Фотокалендар-2009 в подарунок під ялинку-2010


Ольга Самборська, ©Хата скраю

Фото: Ольга Самборська і Зоряна Самборська

За вікном забіліло. Берлін ніби закляк в розгубленості. Нарікати на погоду як звикли не доречно. Все ніби так як має бути. Легкий сніжок, легкий морозець. Нелегко тільки завершувати 2009 рік. Як завше в цей час підступає підсвідомо самоаналіз про зроблене за рік. А може це і не так погано, мати відмітки в житті. Підійшов до відмітки, відмітився і далі ніби все спочатку. І так з року в рік. Отже, спробуємо відмітитись.

В  “Хати скраю” завершується перший рік її існування. Починали з кількох відвідувачів віртуального блогу для українців Берліна, а закінчуємо стотисячним блогом-часописом для українців Німеччини і не тільки. Нас читають і в діаспорі, і в Україні.

Попри напружену роботу з інтенсивним висвітленням подій в Берліні і Німеччині, багато цікавого все ж залишилося поза шпальтами. Редакція спробує прискорити темп і подати те, що за браком часу свого часу не увійшло до віртуального часопису. Насправді, життя за шпальтами набагато інтенсивніше, ніж воно здається на перший погляд. Наш огляд минулого року у формі фотокалендаря даруємо вам  під ялинку.

Тож вирушаймо в зворотньому напрямку до

1 січня 2009 року. З нього починається відлік як з вокзалу починаєтья місто.

Рік 2009 приніс з собою сніг. Берлін попердні роки був обділений цією білою радістю. Поява сніжинок в будь-якій формі (вологій чи сухій) – привід для нечуваної радості. Коли Берлін вкривається білим сніговим рядном поруч з великою кількістю скляних будівль-палаців, бюро-приміщень чи просто магазинів, він починає нагадувати сніжне королівство сніжної королеви. І хоч керуючі в Берліні жінки не дотягують до королевської харизми, керувати в такому місті справді велика честь.

Якби не знати, що все це скло лиш дань глобальній архітектурі, що оптично розмиває стіни і на перший план виносить товар і людину для його виготовлення, то можна було б затамувати подих від величі скляних споруд. Одною з них є новозбудований залізничний вокзал (Berlin- Hauptbahnhoff).

Берлінський головний залізничний вокзал. Фото Ольга Самборська
Берлінський головний залізничний вокзал. Фото: Ольга Самборська

Хвіст вокзалу тягнеться далеко за межі головної будівлі.

Хвіст берлінського вокзалу. Фото Ольга Самборська
Хвіст берлінського залізничного вокзалу на задньому плані. Фото: Ольга Самборська

Присніжило і всім берлінським українцям відомий скляний відсидник для відвідувачів посольства України в Німеччині, що на Альбрехтштрассе.

Приміщення посольства України в ФРН, м. Берлін. Фото Ольга Самборська

Посольська споруда зі своїм скляним апендиксом доповнює скляну архітектуру Альбрехтсрасе. Поруч і навроти – скло.

Між склом, великим і маленьким. Фото Ольга Самборська
Між склом, великим і маленьким. Фото Ольга Самборська

Новозбудована будівля Генріх Бьоль фонду трохи применшила помпезність посольської споруди, але вказала їй векторний напрямок.

Будівля фонду Генріха Бьоля, м. Берлін. Фото: Ольга Самборська

Зробився пухнастим від снігу і купол Рейстагу. Завдяки цьому він виглядав дуже симпатично. Під снігом не було видно без перерви снуючих ніби по спіралі туристів. Рейстаг мабуть мріє відпочити від них і забутися в сніговій перині. Не знаю, чи німецький темп йому це дозволить.

Засніжений купол Рейстагу, Берлін. Фото: Ольга Самборська

На тлі дикого ритму німецької столиці, посольський ритм здається зберіг український сповільнений темп, що особливо зупиняється на кожному святі з потребою і без потреби.

Об'ява на інформаційній дошці посольства України в ФРН, Берлін. Фото: Ольга Самборська

А 2 січня на вулицях Берліна вирує життя.

Вулиці Берліна 2-го січня. Фото: Ольга Самборська

В Берліні життя як на “чортовому” колесі. Рух без зупину, але по колу.

Берлінське "колесо". Фото: Ольга Самборська

Колом крутиться-не перестає і турецький кебаб-бізнес.

Турецька швидка кухня. Берлін. Фото: Ольга Самборська

Чистим і неповторний залишається серце Берліну – Александерплатц. Його візитівка, Телевізійна вежа, підносить всі чесноти Берліна понад буденний ритм. Небо над Берліном тут як нігде чисте і неповторне. Власне саме тут це небо можна помітити. В інших центрових місцях за новозведеними будівлями-хмарочосами Потсдамерплацу його катма побачиш.

Вигляд на вежу Александерплац, Берлін. Фото Ольга Самборська
Вигляд на вежу Александерплац, Берлін. Фото Ольга Самборська

Кінцем січня завершується розкачування до нового ритму. Берлін очікує “зелене світло”. Українська громада теж.

В очікування "зеленого" світла, Берлін. Фото: Ольга Самборська

Тільки берлінська дітвора їздить за своїми правилами “дорожнього” руху.

Берлінська дітвора. Фото: Ольга Самборська

От би дорослим так.  На коня і вперед! А про те, чим жили і керувалися українці в Берліні в січні 2009 року, детільніше можна прочитати в архіві блог-часопису “Хата скраю” за посиланням https://ukrajinciberlinu.wordpress.com/2009/01/.

Серед зимової холоднечі 2009 року люди шукали тепла і затишку. Українців притягували вогники теплих кав’ярень. Так було започатковано ШУМ ( штамтиш українсько-мультикультурний) в Кройцбергу. Колись в цьому районі на Мітельвайдештрассе знаходилося перше приміщення української-грекокатолицької церкви.

Символом ШУМу стала червоно-чорна вишивана доріжка, по якій пізнавали українців гості штамтишу.

ШУМ між двох вогників. Берлін, 2009

Український штамтиш в Кройцбергу, Берлін, 2009

Український штамтиш, Берлін-Кройцберг, 2009 рік

Одне крило українського штамтишу, Берлін-Кройцберг, 2009 рік

Настальгію українця-діаспорянина спішив незабаром розвіяти “зелений тиждень” з його славнозвісним українським павільйоном. Там побувала редакція “Хати скраю” і подала розширений фоторепортаж про те, як вдалося вгамовували не лише настальгію, але і сором за Україну. Читайте про це за посиланням “Зеленеє жито, зелене….

Правдивий імідж: жовто-блактні вузлики на червоному вузликовому тлі. Плакат на “Зеленому” тижні. Берлін. 2009 рік.

Гостей “зеленого тижня” запрошували стенди українського павільйону з закликом “торкнись недоторканого”. Хоча голос з душі підказував: “А може не треба”. Залишити недоторкане недоторканим – не знищити його.

“Торкнися недоторканого” – напис на стенді “Зеленого тижня”, Берлін, 2009

Березень знаменувався святкування міжнародного жіночого дня. Найадекватніше його святкували  “Зелені”.

“Краще з жінками” – інсталяція жіночого свята 8 Березня в партії “Зелених”, Берлін, березень 2009 року

Про деталі святкування розповіла редакції “Хати скраю”: Керстін Мюллер: “В суспільстві мало що змінюється через 8 Березня”.

Не менш цікавою і приємною виявилася розмова  з депутатом Європарламенту від партії “Зелених” Ребеккою Харм (Розмова з Ребеккою Гармс про орден княгині Ольги, українську діаспору, заробітчан і Равенсбрюк)

Під час інтерв’ю з Ребеккою Хармс, Берлін, 2009 рік

Від Ukraine Kompetenz Zentrum з Ребеккою Хармс розмовляв і Бйорн Юнгіус, Берлін, 2009 рік

В березні редакція “Хати скраю” познайомилась з молодим активістом-студенстом, чи не найактивнішим серед студентів Берліна, Сергієм Ємельяненком. Сергій привніс в українську громаду український танець і створив групу “Берліники”.

“Хата скраю” познайомилася з активістом української громади Берліна 2009 року Сергієм Ємельяненком, Берлін, лютий 2009 рік

Тим часом Берлін валив стіни і боровся з кризою. Це була буденність.

“Стіни нищити. Кризи долати. Це називаю ми в Берліні повсякденністю” – напис в берлінському метро, Берлін, 2009 рік

Початком весни сонце запримітило Берлін. Перші бруньки викинули свої морфологічні форми.

Перші бруньки в Берліні. 2009 рік. Фото Зоряна Самборська
Природа набирала сили від сонця. А українці Берліна – від мистецтва.
24 квітня 2009 року в Берліні відбулася прем’єра вистави-проекту Нори Мансманн (Nora Mansmann) і Наталі Драймайер (Natalie Driemeyer ) “Український вечір. Пошук європейської тотожності.”  Heimatabend. Eine EUkrainische Identitätssuche). Головну роль в спектакля одного актора виконала українська акторка боннського театру („Theater Bonn“) Ніна Водоп’янова. “Хата скраю” побувала на представлені актуальної п’єси молодих німецьких драматургів.



Ein Projekt von Nora Mansmann und Natalie Driemeyer, unterstützt durch die „Europäische Ost-West-Akademie für Kultur und Medien e.V”, „Theater Bonn“ und „Nationaltheater Weimar“.

За кавою були приємно зустрітись з відомою громадською діячкою, засновником і директом документального театру в Берліні Мариною Шубарт. Марина веде колосальну роботу по допомозі колишнім остарбайтерам другої світової війни.

Марія Шубарт, Берлін, 2009 рік. Фото Ольги Самборської

Марина запросила відвідати її театр на Блохплатц в Берліні.

Під такою вивіскою можна знайти документальний театр в Берліні

Веселощі на Блохплаці, Берлін, 2009Веселощі “наверху”, Блохплатц, Берлін

В той час, як місто гомоніло своїми веселощами, внизу, в бункері музею “Унтервельт” (підземелля), колишньому бомбосховищу з часів Другої Світової війни, йшла вистава документального театру “І зірка називалася Чорнобиль”.

Сцена з спектаклю “І зірка називалася Чорнобиль” (Und der Name des Sterns heißt Tschernobyl)

Оплески актрорам документального театру Марини Шуберт, Берлін, 2009

Працівники посольства України в Німеччині залишили відгуки в книзі відгуків документального театру після вистави "Зірка називалася Чорнобиль", Берлін, 2009 рікПрацівники посольства України в Німеччині залишили відгуки в книзі відгуків документального театру після вистави “І зірка називалася Чорнобиль”, Берлін, 2009 рік

Книга відгуків в документальному театрі, Берлін, 2009

Експонат чорнобильської виставки в стінах Музею Унтервельт (Berliner Unterwelten-Museum), Берлін, 2009

Військовий все щось хотів розповісти відвідувачам документального театру. За нього це зробили німецькі актори театру під керівництво українки за походженням Марини Шубарт. Вони передали біль чорнобильського покоління і чорнобильської епохи. Свідки цієї епохи були серед глядачів. Плакали. Мовчки. Так само мовчки споглядали картини.

А “нагорі” природа давала знати, що життя не закінчується на трагедіях. Воно пробивається крізь товщу холоднечі всякої природи, як весняні квіти. Воно несе таємничість живучості.

Берлінські весняні квіти, 2009 рік. Фото Зоряни Самборської

З веснянним буянням природи ожило і політичне життя українців в Берліні. Сюди приїхав голова фонду “Open Ukraine” Арсеній Яценюк.

Арсеній Яценюк в Берліні. 28.04.2009. Фото Ольги СамборськоїАрсеній Яценюк в Берліні. 28.04.2009. Фото Ольги Самборської

На зустріч з Арсенієм Яценюком прийшло багато українців, Берлін, 28.04.2009 року

Публіцист Володимир Романчук дає інтерв’ю українським медіа після зустрічі з Арсенієм Яценюком, Берлін, 28.04.2009 року

Орися Луцевич, працівник фонду “Open Ukraine”, Берлін

Україніст Якоб Мішке, редактор веб-порталу “Форумнет”

Навідувались до Берліну і цікаві гості. Ірена Спєх, відома перекладачка української поезії, викладач української мови, колишня голова Центрального Представницва українців в Німеччині (ЦПУН),  завітала до “Хати скраю”. Пані Ірена розповіла багато цікавого про життя мюнхенської громади українців. На закінчення вона подарувала “Хаті скраю” перекладені нею твори.

Ірена Спєх (справа) і Ольга Самборська під час розмови про життя української громади в Німеччині, Берлін, 30.04.2009 рік

Ірена Спєх подарувала бібліотеці “Хати скраю” перекладені нею з української на німецьку книги. Берлін, 30.04.2009 рік

Більше про події і їх акторів в українській громаді Німеччини навесні можна прочитати в архіві за посиланнями Лютий 2009, Березень 2009, Квітень 2009.

Перше травня в Берліні традиційно починається протестами радикального Кройцберга, найбільш емансипованого від капіталізму району Берліна. На вулицях можна прочитати революційні лозунги. Майже, як в часи соціалізму, тільки цього разу без фальші і награнності. Ніхто не примушує німців альтернативної політично активної сцени виходити на вулиці, писати транспаранти. А вони йдуть і пишуть. Не приймають вони капіталістичні правила і все ще хочуть кращого іншого світу. Вони стверджують, що такий світ можливий!Плакат 1-го травня на вулицях Берліну-Кройцбергу, 2009 рік

І хоч прокламації і вимоги нового світу залишаються “в тіні”, місцеві банкіри не на жарт налякані протестами німецьких радикалів, які часом в знак протесту проти глобального контролю над фінансами, порозбивають шиби фінансових інституцій. Їх протест – це протест проти акумуляції грошей в руках транснаціональних корпорацій, які фактично керують світом. Першими представниками глобального неоліберального наступу є банки. От їм і дістається від протестуючих. Для захисту банківські установи зводять величезні щити, за якими приховують свою фінасово природу. Багаті на один день ховаються від бідних.

2Захистні щити перед банками Кройцбергу, Берлін, 1.05.2009 рік

Тим часом берлінці-кройцбергці прикрасили свої будинки відповідними транспарантами.

Транспарант “Соціальний неспокій замість несоціальної спокою”, Берлін-Кройцберг, 1.05.2009

Основні події зі святкування 1го травня в  Берліні відбуваются в районі Кройцберга, на Маріаненплатц.

Перехрестя Мускауештрасе і Маріаненплатц – епіцентру святкування 1го травня в Берліні-Кройцбернгу

Сюди приходять не лише відпочити і повеселитися, але і висловити свої політичні погляди, протести, думки. Однією з таких соціально-політичних груп є “Впустіть невидимих – людей без паперів” ( “Los Invisibles – Menschen ohne Papiere”). Свої політичні думки вони висловлюють через вуличний театр.

Вистава про нелегалів на вулиці Берліна-Кройцберга, 1.05.2009Політична театральна гра про нелегалів на вулиці Берліна-Кройцберга, 1.05.2009

Для цього вони мають помаранчевий власноручно зроблений контейнер з надписом “Трансглобальний імпорт”, який і є театральною сценою. На ньому можна помітити силуети людей, що біжать. З контейнера виходять артисти в  ролі мігруючих людей без паперів. В масках і костюмах актори програють ситуації, в яких зазвичай знаходяться люди без паперів, нелегали: страх, надія на офіційний статус і безнадія від неможливості отримати останній. Членам неформального об’єднання українців в Берліні Ukraine Kompetenz Zentrum, що займається проблематикою прав українців в Німеччини, тема людей без паперів виявилася до болі близькою і знайомою.

Галина Гомель (Ukraine Kompetenz Zentrum, Berlin) розмовляє з директором театру “Трансглобал імпорт”, 1.05.2009

Сотні українців без паперів, з нелегальним статусом, мешкають і працюють в Берліні і Німеччині. Їхні проблеми з паперами так само не вирішуються, як вони не вирішуються у випадку мігрантів інших національностей з економічно відсталих країн. Нелегалів в Німеччині не хочуть бачити. Вони невидимі. Так про це і говорять громадські активісти-актори.

Плакат групи “Трансглобал імпорт”, Берлін-Кройцберг, 1.05.2009

Щоб підкреслити прозорість і невидимість людини-нелегала в Німеччині, актори використали поліетиленові накидки всередині контейнера як символи людей-невидимок в нашому керованому трансглобальним капіталом суспільстві.

Внутрішній простір контейнеру “Трансглобал імпорт”

Суспільстві, що охороняється стражами порядка. Тільки іноді їх чомусь занадто багато, коли мирне населення збирається відсвяткувати День солідарності. Особливо в Берліні-Кройцбергу. Особливо 1го травня!

Німецька поліція “святкує” 1 Травня в Берліні-Кройцбергу, 2009 рік

Наступним “коронним” святом травня виявилось цього року для деяких українців 9 травня. “Святковий” настрів вирішив привезти з України Олег Скрипка.

Олег і Наталка Скрипки в Берліні, травень 2009 року

Скрипка чомусь вирішив зробити своє етнодиско в відомому поствовєтською риторикою клубі “Руссендіско”.

Емблема “Русендіско”, Берлін

Перед виступом українського етно-діджея публіку розігрівали господарі клубу Володимир Камінер і Юрій Гужій. Останній має невелике відношення до української громади, вірніше, має спільне з нею  коріння. Юрій приїхав до Берліна з Харкова. Він відомий як незамінний діджей “Руссендіско”.

Діджей “Руссендіско” Юрій Гужій (зліва) і власник клубу Володимир Камінер (справа), Берлін

Олег Скрипка почав з ознайомлення з діджейським обладнянням клубу.

Олег Скрипка за пультом “Руссендіско”, Берлін, травень 2009

Під час етнодискотечного виступу Олега Скрипки за нього вболівали дружина Наталя і директор інформаційно-культурної агенції при посольстві України в ФРН Юрій Никитюк.

Наталя Скрипка і Юрій Никитюк під час етнодіджейства Скрипки в Руссендіско, Берлін, травень 2009 рік

Олег Скрипка намагався тримати контакт з берлінською публікою “Руссендіско”.

Олег Скрипка під час виступу в “Руссендіско”, Берлін, травень 2009 рік

Публіка на вечірці була різношерстою. Зазвичай, це туристи Берліна і завсигдатаї “Руссендіско”. Це ті, хто упо(пи)вається настальгічним совєтським шлягером і міжнаціональним питвом. “Водка” тут своєрідний  “хіт”.

Українцям там вдалося таки зробити своє коло посеред забитого туристами залу. Олег і Наталка Скрипки ще й досі мабуть думають, ой як багато українців прийшло на його виступ. А ті гості клубу, що не мають і зеленого поняття про Україну і її етно, певно досі думають, що то було руссендиско. Ті і інші думають про себе, мовчки.

Молоді українці в “Руссендіско”, Берлін, травень 2009 рік

А тим часом весна вже входила в свою завершальну стадію. Вишневий цвіт досяг апогею. Українська громада за ним не встигала.

Вишні квітнуть в Берліні, 2009 рік. Фото Зоряни Самборської

Найболючішою подією була втрата нашої української заробітчанки Інни Кузан. Інна померла у віці 25 років на ракову хворобу. Діагноз встановили запізно. Нічим зарадити матері 3-річної дитини не могли. Інна працювала в Берліні нелегально. Відсутність парерів і медичного страхування  і зупинило її своєчасно звернутись до лікаря. Коли ж біль звалила її з ніг, було вже пізно. З цього приводу редакція поставила Питання всім!

Апогеєм культурного травня в українській громаді став Карнавал культур. Про це в матеріалі Молоді українці-берлінці презентували українську діаспору на Карнавалі Культур в Берліні (31.05.2009).

Незважаючи на те, що Інформаційно-культурна Агенція при посольстві України відмовилася підтримати неформальне об’єднання українців Ukraine Kompetenz Zentrum в їх бажанні вивести українців на мультикультурну сцену Берліна, виходити доводилось самим. Висновок: існування Інформаційно-культурної Агенції не завжди себе виправдовує. Українці самодостатньо можуть організовувати культурні заходи в місцях проживання закордоном при умові, якщо їм в цьому не шкодять. До такого висноку дійшли молоді українці, виконавці волонтерського проекту участі української колони в Карнавалі Культур в Берліні.

Остання репитиція "Берліників" перед карнавалом, Берлін, травень 2009

Поки чекали, доки мультикультурна колона Карнавалу культур рушить з місця,  вдосконалювали свої “гречаники”.

"Берліники" "розігріваються" перед початком Карнавалом культур. Берлін, 2009

Незабаром  “гречаники”  стали хіт-улюбленцем публіки під час кількагодинної ходи Карнавалу культур від Херманпланц до Йоркштрассе.

"Гречаники" на Карнавалі Культур, Берлін, травень 2009

А кульмінаційним моментом виступу був завершальний номер у складі радіо “Мультикульт 2.0” перед жюрі. Останнє дало танцюристам заслужене сьоме місце серед 62 груп-учасників.

"В сім"Ї вольній, новій", Берлін, Карнавал культур, 2009

Дякувати ентузіазмові молодих українців четвертої хвилі міграції українська культура вийшла на вулиці мультикультурного Берліна!

Українська група організаторів і учасників Карнавалу Культур, Берлін, травень, 2009
Українська група організаторів і учасників Карнавалу Культур, Берлін, травень, 2009

Стомлені, але щасливі, “Берліники”  завершили свій “трудовий” день у вузькому колі з групою підтримки.

Після виступу на Карнавалі Культур, Берлін, травень 2009

Останній травневий день завершила гроза. Лиш крапельки на листі нагадували про чистоту і прозорість в природі, яка так і проситься до людей, їх стомлених цивілізацією душ.

Омита природа. Фото Зоряни Самборської

Про те, що хвилювало українську громаду в травні 2009 року, можна прочитати в архівах за посиланням https://ukrajinciberlinu.wordpress.com/2009/05/

Червневе життя української громади Берліна прикрасив візит Євгена Сверстюка. Неформальному об’єднанню українців в Берліні Ukraine Kompetenz Zentrum вдалося організувати зустріч з колишнім дисидентом в Європейському інформаційному центрі неподалік Брандербурських воріт. Ідеєю було донести, що в рік святкування 20-річчя падіння Берлінської стіни Україна не залишається позаду. Навпаки, для українців зміни на європейському континенті в 1989 році мали неабияке значення. Український національно-визвольний рух був частиною європейського руху, що призвів до розшатування цілої совєтської системи.  “Чи відбулася в Україні мирна революція в 1989-1990?” –

так поставили питання аудиторії організатори події. Присутність  і виступ українського інтелектуала-нонконформіста в Берліні Євгена Сверстюка довели, що так, мирна революція в Україні мала місце. Їй тільки приділяють дуже мало уваги в контексті європейської історії.

Зустріч з Євгеном Сверстюком в Європа-Інфоцентрі, Берлін, 24.06.2009

Важливим було те, що на зустрічі були присутні молоді представники української громади, четвертої хвилі міграції українців до Німеччини.

Учасники зустрічі з Євгеном Сверстюком в Європа-Інфоцентрі, Берлін, 26.06.2009

Виступ Євгена Сверстюка викликав цікаву дискусію серед присутніх.

Дискусія під час зустрічі з Євгеном Сверстюком в Європа Інфо-центрі, Берлін, 24.06.2009
В червні в гостях у “Хати скраю” була поетка з України Галина Петросаняк. Вона подарувала в бібліотеку “Хати скраю” свою останню збірку віршів.
Галина Петросаняк в Берліні, червень 2009 рік

В червні вдалося зробити перше інтерв”ю разом з радіо “Мультикульт 2.0” . Представили німецькій публіці Германа Попова, відомого як OMFO (Our Man From Odessa)  і його останній альбом “Omnipresence”, зробленого німецькою фірмою Essayrecordings.

Герман Попов (зліва) і Клементс Грюн (справа) під час інтерв"ю інтернет-радіо Мультикульт 2.0, Берлін, 17.06.2009

Герман Попов – наш земляк з Одеси. Йому небайдуже, чим живе українська громада в Берліні. Про це і майбутню співпрацю вдалося поговорити після інтерв”ю. Герман планує ще бувати в Берліні і розвивати творчі контакти з українцями.

Герман Попов і Ольга Самборська після інтерв"ю, Берлін, 17.06.2009

Про те,  чим жила українська громада Німеччини в червні, можна дізнатися за посиланням https://ukrajinciberlinu.wordpress.com/2009/06/

Редакція відкрита до доповнень з вашогоо боку. Звісно, що “Хаті скраю” не в силах охватити і описати всі цікаві події діаспорського життя українців Берліна і Німеччини. “Хата скраю” – це лиш один погляд серед багатьох, що пробиває собі віконечко в діаспорській домівці. Поки “скраю”.

Далі буде.

One thought on “Фотокалендар-2009 в подарунок під ялинку-2010”

  1. Добротний, цікавий фоторепортаж. Потрапив на сторінку випадково і дізнався більше про діаспору у Німеччині.
    Радий, що українці не дають про себе забувати.
    Привіт із Житомира! 🙂

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s