А між тим за межами України проживає понад 5 млн. осіб української національності


http://disser.com.ua
Досліджуються особливості української еміграції після Другої світової війни. Встановлено причини еміграції, її основні напрямки. Проаналізовано соціальний склад українських біженців, їх умови життя і праці в таборах для переміщених осіб, а пізніше – в країнах поселення. Українська післявоєнна еміграція мала яскраво виражений політичний характер, різноплановий соціальний склад і високий ступінь національно-культурної свідомості, швидку адаптацію до нових умов життя.
Текст работы:

Чернівецький державний університет

імені Юрія Федьковича

УДК 325.1/271(4:718:93) “367”

СТРІЛЬЧУК Людмила Василівна

Українські політичні біженці та переміщені особи після Другої світової війни

07.00.02 — Всесвітня історія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Чернівці,  1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Волинському державному університеті ім. Лесі Українки, Міністерство освіти України.

Науковий керівник —

доктор   історичних   наук,   професор КОЛЕСНИК Віктор Пантелеймонович,

Волинський    державний   університет ім. Лесі Українки, завідуючий кафедрою історії світових цивілізацій.

Офіційні опоненти —

доктор  історичних  наук,  професор    СИЧ      Олександр      Іванович,

Чернівецький державний університет ім. Юрія Федьковича, кафедра всесвітньої історії та політології.

Кандидат історичних наук, професор ЛАНОВИК Богдан Дмитрович, Тернопільська академія народного господарства, завідуючий кафедрою українознавства.

Провідна організація – Інститут українознавства НАН України ім. Креп’якевича (Львів).

захист відбудеться _24.09.99 року o _10_ годині на

засіданні спеціалізованої вченої ради Д76.051.03 в Чернівецькому державному університеті ім. Юрія Федьковича за адресою:

274000, м. Чернівці вул. Кафедральна 2 (14-й корп.).

3 дисертаціею можна ознайомитися у бібліотеці Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича (274000, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 25).

Автореферат розісланий _20.08.1999р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                                КАРПО В.Л.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Українські політичні біженці та переміщені особи (ПО), котрі не повернулися після закінчення Другої світової війни в СРСР добровільно, стали на шлях еміграції. Поступове розселення їх по світу, в силу різноманітних причин і обставин, визначило сучасну географію проживання на окремих континентах, у різних регіонах. Будь-які статистичні дані про чисельність українців та про їхне розселення у сучасному світі умовні. Ця умовність визначаеться рядом факторів. Є статистика державна, a є громадсько-культурних організацій і церковна. Дані, якими вони оперують, суттєво відрізняються.

За межами України нині мешкає від 10 до 13 млн. українців, з них у країнах колишнього Радянського Союзу — 7 767 053. Що ж стосується країн Західної і Центральної Європи, Північної та Південної Америки і Австралії, то українська діаспора досить велика і за чисельністю займає друге місце серед слов’янських народів після польської. Майже 55 відсотків зарубіжної української діаспори проживає в Північній Америці. Інша частина припадає на країни Південної Америки, Центральної і Західної Європи та Австралії.

Актуальність теми дослідження. Однією з недостатньо вивчених і висвітлених сторінок в історії українського народу є питання, пов’язані з міграційними процесами українців з місць історичного розселення українського етносу в різні частини світу. Тривалий час ця проблема в радянській історичній літературі висвітлювалася тенденційно, крізь призму ідеологічних догм, в угоду тоталітарному режимові. Тому, причини, напрямки і масштаби української еміграції здебільшого, подавалися виключно з “класових” позицій. А між тим за межами України і колишніх республік Союзу РСР проживає понад 5 млн. осіб української національності. У багатьох країнах світу, на всіх континентах, в умовах багатоетнічного оточення вони зберігають у своєму середовищі українську мову, культуру, традиції, побут, зрештою, свою національну самобутність.

Історичний досвід життя різних народів світу, в тому числі й українців, показує, що міграційні процеси представників того чи іншого етносу значною мірою пояснюються причинами соціально-економічного і політичного характеру, які криються в особливостях історичного розвитку різних етносів.

Еміграція може бути класифікована згідно з різними критеріями.           З огляду на причини, вона поділяється на дві категорії. До першої відносяться ті переселення, в яких зміна проживання відбувалася на підставі добровільного рішення і вибору, а метою його є покращення матеріального становища. Це найпоширеніша форма еміграції, яка до цього часу мала місце у світі. До другої — переселення з політичних мотивів, які набули масового характеру у XX ст. Сюди слід віднести примусове переселення за укладеними міждержавними угодами або масові втечі від різних форм дискримінації.

В історії української еміграції чітко визначаються три основних хвилі переселенського руху: перша — з останньої чверті XIX ст. — до початку Першої світової війни; друга — період між двома світовими війнами; третя — завершальний період Другої світової війни та перші п’ять років після її закінчення. Тепер вже можна говорити про четверту хвилю, яка, щоправда, не така масова як попередні, але досить тривка.

Для того, щоб чітко визначити причини третьої хвилі української еміграції, слід детально і об’єктивно проаналізувати ситуацію, що склалася в країні на той час і напередодні.

Як відомо, радянсько-німецький договір від 23 серпня 1939 року та початок Другої світової війни призвели до возз’єднання західноукраїнських земель, територій, заселених в основному українцями. Однак, разом з позитивними наслідками возз’єднання, злочинний сталінський режим приніс західноукраїнським землям примусову колективізацію, депортацію та репресії проти так званих “антисоціалістичних елементів”, “ворогів народу”, значної частини членів КПЗУ.

У роки війни близько 5 млн. українців було вивезено окупаційними гітлерівськими властями до Німеччини як дармову робочу силу. Армія невільників складалася не лише з примусово вивезених з України людей, а й з великої кількості військовополонених, учасників руху Опору та інших.

Після перемоги над гітлерівцями репатріація радянських громадян, котрі опинилися в радянській зоні окупації Німеччини, завершилася y порівняно стислі строки. Значна частина громадян добровільно повернулася із західних окупаційних зон Німеччини та Австрії. Проте було чимало i таких, які зволікали з прийняттям рішення про повернення i врешті-решт відмовилися повертатися до СРСР, небезпідставно побоюючись репресій з боку органів НКВС. Крім того, була категорія осіб, які разом з відступаючими німецькими військами вже 1944 року обрали шлях біженства. Це були в основному ті, хто співпрацював якимось чином з окупантами, був попередньо ображений радянською владою або мав підстави сподіватися переслідувань з її боку. Таким чином, наприкінці Другої світової війни розпочалася нова хвиля еміграції українців, яка складалася з політичних біженців і ПО. Їх число сягнуло 310 тис. чоловік.

Сьогодні, маючи доступ до архівних документів, зарубіжних джерел і відкритість інформації, ми здобули, нарешті, можливість дати об’єктивну характеристику і оцінку причин, масштабів та наслідків української еміграції після Другої світової війни, підсумувати її наслідки для України. Цим і пояснюється вибір теми.

Проблемне вивчення теми витікає із необхідності висвітлення її на основі нових наукових підходів, об’єктивних висновків і узагальнень. Тому в даній роботі, використовуючи нові документи і матеріали, ми прагнемо проаналізувати закономірності і особливості міграційних процесів українців у західному напрямку, дати оцінку іх життєдіяльності у країнах поселення, підсумувати наслідки їх виїзду, чи неповернення для України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема  дисертації входить до планової тематики досліджень кафедри історії світових цивілізацій ВДУ “Актуальні проблеми новітньої історії зарубіжних країн”.

Мета і завдання дослідження  визначені з урахуванням стану наукової розробки й актуальності теми. На основі аналізу нових архівних джерел та опублікованих документів, преси, мемуарів та іншої літератури комплексно дослідити причини, хід і наслідки українського політичного біженства після Другої світової війни.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють проміжок часу від початку Другої світової війни, коли визрівали передумови і причини еміграції, її початок — середину 50-х років, до часу, коли основна маса українців-емігрантів розселилася у різних країнах світу. У разі необхідності, зокрема при висвітленні процесу приживання і адаптації українців у країнах їх поселення, автор виходить за межі визначених хронологічних меж.

Територіальні рамки дослідження включають території України, a також Німеччини і Австрії, з яких власних і виходила українська еміграція. Сюди слід також віднести і території країн поселення українських іммігрантів, а саме: Канади, США, Аргентини, Бразилії, Венесуели, Чилі та деяких інших держав Південної Америки, Західної і Центральної Європи, а також Австралії, Нової Зеландії.

У відповідності з поставленою метою в дисертації вирішуються наступні наукові завдання:

  • на основі нових архівних документів, зарубіжних джерел і літератури, а також статистичних даних розкрити причини українського політичного біженства, дати всебічну характеристику соціальному складові українських емігрантів;
  • прослідкувати, як вплинула репатріація на кількісний склад еміграції, утворення і функціонування таборів для переміщених осіб;
  • дати оцінку діяльності допомогових організацій, що займалися опікою і переселенням українських біженців і ПО;
  • всебічно охарактеризувати соціально-економічне і суспільно-громадське становище українських іммігрантів в країнах поселення;
  • розглянути особливості розселення, умови життя і праці, соціальний статус переселенців;
  • дати оцінку повоєнній хвилі українського політичного біженства, наслідкам цього процесу.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в роботі вперше у вітчизняній історіографії завдяки систематизації, аналізові узагальненню і значного фактичного матеріалу комплексно вивчено складні фактори, котрі спричинили політичне біженство українців після Другої світової війни. Здійснена спроба конкретно-історичного аналізу ситуації, яка склалася в Україні, і яка визначила характер і напрямки міграційних процесів.

Значна кількість архівних документів була опрацьована і введена в науковий обіг вперше. На основі нової зарубіжної і вітчизняної літератури автор намагалася по-новому підійти до оцінки еміграції з України до різних країн світу.

Практична   значимість   роботи.   Матеріали   дисертаційного дослідження, його висновки та узагальнення можуть бути використані для дальшого поглибленого вивчення важливої історичної проблеми. Одержані результати допоможуть науковцям та студентам грунтовніше вивчати відповідні курси новітньої історії країн Європи і Америки, під час підготовки і написання дисертацій, наукових статей, рефератів, курсових та дипломних робіт, котрі за своєю тематикою пересікаються з даною проблемою, а також на уроках історії в загальноосвітній школі.

Апробація роботи. Дисертація обговорена на засіданнях кафедри історії світових цивілізацій Волинського державного університету ім. Лесі Українки та кафедри історії нового та новітнього часу Чернівецького державного університету ім. Юрія Федьковича. Основні положення і висновки дисертації викладені у наукових публікаціях автора, тезах і виступах на звітних наукових конференціях (“Дні науки”) викладачів і студентів історичного факультету Волинського державного університету імені Лесі Українки.

Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків (153 сторінок), списку використаних джерел (203 найменування), додатків (7).

Основний зміст роботи

У вступі зроблено обгрунтування актуальності теми, її наукової новизни і практичної значимості, хронологічних та територіальних меж, визначено об’єкт та предмет дослідження, а також мету й завдання для досягнення її.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база проблеми” зроблено  аналітичний огляд   документів,   статистичних   даних,   монографічної науково-довідкової літератури (вітчизняної та зарубіжної), проаналізовано джерельну базу.

Як показує аналіз, в історіографії досліджуваної теми можна умовно виділити два основних періоди: перший — від закінчення Другої світової війни до 1991 року, другий — з 1991 року і до сьогодні. Перший період характеризуеться досить малою кількістю праць і часто суперечливими дослідженнями. З відомих причин у перші повоєнні роки комплексні праці з українського народознавства, демографії, статистичні дані щодо розселення українців у світі в Україні практично не публікувалися. Були випущені лише окремі роботи із розселення українців у деяких країнах, переважно в Канаді, США та Німеччині.

Перші праці, автори яких торкаються проблеми української еміграції після Другої світової війни, видані в Америці. Так С.3апорожець і Ф.Пігідо-Правобережний у своїх дослідженнях, які побачили світ у 1952 і 1954 роках, відповідно, в контексті свого основного дослідження торкаються і проблеми еміграції. Це ж стосується і праці Л.Баграмова, що вийшла у 1957 році. Однак у названих роботах процеси української еміграції висвітлюються вузько і однобічно, відсутні статистичні дані стосовно кількісного складу емігрантів.

Наукові дослідження 60-х років, в основном присвячені життєдіяльності українців за кордоном. Це роботи А.Кольчука, П.Кравчука, А.Шлепакова. З них можна скласти уявлення про життєдіяльність українських іммігрантів у країнах їх поселення.

У 70-х роках вийшли колективні роботи “Национальные проблемы Канады” (1972 p.) i “Национальные процессы в США” (1973 p.). Вказані праці вперше торкаються проблеми життєдіяльності іммігрантів, серед них і  українців. Мова йде, зокрема, про розселення, трудовлаштування, суспільно-політичне життя іммігрантів.

Всебічний аналіз імміграції до Канади, а саме: її кількісний і соціальний склад, розселення та трудова діяльність, — дано у монографії Л.Фурсової “Иммиграция и национальное развитие Канады 1946-1970 гг.”, що вийшла у Москві 1975 року. Тут міститься різноплановий статистичний матеріал, графіки і таблиці, котрі характеризують динаміку і кількість імміграції.

М.Павленко у своїй праці ““Біженці” та “переміщені особи” в політиці імперіалістичних держав, 1945-1950 рр.” дає узагальнену характеристику повоєнній хвилі еміграції. Однак, з точки зору методології,   дана робота хибує дещо упередженим підходом до висвітлення теми.

У тому ж 1978 році у Москві під редакцією Ю.Бромлея видана праця “Этнические процессы в современном мире”. Для нас вона цінна тим, що в ній зачіпаються проблеми адаптації іммігрантів в різних країнах і характерні особливості їх життя в іншонаціональному середовищі.

Плодотворним на наукові праці став 1990 рік, започаткувавши серію нових робіт. Серед них “Українські канадці в історичних зв’язках з землею батьків”, де зроблено спробу охарактеризувати українських іммігрантів досліджуваного періоду, роботи Л.Лещенка, М.Трухана, Ф.3аставного, а також збірник наукових праць “Миграция и мигранты в мире капитала: исторические судьбы и современное положение”, в якому вміщенні статті вітчизняних і зарубіжних авторів, що стосуються процесів адаптації і приживання українців у іншонаціональних суспільствах, еволюції еміграційних законодавств різних країн, форми суспільно-політичного життя іммігрантів.

Означений другий період, характеризується більш грунтовними і комплексними дослідженнями, що стосуються досліджуваної проблематики. Ha нашу думку, найбільш повну і всесторонню інформацію містить виданий y 1991 році довідник “3арубіжні Українці”. В його створенні взяли участь вітчизняні і зарубіжні вчені. У довіднику розкриваються політичні, соціально-економічні причини еміграції з України на різних етапах її історії, даеться демографічна характеристика, висвітлюеться економічне та політичне становище українських етнічних груп за рубежем, їх роль і місце в соціально-економічній структурі США, Канади, інших країнах поселення.

Цього ж року у Львові вийшла робота Ф.3аставного “Українська діаспора (розселення українців у зарубіжних країнах)”. Книга присвячена історії української еміграції.

Ще одна колективна монографія побачила світ у 1991 році — “Українці в зарубіжному світі”. Ця робота присвячена українським іммігрантам, які протягом трьох хвиль еміграції оселялися в різних країнах світу, їх розселенню і кількості, зайнятості, умовам життя, адаптації.

Життєдіяльність українських іммігрантів, їх суспільно-політичне і   релігійне життя розглядаеться в дисертаційному дослідженні О.Уткіна. Автор характеризує діяльність українських політичних, релігійних і інших об’єднань в країнах Заходу у період 1945-1991 років.

У 1991 і 1992 роках за кордоном англійською мовою вийшли роботи, авторами яких були українці. Це зокрема праця, М.Куропася “Українські американці. Провали і спрямованість” та збірник “Досвід емігрантів: українські переміщені особи після Другої світової війни”, виданий в Едмонтоні. Обидві присвячені громадянам, які були викинуті з рідних домівок війною. Йдеться про біженців українського походження, які через війну опинилися в Європі і після її закінчення відмовилися повертатися до СРСР.

Цінною для дослідника є робота “Anglo-American on the ukrainian qulstion 1938 – 1951. A documentary collection”, де зібрані цікаві документальні матеріали, що стосуються досліджуваної теми.

Вище названі роботи вітчизняних і зарубіжних авторів склали чималу базу, на яку опираеться наша робота. Суттєвим доповненням до неї стали джерела, які значною мірою характеризують природу політичних, соціально-економічних, національних та релігійних передумов і причин української еміграції після Другої світової війни. Джерельна база відчутно доповнює прогалини в історіографії. Саме завдяки архівним джерелам складається цілісна картина причин, умов і ходу еміграції досліджуваного періоду.

Основним джерелом до написання роботи стали матеріали архівів України та періодика 1944-1949 pp. При написанні дослідження були використані різноманітні за характером, походженням і змістом матеріали і документи, частина архівних матеріалів Київських архівів, значна частин з яких вводиться в науковий обіг вперше.

До першої групи джерел увійшли архівні документи та матеріали Центрального державного архіву громадських об’єднань України фонду 1 “1918-1952 ЦК КП(б) України”. Аналіз документів вказаного фонду дав широкі можливості для з’ясування передумов і причин еміграції українців, які визріли напередодні і в ході Другої світової війни. На базі документів фонду дана характеристика політичній та соціально-економічній ситуації, що склалася на Україні в досліджуваний період. Використано багатий статистичний матеріал, що характеризує соціальний склад населення України, а також репресивні заходи радянської влади по відношенню до українців, особливо західних областей.

Значний масив джерельної бази дослідження склали матеріали та документи Центрального державного архіву вищих органів влади — фондів 1 “1938 рік – Верховна Рада УРСР” та 2 “1946 — Рада Міністрів України”. На базі документів вищеназваних фондів складено статистичні таблиці, які характеризують хід репатріації, соціальний і територіальний склад репатріантів. Значна частина документів фонду 2 була використана вперше. Аналіз документів даних фондів дав широкі можливості для прослідковування ходу репатріації українців після Другої світової війни, засобів репатріації та її наслідків. Статистику добре доповнюють листи репатріантів та їх родичів, в яких добре прослідковується життя в таборах та післявоєнна ситуація в Україні. Звіти райкомів та обкомів партії повною мірою характеризують непросту соціальну ситуацію у повоенній Україні, ворогування і протистояння на національній основі в різних областях країни.

Цікавий матеріал міститься у фонді 44-65 “Колекція окремих документів українських націоналістичних еміграційних організацій і осіб (1976-1986)”, центрального державного архіву вищих органів влади, які теж стали одним з джерел написання роботи.

Чималу групу джерельної бази склали документи Державного архіву Чернівецької області, зокрема фонду Р 2482 “Відділ репатріації облвиконкому”. Вивчення та аналіз матеріалів вказаного фонду дозволили дати всебічну характеристику процесам репатріації українців після Другої світової війни. Зокрема, на базі документів даного фонду складено статистику репатріації громадян Чернівецької області.

До наступної групи джерел увійшли матеріали періодичної преси. У 1944 pоці на окупованій гітлерівцями території СРСР виходила газета “3а мир и свободу” — цінне для дослідника джерело, з якого можна почерпнути хроніку подій, що стосуються окремих аспектів проблеми свідчення очевидців і учасників цих подій.

Окремо слід виділити публікації українських емігрантів у періодичних виданнях зарубіжжя. Перш за все вважаємо за доцільним звернути увагу на часопис “Літопис Волині”, що періодично виходить у Вінніпезі. Цей часопис з року в рік широко характеризує життєдіяльність українців Канади у всіх сферах життя.

Цікаву інформацію стосовно досліджуваної теми вміщено у журналі “Сьогочасне і минуле”, який видавали українські емігранти, наприклад, у 1949 p. — Мюнхен – Нью-Йорк. Це видання багате матеріалами розповідного, публіцистичного і статистичного характеру, авторами яких є учасники і очевидці подій означеного періоду.

При недостатності наукової літератури, сучасна джерельна база дозволяє у повному обсязі висвітлити різноманітні аспекти причин ходу і наслідків еміграції політичних біженців та ПО.

У другому розділі “Причини і характер біженства з України” аналізуються причини, що спричинили біженство з України, а також соціальний професійний та релігійний склад емігруючих українців.

У першому параграфі розкриваються причини біженства з України. Виділено три основних блоки політичних та соціально-економічних причин української еміграції 40-х початку 50-х років. Перший, це ті, які спонукали українців вдатися до біженства ще до початку Великої Вітчизняної війни: політичні репресії, переслідування членів КПЗУ; репресії проти значної частини селянства, насильницька колективізація, оголошення поза законом членів та керівників громадських та політичних партій, альтернативній комуністичній, релігійні переслідування. Другий блок причин еміграції визрів у ході Другої світової війни: боязнь повертатися на Батьківщину через репресії   значної   частини в’язнів концентраційних таборів та військовополонених, працівників окупаційних органів влади, учасників антирадянських збройних формувань; можливість в роки війни виїхати до країни для покрашення економічного добробуту чи уникнення геноциду. I, нарешті, третій блок, — причини післявоєнного періоду: придушення національної мови, культури, релігії, геноцид проти української нації, невизнання радянської системи, розпалювання національної ворожнечі, насильницька колективізація, депортація.

Соціальний склад українських біженців розглядаеться у другому параграфі. Характерна особливість повоєнної еміграції — досить високий відсоток в ії рядах інтелігенції, людей з вищою і спеціальною освітою, а також різнопланове представництво всіх соціальних верств тогочасного українського суспільства.

Поглиблений аналіз соціального складу української повоєнної еміграції дозволяє виділити її найхарактерніші риси, а саме: рішучий протест проти насильства з боку радянського режиму.

Соціальний склад українських біженців та ПО яскраво ілюструє відношення різноманітних суспільних прошарків до радянського режиму. Фактично не було жодної соціальної групи, представники якої б не вдалися до біженства, вказуючи цим самим на неможливість вільно жити і працювати в Радянській Україні.

Третій розділ “Політична боротьба навколо питання про “повернення на Батьківщину” присвячений періоду становлення власне самої української еміграції. Розділ містить три параграфи.

Перший параграф присвячений примусовій репатріації радянських громадян з Німеччини та Австрії до СРСР. Охарактеризовано засоби і методи репатріації, відслідковано долю репатріантів. На нашу думку, у ході репатріації Союзом РСР і союзниками допущені були грубі порушення міжнародних угод, з цієї проблеми ними ж до речі розроблених і підписаних.

Вивчення документів та матеріалів, що стосуються процесів репатріації і фільтрації радянських громадян дозволяє зробити висновок, що дії партійно-державного керівництва СРСР носили по відношенню до репатріантів характер необгрунтованих політичних репресій, яких зазнали всі без винятку, у тому числі військовополонені та значна частина цивільних репатріантів.

Безперечним є той факт, що ці та інші проблеми репатріації радянських громадян, діяльність репатріаційних органів як радянських, так і союзних держав становище репатріантів у таборах і т.д. вимагають глибокого і всебічного вивчення. На цому шляху робляться лише перші кроки.

У другому параграфі мова йде про створення і функціонування таборів ПО у західних окупаційних зонах, котрі за кілька років пройшли повний цикл розвитку мікросуспільств. Однією з особливостей таборового періоду є надзвичайно високий рівень організації соціально-культурного життя в українських таборах.

Українські політичні біженці та ПО в таборах для ПО, розміщених у західних окупаційних зонах Німеччини та Австрії, мали кілька характерних рис. До них належали:

  • активність емігрантів у всіх сферах суспільного життя;
  • виразний політичний характер;
  • регіональний патріотизм (вихідці із східного, західного та інших регіонів, як правило, трималися разом і відстоювали саме свої традиції, спосіб життя і т.д.);
  • релігійна терпимість;
  • схильність до організованого життя.

Третій параграф розділу розглядае створення та діяльність організацій, котрі займалися опікою і переселеннями українських політичних біженців та ПО. Надаючи медикаменти, одяг, продукти харчування, кошти, допомогові організації допомогли переселитися бажаючим до різних країн світу, i no мірі можливостей влаштовувати там їхне життя.

Різноманітні за організаційною структурою всі вони переслідували одну мету — не допустити примусової репатріації українців, допомогти їм на нелегкому шляху біженства.

Найбільша кількість біженців та ПО були переселені при посередництві Фонду Допомоги Українців Канади, злученого Україно-Американською Допомогою  Комітету, Міжнародної Організації для Втікачів та деяких інших, їх роль в долі українських емігрантів важко переоцінити.

У четвертому розділі “Остаточне вирішення проблем переселення” розглядаються питання переселення українців у різні країни світу, проблеми адаптації в нових суспільствах, умови життя та праці. Розділ поділено на        2 параграфи.

У першому параграфі відслідковано  еволюцію  еміграційних законодавств різних країн світу, які приймали емігрантів, та шляхи переселення українців до цих країн. Дано оцінку діяльності переселенчих організацій, проаналізовано проблеми, які виникли в ході переселення.

Структурно українську еміграцію післявоєнного періоду можна поділити на чотири групи, відповідно до її поселення. Перша — опинилася в країнах Центральної Європи, друга — в державах Західної Європи, третя — у США та Канаді, четверта — в Азії, Океанії, Австралії, Африці та Південній Америці. В середині 50-х років в основному закінчуються поневіряння українських біженців та ПО, вони осідають у різних країнах і починають приживатися у приймаючих їх суспільствах.

Процес переселення був довгим і складним, але українські переселенці зуміли в кінцевому підсумку добитися права самим обирати стиль і спосіб свого життя.

Другий параграф  присвячено   розселенню,   умовам   життя, трудовлаштування,   громадсько-політичній   і   культурній   діяльності українських іммігрантів у країнах проживання. Розглянуто наукове, релігійне, мистецьке життя української діаспори. Різноманітні джерела свідчать, що українські іммігранти зробили вагомий внесок у суспільно-економічний, національно-культурний і науковий розвиток суспільств країн свого поселення. В чужонаціональному середовищі українці до сьогодні зберігають національні звичаї та традиції, рідну мову. Зазначено, що українське суспільство в цілому програло від еміграції, так як Україну залишила  національно свідома частина українського суспільства.

У висновках дисертації зроблено узагальнення із головних проблем дослідження. Еміграція сприймалася радянською стороною як одне з болючих питань. Втеча, виїзд, небажання жити в СРСР значної частини тогочасного суспільства завдали відчутного удару по ідеї безумовної вірності всіх без винятку радянських людей ідеалам соціалізму. Радянська система розцінювала емігруючих як зрадників з усіма відповідними наслідками.

Що ж стосується позиції західних держав щодо цієї проблеми, то слід зазначити, що, і більшості випадків, іммігранти сприймалися як дешева робоча сила, в який були зацікавлені всі.

Основні причини еміграції визріли в ході Другої світової війни та після її закінчення. Саме вони визначили і соціальний склад емігруючих, надзвичайно строкатний і різноплановий.

Одна із особливостей цієї хвилі еміграції полягає в тому, що українці виділялись серед інших емігрантів своєю високою організованістю і стійкістю. Сконцентровані у таборах для ПО, вони зуміли дати гідну відсіч спробам радянської сторони “повернути емігрантів” в СРСР. За роки перебування в таборах для ПО українці розгорнули широку громадсько-політичну та культурно-освітницьку діяльність.

Важливу роль у долі українських біженців та ПО відіграли допомогові організації ЗУАДК, ФДУК, ІРО, УНРРА, ЦПУЕ та інші.

Особливістю української еміграції після Другої світової війни був широкий спектр країн переселення. 3 Німеччини та Австрії емігранти переселялися не лише до традиційних держав Нового Світу, але й в Австралію, Великобританію, Венесуелу, Парагвай, де до того часу українців було мало або де вони взагалі не проживали.

Українська діаспора в країнах Заходу змогла добре зорганізуватися і налагодити своє національно-культурне життя. Вона багато зробила для розвитку економіки країн свого поселення.

Українські політичні біженці та ПО, обравши шлях еміграції після Другої світової війни, пізнали болісну ностальгію за Батьківщиною, перенесли труднощі адаптації, приживання в умовах чужих суспільств, неможливість влаштуватися і працювати за спеціальністю. Досить часто українським іммігрантам доводилося стикатися з недоброзичливим ставленням до себе з боку представників приймаючих суспільств. Однак, не дивлячись на всі труднощі вони зуміли стати повноправними громадянами країн свого поселення.

В Радянському Союзі тривалий час факт біженства, еміграції у досліджуваний період, замовчувався. Лише в часи перебудови дана проблематика перестала бути під “ідеологічним табу”. На сьогодні ця тема відкрита для досліджень, в першу чергу в Україні. Однозначно можна стверджувати, що наше повоєнне суспільство в цілому програло від повоєнної еміграції, так як Батьківщину залишила національно-свідома частина українського суспільства.

Основний зміст дисертації відображений автором у таких публікаціях:

1. До питання про джерела вивчення третьої хвилі української еміграції // Студії з архівної справи та документознавства. – Київ, 1997. -Том другий. – C.58-60.

2. Геноцид проти населення Західної України в роки Другої світової війни (1939-1945 pp.) // Матеріали XLI наукової конференції професорсько-викладацького складу і студентів Волинського державного університету ім. Лесі Українки. – Луцьк, 1995. – Частина II. – C. 18.

3. Причини третьої хвилі української еміграції // Студії з архівної справи та документознавства. – Київ, 1998. – Том третій. – C.77-80.

4. Соціальний склад українських біженців після Другої світової війни. //Питання історії Нового і новітнього часу. Збірник наукових статей. Випуск 6. – Чернівцї, – 1999.  – C. 260-267.

5. Доля військовополонених і депортованих громадян СРСР у роки Другої світової війни та після її закінчення) / Науковий вісник ВДУ. Історичні науки. – Луцьк, 1998. – №1. С.94-98.

6. Примусова репатріація радянських громадян та створення табор1в для переміщених осіб у перші повоенні роки // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету. – Луцьк, 1998. – Випуск 3. – C.I 29-133.

7. Розселення та проблеми адаптації українських емігрантів після Другої світової війни //Науковий вісник ВДУ. Історичні науки. – Луцьк, 1999. – №5. -С.127-129.

8. Третя хвиля української еміграції до Канади (середина 40-х — початок 50-х років) // Науковий вісник ВДУ. Історія. – Луцьк, 1997. – №3. -С.24-27.

9. Українська еміграція після Другої світової війни // Питання історії України: Збірник наукових статей. – Чернівці, 1997. Вип. 1. – С. 223-233.

АНОТАЦІЯ

Стрільчук Л.В. Українські політичні біженці і переміщені особи після Другої світової війни. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02. – Всесвітня історія. — Чернівецький державний університет ім. Ю. Федьковича, 1999.

Досліджуються особливості української еміграції після Другої світової війни. Встановлено причини еміграції, ії основні напрямки. Проаналізовано соціальний склад українських біженців, їх умови життя і праці в таборах для ПО, а пізніше в країнах поселення. Українська післявоєнна еміграція мала яскраво виражений політичний характер, різноплановий соціальний склад і високий ступінь національно-культурної свідомості, швидку адаптацію до нових умов життя.

Ключові слова: еміграція, імміграція, переміщені особи, біженці, адаптація, соціальний склад, нові умови життя.

АННОТАЦИЯ

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s