“ми не вибираємо жодного”


20.01.2010 12:46]  Станіслав Голубенко

Другий тур: за кого?
Кого підтримати в другому турі президентських виборів – Віктора Януковича чи Юлію Тимошенко? Дуже  непросто зробити цей вибір для тих, хто в першому турі віддав свій голос іншим кандидатам – Сергієві Тігіпку чи Арсенію Яценюку, Петру Симоненку чи Олегові Тягнибоку. Ви голосували за надію на нове ім’я, нові ідеї, нових людей. Тепер доводиться обирати між тими, кого ви подумки вже відправили у відставку. Але життя є життя – треба обирати… Кому, у такому випадку, віддати перевагу? Особливо складно, коли не бачиш особливої різниці між цими кандидатами. Тому, хто буде меншим злом? Але як виміряти цю “меншість”? Проголосувати проти обох? Але зрозуміло, що при цьому все одно хтось із них буде Президентом. То чи не означатиме ваш голос “проти всіх” голос за одного з них? Тоді за кого саме?
Одне слово, дуже непростий вибір. Тому важливо почути всі аргументи – за і проти. Якщо ви вважаєте, що вони у вас є, долучайтеся до розмови.
Для початку цієї розмови – перша точка зору…

ЩО КОРИСНІШЕ: ПОКАРАННЯ ЯНУКОВИЧЕМ ЧИ ЩЕПЛЕННЯ ЮЛІЄЮ ВОЛОДИМИРІВНОЮ?

Вона – перпетум мобіле, невгамовний енерджайзер, трудоголік і неперевершений оратор, гейзер фантастичних ідей, генератор політичних взаємозаліків і вже один із символів України.

Він – вайлуватий король у страусових черевиках, якого безперервно й непереконливо грає свита й лексичний запас якого сформовано книжкою «Моя перша тисяча слів». Спостерігати, які він формулює свої думки, складно і боляче, і хочеться бігти мити в цей час посуд. Коли ж він їх урешті-решт вичавлює, пригадуєш латиноамериканську приказку: «Поки мовчав – здавався розумним». І, схоже, нам жити з таким Президентом.

Вона – political animal у найвишуканішому сенсі цього англосаксонського терміну. Квінтесенція політичної бестії в найкращому розумінні. Ми приречені, а Тимошенко, і в цьому карб України – або її талант, або згуба.

Він, на її екстравертному тлі, – незграбний інфант, лідер-фантом, цілковите непорозуміння, яке може видати на-гора й тримати там лише неприкаяність і параліч третини натофобського українського електорату, який загубився в часі й просторі.

Однак діаметральність і різнополюсність цих політичних типів не означає, що перша просто зобов’язана стати Президентом, а другий не проходить тест на президентське IQ. Швидше навпаки – як це не парадоксально, перемога Януковича корисніша і для України, і вигідніша для Тимошенко. Перехворіти Януковичем корисніше, аніж прищепитися Тимошенко.

Вона права в тому, що у виборців Тігіпка, Яценюка, Гриценка і Ющенка (а нас назбирається добрих 30 відсотків разом з тими, хто в останній графі показав дулю всім 18-ом) рука не підніметься проголосувати за Януковича. Однак, з інших міркувань, добра половина цього електорату не поставить позначку й напроти прізвища «Тимошенко», що автоматично означає інавгурацію Януковича.

Поясню, чому цього – підтримати Тимошенко в другому турі – не зроблю я особисто і вся наша родина, як і сім’ї більшості наших знайомих. Гадаю, пояснювати, чому за жодних обставин ми не проголосуємо за Януковича, потреби немає. Саме тому – за браком простору, але не аргументів – подальша інвентаризація чеснот і античеснот кандидата присвячена передусім саме Ю.В. Адже нам самим треба дати відповідь на запитання – чому у двобої між тією, хто за десять років таки опанувала українську мову (крім слова «галасувати»), хто начебто дивиться в бік Брюсселя й зарекомендувала себе антикризовим менеджером, і тим, хто є завсідником партзборів «Єдиної Росії», хто відмовляється вийти на публічні дебати й чимшвидше переходить у спілкуванні на умовно російську мову, ми не вибираємо жодного.

Короткотермінові переваги від українського Піночета вичерпаються так само швидко, як і золотовалютні запаси Нацбанку. Показові судові процеси швидко перестануть бути новиною, оскільки система швидко переформатується під нові правила гри. У Європі таки з’явиться ще одна країну, у якій світ не знає прізвища прем’єра, а лише Президента – до Білорусі додасться Україна, з тепер уже сервільною і без’язикою опозицією. Весь бюджет стане одним великим Стабілізаційним фондом, кошти з якого виділятимуться за велінням Президента Тимошенко.

Прихід Тимошенко відлякує посиленням її деволюції. Нещирість прем’єра трансформується в інформповідомлення Міністерства правди, харизматичність – у примус до сповідування її ідей, риторика – у зомбування, а зачаєна відраза до альтернативної точки зору – у зонування свободи слова.

Єдина керівна й спрямовуюча сила

Юлія Тимошенко кидає бюлетень в урну для голосування в день виборів Президента України. Дніпропетровськ, 17 січняІнструментом Президента Тимошенко на місцях буде – уже є  – харизматична секта під назвою партія «Батьківщина» зі своїми філіями у вигляді фракцій у місцевих радах. Позбавлена будь-якою ідеології, окрім ідолопоклонства, партія є білосердечним фан-клубом, що безперервно молиться на свою ікону. КПРС з її демократичним централізмом на тлі жорстко керованої вертикалі «Батьківщини» – це партійний Вудсток і вакханалія вільної думки, не кажучи вже про «Регіони» та «Єдину Росію». Партійне керівництво «Батьківщини» на обласному рівні – це архангели, яким богами з Олімпу на Турівській даровано право на свій розсуд і смак формувати склад партбюро на місцевому та районному рівнях, висмикувати непослухів і кооптувати на їх місце нових робокопів, які вже точно дотримуватимуться єдино вірної лінії партії. Типова картина із життя органу місцевого самоврядування: голова партійної фракції БЮТ у місцевій раді під час сесії постійно на зв’язку з «куратором», щоб доповідати йому (їй) в он-лайн режимі, як саме йде голосування. Порядок денний із заздалегідь проставленими галочками, як «галасувати», у всіх членів фракції на руках. І горе тому, хто проголосує не так – «наглядатай» з району сидить у задніх рядах і веде облік вірнопідданих, щоб у разі чого – «імперативчиком» по тім’ячку.

Ця єдина і спрямовуюча сила, така собі « команда саламандр, яка… сильніше за всі спецнази, «Альфи», «Беркути» і «Морські котики» разом узяті», на роки візьме Україну в партійні обценьки й стане єдиним кадровим соціальним ліфтом, перебування в якому гарантуватиме кар’єру та допуск до перерозподілу національного багатства.

Мечоносці

Тіла, що проштовхнулися на ближчі орбіти Тимошенко і Януковича, виліплені з однієї і тієї ж маси. Такою ж вірнопідданою запопадливою людською масою наповнені й партійні списки обох кандидатів – як на національному, так і на місцевих рівнях.

За Тимошенко в нас у країні два типи олігархів. Одні платять своїй рабсилі неєвропейські зарплати, звільняють працівників, виводять прибуток в оффшори, не пускають її на контрольовані ними телеканали й спотворюють інформаційний продукт. Ці капіталістичні створіння перебувають поза межами її партійного списку. Ті ж мільярдери й латифундисти, які купили собі партійні значки БЮТ, є білими, свідомими, патріотичними олігархами.

За будь-кого – і за Януковича, і за Тимошенко – до керівництва країною прийде їхня цинічна партійна номенклатура й молода поросль з бютівського та регіонського комсомолу. Вони просто пересядуть зі своїх партійних та штабних кабінетів у крісла начальників управлінь земельних ресурсів та голів місцевих державних адміністрацій. Відмінність лише в тому, що Тимошенко живописує своїх саламандр як уособлення всіх чеснот, забуваючи при цьому про Лозинського, у той час як “Регіони”, обпікшись на Калашникову, хоча б воліють не кричати на весь базар, який гарний у них крам.

Прогресуючий абсолютизм

Юлія ТимошенкоПоліттехнологи прибрали в Тимошенко все зайве, окрім слівця-паразита. У Тимошенко все «абсолютно». Кожна цифра «абсолютно» перевірена (хоча вона може й не відповідати дійсності), кожне рішення Кабміну «абсолютно» погоджено (хоча членам Кабміну навіть не роздали проектів рішень), кожен контакт «абсолютно» вигідний для України (хай та угода навіть є харакірі, як-от пакт з Газпромом). Від абсолютизації тверджень і прогресуючого переконання у власній безгрішності до ототожнення «Україна – це я» – один крок, і той уже зроблено.

Нетерпимість до альтернативної точки зору

Історія з екзит-полами, де ті, хто вказав точніший результат виборів, були оголошені Тимошенко запроданцями, – показова для цього політика, яка має стійку алергійну реакцію на інформацію, думки та точку зору, що суперечать єдино правильним. Залишити країну в розпал економічної кризи без міністра фінансів за те, що він висловив своє незалежне бачення економічної деградації України, – у цьому теж уся Тимошенко. Тим паче що Пинзеник виявився не просто правим – на тлі того, що відбулося в економіці у 2009 році, його прогноз був занадто оптимістичний.

Позбутися і ошельмувати міністрів закордонних справ, оборони й транспорту за те, що вони були чи не єдині, хто мав мужність мати в уряді відмінну від шефині думку – у цьому теж уся Тимошенко. Войовниче несприйняття альтернативної думки й чиясь відмова молитися на богиню набули інституційного характеру – бютівські штабні коментатори спотворили інформаційний простір, дискредитувавши жанр відгуків на авторські матеріали.

Алергія на правду

Юлія ТимошенкоПолітик має заколисувати електорат казочками про успіхи й годувати байками про світле майбутнє. Однак при цьому він не повинен свідомо дезінформувати населення, яке він приручив. Оптимально – загорнути гірку пігулку правди у святкову обгортку…

Тимошенко на посаді прем’єра продемонструвала тривожний регрес, який не дає їй можливості кваліфікуватися в президенти. Вона монополізувала право на правду, відрізала доступ до публічної статистичної інформації і виступ за виступом спотворювала реальний стан речей у економіці. І тим приємніше буде спостерігати, як, повернувшись в опозицію, Юлія Володимирівна шмагатиме владу за приховування чи свавільну інтерпретацію інформації.

Безгрішність

Політик і державний діяч, який ліквідував в енергосекторі хронічні неплатежі в кінці 90-х, бюджетну «матрьошку» – у 2001-му, т.з. «вільні» економічні зони в травні 2005-го й доклався до багатьох інших позитивів у економіці, міг би бути достатньо великодушним, аби вряди-годи визнавати хоча б дещицю своїх помилок. Таких у Тимошенко – безліч, оскільки не помиляється лише той, хто сидить склавши руки, а Тимошенко справді працює за десятьох.

Однак Ю.В. – безгрішна і свята, незаплямована і білосніжна.

Егоцентричний політик без гальм значно корисніший у опозиції, аніж на верхівці безлімітної влади – а в тому, що Ю.В. собі таку облаштує, сумніватися не доводиться.

Політичний суїцид

Юлія ТимошенкоОднак Юлію Володимирівну в разі її програшу має обнадіювати хіба що одна думка – жоден із нас у цій країні краще за неї не знає, у яке трясовиння заходять “регіонали”. Вона залишає по собі порожній бюджет, спустошений Пенсійний фонд, борги й невідворотність рвучкого підвищення цін на газ. У її опонента не буде жодного простору для популістського маневру, і, приречений на неминучість жорстких заходів, він зможе перетворитися на попіл, а про вогонь подбає полум’яна опозиціонерка.

Україна, дякуючи хуторянській зацикленості та політичному інфантилізмові Ющенка, згаяла п’ятирічку, провівши її в політичних чварах та пошуках старожитностей. Тому доводиться визнати: ми заслужили на деякий час покарання банальністю Януковича, пропагандою Герман, макроекономічними лекціями Лук’янова і нотаціями Шуфрича. І Азаров вже навіть не силуватиметься говорити літературною мовою.

Однак навряд чи їхнє владарювання буде комфортним і тріумфальним. Вибір у них невеликий – Ю.В. або їм друг, або антидот. Можна посперечатися, що для них гірше.

А там, дивись, набере силу й третя сила, обнадієна нашим першим внеском у 30 відсотків голосів.

Станіслав Голубенко

постiйна адреса статтi: http://www.unian.net/ukr/news/news-358127.html

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s