“Майже п’ять років пропрацював у Німеччині”


http://www.dt.ua/3000/3680/49191/

№ 5 (533) 12 — 18 лютого 2005


Олександр Роднянський

Олександр Роднянський

Олександр Роднянський: «Ми готові ризикувати»

Автор: Світлана АГРЕСТ-КОРОТКОВА

Повноцінному поступу інформаційного мовлення в Україні тривалий час заважало ручне гальмо, на якому тримала його влада. Майдан перервав ці нелюдські зусилля ручного управління, відкривши швидкісний рух на інформаційній автостраді, що викликає білу заздрість у колег із близького зарубіжжя. Однак, переживши пікові моменти історії, глядач утомлюється від бурхливого потоку політичних пристрастей, виявляє схильність до насиченої духовної поживи, бажає розваг. І саме тут, аби підкреслити свою індивідуальність, телеканалам потрібно сконцентрувати зусилля, зібрати творчі сили, закликати однодумців під свої прапори, виробити власний продукт, щоб якомога більше глядачів проголосувало за нього натисканням певної кнопки.

Саме цим, і не тепер, а ще за часів «українського застою» зайнялися канал «1+1» і «Українська медійна група», закликавши у «спільники» Міністерство культури та мистецтв України, канал СТС, студію «Слово», Продюсерську фірму Ігоря Толстунова й інших копродюсерів, які розуміються на теле- та кіновиробництві. Лідер продюсерської ниви Олександр Роднянський нещодавно представляв нові проекти. Частина з них добре відома — від фільму зі щасливою фестивальною і прокатною долею «Водій для Віри» Павла Чухрая через безумовну творчу удачу специфічно українського проекту Андрія Дончика «Украдене щастя» до недавніх новорічних прем’єр: мюзиклу «Алі-Баба та сорок розбійників» Віктора Придувалова, телешоу «Ніч у стилі диско» Фелікса Михайлова та Єгора Дружиніна, різдвяної казки «Дарунок долі» Галини Шигаєвої. Найближчим часом чекає на зустріч із глядачем 15-серійний «Новий російський романс» Андрія Праченка, два шестисерійних блоки за романами дуже популярної Тетяни Устинової «Подруга особливого призначення» і «Міф про ідеального чоловіка» Анатолія Матешка. У серпні відбудеться кінопрем’єра режисерського дебюту Федора Бондарчука «9-та рота» («Доля людини-2») — про неплакатних героїв афганської війни. За кілька днів на Берлінському фестивалі продюсер Олександр Роднянський представить нові стрічки українського режисера-дебютанта Олександра Шапіро та визнаного світом майстра Олександра Сокурова. А в запуску нові проекти Андрія Дончика, Галини Шигаєвої та Анатолія Матешка, римейк «Весілля у Малинівці», музичні фільми за мотивами творів Шолом-Алейхема «Єврейське щастя-2» і казкою Гофмана «Лускунчик», пригодницький серіал «Легенда про Довбуша» та багато інших стрічок.

Ця різножанрова палітра і стала темою для розмови з Олександром Роднянським.

— Олександре Юхимовичу, ви заявили, що переглядатимете концепцію і майбутню роботу «1+1», але ж початкова концепція була непогана…

— Це, звісно, так. Ми повертатимемося до неї на новому етапі. Ні концепція, ні слова не є формулою і запорукою успіху. Нас цілком улаштовує базова концепція «1+1» як майданчика для громадської, політичної, соціальної і культурної дискусії. Має бути відповідність цим деклараціям на новому етапі. Не просто якісні професіональні та збалансовані новини, не просто наявність авторських яскравих і гострих програм, а простір діалогу з аудиторією, що викликає розуміння у глядача головної системи координат авторського, дискусійного та ліберального каналу. Це те, чим знову має стати «1+1». Інакше ми не зуміємо довести своє право не лише на комерційний успіх, лідерство в телевізійній конкуренції, а й на головне — право діалогу з глядачем. Та телебачення — досить складний технологічний організм, і потрібні місяці тяжкої праці для здійснення реальних змін.

— Як ви уявляєте собі сусідство з майбутнім Громадським телебаченням, яке, за ідеєю, має бути більш конкурентоспроможним, ніж існуюче Національне ТБ?

— Ми ніколи не боялися конкуренції. Сусідимо з «Інтером», «Новим каналом», ICTV та іншими. І далі намагатимемося бути краще. Це питання простіше адресувати будь-якому проекту, що тільки-но з’являється в українському ефірі. А як нові конкуренти планують існувати в сусідстві з «1+1», де багато талановитих журналістів, режисерів, продюсерів і десяток популярних і дуже особистісних ведучих? «1+1» нині займається активним пошуком. Ми шукаємо проекти, нових людей, нові повороти своєї програмної політики, ми дозволяємо собі ризикувати. Нам не обов’язково сьогодні орієнтуватися виключно на рейтингові обставини. Для нас важливішим є запас міцності. І я вважаю, що його вистачить на конкуренцію з будь-яким Громадським телебаченням. Я — великий прихильник останнього. Майже п’ять років пропрацював у Німеччині на такому ТБ і більш ніж підтримую ідею створення громадського мовника. Та декларації — це чудово, програма і концепція заслуговують на повагу, але давайте-но подивимося, хто зніматиме, монтуватиме, вигадуватиме, писатиме, вестиме. У цьому левова частка успіху.

— Коли ви їхали до Москви, де вам запропонували цікаву роботу, то була щаслива втеча від того, що відбувалося тут. Під час останнього нашого інтерв’ю в Москві зі мною говорив успішний, дуже раціональний бізнесмен. Нині ви сповнені емоцій і гігантських планів. Сьогодні в Україні інформаційне поле набагато жвавіше, цікавіше й різноманітніше, ніж у Росії. Як, на ваш погляд, будуватиметься робота електронних і друкованих ЗМІ в Росії й якою є перспектива співробітництва?

— Це дуже глибока тема, фундаментально пов’язана з усіма сферами: економічною і політико-психологічною. Її не можна вичерпати скоростиглими оцінками та висновками, якими ми грішили раніше, стверджуючи, що російське телебачення базово набагато краще за українське й настільки випереджає за розмаїтістю програм, фільмів і серіалів, за кількістю й чарівністю ведучих, що українське не може з ним конкурувати. Ця думка панувала досить довго. Мені доводилося часто стикатися з цим комплексом неповноцінності, помноженим на небажання власного успіху. А нині ми частіше бачимо іншу позицію — таку ж далеку від дійсності. Вона пов’язана з категоричною перемогою помаранчевої революції, з радикальною зміною суспільних настроїв і такого потужного чинника, як виклик часу і суспільства, який сформовано та сформульовано сьогодні для українського телебачення. Та при цьому я б не став рішуче стверджувати, як багато хто, що українське телебачення вже сьогодні набагато цікавіше за російське.

Перше: українське телебачення сьогодні справді перебуває у значно перспективнішому стані, ніж російське. На розвиток телевізійної ситуації у Росії й Україні впливають різні тенденції. У Росії відбувається згортання майданчика дискусії, звуження її простору в широкому значенні слова, наявність табуйованих, підцензурних тем, персонажів, цілком очевидно небажаних в ефірі. Це робить його схожим на недавнє телебачення України. Друге: українське телебачення відповідає характеру суспільного настрою, що сформувався на сьогодні. Щоб зміни були необоротними, телебачення має чітко осмислити свою роль і створити власну систему координат, свої правила гри. Дискусія буде забезпечена, насамперед, з допомогою залучення всіх її учасників без винятку, поза всякого роду рамками, суб’єктивними оцінками та обмеженнями. І в цьому плані українське інформаційне мовлення є сьогодні абсолютним лідером у телевізійному ефірі. Однак у щасливій, стабільній країні інформаційне мовлення займає лише одну з головних позицій, але в жодному разі не домінуючу. Три чверті телебачення — неінформаційне мовлення, теж свого роду моделювання існуючої дійсності, теж дискусія, різноманітна, жанрова й затребувана. Йдеться про короля, абсолютного лідера телевізійного мовлення — серіал. Не треба забувати про розважальні програми. Навмисне не роблю різниці — ігри це, телевікторини, гумористичні програми чи ток-шоу. І, звісно ж, кіно й усе, що пов’язане з виробництвом фільмів. У цих сегментах явна перевага, як і раніше, в руках російського телебачення. Це пояснюється не зловмисністю українських менеджерів, які бажають обгодувати український народ російською продукцією. Це — природний факт. Якщо телебачення існує в межах економічно мотивованих критеріїв і орієнтується на запити глядачів, якщо хоче бути успішним і популярним, воно звертається до типу серіалів і програм, затребуваних аудиторією. Не випадково у прайм-таймі українського та російського телебачення ви не знайдете тепер американських серіалів — вони нецікаві. Обсяги телевізійного ринку в Росії, які в 10 разів перевищують фінансові обсяги українського ринку, наявність потужної індустрії, професіоналів, ієрархії, успадкованих від радянського телебачення — усе це робить російське телебачення надзвичайно сильним, конкурентоспроможним.

— Наскільки цей ринок сьогодні буде відкритим для українського кіно?

— Мене не потрібно умовляти робити українське кіно. Мене потрібно стримувати, що й роблять наші акціонери. Хочу робити більше фільмів і серіалів. Нас завжди негативізувала економічна ситуація, а ми діяли всупереч. Як і раніше, дешевше та простіше купувати, як і робили всі без винятку учасники ринку. Це бізнес. Він існує в межах економічних критеріїв. Водночас ми вважаємо за необхідне взяти на себе відповідну систему зобов’язань. І дуже важливо себе не обманювати. Хвиля ейфорії після Майдану дуже тішить, вона принесла відчуття ідентичності. Чи викличе це потужний запит аудиторії на український продукт, не знаю. Вірю, що «Украдене щастя» знайде шлях до глядача швидше, ніж аналогічні російські проекти. Сьогодні за його показ змагаються російські канали. Дуже високі рейтинги були і в Україні, й у Росії в «Алі-Баби». Та облишмо загальні фрази. Приміром, у «Зціленні любов’ю» (молодці інтерівці, що зробили такий серіал) не українська модель життя. А ось «Украдене щастя» — глибоко український проект. Так от, показники у «Зцілення» удвічі вищі. Так, порівнюю телевізійне мило, у якого аудиторія набагато вища, ніж у драматичного серіалу. Розумію, це — інший жанр. Однак українська аудиторія дивиться такого рівня «Зцілення любов’ю», «Кармеліту», «Бригаду» з однаково великим інтересом. Якби телевізійні критики знайшли час ознайомитися з результатами, то побачили б, що «Криве дзеркало» — найпопулярніша передача українського ефіру. Концерти, незалежно від того, хто і коли їх знімає, надзвичайно популярні в української аудиторії. І питання не в тому, свої чи чужі, а в тому, якісне чи неякісне. Презентуючи розмаїтість жанрів, прагнемо знайти ключ до успіху, вловити затребувану українською аудиторією інтонацію і розвинути її. Тримаємося за «Перший мільйон», «Найрозумніший», відновлюємо нічний ефір. Нам до болю соромно за те, що робили під час передвиборної кампанії, і «1+1» змінюватиметься дуже сильно.

— Телебачення, яке ви робите в Москві, радикально відрізняється від «1+1». Час показав, що воно є затребуваним і популярним. В Україні такого телебачення немає. Чи вважаєте ви, що це один із шляхів розвитку ТБ, і які його перспективи в Україні?

— Це не один зі шляхів, а магістральний рух. Телебачення розвивається двома шляхами. Перший — майданчик, де розгортаються драми політичних і суспільних конфліктів, зіштовхуються протиріччя і дуже часто народжуються моделі політичного устрою. Глядач — співучасник дискусії, активний її рушій, для нього ж телебачення — щоденний співрозмовник і співучасник у міркуваннях. На другому шляху ТБ виконує зовсім іншу роль — у різних жанрах формує і формулює типи, моделі навколишньої дійсності, існуючої або неіснуючої. Чим є телевізійний серіал? Міні-зліпком, що відбиває погляди, думки, якусь реальність. Для когось ця реальність, сповнена гангстерських розбірок, олігархічних переділів і корумпованих чиновників, для когось це простір милих і оптимістичних сімейних відносин, інший світ далекого майбутнього. Це все, як у літературі, має право на життя. Те, чим я займаюсь у Росії, є надзвичайно важливим. Для сьогоднішньої Росії СТС — унікальна компанія. Єдина, яка не просто не має інформаційного мовлення, а й вибудовує адекватні відносини, розмовляючи з глядачем про погляди на майбутнє, кар’єру, про розмаїтість моделей успіху, про те, що називається життям у широкому, а не вузькополітичному розумінні. Життя не вичерпується конфліктом у парламенті. Насправді, запорукою майбутнього процвітання країни є впевненість її громадян у пріоритеті особистих, індивідуальних цінностей. Важко сьогодні уявити російський ландшафт без програм «Історія в деталях», «Найрозумніший», «Деталі з Тіною Канделакі». Важко уявити собі телебачення без костюмованого історичного серіалу на кшталт «Бідної Насті» та комедійного, нині шалено популярного «Моя прекрасна нянька». За цим стоять величезні творчі технології. Інакше кажучи, займаюся й у Росії реаліями серйозного телебачення, ставлюся до нього більш ніж серйозно. Крім цього, в рішенні очолити СТС був дуже важливий момент — я не хотів працювати виконавцем політичних команд.

— «1+1», СТС, фільми, серіали, а тепер іще й «Кінотавр»?

— Моя спеціальність — виробництво контенту. Нічим іншим я займатися не збираюся. Контентом можуть називатися окремі фільми, серіали, програми, цілі телеканали. Сьогодні компанія, яку я очолюю в Росії, розпочинає мовлення нового каналу, що має назву «Домашній». Багато планів, пов’язаних із фільмами, серіалами. Навіть не хочу все називати. Так, із цього року «Кінотавр» проходитиме під новим керівництвом, без участі Марка Рудінштейна. То буде головна кінематографічна подія пострадянського простору. Фестиваль дуже любитиме пресу, кінопрокатників. У межах фестивалю передбачається кіноринок, прем’єри нових фільмів режисерів країн колишнього СРСР. Буде серйозна підтримка телеканалів, СТС зокрема. Хочемо продемонструвати рівність можливостей учасників і зберегти його особливу сімейну атмосферу, час і місце проведення. Команда фестивалю переважно залишиться старою. Однак директор буде новий, програмний директор — також.

One thought on ““Майже п’ять років пропрацював у Німеччині””

  1. Громадське ТБ це лише форма, правильна і потрібна система, але не більше. Але 75% успіху це зміст. А от цікавого, сучасного творчого змісту в Україні дуже і дуже мало… та й шукати ніхто не хоче,.. і не вміє шукати. Можна знайти якісь самородки (якщо шукати), але вони виявляться необробленими… Про це, власне, говорить і пан Роднянський в інтерв’ю – всі талановиті, що прийшли на ТБ вже пристроєні.

    Коротше, я не вірю в жоден велико-бюджетний медійний проект в Україні. Критичної маси креатива і контента просто не існує. Що потрібно робити, це завзято підтримувати “легкі форми”: а це веб проекти, поодинокі потенційно вибухові автори. Ось це є. Ці “зерна креативу” недорого підтримати і з них може швидко прорости і українське, і велико-бюджетне. Що я маю на увазі? Ось цей проект “Хата Скраю” і ще пару десятків таких кмітливих інфо проектів, Інтернет ТБ, Інтернет радіо, талановитих блогерів, журналістів.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s