“То не фунт ізюму – привести німця до рідної хати…”


Джерело: http://gak.com.ua

З прози © Антона Санченко “Гей!”

1974 Р.Х. З’ЇЗД НА СУХАРЦІ.

В кого черговий “съест КПСС” сіські-масіські, а в моїй сім’ї саме дружба-фройшафт цього року намічалася.

Тіточці Тамарі заманулося вийти заміж за того німця Дітера. Вчився собі хлопець в київському універі, у вус не дув (бо голив вуса моднячим жілетом) грав у півзахисті на правому фланзі за факультетську команду з футболу, гриз граніт псевдонауки про штучний інтелект, яку саме тоді академік Глушков реабілітував від хрущівського волюнтаризму, листувався з якоюсь білявою своєю Гретхен – і ось тобі.

– Не хочу бути українкою соціалістичною, а хочу бути німкенею демократичною!

І пропав хлопець. Бо тіточка Тамара в мене була не тільки в біса гарна в свої двадцять з хвостичком, але й у біса наполеглива.

Грати в футбол вона не могла, тоді ще жіночий футбол не схвалювався нашим олімпійським комітетом, а деякі футбольні магнати ще були передовиками соціалістичного будівництва, але секцією гірського туризму та альпінізму в універі керував тоді інший її через дорогу та навприсядки родич, племінник мого батька – Сергій. Він саме відтарабанив два роки гауптвахти на Байконурі за академзаборгованість, відновився і включився в навчально-туристичний процес зі свіжими силами.

– Слухай, ти б оце німців з кібернетики до туризму залучив, чи що? А то вже чотири роки хлопці в країні, а нічого, крім стадіона “Динамо” не бачили.

– А як не це “там де треба” подивляться? – засумнівався Сергій, щойно підписавши контракт на десять років збереження таємниць Байконуру.

– Комсомол підтримає, – запевнила його тіточка Тамара таким впевненим голосом, що Сергій відразу зрозумів, що комсомол нікуди дінеться. Хіба хоче? Мусить!

– Ну то приводь, – розвів Сергій руками.

Ось так Дітерова доля була остаточно вирішена. Навіть якби шлях до заміжжя вимагав від цієї чорнобривої жительки таврійських степів провести батальон німців через Ельбрус, тіточка їх проконвоювала б в кращому вигляді. Ще й підстраховувала б свого білявого обранця власноруч. З цієї придибашки Дітер вийшов готовим кадром для гірської дивізії “Едельвейс”, а тіточка здобула-таки нарешті бажаний титул фрау. Але що з ним робити в Києві було незрозуміло навіть їй самій. Бо Дітер так полюбив Казбек та Домбай, що залишився вчитися в аспірантурі. Дивна річ, але своє п’ятдесятиліття він теж чомусь вирішив зустрічати в Києві. Бо й через двадцять сім років виявилося, що всі його справжні друзі мешкають чомусь тут, а не в Мюнхені. Але все то – потім, потім. Ще й весілля не відспівали, що ж це тебе так заносить, Еріко?

Закохати в себе довготелесого німчика з напівзахисту – то було лише півсправи. Бо в славному місті, місті Херсоні, де балкони на всіх домах, у будинку без балкону жив тіточкин батько, а мій дід – Сашко. Дід воював. Штурмував в лоба Перекоп у восьмому ешелоні, був поранений, а відтак нагороджений і нервовий. Вдачею ж часом нагадував Тараса Бульбу. Мої літні канікули завжди починалися з “поворатісь-ка внук екой ти смєшной” і стрижки під напів-бокс. Пощавай, бітломаніє, одним словом.

Півсправи було і в Дітера. Бо в стольному граді Берліні жив його батько, і дід тоді ще перспективних двоюрідних моїх братів, і теж ветеран війни, що чотири роки відбудовував розруху в радянському полоні – Руді Зайферт. На жаль без “фон”, але тут вже вередувати тіточці не годилося. Кохання – то велика сила і велика невибагливість.

Як вирішував свої проблеми Дітер, історії залишилося невідомим. В аналах зберігся лише тіточкин Томин підхід до замирення ворогуючих націй.

Перш за все, треба було якось познайомити батьків з обранцем. То не фунт ізюму – привести німця до рідної хати на Сухарному. Це могло відразу вилитися в міжнародний конфлікт Сухарки з Унтерденлінден. Якби до цього конфлікту, не приведи Господи, підключилася б бандитська Забалка, за Берлін було б страшно. Але тітонька в мене була не тільки в біса гарна і в біса наполеглива, але й неперевершено винахідлива й дипломатична.

Це поодинокого німця нечемно приводити до хати, а німця в комплекті інших туристів-однокурсників – дуже навіть чемно. Традиційна українська гостинність, те-се… Їм же тільки переночувати на шляху до наметового містечка на морі. Всього лише ніч.

Але й дід з бабою тітоньку мою не перший рік знали. Тому відразу по від’їзді цього циганського табору почали вираховувати: хто?

Дідові Сашку більше Михайло сподобався. Усі дуріли, як школярі, а Михайло сарай напросився ремонтувати.

Бабусі більше сподобався Василь. Бо чемний, і не забував страви нахвалювати. Але Василя забирали того літа до армії командувати радіолокаційною установкою десь в Молдавії.

Мені більше сподобався Сергій. По-перше, бо родич. По-друге, бо вистругав мені з дерева майже справжнього пістолета вальтер. Тільки що без пістонів. І дуже дотепно коментував чотирьох танкістів та собаку, називаючи поіменно й Янека, й Гусліка, кращого грузинського механіка-водія Григорія й Шарика. Одне знання цих кумирів тогочасної малечі не могло не викликати в тієї малечі (в мене) щирої симпатії.

Про Дітера ніхто з нас нічого поганого не подумав, але подумати, що весь цей циганський табір приїздив саме ради нього теж якось не здогадався. Німець як німець. Аби ж то він був поляк і звали б його Янек або Франтішек Пєчка, тоді – інша справа.

А потім тітонька просто приїхала до Херсону, вислухала “я тебе породив, я тебе і вб’ю”, погодилась з дідовими аргументами і почала плакати.

Вишні рве – плаче. Вареники їсть – плаче. Посуд миє – плаче.

– Знав би я оце, коли під Армянськом тиждень по коліно в воді в окопах сиділи, по саме не хочу занурився б. Може б відсохло, – продовжував свою лінію дід Сашко. Тіточка Тома була вже повоєнною дитиною.

Тіточка погоджувалась і плакала.

– Що там у вашому Києві, сама німчура залишилася? Та я може в батька його стріляв, а ти заміж за нього!

– Ну то не влучили ж, – заперечувала тіточка й продовжувала плакати..

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s