи порушуватимете на зустрічі з президентом питання щодо спроб позбавити звання Героя Шухевича та Бандеру?

Стефан РоманівТак. Це питання нашої історії. Це не питання президента Ющенка. Це звання дає людям наша історія та їхня праця…

Офіційна російська влада (не кажу про російський народ) докладатиме всіх зусиль для дискредитації української національної ідеї, націоналізму, борців за свободу України. Раніше вони казали на чорне біле й навпаки. А коли до такої брехні виробився імунітет, кажуть, що біле – це червоне. Дезінформація – їхня зброя. Ось чому такий важливий український підручник. Зрештою, зараз є архівні джерела. А що є вищим за документи? Цілісна історія життя, наприклад, Бандери настільки захоплююча, ця постать настільки приваблива, що навіть поверхові знання про Степана Бандеру покажуть – він того вартий.

Каганович і Молотов за допомогою Голодомору планували змінити в Україні етнографічний “матеріал”. Коли я бачу, як легко донецький регіон відмовляється від історії, який постраждав від Голодомору чи не найбільше, то думаю, що їм таки вдалося досягти свого?

Світовий конгрес українців торік мав збори в Донецьку. Мушу сказати, що нас чудово приймали в Донецьку та Харкові (кажу не про владу, а про громадськість). Нам на прощання казали: приїжджайте й говоріть з нами. Усім, хто з діаспори їде до України, я кажу: не сидіть у Києві, у Львові, Тернополі та Франківську, їдьте на Схід. Мистецький колектив із Австралії, ми послали в Донецьк. І молодь у Донецьку прийняла дуже радо наших дітей. І якщо такі поїздки відбуватимуться часто, то ми будемо зближатися.

Знаєте, ми не повинні всі бути супернаціоналістами. Будьмо добрими людьми… Щоб ми спільно розбудовували Україну. А влада нехай створює можливості – аби була здорова Україна.

Я колись мав дискусію з Борисом Колесниковим – нас обох запросили до телестудії. Я просив його: зорганізуйте ваших людей, ми зробимо просвітницьку акцію, проведемо дискусію… І це може викликати велике напруження, але може бути так, що зробимо крок назустріч одне одному.

Я переконаний: чим більше ми їхати одне до одного – чи це буде туризм, чи освітній тур, чи бізнес-поїздки, – ми будуватимемо один міст. А люди, які знатимуть діаспору, змінять своє бачення про “українських буржуазних націоналістів”. Вони побачать, що оці “буржуазні націоналісти” співають пісні, мають творчі колективи, ходять до церкви, вони такі самі українці, як і ви, і при цьому дуже хочуть допомогти Україні.

Розмовляла Лана Самохвалова

Фото http://www.zik.com.ua

Advertisements

4 thoughts on “Найпотужніше об’єднання української діаспори?

  1. “Діаспора завжди хоче допомагати. Вона може це робити в різний спосіб.” – Абсолютно погоджуюсь. Один з найправильніших способів – це сприяти створенню
    реалістичної картини України за кордоном (без купюр та без політичних коректур) та лоббіювання інтересів України. Але у мене складається стійке враження, що багато німецьких діаспорських організацій саме до цього не готові (не підписують відкритих листів до преси, не роблять заяв, не мають в своєму “арсеналі” публікацій, дискусій чи інших “змістовних” форм роботи), аргументуючи це тим, що вони “аполітичні” організації (що дорівнює заходам за принципом “вишиванка-прапор-народна пісня”). І тут раптово ці організації “оживають”, організовують акції-демострації, які нажаль не мають жодного резонансу в німецьких ЗМІ, та з’являються “на людях” з представниками “Свободи” (які, мабуть, найбільше відповідають картині світу “вишиванка-прапор-народна пісня”).
    Діаспора, давайте допомагати. Але методами 21 століття. Та європейськими методами. І давайте п’амятати, що з “неполітичних” організацій не перетворюються на “політичні” за одну ніч; все має свій розвиток, як зовнішній, так і внутрішній.

  2. …. а ще мене дуже тішать патерналістичні коментарі про “донецьких” та “харківських”, яких треба просвіщати і до яких треба нести українство. Наче вони не українці – трохи інші, ніж тернопільскі українці, але все-таки українці (я тут кажу про тих мешканців Сходу, які вважають себе українцями. А ті, хто мають інші ідентичності, то вже інше питання та інший дискурс). Мабуть, от з цього – а не з політичних чвар – і народжується той міфічний розкіл.
    Пишу як народжена та соціалізована в Донецькій області 🙂

  3. Альона, СКУ це поважна інтернаціональна структура зроблена по типу всіх інших таких структур: грецьких, корейських, французьких. Консерватизм такої структури це наслідок її масивності. Лише за Конгресом Українців Канади (частинкою СКУ) стоїть певно сотня реальних українських організацій: кожна з адміністрацією, звітністю, бюджетом і т.п. Тобто вимагати від такої структури якоїсь супер прогресивності, інформаційної просунутості можна лише тоді якщо більшість цих організацій стануть такими. В усякому разі цей колективний розум виконує принаймні представницькі функції. Критикувати їх за консерватизм це все одно, що критикувати за консерватизм уряд Джорджа Буша старшого, висуванця від партії Консерваторів. Ніхто не забороняє, а навпаки всі заохочують створювати свої проекти: легкі, інформаційно просунуті, з shared folders, CMS, форумами, блогами.

  4. Так, ви багато в чому праві, Станіславе 🙂 А ще я абсолютно нічого не маю проти поважності, важливості та авторитетності (і це дуже важливо для українців за кордоном!) цієї структури. Просто мій персональний досвід роботи в різних громадських структурах показує, що бути складною великою організацією з багатьма членами і одночасно іновативною організацією дуже важко, але й дуже можливо. А ще мій персональний досвід показує, що організації-члени СКУ в Німеччині нажаль часто не розуміють і гальмують такі “легкі” (?) проекти; заборони я, звичайно, не зустрічала, але заохочення і відкритості також :-). Звичайно, це залежить, від кожної конкретної організації і кожної конкретної людини. Тому в коментарі і звертаюсь до кожного конкретного індивідууму 🙂

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s