“неправдиве та неістотне, відпадає, а залишається те, що вічне, – правда. Правду можна приховувати, але вона не помирає.”


Оксана Климончук, Краків – Варшава

Фото автора

Як світ проводжав Леха і Марію Качинських

Мрії поляків і багатьох шляхетних росіян можуть здійснитися: ми пізнаємо правду про катинський злочин, сказав в.о. президента Польщі… Медведєв визнав Сталіна злочинцем… Янукович сидів біля Медведєва…

День у Кракові видався сонячний, світлий. Саме такою світлою була й президентська пара – Лех і Марія Качинські. Сьогодні поляки проводжали їх у останню путь. Во

ни спочиватимуть у найвизначнішому в Польщі місці – Королівському замку на Ва

велі, разом з королями та іншими історичними особами.

Президентську пару доставили в Краків військовим літаком, у супроводі жовнірів і поліцейських повезли на жалобні церемонії в Маріацький костел. Труну Леха Качинського покрили президентським прапором з гербом Польщі, труна пані Марія була вкрита просто державним.

Сотні тисяч людей з різних куточків Польщі й світу прибули віддати останню шану…

Якихось чітких правил у таких ситуаціях ніде не прописано, тому люди діють так, як їм підказує серце: плачуть, несуть квіти, плещуть у долоні, коли повз них проїжджає президентський кортеж, моляться чи просто мовчать. Мовчання їхнє теж світле. Серед тисячного натовпу відчувалася особлива теплота й доброта, жодного негативу.

При в’їзді в Краків у день похорон усі дороги були перекриті, по обочинах щільно виставили поліцейських, які стояли до кінця церемоніальних урочистостей.

З захопленням спостерігала, як поляки в короткий термін змогли чітко зорганізувати все: пресу, заходи безпеки, приїзд людей. І при цьому не дати відчути якогось напруження.

У Варшаві чи в Кракові, де ховали президентську пару, важко було знайти установу, магазин, житловий будинок, на якому не було б національного прапора з траурною стрічкою. Люди всіма можливими способами намагалися показати, яка це для них трагедія.

Напередодні похорон у суботу я Варшаву взагалі не впізнала. Завжди гомінкої, веселої, де кав’ярні набиті щебетливими поляками. На обличчях людей читався сум. Заклади всі порожніли. Магазини – теж. Було наче соромно в ці дні цікавитися чимсь іншим, крім як віддати останню шану трагічно загиблим.

В останні дні жалоби влада заборонила продавати алкоголь. Та люди були такі пригнічені, що, здається, ніхто б його все одно не пив.

На кожному кроці польські харцери (пластуни) безкоштовно роздавали воду часом бутерброди. Проїзд у громадському транспорті у Варшаві та Кракові був безкоштовний. Причому систематично про це не забували повідомляти пасажирів, а для того, щоб хтось випадково не оплатив, відключили компостери.

Дивно, як трагедія хоча б на якийсь час може зробити людей наче всіх однаково хорошими, толерантними, усе відступає навіть не на другий план, усі проблеми, рутинні турботи здаються дріб’язком.

У суботу у Варшаві на площі Пілсудського цілий день поляки молилися, щоб поручити душі «цвіту їхньої нації Богу». Офіційні поминальні урочистості за всіма загиблими в російському Смоленську давно завершилися, але старенькі з коштуриками до ночі сиділи, вдивляючись в усміхнені обличчя з плакатів. Час від часу сплакували, намагаючись усвідомити трагедію. Вразило, скільки було молодих сімей з маленькими дітьми.

Відомо, що не всі поляки любили свого президента. Це природно, адже він був політиком, а політика має такі ось особливості. Але люди відверто зізнаються, що каються в цьому й надіються, що надалі будуть більш толерантними одне до одного.

– Можна критикувати одне одного, але не ображати, – кажуть польські пані похилого віку.

Поляки дають собі обіцянку пам’ятати Катинь, пам’ятати свято, адже так просив їхній президент у своєму останньому зверненні. Другу катинську трагедію в їхній історію вони вважають «чистою випадковістю» і обіцяють, що їхнє ставлення до росіян аж ніяк не зміниться. Проте такий збіг обставин змушує мільйони поляків думати, що тут все-таки є щось дивне і чому це трапилося саме на російській землі.

– Перша леді Марія була як мама, що опікувалася не лише своїми, а й нашими дітьми, – каже Анджей з Закопан. – Так, вона моя мама і мама всіх поляків. Ми горді, що в нас була така перша дама. Як глибоко віруюча людина, гадаю, вона пішла до раю.

Поляки цілий день, печучись під сонцем, проводжали свого президента. Схиливши голови, вони покірно слухали богослужіння за загиблими. Хтось сидів просто на дорозі…

Про поляків кажуть, що це найбільш віруючий народ у Європі. Мабуть, це справді так. Молоді й старі масово підспівували за ксьондзами.

– Дуже горда тим, що зі своїм маленьким сином мала можливість побути неподалік біля трун президентської пари. Я учителька в школі, ми організували в себе невеличку панахиду, щоб ще окремо віддати їм шану.

На похорони президентської пари приїхало вісімнадцять делегацій з усього світу. Серед них і наші політики – Віктор Янукович, Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко.

Броніслав Коморовський, як виконуючий обов’язки президента Польщі, сказав зворушливі слова:

– Пане Президенте, перед Вам остання дорога. Остання, але гарна, яка веде з Маріацької базиліки до Вавеля. За хвилину задзвонить дзвін Зигмунта. За хвилю дзвін перетне жалобну тишу. Століттями він оголошує полякам небезпеку, польські тріумфи та польські трагедії. Він бив на перемогу під Віднем, під час присяги Тадеуша Костюшка, коли розпочалася Друга світова війна, коли вибрали Папою поляка та коли він помер. Він вітав і дзвонив на прощання для визначних поляків на честь їхніх заслуг перед батьківщиною. Дзвін лунав, коли оголошував трагічну смерть синів і дочок польського народу. Сьогодні теж задзвонить на прощання першого громадянина, котрий неочікувано та занадто швидко відійшов на вічну варту після відданої та вірної служби. Прощаємося з президентом та його дружиною, жінкою мудрою, відважною, відкритою та сердечною, яка завше охоче помагала людям. Віримо, що по тій стороні далі буде сердечно опікувалася чоловіком. Президент Качинський загинув дорогою на катинські урочистості, де мав виголосити важливі слова. Не встиг закликати до загоєння ран Катині, які на десятиріччя отруїли відносини між поляками та росіянами. Цей своєрідний заповіт Президента Леха Качинського треба заповнити сенсом зближення та єднання. 70 років тому тисячі польських офіцерів вивезено до таборів та тюрем НКВС, а пізніше замордовано пострілом у потилицю. Цілі покоління поляків були приречені на мовчання…

Коморовський також сказав, що трагедія під Смоленськом нагадала світу про Катинь. Історія визнає правоту великого росіянина Олександра Герцена, який казав, що те, що неправдиве та неістотне, відпадає, а залишається те, що вічне, – правда. Правду можна приховувати, але вона не помирає.

– Мрії поляків і багатьох шляхетних росіян можуть здійснитися. Ми пізнаємо всю правду про катинський злочин. Такі надії дають слова та жести зі сторони президента та прем’єра Росії та багато виявів тепла й розуміння зі сторони російського суспільства.

Дмитро Медведєв, у свою чергу, нагадав, що Катинська трагедія – це злочин Сталіна та його поплічників, а «позиція російської держави давно сформульована і вона є незмінною».

– Тому, будучи тут, проводжаючи президента Польщі, ми робимо шлях у майбутнє.

Під час богослужіння Янукович сидів біля Медведєва, а поміж них – президент Литви Далія Грибаускайте. Щоправда, до Вавеля проводжали Леха і Марію не всі. Янукович і Мєдведєв не пішли.

Президентську пару в супроводі родичів, друзів, колег, численного духовенства, жовнірів, лідерів зі всього світу провезли до місця вічного спочинку – Королівського замку.

Після погребіння дочка Леха і Марії Марта, брат Ярослав, прем’єр-міністр Дональд Туск, Коморовський та міністр закордонних справ Радослав Сікорський ще довго приймали співчуття від лідерів держав.

Наша Юлія Тимошенко тричі поцілувалася з Туском, лише раз із Сікорським і жодного разу – з Ярославом. Висловлюючи співчуття, Ющенко дуже жестикулював і міцно тиснув обидві руки Туску.

Advertisements

One thought on ““неправдиве та неістотне, відпадає, а залишається те, що вічне, – правда. Правду можна приховувати, але вона не помирає.”

  1. Я читав цей репортаж на УП. У мене чомусь не було сумнівів, що поляки можуть все організувати… цікаво подивитися на обличча на фото з Польщі, які не дуже відрізняються від пост радянських українських.. красиві слова про польсько-російську дружбу у день поховання президента який ще рік тому стояв під обстілами в Тбілісі…

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s