ПАВЛО СКОРОПАДСЬКИЙ І ДЕРЖАВОТВОРЧІ ПРОЦЕСИ ДОБИ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921 РОКІВ



ГЕОРГІЙ ПАПАКІН,

доктор історичних наук,

начальник управління інформації

та міжнародного співробітництва Державного комітету архівів

Cучасна українська іс­торіографія успішно по­долала марксистсько-сталінські догми щодо «вирі­шальної ролі народних мас в іс­торії» й натомість дедалі більше уваги приділяє аналізу значен­ня видатної особи в переломні епохи. Значний доробок у цьому напрямі мають обидва відтинки української історіографії: мате­рикової та діаспорної.

Зі зрозумілих причин особ­лива увага приділяється особис-тісному факторові при дослі­дженні подій доби націо­нально-визвольної боротьби ХХ століття. Адже саме вони мали своїм наслідком віднов­лення незалежності сучасної України. Грушевськознавство практично вже набуло офіцій­ного статусу окремого напряму історичної науки зусиллями Л. Винара і цілої групи науков­ців з України (І. Гирич, О. Копи-ленко, Р. Пиріг та ін.). З більшими труднощами, але наполегливо набирають ваги наукові дослі­дження життя та діяльності С. Петлюри (варто згадати ос­танні праці С. Литвина), інших діячів визвольної боротьби (на жаль, поки що за рахунок публі­кації минулого доробку діас-порних істориків і в дуже малій мірі вчених України матери­кової).

Однак цей об’єктивний про­цес має поки що однобічний характер. Він досі не привів до створення повноцінної карти­ни політичного життя України у XX столітті крізь долі й ді­яльність найвизначніших на­ціональних лідерів. Зокрема картина подій 1917–1921 років все ще хибує через практичну відсутність досліджень життя та боротьби діячів ліберально-консервативного сегмента ук­раїнських політичних кіл, най­яскравішим уособленням якого певний час був Павло Петрович Скоропадський,гетьманУкраїни (29 квітня – 14 грудня 1918 року) та лідер державницько-монар­хічного руху в еміграції. Продовжувати читання ПАВЛО СКОРОПАДСЬКИЙ І ДЕРЖАВОТВОРЧІ ПРОЦЕСИ ДОБИ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921 РОКІВ

«Український імперіалізм» і “Нація в поході”


Дмитро КОЛІСНИК
кандидат історичних наук,
науковий співробітник
Інституту суспільних досліджень

Разом з тим в українській геополітиці того часу існував і імперський напрямок. Це досить цікаве й незвичайне явище під назвою «український імперіалізм» було створено Осипом Губчаком. Інтелектуальним середовищем, в якому розвинулася його геополітична концепція, став гетьманський рух, що активно діяв в еміграції. Уже в 1920 році емігранти – прибічники гетьмана Павла Скоропадського (1873–1945) об′єдналися в «Український союз хліборобів-державників», теоретиком якого був В’ячеслав Липинський (1882–1931). Проте на рубежі 1920–1930-х років між ним і Скоропадським виникли серйозні розбіжності, через що «Союз» розколовся. Прибічники гетьмана, що жив у Німеччині, об′єдналися в «Союз гетьманців-державників». Філіали цієї організації були не лише в Німеччині й Австрії, але й у Чехословаччині, США, Канаді, Південній Америці, Франції, на західноукраїнських землях, що перебували під владою Польщі, і навіть на Далекому Сході – у Манчжурії та Китаї.

«Український імперіалізм» Губчака відрізнявся від традиційного українського націоналізму Продовжувати читання «Український імперіалізм» і “Нація в поході”