“Всі вони потім були відправлені до Равенсбрюка, а після війни залишилися в еміграції”.


http://www.day.kiev.ua

Українці у нацистській неволі


Павло АЙДОНЕЦЬ, співголова Міжнародного освенцімського комітету (колишній політв’язень Освенціма, Маутхаузена, Лінца), Полтава


БУХЕНВАЛЬД. 1945 р.

11 квітня — Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів.

У роки Другої світової війни сотні тисяч українських дівчат були вивезені на каторжні роботи до Німеччини. Вони потрапляли до концтаборів, умови життя в яких були нелюдськими. Колишній комендант Освенціма Рудольф Гесс засвідчує в своїх післявоєнних тюремних мемуарах: «Перші півтора року в’язні мерли, як мухи. Люди їли людей. Я сам бачив трупи, у яких була вирвана печінка».

На початку 1943 року в жіночий філіал Освенціма відправляли підпільниць із Західної України та саботажниць, утікачок, які працювали в Німеччині. Влітку 1944 р. цей філіал нараховував понад 25 тисяч в’язнів-жінок з різних країн. Серед них українки становили значний відсоток. Скільки їх назавжди залишилось в Освенцімській землі — невідомо. Але відомі імена тих, які вижили.

Марія Федорченко з Миргородщини потрапила до Освенціму разом із двоюрідною сестрою Катериною Квашею на початку 1943 р. Після фабричної каторги дівчата потрапили в справжнє пекло. Сестра не витримала, померла. Марія трималася до 18 січня 1945 р., коли під тиском Червоної армії концтабір Освенцім було евакуйовано на захід. Далі був жіночий концтабір Равенсбрюк, в якому на той час було 46 тисяч в’язнів-жінок з усієї Європи. Серед них українок було 3 тисячі.

«Велику сенсацію, — пише Михайло Марунчак у своїй книзі «Українські політичні в’язні в нацистських концтаборах», — викликало прибуття до Освенціма українських членів ОУН влітку 1943 р. То були підпільниці з Коломиї, зі Львова та інших міст Західної України. Галя Харжевська, Марія Горбачевська, Марія Стахів, Ольга Свідерська, Ганна Лаврищук та інші. Всі вони потім були відправлені до Равенсбрюка, а після війни залишилися в еміграції».

Ганна Польщикова з Криму потрапила в Освенцім вагітною і народила там сина. Ховаючи немовля від есесівського ока, вона зберегла дитину до звільнення концтабору. У 1995 р. Ганна Павлівна Польщикова приїхала до Освенціма на урочистості з нагоди 50-річчя звільнення концтабору разом із сином, кремезним чорнобородим чоловіком, який вирішив свій 50-річний ювілей відзначити на місці народження.

Починаючи з 1942 р. німці звідусіль везли в Освенцім сотні тисяч євреїв і там знищували їх. Рудольф Гесс пригадує: «Спочатку ми заганяли в газові камери, ніби в баню, жінок та дітей, а потім чоловіків». Молода єврейка зі Львова, опинившись на плацу перед крематорієм і зрозумівши, що її чекає, вихопила у есесівця Шеллінгера пістолет і застрелила його на місці, важко поранивши другого есесівця. Автоматна черга охоронця обірвала життя дівчини.

В Равенсбрюку каралися дружини, сестри та матері відомих противників фашизму з окупованих гітлерівцями країн. Серед них уславлена українська революціонерка Дарія Гнатківська, дружина Миколи Лебедя, одного з керівників ОУН. Ще в 1936 р. вона була засуджена польським судом до 15 років в’язниці, а її наречений Микола Лебедь одержав тоді довічне ув’язнення. З початком Другої світової війни молоді люди опинилися на свободі. Одружившись, вони поринули у вир боротьби зі сталінським режимом.

Невдовзі гітлерівська навала принесла українському народові нові випробування. Проголошене у Львові 30 червня 1941 р. відродження Української Республіки Гітлер не визнав; почалися репресії. Майже весь провід ОУН (Бандери) був заарештований — Степан Бандера, Андрій Мельник, Ярослав Стецько та інші опинилися в концтаборі Саксенхаузен. Залишалися на свободі Микола Лебедь та Дарія Гнатківська. Під конспіративним прізвищем Дарія народила у Львові доньку. Гестапо полювало на Миколу Лебедя, але він був невловимий. Маючи на руках немовля, Дарія вимушено порушувала конспірацію. Цим скористалося гестапо. Німці відправили до Равенсбрюка усю жіночу рідню Гнатківських разом із півторарічною Зоєю, донечкою Дарії.

Німці звезли до Равенсбрюка українських дівчат, які перед війною навчалися в західних університетах. Це були студентки Ольга Фроляк, Олена Вітик, Ліда Укарма, Ганна Ганкевич. Дарія Гнатківська опікувалася студенткою зі Львова Вірою Франко. Ольга Фроляк пише у своїх спогадах, що тюремні грати та концтабірні колючі дроти не для слабкої статі. В Равенсбрюку була висока смертність. Українки теж танули, як весняний сніг на сонці; майже половина співвітчизниць не дочекалася свободи.

На початку травня 1945 р. Микола Лебедь зустрів у Равенсбрюку дорогих його серцю людей. Як бути далі? Сталінські погрози на адресу тих, хто в війну перебував у Німеччині, не віщували нічого хорошого. Тим більше, що енкаведисти полювали на Дарію Гнатківську та її чоловіка. Тому вирішено було залишатися в еміграції. Опинившись за океаном, Дарія і Микола занурились в політичне та громадське життя української діаспори. Так минули роки. Дарія Гнатківська-Лебедь відійшла у вічність в Нью-Йорку 1989 р., не доживши двох років до проголошення незалежності України. А колишня маленька мучениця Равенсбрюка Зоя Лебедь змужніла, народила та виховала трьох чудових дітей.

Сталін не жартував, коли говорив, що всі без винятку радянські військовополонені, політв’язні нацистських концтаборів та остарбайтери — зрадники. Авжеж, на ворога працювали під час війни! Тернополянин Михайло Марунчак після звільнення з концтабору залишився на Заході. Сьогодні доктор Марунчак відомий історик. А от полтавчанин Андрій Рева ностальгійно прагнув до рідного дому. Вчорашній політв’язень німецьких концтаборів, як зрадник, 10 років карався на Колимі. Громадянка Франції Сімона Вайль після Освенціма та Равенсбрюка 8 років головувала у Європейському Парламенті. А громадянка СРСР, полтавчанка Віра Корсун після німецької каторги 7 років відбувала в ГУЛагу, як пише вона сама, «невідомо за що». Ті, хто після німецького концтабору не потрапив у радянський, старанно приховували своє минуле. Так, Марія Іващенко з Хорола зробила собі пластичну операцію, зняла з руки концтабірне тавро- порядковий номер.

По війні в колишніх нацистських концтаборах були створені музейні експозиції. Чимало визначних політиків світу побували в цих музеях. Відомі жінки, такі як Маргарет Тетчер, Хілларі Клінтон, Мадлен Олбрайт — теж при нагоді відвідують трагічні місця. До речі, дідусь і бабуся Мадлен Олбрайт загинули в Освенцімі.

№67, субота, 12 квітня 2003

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s