«Український імперіалізм» і “Нація в поході”


Дмитро КОЛІСНИК
кандидат історичних наук,
науковий співробітник
Інституту суспільних досліджень

Разом з тим в українській геополітиці того часу існував і імперський напрямок. Це досить цікаве й незвичайне явище під назвою «український імперіалізм» було створено Осипом Губчаком. Інтелектуальним середовищем, в якому розвинулася його геополітична концепція, став гетьманський рух, що активно діяв в еміграції. Уже в 1920 році емігранти – прибічники гетьмана Павла Скоропадського (1873–1945) об′єдналися в «Український союз хліборобів-державників», теоретиком якого був В’ячеслав Липинський (1882–1931). Проте на рубежі 1920–1930-х років між ним і Скоропадським виникли серйозні розбіжності, через що «Союз» розколовся. Прибічники гетьмана, що жив у Німеччині, об′єдналися в «Союз гетьманців-державників». Філіали цієї організації були не лише в Німеччині й Австрії, але й у Чехословаччині, США, Канаді, Південній Америці, Франції, на західноукраїнських землях, що перебували під владою Польщі, і навіть на Далекому Сході – у Манчжурії та Китаї.

«Український імперіалізм» Губчака відрізнявся від традиційного українського націоналізму яскраво вираженим монархічним характером. Його прихильники, узявши на озброєння ідеї В. Липинського, виступали за створення Української Трудової Монархії, вважаючи, що лише такий політичний устрій дозволить нашому народу зайняти в Європі те високе місце, якого він заслуговує. На роль монархічної династії гетьманці готували рід Скоропадських. У Берліні впродовж 1939–1941 років видавався журнал «Нація в поході», серед постійних авторів якого були активні діячі гетьманського руху. Серед них виділявся Осип Губчак, який заснував доктрину «українського імперіалізму». У кінці 1930-х років він жив у Львові, мав науковий ступінь магістра, а з початком Другої світової війни емігрував до Німеччини і поселився біля міста Пель. Великий вплив на становлення поглядів Губчака зробили метри німецької геополітики – К. Хаусхофер, Е. Обст, О. Маулл, К. Вовінкель. Осип Губчак намагався надати своїй доктрині якомога більше практичному змісту, що цілком відображало принцип німецької геополітики Realpolitik. Але до самої геополітичної науки в нього було особливе, майже містичне ставлення. За його словами, «геополітика існує, як інстинктивне відчуття, відтоді, як існують народи… пахне вона свіжим запахом широких просторів, пульсує в ній жива кров». Для Губчака це більше ніж просто наука; це спосіб мислення, шлях сприйняття подій минулого і сучасності, своєрідний світогляд. На його думку, здатність мислити геополітичними категоріями – найважливіша ознака державних націй або тих, що в найближчому майбутньому можуть добитися створення своєї держави.

До молодих і сильних внутрішньою енергією націй О. Губчак відносить українців, вважаючи, що вони вже доросли до усвідомлення необхідності створити свою державність. Причому він відзначає, що через особливості геополітичного положення Україна як держава може відбутися лише тоді, коли буде сильною: «…або стати Великою імперією, або пропасти. Маленька Україна може якийсь час бути буфером, а далі впаде жертвою поділу…». Що ж, визначення України як буферної держави, розташованої між сильними сусідами, які можуть у будь-який момент вирішити її долю, звучить дуже сучасно. Вихід з такої ситуації Губчак бачить в українському імперіалізмі. Він вважає, що ця ідеологія вже утворилася в українців підсвідомо, їм потрібно лише осягнути і сприйняти її. У зв′язку з цим Осип Губчак звертається до всіх істинних патріотів із закликом зосередити свої зусилля на поширенні серед українців імперських ідей і пробудженні в них великодержавних амбіцій.

Логічно виникає питання, яким же повинен бути устрій імперії? Звичайно ж, це монархія на чолі з гетьманом з роду Скоропадських. Ідея «дідичної» (спадкової) монархічної влади була розроблена В. Липинським й узята на озброєння гетьманцями, які вже мали готову династію для українського престолу. На переконання Губчака, лише монархія може стати об′єднуючим і притягуючим  чинником для інших народів, що мають увійти до складу Української імперії. Саме гетьманство згуртує навколо себе здорові націоналістичні сили і зможе вибороти для українців незалежну державу. Як на історичну передумову існування монархічної влади на наших землях геополітик указує на два «найсильніших прояви українського духу» – монархію еллінізму Понтійського царства на чолі з Мітридатом VI Євпатором і гетьманат Богдана Хмельницького. У випадку з Мітридатом Губчак керується не етнічним, а територіальним принципом. Тут відчувається вплив ідей В. Липинського з його «територіальним патріотизмом». Погодьтеся, понтійський цар трохи дивно виглядає в ролі «провідника українського духу». Є у нас сумніви і з приводу Хмельницького: у цього, безумовно, великого українця була лише невдала спроба встановлення спадкової монархії. І все ж таки це, безперечно, два яскраві приклади з історії України. Вони вказують на те, що держави, які утворилися на її території, могли стрімко розширювати свої територіальні володіння.

О. Губчак детально розглядає і питання про кордони майбутньої Української імперії. Як завдання мінімум він бачить Україну, де східні кордони проходять по Кавказу і побережжю Каспійського моря, західні – по річках Сян і Західний Буг, на півдні – надійний контроль над Чорним морем, на півночі – поступовий вихід на побережжі Балтійського моря через створення україно-білорусько-литовського союзного комплексу. Губчак переконаний, що Україні необхідно ввійти до державного союзу з Білоруссю, тому що саме це повинно, на його думку, надати першій перевагу на балтійсько-чорноморському просторі. Крім того, він указує на життєву потребу Білорусі в єдності з Україною, а також на відсутність історичних суперечок між ними. На першому етапі геополітичного розвитку імперії Осип Губчак велику увагу приділяє ще і створенню на території колишніх Донського і Кубанського козацьких військ незалежної держави Козакія, яка повинна стати вірним союзником України. Пізніше, завдяки значному українському елементу на цих землях, можна буде «довести Козакію до якоїсь форми державного зв′язку з Україною».

Важливе місце в геополітичній конструкції О. Губчака займає виведення Польщі із зони геополітичних інтересів Києва, тобто з балтійсько-чорноморського простору. Це пов′язано з тим, що гетьманець розділяє геополітичні комплекси-території на Західний (німецький) і Східний (україно-російський) по україно-польському кордону. За планом Губчака, Польща повинна входити до складу Західного комплексу, очолюваного Третім Рейхом і дружньо настроєного відносно України. Він навіть пропонує створити між українським і німецьким комплексами малу буферну державу або генерал-губернаторство. Стосовно східного сусіда О. Губчак стверджує, що «геополітично Україна і Москва доповнюють себе, і на сході Європи є тенденція до створення однієї державної цілісності від Чорного до Білого моря». Тому виникає ключове питання: хто ж лідируватиме в цьому комплексі – Південь чи Північ, Київ чи Москва? Саме ця боротьба за геополітичну гегемонію в регіоні і буде, на думку Губчака, визначати зміст другого етапу становлення Української імперії. Найближчим завданням у даному протистоянні стане зведення зони політичного впливу московії до її етнографічних меж. У зв′язку з цим великі надії Губчак покладає на регіони Росії, що є етнічно чужими для росіян (Сибір, Далекий Схід). На його думку, вони можуть виступити природними союзниками України в її спробах звести нанівець московський імперіалізм. Наступним кроком на шляху до Української імперії стане створення етнографічного українського базису в новому промисловому центрі Радянського Союзу на Уралі. Після цього (звичайно ж, в ідеалі) має відбутися завоювання українцями всього радянського геополітичного простору. Володіння ним у кінцевому підсумку дасть Україні можливість поступово вийти через Іран до «теплого моря» – Індійського океану. Ось так автор концепції обкреслює основні вектори геополітичного розвитку України в процесі перетворення її в імперію.

А зараз про «родзинку» доктрини «українського імперіалізму» – про рішення геополітичної задачі з перетворення Східного комплексу на користь Української держави (у перспективі – імперії). Насамперд, дивує той факт, що Губчак не пропонує як засіб геополітичної експансії методи силового тиску. Враховуючи його активну участь у гетьманському русі, налаштованому на співпрацю з агресивною нацистською Німеччиною, від гетьманця слід було чекати більшої войовничості. Але геополітик визнає доцільність використання військової сили лише на стадії боротьби за створення незалежної Української держави. Далі ж, на його думку, не буде потреби в жорсткій економічній або культурній експансії з боку України. Насильницьке залучення територій взагалі не рекомендується; більше того, автор настійливо застерігає деякі «гарячі голови» серед націоналістів від цього хибного шляху рішення проблем. Він вважає, що «Україна не потребує для здобуття переваги поневолювати чужі етнографічно простори». Всі питання контролю над сусідніми територіями Губчак вирішує завдяки значній присутності на них українського етнічного елементу.

Саме через мирну діяльність діаспори і передбачається встановлення політичної, економічної, культурної гегемонії України на просторах Східного комплексу. Ненасильницькі шляхи реалізації цього плану є запорукою успішного рішення завдання Гетьманатом, керівної сили української нації. У зв′язку з цим Губчак виступає за цілеспрямоване розселення українців за межами своєї країни: «В основу своєї геополітичної конструкції я кладу найпевніший і найміцніший наріжний камінь: біологічну силу народу». Саме в заселенні колонізації українцями Кавказу, Сибіру, Далекого Сходу і Центральної Азії автор концепції вбачає реальну можливість для України заволодіти радянським геополітичним простором. Той же етнічний фактор, на думку Губчака, відіграватиме вирішальну роль і в боротьбі з росіянами за головування в Східній Європі. Тому він висуває наступне оригінальне гасло: «Ми повинні наздогнати і перегнати москалів! За 25 років має нас бути 100 мільйонів!». Тобто, нормальний процес демографічного росту, який пройшли багато держав, для українців через голодомор, війни і табори закінчився зменшенням населення у два рази, а не збільшенням у чотири. У той же час Осип Губчак відзначає, що однією із перешкод на цьому шляху є недостатня увага до соціальних питань з боку націоналістичних сил. Так він обґрунтовує необхідність демографічного вибуху серед українців.

Український геополітик велику увагу надавав розробці біологічної складової своєї концепції. У цьому ракурсі звертається він і до родинної політики. Губчак закликає співвітчизників до створення великих сімей, адже чим більше дітей в одній хаті, тим більш пристосованими до життя вони виростають. Виховані в таких багатодітних сім′ях, люди набувають найцінніші, на думку гетьманця, якості – патріотизм, державницьку свідомість, любов до праці й готовність жертвувати собою заради вищої мети. Причому він ставить добробут народу в пряму залежність від його кількісних показників: «Численність народу – цей вияв здоров′я нації, і не тільки фізичного, але й духовного, морального». О. Губчак також указує на те, що кількісне зростання народу спричиняє його якісне вдосконалення, що виявляється в більш активному політичному житті й досягненнях на міжнародній арені.

Отже, у творах Губчака ми не знайдемо закликів до насильства. Він лише наголошує на необхідності чинити опір проникненню в українську націю чужих расових елементів. На практиці це мало б вилитися в пріоритетність шлюбних відносин українців саме зі своїми співвітчизницями. Взагалі-то помітно, що біологічний аспект посідає одну із визначальних позицій в ідеології «українського імперіалізму», що вигідно відрізняє її від інших проявів української геополітичної думки. Осипнув Губчак переконаний: «Українцям потрібно дати простий і ясний дороговказ: розмножуватися і здобувати землю, а це рівнозначно завоюванню нинішнього радянського геополітичного простору». Цей імператив став наріжним каменем геополітичних поглядів гетьманця-державника, додавши їм вигляду більш-менш конкретного плану дій.

Щоб не викликати в читача хибне враження про надлишок расистських ідей у Губчака, слід вказати і на його значну зацікавленість у духовному розвитку нації. Серед морально-етичних цінностей і якостей, які він закликає активно й постійно зрощувати в собі, можемо назвати глибоку релігійність, культ сім′ї, братство, героїчну прихильність до землі, пошану до праці. Цей діяч гетьманського руху виступав за гармонійний фізичний і духовний розвиток української нації. Адже тільки за наявності такого набору якостей українці зможуть посісти гідне місце на геополітичній карті Європи.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s