ЖУРАХОВСЬКИЙ Валерій Олександрович,
доктор фізико-математичних наук, голова товариства Völkerverständigung
“Інститут всебічного взаєморозуміння між німецьким та українським народами”
Відкрита відповідь на Лист-звернення від 27.06.2009 р. та на Запрошення і порядок денний від 22.09.2009 р.
Вельмишановні панове!
Дякую Вам за надісланий 30.07.09 р. Лист-звернення та надіслане 22.09.2009 р. Запрошення і порядок денний, в яких нашому
товариству запропоновано взяти участь у другому організаційному турі та у консолідуючому зібранні українських організацій-
установ “для створення центральної представницької організації, котра б була політично нейтральною і мала юридичну силу
представляти і захищати інтереси українців та українських громадських організацій в державних установах Німеччини”.
Спершу – невеличке зауваження по лексиці щодо “юридичної сили”. Представницька організація у формі Dachverband
реєструється в Німеччині як privatrechtlicher Verein e.V., тобто як приватноправове товариство – так само, як і будь-яке інше
“нормальне” товариство, і в цьому відношенні вона не має ніяких юридичних переваг порівняно зі звичайним офіційно
зареєстрованим товариством типу privatrechtlicher Verein e.V. Тож представницька організація у формі Dachverband має
точнісінько таку саму юридичну силу, як і її окремо взяті товариства-члени.
Спробую тепер сформулювати наше ставлення до ідеї об’єднання в цілому.
В попередні роки вже неодноразово здійснювались спроби об’єднання українських товариств, принаймні товариств нашої
Федеральної землі Північний Рейн-Вестфалія, але вони не дали будь-якого відчутного результату. Якщо замислитись над
питанням “Чому?”, то мусимо визнати причиною невдач ту обставину, що товариства, будучи вільними утвореннями, просто не
побачили в цьому практично нічого для себе привабливого. Щоб якась ідея вижила, необхідно, щоб вона була не тільки за
задумкою, але й справді привабливою.
Проаналізуємо у цьому сенсі твердження про те, що центральна представницька організація спроможна “захищати інтереси
українців та українських громадських організацій”. Тут доречно згадати один характерний приклад, коли інтереси українців дійсно
треба було принципово обстоювати. Мається на увазі випадок, коли німецький протоієрей Павло Ехінґер та його український
поплічник Володимир Чайка штучно розкололи раніш єдину українську громаду в місті Кельні на дві окремі парафії за чисто
етнічною ознакою – україномовну і російськомовну – і в такий спосіб здійснили політичну диверсію проти українців і, таким чином,
проти Української Держави.
Ми звернулися тоді за допомогою та офіційною підтримкою до місцевої (типу “представницької”) організації “Український Дім” з
осідком в місті Дюссельдорфі. На засіданні правління цієї організації, яке відбулось 13.04.2008 р., було письмово констатовано,
що йдеться саме про “мовний конфлікт” (в протоколі засідання дослівно записано: Kölner Sprachenkonflikt), а не, наприклад, про
конфесійний конфлікт або якийсь інший. Тим не менш, українцям було у підтримці однозначно відмовлено. І це – незважаючи на
те, що мало місце масштабне ущемлення національного усвідомлення закордонних українців. Отже, “представницька” організація
просто відвернулась від насущних проблем українців. Навіщо ж тоді взагалі створювати представницькі організації?
З огляду на викладене вище наше товариство поки що обмежується позицією спостережника.
Зі щирою повагою В. Жураховський
Хата скраю Hata skraju 
Все булоб обєктивним та правдивим, якби пан Валерій Жураховський розповів читачам, що він з часу заснування Української Православної Церкви Київського Патріархату у Кельні , не хрещений в українській церкві ,був членом церковної ради та збирав в час служби божої з українських прихожан грошові пожертви в час служби божої.
Пізніше ,після «непорозумінь» з протопресвітером Паулем Ехінґером ,написав на того скаргу до поліції ,що протопресвітер Пауль Ехінґер палить свічки в церкві , котра є архітектурно-історичним памятником , та про те що паління свічок може знищити будівлю . Це після того ,коли пан Жураховський сам запалював у церкві свічки разом з .протопресвітеррем Паулем Ехінґерем.
Відносно штучного розколу раніше єдиної української громади в місті Кельні на дві окремі парафії за чистоетнічною ознакою – україномовну і російськомовну можемо тільки дивуватися , поскільки дружина пана Жураховського є російськомовною громадянкою.
Крім того , з часів заснування суспільно-корисного товариства “Інститут всебічного взаєморозуміння між німецьким та українським народами” , невідомо чим займається та які здобутки вищезгаданного інституту .
Хіба можливо припустити ,що заснування “Інституту всебічного взаєморозуміння між німецьким та українським народами”, було ініційовано за для заснування Української Православної Церкви Київського Патріархату у Кельні а пізніше і Української Автокефальної Православної Церкви під проводом Митрополита Київського і всієї України Мефодія та Інтернет –видання, в котрому пан Жураховський передруковує інформацію з інших подібних видань та рекламує особисті послуги перекладача.
Тож маємо,що маємо.
“передруковує інформацію з інших подібних видань”
Маючи дозволи на передрук чи протизаконно?
Як то цікаво, дізнаватися хто чим і як займається в діаспорі – головне бити себе в груди, а потайки тішитися, що знайшов собі місце під сонцем за рахунок усунення чи паплюження співвітчизників – то байдуже, що результат – розкол, погіршення іміджу діаспори та нації в цілому.
так звана передруковка насправді є творчою журналістською роботою і вимагає вкладання часу і ресурсів відповідно. Як на мене, було б більше таких активістів і більше видань, було б більше поінформованності в діаспорі. Люди мають мати свої видання. Якщо при цьому людина себе рекламує, то це єдина винагорода, яку вона має за це.