“Серед жахливих людських втрат понад 1 млн осіб становлять вихідці з України.”


Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки

УДК 336.742:341.324(477) 1939/1945 О. А. Клименко − кандидат історичних наук, заступник
директора Державного архіву Тернопільської області
Грошові знаки концентраційних таборів фашистської Німеччини
у роки Другої світової війни
Роботу виконано у Державному архіві Тернопільської області
У статті розкрито роль спеціальних грошових знаків у експлуатації в’язнів нацистських концентраційних
таборів у роки Другої світової війни.
Однією з характерних рис німецького окупаційного режиму в Україні та в інших окупованих
країнах Європи у роки Другої світової війни є використання нацистами розгалуженої мережі
концентраційних таборів, які відігравали значну роль у воєнній економіці Рейху. Всього через
систему фашистських концентраційних таборів пройшло 18 млн громадян країн Європи, із яких
більше 11 млн було знищено [9, 332−333]. Серед жахливих людських втрат понад 1 млн осіб станов-
лять вихідці з України. До злочинів проти людства мали причетність й фінансово-банківські інститу-
ції фашистської Німеччини, які функціонували у злочинній спілці з “фабриками смерті”. На жаль,
цей винятково важливий та актуальний для вітчизняної історії аспект гітлерівського “нового
порядку” залишається поза увагою науковців.
Мета статті – узагальнення закордонних історіографічних джерел, уведення до наукового обігу
нових, якими є насамперед грошові знаки концентраційних таборів та проведення їх наукової
класифікації.
Концентраційні табори були створені нацистами для забезпечення своєї безпеки в момент
захоплення ними влади і перебували у віданні служби СС. Перший концентраційний табір біля
Дахау розпочав свою роботу вже в березні 1933 р. До початку Другої світової війни в тюрмах і
концентраційних таборах Німеччини перебувало понад 300 тис. німецьких, австрійських та чеських
антифашистів [8, 5−16].
Згодом запрацювали такі “фабрики смерті”, як Освєнцім, Майданек, Треблінка, Маутхаузен,
Заксенхаузен, Равенсбрюк, Флоссенбург, Бухенвальд, Штутгоф й ін. Концентраційні табори мали
велику кількість своїх філіалів та відділень: Аушвіц-41, Бухенвальд-134, Дахау-174, Флоссенбург-93,
Грос-Розен-102, Герцогенбух-12, Маутхаузен-54, Мітельбау-28, Заксенхаузен-73, Штутгоф-83,
Равенсбрюк-46, Нейенгамме-71, Рига-Кайзервальд-17 [18, 494].
Женевська конвенція 1929 р. не передбачала концентраційних таборів, тому їх функціонування
відбувалося поза міжнародною правовою базою, оскільки в них не існувало чіткої різниці між
військовополоненими та цивільними особами. Проте несприятливий для Німеччини перебіг війни,
особливо в 1943−1945 рр., вніс корективи у їх використання, і вони, окрім місць організованого
системного знищення “ворогів Німеччини”, стали невичерпним джерелом, резервуаром робочої сили
для воєнної економіки. Із появою у концентраційних таборах значної кількості невільників на поря-
док денний була висунута ідея “знищення працею”, тобто використання в’язнів як робочої сили до їх
повного фізичного виснаження, а також як піддослідних істот для різних медичних експериментів.
Організацією праці в’язнів займалося Головне адміністративно-господарське управління СС. У
директиві начальника цього управління Поля від 30 квітня 1942 р. наказувалося комендантам
концентраційних таборів і начальникам робочих груп максимально використовувати наявну в них
робочу силу: “…Робочий час не підлягає ніяким обмеженням. Його тривалість залежить від вироб-
ничої структури табору та характеру виконуваної роботи і визначається тільки комендантом
табору” [7, 181].
У 1943−1944 рр. у промисловості Німеччини одночасно працювали близько 500 тис. в’язнів,
щомісячний прибуток від яких складав 50 млн рейхсмарок [3, 214]. Безкоштовна праця в’язнів
використовувалася концернами “ІГ Фарбеніндустрі АГ”, “Герман Герінг”, “Крупп”, “Гуго Шнайдер
АГ” (“Хасач”), “Брабаг”(“Браунколе-бензин АГ”).
Так, в’язні “Освєнціма” працювали на будівництві заводу з виробництва буни. На експеримен-
тальних підприємствах із переробки горючих сланців у Шемберзі (Вюртемберг) працювало 10 тис.
в’язнів “Дахау”. Стільки ж невільників працювало в концерні “Гуго Шнайдер АГ” (“Хасач”).
Поблизу концентраційних таборів будувалися підземні заводи для Хейнкеля і Мессершміта.
Використовували працю в’язнів заводи “Маузер”, а в “Освєнцімі” працював круппівський завод
вибухівки.
Робоча сила не просто направлялася за вимогою чи за замовленням, а вона фактично прода-
валася по 5−6 марок за кваліфікованого робітника.
Належна за в’язнів плата перераховувалася підприємствами в адміністративне бюро інспекції
концтаборів, а звідти − в імперську казну. При цьому нацистські чиновники із СС скрупульозно
стежили, щоб зиск від праці в’язнів був максимальним. Зокрема, вони виходили з таких розрахунків:
денний заробіток в’язня на підприємстві – 6 марок, мінус 0,6 марки на його харчування і 0,1 марки за
амортизацію одягу. Таким чином, чистий прибуток складав 5,3 марки, а за 10 місяців (саме такий
максимальний термін міг витримати в’язень) − 1431 марку. Тільки праця радянських військовополо-
нених дала скарбниці гітлерівської Німеччини більш ніж 500 млн марок (у цінах воєнного часу) [3, 215].
Цінність робочої сили спричинила її відбір. Непрацездатні знищувалися в крематоріях, а праце-
здатних при жалюгідному харчуванні символічно підтримували різними видами таборових грошей
та іншими пільгами, такими як отримання тютюну, відвідання борделю тощо.
Як і трудові табори та гетто, концентраційні табори стали масово використовувати особливі
грошові знаки згідно з розпорядженням Головного управління імперської безпеки (РСХА) від
15 травня 1943 р. для стимулювання праці ув’язнених. Однак задовго до цієї дати (принаймні з
1933 р.) окремі концентраційні табори вже мали певний досвід застосування локальних грошей.
Американські дослідники Д. Болінг та Ф. Шван, класифікуючи бони Другої світової війни, спра-
ведливо вважають, що грошові знаки концентраційних таборів, гетто та робочих таборів є похідними
від бон для таборів військовополонених, мотивуючи це тим, що великий відсоток контингенту пере-
рахованих установ становили військовополонені, режим ув’язнення яким із різних причин було
посилено, чи послаблено [18, 8].
Базуючися на описах та статистичних даних каталогів Л. Кемпбелла [12]., А. Піка [15], розвідках
Х. Маура [11] та Е. Йорка [19], нами усі виявлені грошові знаки з 19-ти концтаборів класифіковано
на три групи згідно з їх функціональними властивостями й сферою використання: 1) “лагергельди”
(таборові гроші); 2) “преміеншайне” (преміальні талони); 3) грошові знаки, які випускалися робото-
давцями (фірмами, заводами, фабриками тощо) для так званих “індустріальних рабів”. На нашу
думку, “лагергельди” були найбільш поширеними видами грошей. Ними користувалися не тільки
ув’язнені, але й охорона табору та інший допоміжний персонал.
Для охорони концтаборів залучалися не тільки війська СС, але й допоміжні охоронні формуван-
ня, створені з числа представників багатьох національностей колишнього СРСР. На жаль, і серед
українців були такі, які перебували по іншу сторону барикад та допомагали гітлерівцям знищувати
своїх співвітчизників. У наказі начальника поліції та військ СС дистрикту Люблін від 29 березня
1943 р. сказано, що після завершення навчання у вишкільному таборі Травники для проходження
подальшої служби в концентраційному таборі Аушвіц на посадах обервахманів, вахманів, ротенвах-
манів та групенвахманів направляються 115 осіб − переважно вихідців з України [4, 14−21]. 9 листо-
пада 1943 р. з цього вишкільного центру в розпорядження командування карального батальйону СС
у Заксенхаузені відряджено ще 112 підготовлених охоронників із числа українців [4, 9−13]. Усього у
вишкільному таборі Травники навчалися 364 колишніх наших громадян, із яких біля третини −
німецькі колоністи з півдня України, із так званих загонів “Зельбершюц” [4, 26−52].
У 1944 р. в охоронному батальйоні СС “Мертва голова” проходили службу вихідці з України в
кількості 82-х осіб [4, 9−13].
Литовські охоронні батальйони “F/2” та “Е/252” обслуговували Майданек [4, 119].
Для того, щоб контролювати повсякденне життя в’язнів концтаборів, адміністрація утримувала
політичних із розрізнювальними знаками на одязі у вигляді червоних трикутників разом із криміналь-
ними елементами, які носили зелені трикутники. Кримінальним злочинцям за сприяння управління
концтаборів була віддана влада безпосередньо в бараках, за місцем роботи тощо. Вони призначалися
капо, бригадирами, відповідальними за виконання тих чи інших робіт. Окрім того, вказані особи ста-
вали штатними агентами адміністрації, за що й отримували преміальні грошові знаки. Лише в окре-
мих концтаборах політичним в’язням вдалося відтіснити кримінальних від влади [14, 86; 15, 7−11].
“Лагергельди”, як правило, мали легенди, за якими легко вдається встановити не тільки назву
концтабору, але і його філіал, а іноді й номер барака. “Преміеншайне” здебільшого позбавлені
змістовних та зрозумілих легенд. Замість них зустрічаються логотипи або ж скорочення, які нині не
дають змоги їх достовірно ідентифікувати [12, 5−7]
Більшість з указаних бон мали стандартний примітивний дизайн, простий друк і нагадували
радше звичайні талони, ніж грошові знаки. Таким оформленням переслідувалася мета, щоб
ув’язнений не міг їх використати для втечі поза межами концтабору. Розрізняються бони лише
назвою “фабрики смерті” та кольором картону, на якому виготовлялися. Тільки окремі з них мають
подібність до грошей. Були вони різної вартості від 5 пфенінгів до 20 рейхсмарок і зазвичай
друкувались у друкарських закладах, розміщених у безпосередній близькості від місць ув’язнення,
накладом від 500 тис. до 1 млн штук. Через масові нищення наприкінці війни документів та інших
слідів злочинів СС, “лагергельди” і “преміеншайне” зустрічаються досить рідко [16, 188].
Своєрідним “пам’ятником” фашизму є художньо оформлені “лагергельди” Оранієнбурга −
найстарішого концтабору, відкритого ще в 1933 р. у Бранденбурзі, неподалік від Берліна. Виразні
сюжети бон вартістю 5, 10, 50 пфенінгів та 1 рейхсмарка (колючий дріт, есесівці-охоронці, важка
праця) доволі реалістично відображають умови табірного існування [15, 7−11; 21].
Грошові знаки інших таборів смерті значно поступаються в дизайні “лагергельдам” Оранієн-
бурга. Переважно це звичайні бланки у вигляді талонів із необхідними підписами посадовців та
печатками.
У Заксенхаузені, облаштованому в 30-ти км на північ від Берліна, утримувалися переважно
німецькі політв’язні, а також видатні політичні й громадські діячі багатьох країн Європи, полонені
вищі офіцери. Так, в окремому відділенні “Целленбау” із січня 1942 р. по грудень 1944 р. утри-
мувався лідер ОУН (б) С. Бандера. Через концтабір пройшло біля 200 тисяч в’язнів із 27-ми країн,
половина з яких була знищена [5, 215−218; 2, 119].
Бони Заксенхаузена не датовані, але достовірно відомо, що вони випускалися ще з 1933 р. При
цьому концтаборі існував робочий табір для авіазаводу Ернста Хейнкеля, ув’язнені якого користу-
валися емітованими у 1943 р. “лагергельдами” вартістю 1 та 2 рейхсмарки, які були прикрашені
логотипом фірми у вигляді крила літака та літери “Н” [14, 86].
Преміальні талони видавали й інші фірми та підприємства, які використовували працю в’язнів
концтаборів. Серед них “Хейнкель АГ Верке Оранієнбаум”, “Дойче Текстиль” і швейні фабрики
“Г.м.б.Х” (Равенсбрюк), “Буна Верке” (“І. Г. Фарбен”) Аушвіц, “Брабаг” (Бьохлен), “Металверке
Холяйшен Г.м.б.Х” [10].
Концентраційний табір Бухенвальд був створений у липні 1937 р. в околицях Веймара
(Тюрінгія) під назвою Еттерсберг. Першими його в’язнями були німецькі антифашисти, а з початком
Другої світової війни − представники інших національностей, у тому числі й українці. За вісім років
існування цю фабрику смерті пройшло 239 тис. осіб, із яких знищено більше як 56 тис. [1, 77].
Приреченими на смерть були також в’язні філіалу Бухенвальда “Дора”, які займалися виготов-
ленням секретних літаків-снарядів “Фау”. Вони створили в Бухенвальді антифашистське підпілля на
чолі з німецьким комуністом В. Бартелем. Станом на квітень 1945 р. у концтаборі діяло 178 під-
пільних груп (по 3-5 чол. у кожній), у тому числі 56 із громадян колишнього СРСР. 11 квітня 1945 р.
в’язні Бухенвальда під керівництвом інтернаціонального табірного комітету підняли повстання. Було
роззброєно і взято в полон більш як 800 есесівців, захоплена зброя, що дало змогу врятувати десятки
тисяч людей [1, 79]. Через указані причини охорона концтабору, на відміну від інших таборів, не
встигла знищити документацію, також збереглися і дійшли до нашого часу майже всі зразки
таборових грошей.
У Бухевальді “вертмарками” вартістю 50 пфенінгів та 1, 2, 3 рейхсмарки користувався в основ-
ному обслуговуючий персонал − есесівська охорона та в’язні, які перебували у фаворі. Грошові зна-
ки, незважаючи на те, що мали серійний номер, були також оформлені примітивно [12, 82−85].
Вивчаючи “вертмарки” Бухенвальда, Л. Кемпбелл дійшов до висновку, що серед них є велика
кількість сучасних підробок, особливо часто зустрічаються фальшивки вартістю 2 та 3 рейх-
смарки [12, 82−85]. Звичайно, існували і тогочасні фальшивки, які для дослідника набагато цінніші,
ніж оригінали, бо вони зафіксували той смертельний ризик, на який ішли доведені до відчаю в’язні.
У філіалі Бухенвальда − Нордхаузені (табір “Дора”) для заохочення “індустріальних рабів”
адміністрація з 1943 до 1945 р. використовувала “вертмарки” номіналами 1, 5, 10, 25 пфенінгів та
1, 2, 5, 10 рейхсмарок [23]. Із березня 1943 р. кваліфіковані в’язні Бухенвальда також віддавалися у
безстрокове “рабство” на фірму “Юнкерс флюгцойг унд Моторенверке АГ”, авіабудівні та автомо-
білебудівні заводи якої знаходилися у містах Шонебек та Бад Лангензальца. Боністам відомий
випуск грошового знака цієї фірми номіналом 1 рейхсмарка, який у 1991 р. був проданий на аукціоні
в Німеччині [12, 86].
Через створений у березні 1933 р. концтабір Дахау (Баварія, знаходився в 17-ти км на північний
захід від Мюнхена) і до захоплення його американцями у квітні 1945 р. пройшло більше 250 тис.
супротивників фашизму, з яких 70 тис. загинуло в результаті непосильної праці, варварських
експериментів та страт. Після перевірки на благонадійність оперативними командами гестапо
радянських військовополонених з офлага 62 (ХІІІ-D), м. Хаммельбург та шталага VІІ-А, м. Мюсбург,
восени 1941 р. туди було направлено декілька тисяч потенційних ворогів. Багато з них загинуло на
полігоні Гербертенхаузен, де на ув’язнених тренувалися в стрільбі новобранці до військ СС. Усього
в Дахау було страчено біля 12 тис. вихідців із СРСР [8, 265−273].
У цьому концтаборі в обігу перебували преміальні паперові гроші вартістю 1, 2, 3 та 4 рейх-
смарки, оформлені на спеціальних бланках, нумерація на яких часто проставлялася від руки. Дата на
них відсутня, проте очевидці стверджують, що вказана “валюта” курсувала тільки в 1944 р.
Зустрічаються також виготовлені у наш час фантастичні імітації грошових знаків Дахау вартістю
50 рейхспфенінгів, сюжет яких запозичений із бон Оранієнбурга [13, 57].
На території Польщі з 1940 р. колишні військові казарми неподалік чехословацького кордону
були переоблаштовані в концентраційний табір Аушвіц (польська назва Освєнцім), а ще через рік
запущено в роботу другу чергу цієї машини смерті − Аушвіц-2 в Біркенау. У лютому 1945 р. Радян-
ська армія звільнила біля 3 тис. в’язнів, яких не встигли знищити [12, 98]. В обігу тут перебували
виготовлені з картону преміальні знаки вартістю 50 пфенінгів та 1 рейхсмарка. Окрім того, для в’яз-
нів, які працювали на підприємстві “Буна Верке”, були емітовані грошові знаки вартістю 1 і 3 рейх-
смарки [12, 98−99].
Найвідомішими жіночими таборами стали Флоссенбург (Баварія, м. Флоссен, неподалік кордону
з Чехословаччиною) та Равесбрюк (Мекленбург). Адміністрація Флоссенбурга, через який за роки
його існування пройшло 112 тис. ув’язнених із 20 країн світу і понад 80 тисяч було знищено, у тому
числі 26 430 радянських громадян, емітувала преміальні бони двох номіналів: 50 пфенінгів та
1 марка двох різновидів (жовтого та синього кольорів) [12, 87].
В’язні, які працювали у відторгнутій від Чехословаччини Судетській області, на підприємстві
“Металверке Холяйшен Г.м.б.Х” (м. Холишов), що входило в структуру Флоссенбурга і займалося
виготовленням амуніції для вермахту, користувалися незвикло великою кількістю номіналів “верт-
марок” 1, 2, 3. 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 15, 20, 40 рейхспфенінгів та 1, 2, 5 рейхсмарок. Указані однотипні
бони 17-ти номіналів невеликих розмірів, перфоровані, нагадують поштові марки. Характерною
ознакою їх є те, що вони мають зображення логотипу фірми у вигляді літер “MWН”. На переконання
адміністрації підприємства, таким способом (“розрахунками до пфеніга”) можна було добитися
“найбільш реальної і повної оцінки продуктивності праці того чи іншого робітника” [12, 95;24].
У Равенсбрюку ув’язнені також послуговувалися бонами (“преміеншайне”) двох номіналів −
50 пфенінгів (існує у двох варіантах) і 1 марка. Для організації харчування охорони Управління
власністю полонених та їдалень СС випустило спеціальні картки вартістю 6 рейхсмарок із відріз-
ними талонами різних номіналів. В’язні цього ж концтабору масово використовувалися фірмою
Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки
“Дойче текстиль унд Бекляйдунверке Г.м.б.Х”, якою для підвищення продуктивності праці емітува-
лися “вертмарки” номіналом 0,50 рейхсмарки [15, 7−11; 6].
Відомо, що концентраційні табори Грос Розен (Сілезія), Хазельхорст-Норд (знаходився в трьох
милях від району Берліна Шпандау), Хазельвальд (біля Риги), Нейенгамме (Гамбург), Штутгоф (За-
хідна Пруссія) також використовували серії внутрішніх бон, які збереглися лише частково [15, 7−11].
Так, у Штутгофі (нині польське село Штутово, яке знаходиться на віддалі біля 33 км від Гдан-
ська), концентраційний табір діяв із вересня 1939 р. до травня 1945 р. Для заохочення в’язнів тут
використовувалися “преміеншайне” вартістю 0,50 та 1 рейхсмарка [12, 100−101].
Такі ж номінали грошових знаків, виготовлених із картону або ж із цупкого паперу, перебували
в обігу в Нейенгамме, Грос-Розені та Хазельхорст-Норді [12, 88−89].
Збереглася в одному примірнику бона вартістю 1 рейхспфенінг із концтабору Ліхтенбург
(м. Торгау), яка експонується в Музеї німецької історії в Берліні [12, 89].
В окупованій Австрії з квітня 1938 р. спочатку як філіал Дахау діяв концентраційний табір
Маутхаузен. Місце його розміщення визначалося близькістю до гранітної каменоломні Вінерграбен,
яка раніше належала муніципалітету Відня. Перші групи радянських військовополонених кількістю
понад 5 тис. чоловік були направлені туди зі шталагів VI-B та VI-C у жовтні 1941 р. Есесівська
охорона концтабору доповнювала свій харчовий раціон у кантінах, використовуючи для цього
виготовлені з картону грошові знаки вартістю 50 пфенінгів, 1 і 2 рейхсмарки. У філіалі цього табору,
розміщеному в Лінці-Ебельсберзі, у період із 22 травня 1944 р. до 5 травня 1945 р. перебували в
обігу паперові бони вартістю 10 та 20 пфенінгів, якими користувалися в’язні [19].
В окупованих Нідерландах діяли фільтраційний табір для політичних ув’язнених в Амерсфорті,
транзитний табір у Вестерборку та концентраційний табір Герцогенбух. В Амерсфорті за високу
продуктивність праці ув’язнені могли отримувати “преміеншайне” вартістю 10, 25 центів, 1, 2,5 та
5 гульденів із датою емісії 1 січня 1944 р., які отоварювалися лише в табірних кантінах. Адміністра-
ція транзитного табору Вестерборк для цих же цілей емітувала грошові знаки вартістю 10, 25, 50 та
100 центів із датою емісії 15.02.1944 р. Концентраційний табір Амерсфорт для внутрішнього вжитку
використовував два види грошових знаків із датою емісії 1.11.1943 р.: “лагергельди” − 25, 50 центів
та “преміеншайне” − 1, 2, 2,5 та 10 гульденів [20].
На території Норвегії під управлінням німецьких окупантів перебував концтабір Шільдберг
(провінція Позен), який емітував свої грошові знаки у вигляді прикрашених королівською короною
спеціальних бланків, номінали на яких проставлялися від руки [12, 81].
Концентраційні табори були облаштовані гітлерівцями не тільки в Рейху та на окупованих
територіях, але й у деяких країнах − сателітах фашистської Німеччини. В Італії чи не найбільшим
був фільтраційний табір у Бозені, де есесівцями утримувалися військовополонені та цивільні особи.
У 1945 р. там використовувалися грошові знаки вартістю 2, 5, 10, 50 та 500 лір [18, 498; 17].
Поряд із цим, у таких концентраційних таборах, як Треблінка, Хелмно, Бельзець та Собібор, які
спеціалізувалися на негайному знищенні направлених туди в’язнів, преміальні бони не використо-
вувались, оскільки тривалість їх життя нерідко вимірювалася годинами.
Отже, основна мета емітованих переважно більшістю концтаборів преміальних грошей −
підвищення продуктивності праці ув’язнених шляхом їх нещадної експлуатації на підставі маніпу-
лювання нерідко ілюзорною надією вижити, розпалювання ницих інстинктів через жалюгідне
матеріальне стимулювання. Окрім того, “фабрики смерті” стали “золотовидобувними підприєм-
ствами” для Рейху. За роки війни вони конфіскували золота на суму понад 580 млн доларів США, що
на сьогодні становить близько 5,6 більйонів американських доларів [25, 3].
Таким чином, указана проблема може успішно вивчатися з використанням таких об’єктивних
історичних джерел, як бони − специфічний різновид письмових державних документів, які у цьому
випадку виступали знаряддями експлуатації в’язнів. На основі дослідження локальних емісій гро-
шових знаків відкривається унікальна можливість розкрити маловідомі сторінки життя конкретної
групи людей в екстремальних умовах перебування в концтаборі, що дає змогу по-новому підійти до
розгляду злочинів фашизму проти особистості, зокрема у валютно-фінансовій сфері.
Література та джерела
1. Бартель В. Совместная борьба немецких и советских борцов. Сопротивления в Бухенвальде // Новая и
новейшая история, 1958.− № 3.
2. Бульба- Боровець Т. Армія без держави.− К., 1996.− 272 c.
3. Гальчак С. “Східні робітники” з Поділля у Третьому Рейху.– Вінниця: Книга-Вега, 2004.– 344 с.
4. ГДА СБ України, Тернопіль, спр. 240, т. 7.
5. Датнер Ш. Преступления немецко-фашистского вермахта в отношении военнопленных во Второй
мировой войне.− М.: Изд-во иностран. лит., 1963.− 556 с.
6. Женщины Равенсбрюка / Обраб. материала и подгот. к печати Э. Бухман; Пер. с нем. Г. В. Кычако-
вой.− М.: Изд-во иностр. лит., 1960.−178 с.
7. Преступные цели − преступные средства. Документы об оккупационной политике фашистской Герма-
нии на территории СССР (1941−1944 гг.) / Сост. Г. Ф. Заставенко (рук.) и др.− 3-е изд.− М.: Эконо-
мика, 1985.− 328 с.
8. CC в действии. Документы о преступлениях СС / Пер. с нем. А. Ларионова и Р. Володина; Под ред. и с
предисл. М. Рогинского.− М.: Прогресс, 1969.− 624 с.
9. Советская военная энциклопедия.− Т. 4.-М.: Воениздат, 1977.− 656 с.
10. Atsmony D. The Brabag Notes // The Shekel.− Sept.−Okt., 1982.
11. Maur H. Camp Money in the Early Concentration Camps of Fascist Germany // The Shekel.-March-April,
1983.
12. Lance K. Campbell. Prisoner of War and Concentration Camp Money of tre 20 th Century.− Second edition,
1993.− 200 р.
13. Philipson F. Currency at War // I.B.N.S. Journal.– Volume 21.− № 2.− 1982.
14. Philipson F. Currency at War // I.B.N.S. Journal.– Volume 21.− № 3.− 1982.
15. Pick A., Simsen C. Das Lagergeld der Konzentration und D. P. Lager 1933−1945.− München, 1976.− 56 s.
16. Pick A. Papiergeld Lexikon.− München: Mosaik Verlag, 1978.− 416 s.
17. Solner G. Bolzano Concentration Camp. // The Shekel.− Sept.−Okt., 1982.
18. Schwan C. F. Boling J.E. World War II Remembered (history in your hands, a numismatic study). BNR Press,
Port Clinton, Ohio, 1995.− 1020 р.
19. York A. The Mauthausen Death Camp and Its Paper Money // The Shekel.-Sept.-Okt., 1982.
20. York A.The Skrip Paper Money of the Netherlands Concentration Camps // The Shekel.− Sept.−Okt., 1982.
21. York A. The First Concentration Camp Notes. The Hiddes Story of Oranienburg Paper-money issues // The
Shekel.− March−April, 1983.
22. York A. Fraudulent, Counterfeit, Forged, Spurious and Controversial: Bank Note Issues of Concentration
Camps and Ghettos // The Shekel.− March−April 1983.
23. York A. The Paper Money Used in the Mittelbau Dora by the Slave Labores of the Nordhausen Concentration
Camp // The Shekel.− March−April, 1983.
24. York A. The Enigmatik MWH Skrip Notes of the Holysow Concentration Camp in the Occupied Sudetenland
// The Shekel.− March−April, 1983.
25. US and Allied Efforts to Recover and Restore Gold and Other Assets Stolen or Hidden by Germany During
World War II. Preliminary Study 2 May 1997.− Washington, 1997.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s