Хто ж насправді “Лиза”?


Коментар: Ольга Самборська

Провокація? Правда? Всерйоз чи невсерйоз сприймати шоу Ірини Фаріон в дитячому садочку? Реакція однозначна: зайшли задалеко. Якби таке пані витворила в німецькому садочку, то не вийти їй “живою” з нього. Внизу подаємо посилання на фаріонівські перли, які очевидно претендують на “належне” місце в списку неадекватних расистських виходок політиків.

Фаріон ставить дитсадок на вуха (ч. 1)
Фаріон ставить дитсадок на вуха (ч. 2)  http://www.youtube.com/

19 thoughts on “Хто ж насправді “Лиза”?”

  1. Ну, де ж Ви, шановна пані Самборська, побачили расизм?
    Може Ви просто заздрите пані Фаріон в чомусь????
    А може Ви власну дочку Лызою назвали?
    Бугага

  2. Визначення: “Расова дискримінація означає будь-яке розрізнення, виняток, обмеження чи перевагу, основані на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження, метою або наслідком яких є знищення або применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь-яких інших галузях суспільного життя”.
    Якщо вже добралися до дітей і принижують їх згідно національної приналежності, тоді це суспільство йде не вперед, а ризикує стати посміховищем і пунктом несприйнятя іншими державами, де толеранція і захист дітей є загальноприйнятими.
    Яке б ім”я не дала мати дитині, з того моменту, як воно дане, воно є частиною тотожності дитини. І ніхто не вправі принижувати інших щодо імені, особливо дітей. В Берліні, де навчається моя дочка, ніхто їй не разу не ткнув, що ім”я Зоряна не німецьке і тому має вимовлятися “Цора”. Коли ми жили в Чехії раніше і дочка була меншою, то її називали Зоркою по аналогії з чеським жіночим іменем. Але це робилося з любов”ю так, що воно і досі залишилося частиною її тотожності. Їй його не насаджували. Їм було так легше, а Зорянці подобалося, бо вона почувалася таким чином своєю. Я рада, що завжди дитині говорили, яке в неї гарне ім”я, яким вона пишається.
    А в чому ж можна заздрити пані Фаріон? Я би краще сказала, обділеному розумом не позаздриш. Чому не можна було підійти до дитини і після сказано імені, якщо
    воно і не українське, порівняти його з українським варіантом, запитати, чи хотіла б дитина, щоб ще назвивали українським іменем? Власне ім”я самої “нацвиховательки” по=суті не є українським. Чому є вона не зветься Яриною. Тай згідно прізвища їй би треба було явно залишити Україну. Чому Ви її толеруєте там?

  3. І ще варто було б задуматись, що українці живуть не лише в Україні, але і за кордоном. Вони часто потрапляють в таку саму ситуацію,що і інші національності в Україні.Тут доречним було б дотримуватись принципу: стався так до інших, як би ти хотів, щоб ставились до тебе.
    В українсько-німецьких родинах в Німеччині, зокрема, проблема імені дитини є дуже актуальною. Мати хоче дати дитині українське, фатер – німецьке. На щастя, в Німеччині дитині можна дати до п”яти імен одночасно. Так само їх можна внести до паспорта дитини. Тоді є вибір і повага до кожного.

  4. Я думаю, що Ви дуже перебільшили те, що там сфільмовано було, Фаріон не вчила дітей нічому поганому і нікого не образила, це Вам привиділося, ніякого приниження, розрізнення тощо там не було, а був, наскільки я міг судити з тих куцих, обрізаних кліпів без заголовка і коментаря самої Фаріон чи інтерв’ю з нею, урок, темою якого були імена українські, всього навсього.
    Подивіться більш толерантно ці відео і самі в тому, що ніякий Фаріон не расист і не звір, передсвідчитеся…. якщо буде бажання таке, звичайно…
    Попахує це дешевими плітками

  5. а Ви пробували колись заглянути в дитячу душу? В неї наплювати дуже легко. Так само як і в душу України. Колись з дітей робили Павликів Морозових. А тепер?

  6. Невже Леся Українка – також дурепа?

    “Тому головна героїня незнищенної «Боярині» Лесі Українки, протестуючи проти російських Аннушек і Ванєчєк, каже: «Ти, Ганнусю, мене таки Оксаною зови!» – цитата із статті Фаріон.

    Діти тут ні при чому, а от дорослим то лекції почитати таки варто. А ще треба читати їм “Мину Мазайло” та “Бояриню”, бо вони будучи самі Лізочками і Мішками цим в дитинстві гребували, мабуть.

  7. то її називали Зоркою по аналогії з чеським жіночим іменем

    Це звичайна асиміляція. Приклад недоречний до випадку з Фаріон.
    Цікаво, чому в Україні не називають Майклами хлопців, а Дженні дівчат?

  8. Якщо б Леся Українка так поспілкувалася з дітьми, як це зробила Фаріон, то вона була б теж дурепою. Ніхто не знає, якого та чи інша дитина походження, чи її батьки росіяни чи українці. Якщо росіяни, то їм і вирішувати, як називати дітей. Якщо когось назвали в честь бабусі, бо та була росіянкою, то це вирішує родина. У нас в Україні звикли вмішуватись в приватне життя людей. Це комуністичні замашки. Звичайно, з батьками треба проводити роботу. Але в ні в якому разі не ганьбити дітей за те, як їх назвали батьки. ЇМ можна з любов”ю запропонувати, можна використати тисячі педагогічних способів. Але не так же…
    Не варто переносити на дітей. Якби пані Фаріон запитала з зацікавленністю, чи знає дівчинка, що її ім”я означає, що воно російське, чи не хотіла б вона, щоб її називали українським еквівалентом, тоді б була інша справа. Наслідки зросійщення Україна нестиме ще довго. І тут потрібне терпіння, а не зневага.
    Стосовно імен. Зорка є чеським еквівалентом до Зоряни. Воно по кореню принципово не відрізняється від українського. Зорянка вимолялося очевидно легше чехам і вони її так називали. Але ніхто його не насаджував. В більшості випадків все ж говорили Зоряна. Я не спостерігала, щоб це дало ефект асиміляції, бо Зоряна мала і має сформовано українську тотожність. Можна бути сто раз Марією, але насправді залишатися Матрьоною. Кожна людина має право на визначення. Нав”язування чогось ніколи не спрацювувало. А от з любов”ю підійти, і все буде супер.
    От мій приклад. Всі знають, що я ніби Ольга. В Німеччині це ім”я відоме як російський варіант з твердим “Г”. Коли я пишусь як Ol’ha, то у німців починається запоморочення мізків. Кожному дослівно доводиться пояснювати, що і чому. Але якби до мене хто підійшов і зверхньо по-командирськи почав казати, що я маю називатися так і так, бо він знає краще, то я б його однозначно відіслала під три чорти. Такий ефект тиску. Тому і з дорослими і з діться треба поводитись мудро, особливо в національному питанні.

  9. Але ви з дочкою маєте як то кажуть Migrationsgechischte.
    А Фаріон звертала увагу на зросійщеність українських імен – вона не була в садочку для емігрантських дітей. Різницю вловіть…

  10. різниці не вловлюю. немає дітей емігранських і інших. Є просто діти.

  11. Різниця є: діти – як нащадки мігрантів, нац. меншин чи діти як нащадки титульної нації. І в них (вже дорослих) різні права та обов”язки перед державою та співгромадянами. Невідчуття різниці не звільняє від відповідальності.
    Мусульмани ще не качають своїх прав в Німеччині, чи не так?
    Українці просто асимілюються, навіть не намагаючись їх качати (ну це рабська ментальність і комплекс меншовартості) – а їх тисячі в Німеччині…

  12. Зауважте:
    Als Titularnation wird eine Nation bezeichnet, von welchem die Bezeichnung für alle Staatsbürger dieses Staates namensgebend ist.

    NAMENSGEBEND
    І держава Україна – на всіх мовах буде Ukraine
    Тільки от Київ і далі Kiew. WARUM?

  13. ну тут ви вже зовсім відчалили від теми. є не буду далі вас в дискусії в цьому напрямку, бо відходить від основної лінії коментарів вище.
    скажу лише, що деякі українці качають свої права в Німеччині, тільки їм заважають інші, які в цьому вбачають тільки те, що хтось хоче виділитись і зразу починають дубасити, вовтузити в пересудах, замість того, щоб підтримати і разом добиватись чогось. Тому і топчемось на місці, бо замість того, щоб рефлектувати від суспільства, в якому живемо і передавати на україну всі позитивні і прогресивні тренди, втягуємось в порпання застрарілих підходів і думаємо, що ми знаємо краще за цілий світ, як все має бути.

  14. Причалюю: воно так здається, що і”мя нічого не важить. Ствердити себе спершу на рідній землі треба, іменем, Києвом, Марічкою чи Данилом – байдуже, що вони ріжуть вуха німцям чи росіянам. Мені особисто завжди ріже по серцю Kiew! А на чужині – і Ви праві – треба робити те саме, але згуртовано, при цьому залишаючись Ольгою, хоча місцевим краще казати Ольґа. Майкла зі США ніхто в Україні не насилує називатися Михайлом – і Фаріон цього не робить. Але називати свою дитину в Україні Майклом – це, по-моєму, неадекватно. Нормальний українець до такого не додумається – пощо йому чужинецькі імена???

  15. Ну так, але знову ж таки з мого досвіду в Німеччині. Є в мене знайома, що назвала дитину Мо (Moe), хоча вона німкеня сама. Мо – це ім”я її улюбленої англійської музикантки. І хоч ім”я Мо не зовсім звичне і легке в сприйняті, мати переконана в красі цього імені і так само переконала дитину. Може внутрішньо німець і подаме “хм”, але вслух ніколи не скаже, не посміється.
    Тому може таке трапитися, що і в Україні можуть бути Майкли. Ось деякі українки, що повертаються в Україну з заробітків або міграції, можуть мати дітей з такими іменами. Як тоді з ними?
    Хоча повертаючись до імені своєї дочки, то тепер згадалося, коли я дала їй ім”я Зоряна свого часу, а це було в Києві, то чого я тільки не наслухалася від декого. І так називають корову, і як я так могла обізвати дитину. Я все намагалася її десь сховати, щоб вона цього не чула. Вже коли виїхали з України, то це закінчилося. В Чехії ім”я Зорка у ні в кого асоціації з коровою і навіть з телям не викликало. От вам і назви дитину українським ім”ям. Може багато з таких причин і неназивають дітей старими іменами, щоб не насміхалися. Щось подібне до стилю фаріон.

  16. Та можна дитину і “Трамваєм” назвати – але національна сутність важлива. Людина має батьківщину, рідну мову та і”мя, яке найлюбіше звучить рідною мовою. Для українців – це справа захисту своєї ідентичності. Ну бачите і то не Фаріон була, що Вашу Зоряну ображала асоціазією з коровою.

  17. А ось вам реакція зі Львова:

    Четвер, 18 , 2010 року, № 7 (552)
    Політик у дитсадку. Невдалий урок від Ірини Фаріон

    У Львові розгорівся скандал із нагоди відвідин дитячого садочка депутата Львівської облради від Всеукраїнського об’єднання «Свобода», доцента кафедри української мови Національного університету «Львівська політехніка» Ірини Фаріон.

    Намір із її боку,здавалося, був благородний: навчити діток гарно і правильно вимовляти свої імена українською мовою, а не скороченими російськими варіантами. Однак обрана форма спілкування виявилася непридатною для дитячого віку.
    «Ніколи на Марічку не кажіть Маша. Маша, то не наша». «Якщо то Пєтя, то мав би збиратися і їхати». «Оленко, якщо ти станеш Альоною, то треба виїхати до Московії». «Вовчики є в лісі і ходять на чотирьох лапах, а Володимирки на двох… лапах». «А тут в Україні мають залишатися Миколки, Васильки, Ганнусі». Як мали діти зрозуміти ось ці висловлювання дорослої тітки, місцевого політика від ВО «Свобода»?

    На запитання, що їм більше подобається, коли називають їх Михайлик чи Міша, малюки, яким десь по 4–5 рочків, відповіли по-дитячому: Міша. Бо це їм простіше.

    А ще депутатка розповіла їм старий галицький анекдот. «Зустрілись дві галицькі бабці. Одна одній розповідає, що її невістка має дивне ім’я Свєта.
    – А чому дивне?
    – Тому що не знаю, чи то Великодні свєта, чи Різдвяні».

    Даруйте, чи може цю оповідку збагнути маля? Навіть уже за Збручем навряд чи знають, що на свято у галицьких селах кажуть «свєта».

    Маленька дівчинка на запитання депутатки, яке її ім’я, перелякано відповіла: «Ліза». Пані Фаріон звела очі догори і згадала, що є такий жіночий журнал, і «пояснила», правда, уже журналістам, яких зібрала вдосталь, що це ім’я, мовляв, від інфінітиву «лизати».

    Для чого депутатові було збирати масу журналістів у садочку, якщо мета була навчити діток правильно вимовляти імена?

    Народний депутат вимагає покарання для обласного обранця

    Журналісти знімали дітей на телекамери,записували і усе оприлюднили. Відеоматеріал поширений також в інтернеті, і на форумах розгорілась запекла дискусія. Чи не є такий спосіб спілкування політика приниженням дітей? Чи не є це дискримінацією? Хто дав моральне право пані Фаріон іти в садочок?

    Не забарився з заявою парламентар Вадим Колесніченко, який звернувся до Генпрокуратури з вимогою притягти депутата Львівської облради, яка вважає, що діти з неукраїнськими іменами мають «пакувати валізи та їхати», до кримінальної відповідальності за порушення прав дитини.

    Звісно, що така смажена тема не могла не зацікавити російські ЗМІ, і уже центральні російські телеканали знімають сюжети про присутність «нацизму» у Львові.

    Львівська міськрада, зокрема, міське управління освіти, в підпорядкуванні якого і є дитячий садочок № 67, протягом кількох днів ухилялась від коментарів на цю тему, і врешті начальник міського управління освіти Надія Оксенчук схвалила ідею Ірини Фаріон розповісти діткам про імена. Та водночас вона засудила форму подачі, яка, на її думку, не була розрахована на дитячу психологію. Мерія з’ясовуватиме з працівниками садочку, хто ініціював подібне спілкування.

    Нині – політик, завтра – свідок Єгови?

    Батьки приводять своїх діток у садочок, знаючи, що там вихователі працюють згідно з програмою міністерства чи міського управління освіти. Відтак виникає запитання: якщо сьогодні директор дитячого закладу дозволяє бесіди політикові, то завтра сюди прийдуть свідки Єгови, а позавтра православні і католики, а за ними представники усіляких меншин?

    Відомий у світі економіст Курт Левін, син львівського рабина, якого врятували у роки війни митрополит Андрей Шептицький і Блаженний Климентій Шептицький, розповідав мені про свої дитячі роки у Львові: «Поруч росли діти з польських, жидівських, українських родин. Усі вони ходили до однієї гімназії, і все було поміж ними гаразд – допоки у 2-му чи 3-му класі їм не починали читати лекції з релігії представники різних релігійних конфесій. Після цього діти обзивали один одного, жбурляли камінням».

    До слова, про це ж пише у своїй книзі «Високий замок» і Станіслав Лем.

    Культура імені йде від людини

    Кожна дитина називає своє ім’я так, як її кличуть удома, або ж дитя вимовляє на свій лад, скорочено. Пригадую, у нас у школі були Любки, Ольки, Штефки Влодки, Юзики, Аннички і Ганьдзі, але Маньками, Васьками і Пєтьками ми не називали один одного, бо так кликали своїх котів, і це асоціювалося з російськими іменами. У кожному селі чи містечку можна почути свої традиції щодо вимовляння імен, і це доволі індивідуально.

    Зрештою, є десятки різних форм навчити людей гарно вимовляти імена, бо вони несуть культуру і енергію, а це можуть бути телепрограми, і для дорослих, і дітей, книжки, інформаційні матеріали, які можна розповсюджувати серед молодих батьків і пояснювати їм різні форми імен та їхню мелодійність.

    Як на мене, примітивна, радше провінційна форма подачі української мови лише породжує спротив до українськості загалом, дає поживу недоброзичливцям України.

    Недарма кажуть: якщо Господь хоче покарати, то забирає в людини розум. Виглядає на те, що чимало політиків в Україні підпадають під це покарання.

  18. Ну-ну, матеріал зі “Свободи”… Я не знаю, яка “Свобода” чеснішаю..?
    А ось Тягнибок і справді милий репортаж, без надриву та істерики.
    http://blogs.pravda.com.ua/authors/tiahnybok/4b852bebe6eed/


    Невдалий урок – але ж треба зрозуміти, а не нападати.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s