Про планктон або щоб стати європейцем, треба спершу стати українцем


Навіяно спостереженням за діяльністю деяких німецькомовних молодих експертів з України в Берліні.

Ольга Самборська, Берлін, 8.11.2009

Куди ведуть українців ті, хто не є такими ані в душі, ані зовні. Пристосуванство до всього можливого і неможливого, що тільки стрічається на шляху, не є щирим автентичним українським поривом. Не є прогресом. Не є це тим, що українцям потрібно. Але шлях, протоптаний віками пристосуванцями всіх мастей і порід, проходиться знову і знову.

Раніше пристосовувались до росіян, до їх політики. Злилися воєдино з компартією і стали її народом. Не пройшла та партія тест історією — розпрощалися і гайда з іншою зливатися. А чи були колись при цьому самі собою? От цю б ланку віднайти — що ж то таке бути самим собою, бути українцем, людиною і громадянином.

Сьогодні модерно пристосовуватись до всього європейського. Вивчив чужу мову і вперед. Вже європейські кошики почали повнитися так званими експертами українського походження. І так вони гарно папужкують в такт і тон того, що від них хочуть почути європейці. Мова — перфект. А стандартному європейцю більшого і не треба. Ковтаєте те, що ті в Європі варять — молодці. Вам ще й добавки підготують.

Але треба зважати, що в Європі є і розумні люди. Є такі, які не зашорені номенклатурними вказівками. Є такі, яким оскому набила європейсько-союзівська бюрократія і параграфія. Їх нудить від нецікавої політики їх держав. Їм хочеться бачити новий потік думок і підходів, нових цікавих людей, які скажуть правду про Україну. Вони очікують влиття в Європейський Союз нової “крові”. А натомість вливається якась смердюча маса планктону в костюмчиках і спідничках, яка позавчала напам’ять слова типу “проект”, “демократія”, ЄС, Європейська комісія і таке подібне. Вони вже собі і містечка попригрівали в цих інституціях. Нова євросоюзівська номенклатура гряде! Нова сіра маса, якої ніяк не може збутися інтелектуальна Європа, зараз гряде в Україну.

Ця маса “розумників” буде повторювати і копіювати своїх учителів, нудних виконавців всіх структур і рангів. Повторювати, це означає, що вони приїжджатимуть в Україну на кошти європейських платників податків і будуть розповідати з гордо піднятою головою, як треба українцям жити, як працювати, як їсти, як спати, ти, ти.  А для Європи вони писатимуть звіти про свою велику діяльність до відповідних іституцій, які їх ретельно фінансуватимуть.

З’являтимуться сотні публікацій в сотнях європейських видань з претензією на авторитетність таких “експертів”. До них прислухатимуться, як до поодиноких Моісеїв. Ніхто не підозрюватиме, що то моісейство  нещире, як і сама суть покоління випускників міжнародних вузів останньої декади. Несформовані політично і тотожністно, викохані фондами і фундаціями, вони і мислять відповідно того, як їх вчили: карєра, гроші, престиж і робота на замовлення. Так вчать студента в Європі: відповідати кадровому ринку. України і її долі в списках веркшопів там не має. Є трансформація українського суспільства до нових норм і параграфій. Трансформація несформованого до даносформованого.

Так європейський медіальний простір поглине Україну, яку сплавлять як ліс на заготовку. Сплавлять свої ж “нові номенклатурники”. Європа ніколи не дочекається живого подиху зі Сходу, якого вона так потребує. Їй не покажуть українських філософів і громадських активістів. Їх замінять НДОшники (представники недержавних організацій).  А Україна ніколи не дізнається, що Європа — це насправді не Європейський Союз, але щось інше, чого їм ніколи не показали.

12 thoughts on “Про планктон або щоб стати європейцем, треба спершу стати українцем”

  1. Може, ці інакші – тоді чому завдяки їм нема прориву??

    „Die Ukraine vor den Präsidentschaftswahlen – Chancen und Perspektiven“
    Karte

    Wann:
    11.12.2009 13.00 h
    Kategorie:
    Politik
    Veranstaltungsort:
    Landesvertretung von Sachsen-Anhalt
    Adresse:
    Luisenstr. 18
    Land: de 10117 Berlin

    Begrüßung: Prof. Dr. Eckart D. Stratenschulte (Leiter der Europäischen Akademie Berlin);
    Einführung: Prof. Dr. Oleksiy Haran (Politologe, Wiss. Direktor des Instituts für Politische Analyse der Kiew-Mohyla-Akademie);
    Diskutanten: Alona Getmanchuk (Journalistin, Chefredakteurin des Magazins Glavred) Mykola Ryabchuk (Publizist), Prof. Dr. Oleksiy Haran
    Moderation: Dr. Heike Dörrenbächer (Projektleiterin Ukraine und Belarus, Friedrich-Naumann-Stiftung für die Freiheit);
    Veranstalter: Friedrich-Naumann-Stiftung, Europäische Akademie Berlin; Kontakt: Friedrich-Naumann-Stiftung,
    E-Mail: konstanze.hausstaetter@freiheit.org Diese E-Mail-Adresse ist gegen Spambots geschützt! JavaScript muss aktiviert werden, damit sie angezeigt werden kann. .
    Anmeldung erbeten.

  2. Як на мене, то всі одинакові. Я вже обходила стільки різних заходів в Берліні, присвячених соціально-політичним темам, особливо з українською тематикою. Як правило, все виглядає як за сценарієм. Ті самі люди штовхають ті самі промови з тими самими клішевими виразами. Я не пам”ятаю випадку, щоб колись вибухла жвава дискусія, щоб всередині щось в когось запалилося.Все проходить “в нормах” як і саме західне суспільство в більшій масі. Єдине, якось в “зелених” вдалося розворушити аудиторію до дискусії про громадянське суспільство. Виявилось, що дехто з новоспечених громадських активістів з недержавного сектору свято вірить в те, що вони, менеджери різних НДО і є тим громадянським суспільством, якого потребує Європа і Україна. Був там один Адам польського повоходження , що зараз працює в “Європеіше аустауш”. Вся суть його позиції про допомогу українському громадському сектору зводилася до надання додаткових грошей для НДО від фондів і програм. Без цього ніхто громадянську позицію виявляти не буде.Присутні німці проте більше схилилися до думки, що і на Сході має бути свою альтернатива. Багато бачать те, що громадське суспільство руйнується фондовою політикою.Хто платить, той і замовляє музику. А ініцітива вбивається. Про яку громадянське суспільство йде мова, коли воно мертве, але показове. Ось прочитала анонс: “12 грудня о 13.00 год. поруч з головним виходом з метро «Хрещатик» відбудеться флеш-моб «Танцюємо за клімат!», присвячений «екватору» кліматичних переговорів ООН в Копенгагені.” Мені як старому активісту екологічного руху в Україні просто смішно це читати. Так, громадськість Європи полябляє танцювати в знак протесту. ЦЕ вони мають як традицію з давніх часів протестного руху ще з часів антиколоніальної активності і солідарності з “третім” світом. Ну коли танцювали українців в знак протесту? Але заплатять, затанцюють. Стануть і мобами і мопсами.Українці стають європейцями…
    Так само і тут. Є певні схеми, які закордоном відробляються для задоволення потреб громадського ринку. Інанше це не назвеш, бо політичні теми тут ніби продаються аудиторії. Вже наперед відомо, що може вона може купити. Ось президентські вибори в Україні. Я вже знала наперед, що пару фондів вже давно забили цю тему в своїх планах-проектах.Ними вже давно прораховані видатки на проведення події і гонорари для референтів.Серед запрошених проте немає жодного українця як референта, що проживає в Німеччині і теоретично буде голосувати. Немає нікого від закордонного виборчого округу, кого б ця тема боліла найбільше. Для кого робляться такі події? Для галочки? Для виправдання існування фондів? Української громадськості в Берліні як самостійної одиниці практично не існує. Є проте купа експертів з України, кожен особливий в своєму роді.Можна було б спробувати організувати живу дискусію про президенські вибори так, щоб це було природньо і щиро. Та чи захоче там хтось виступати без гонорару? Або якщо за цим не стоятиме посольство чи хтось з офіційних? Не знаю, чи в Україні когось це все ще болить. Тут з мого спостререження вибори президента і Бундестагу – найнудніший процес, який лиш трохи забарвлюється тим, одного дня він має кінець.
    Тішуся тільки тим, що ще памятаю ті часи в Україні, коли можна було самим собою і виступати за ідей і ідеали. Тішуся, що в Берліні ще подекуди можна натрапити на щирі інтелектуальні дискусії про долю суспільства. Вони є проте неофіційними. Українці чомусь там не ходять. Їх більше цікавить, де більше заплатять.
    оля

  3. Знаєте, це дуже симпатична стаття, чесна така, відверта. Такі з’являються іноді і в західній пресі. Але система працює, і працює нормально, не дивлячись на зриви, на фінансові авантюри і ліві рухи. Оці в костюмчиках з правильними словами і утворюють хребет системи. яка працює і тримає увесь світ на плаву. І зміни можуть бути лише еволюційними. Давайте, створимо щось свіженьке українське, що також працюватиме і світ підніме нас на своїх руках. А поки нехай ті пані і панове в костюмах говорять правильні слова, в них є чому повчитися, особливо українцям.

  4. Може у вас заокеаном система працює, Станіславе, але тут явно дає збої. Вона вже навіть не працює, а повільно перейшла в стан агонії. Криза фінансів наявна. Спроби її загасити дають ефект тимчасового заживання з синдромом неприживання. Ескалація незадоволення покривається вмілою соціально-ліберальною політикою. Єдине, що систему тримає, так це огульне інтелектуальне отупіння консумного населення, що втратило здоровий глузд за дрібними подачками на виживання в умовах безробіття. Індиференція і безнадія за небаченням кращого чи альтернативи (чи не подачі цієї альтернативи тими, хто ще не зазомбований капіталістичною системою) призводить до того, що костюмчикові юпі почувають себе “на гребні”. Вчитися в них, крім роботизму і повного ідіотизму, не має чому. Якщо створювати щось українське, так це іншу державо, яка базуватиметься на функціональній системі або не створювати ніякою. Це як вступати на тонучий корабель тільки тому, що ніби немає альтернативи. Європейський Союз – це та сама форма Совєтського Союзу, яка гниє і відмирає. І тільки завдяки “дорогій медицині” вона ще теліпається. Це розуміє і інтелектуальна Європа. Є тут і свої дисиденти. Їх голос заглушений мейнстрімною медіа. Так само, як колись слухати і читали тільки “Правду”. Навіть при великій кількості партій в ЄС, вони всі майже всі орієнтовані на систему, що не працює. Чому Європа “сумна та невесела”, нудна і нецікава? Бо вона зависла в своїй системі, в своїх параграфах і предписах. В Брюселі приймають закон для всіх.Конституцію – не погодили. Лісабонський договір проштовхнули з тиском на ВацлавКлауса та інших. Барозо – незмінний
    голова без конкуренстів. Придумати ше вищий керуючий оргнан, типу ЦК. Поставили головувати людину, над якою сміється вся Європа. В мене іноді дійсно враження, що живу в тому самому Союзі, як і раніше. Тож брати приклад ні з кого не буду, а буду думати і робити, щось нове,українське. В цьому з Вами згідна.

  5. Але ці референти, що виступатимуть у Берліні, далеко не в костюмчиках: не представники влади чи “еліти”, а власне громадянського суспільства. В Мюнхені та Кьольні дискусії були дуже жвавими – провокативними – і виявили позиції представників нехай і окремих, але різних політичних уподобань. Активною ще є молодь – ще в щось вірить, прагне відкритого спілкування. В Берліні буде все офіційніше – з п. Зарудною – воно й зрозуміло, що активності не буде, бо наш офіціоз до цього не мотивує.

  6. Ольга, це не перша криза і не остання. Для українців це перша, тому ми так і реагуємо. АЛЕ ми свій ліміт по експериментам перевиконали ще в минулому сторіччі, досить! Давайте вчитися і жити, нарешті.

  7. То Ви були і в Мюнхені, і в Кьольні? Ви може їх організатор?
    Я була лиш раз на Рябчукові в Берліні. Він виступав з приводу падіння стіни перед збірною аудиторією. В мене склалося враження, що він говорив саме те, що від нього хотіли почути. Йшлося про історію кожної задіяної в падіння стіни країни. Чехи, поляки, угорці та інші повідали про революційні події у них, що призвели до падіння стіни. Було досить жваво. А ж тут Рябчук представив нудно в кілька хвилин картину в Україні: ну був там ланцюг, а особливо українці нічого не мали. Мене як свідка останньої хвилі підняття громадянського руху в Україні, особливо в Києві, в кінці 80х це особливо вразило і різануло. Чому недомовляють нашу історію? Чому замовчують дисиденство, боротьбу за українську ідею і становлення громадського суспільства в Україні? Що, воно почалося з приходом Сороса і фондівських концепцій НДО? Громадянське суспільство по своїй суті має бути таким, яке не працює на замовлення. На разі дуже перебільшено говорити про представників гродянського суспіьства, бо його фактично не має в Україні. Є куплена активність на замовлення, за виключення тих останнів ідеалістів, які не продаються. Я не думаю, що вони будуть в Берліні. Маринович от протестує проти віз своїм невиїздом з України. А не радикальні їздять. Але слухати їх не цікаво.
    Під час мітингів 80-тих, першої студенської голодівки нікому і в голову не прийшло брати за протест гроші, хоча люди приносили гроші на площу. Тоді і до того люди стояли за ідею, щиро і відверто. Зараз зрозуміли, що громадська активність має оплачуватись і стали за любий писк брати гроші. А де гроші, там і духовна мертвола. А, якщо чесно, вже не знаю, кому вірити в їх уподобаннях, бо як правило вони проплачені. Я бачу, що молодь прагне, але її прагнення іноді занадто конструйовані на євросоюзівські конструкти. Тому якось нудно без альтернатив.
    А про офіціоз Ви досить влучно сказали. Наші офіційники дійсно виглядають досить смішно на фоні європейської розкутості.

  8. відповідь Станіславу: тут криється протиріччя. Рівень по експериментах ніби виконали, але даємо себе бути піддослідними кроликами далі. Неоліберальний світ продовжує експерементувати, знаючи, що його система породжує кризи, що Ви самі і підтвердили.До цього втягуються і нові країни як нові ринки збуту.Куди Україні тягатися з китами світової економіки, їх конкурентноспроможною продукцією. Перенасичений ринок високоякісною продукцією жадає виходу.Я не є політекономом.Я лиш інтуітивно можу відчувати, що йдеться про прірву, в яку котяться ті, хто відважився змагатися з “сильними світу цього”. Україну вводять в борговий зашморг. Світові банкіри мають все в своїх руках і діють по своїх схемах. Тупі уряди роблять вигляд, що цього не помічають, бо думають сьогоднішнім днем. Колись Індіра Ганді та інші, хто намагався відстояти незалежність своїх країн і відмовляли від насаджуваних боргів, поплатилися життям за це. Довга дискусія як на коментар.

  9. Я досить інтенсивно спілкувалася вчора у Кьольні. А Рябчук часто буває в Лєв-Копелєв-Форумі. Звісно, він не може говорити аж занадто про певні речі, які подобаються організаторам – бо інакше його більше не запросять. Але аудиторія завжди може заторкнути теми, на які доводиться дискутувати всім. Тож висловлювати свою думку завжди варто. До речі, що Ви, п. Ольго, і успішно робите – це видно по реакції від тих, кого Ви критикуєте. На жаль. Іншого шляху, однак, нема. Особисто мені дуже до вподоби Ваші переконання, устремління, ангажемент. Колись таки, я вірю, постсовєтська ментальність, найпізніше з відходом генерації – а найшвидше з приходом просто мислячих людей, – вивітриться. А поки через неї триватиме криза взаєморозуміння, бо вона несумісна з європейською.

  10. А ж тут Рябчук представив нудно в кілька хвилин картину в Україні: ну був там ланцюг, а особливо українці нічого не мали.

    Якщо це все, що сказав Рябчук – то це, дійсно, прикро – якось скромно, або саме так, як Ви кажете. Якби був тоді лише один ланцюг, то не було б зараз України. Питання: чому ж він сказав так мало??

  11. До речі, Рябчук був сказав: “забудьте ви посольства”. От і весь Fazit.

  12. Ну спершу дякую дуже за підтримку! Я не знаю, хто Ви є. Єдине, що можу визначити,що Ви є особа жіночої статі. Так, от Ви перша жіноча особа, яка щирол мене підтримала:-) Інші, мабуть за інстинктивним “жінка жінці – конкурент”, що підсилується рефлексивним “українець українцю конкурент” не взмозі переконати внутрішні перепони, що вимикають інтелект і включають емоції. Думаю, не один українець собі казав: “ну чого то я так нервуюся з приводу тієї особи”, але порив емоційний вибивав пробки (в здорового глузду). От так і з вибитими пробками, в темноті ходять україці поруч один одного. Виключити емоції неможливо.Для цього потрібен певний досвід життя поруч з виваженими або солідна праця над собою, читання відповідної літератури і внутрішня інтелегенція. Де це все брати, коли в діаспорі не має ні бібліотек, ні духовних вчителів, а лиш виважене німецьке суспільство. То давай хоч тут вчитися чомусь. Вчитись працювати над емоціями. Усвідомити наші інстинти і рефлекси і орієнтуватися на культуру. Забути керівнику посольства, що вона жінка з емоціями і посадовець з амбіціями, всім самовисунитим головам неіснуючих громадських обєднань діаспори збити порох з самохвальних капелюшків, засукати вишиванки і пуститися до реальної роботи над проблемами реальних людей, реальних ситуацій, але разом. Тут тільки Бог нам може в помочі стати. Він ставить своїх слуг в поміч людям. Всі хто, не від нього, хто не несе любові і щиросердечності, рано чи пізно будуть прибрані з дороги. З вірою в це я можу закінчити. На то нас і називають щирими українцями, бо ми дійсно щирі. І в цьому наша перевага.
    щиро ваша ред.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s