Українська громада в Берліні: міфи і реальність.


жовтень 2009 р.

Ольга Самборська, редактор інтернет-видання “Хата скраю”

Жовтень 2009 року.  В цей час виповнюється рік від заснування інтернет-газети для українців Німеччини “Хата скраю”. Видання вебу-2  все ще рефлектує від українсько-берлінської реальності.  Остання залишається контраверсійною. Індивідуально-векторна спрямованість українців і організацій для українців залишається вперто самозрозумілою ( common sens). Напускний позитив від того, що десь щось таки відбувається, твориться і резонує, вже не дає відчуття задоволення. Хочеться врешті мати українську громаду, де почувати себе почутим, захищеним і визнаним. Таким є щире бажання кожного українця, кого доля занесла за межі неньки-України. Не завжди проте українець має змогу задовольнити його.

Різнобій цінностей.

Редакція часопису не перестає дивуватись витонченості (псевдо)цінностей, якими керуються в українській громаді, поділеній на сектори відповідно до рівня цих цінностей. Про спільність цінностей вже давно не йдеться.  Кого задовольняє раз в квартал зійтися разом, відвідати української кухні в перемішку з ретросамодіяльністю місцевих артистів і з почуттям виконаного обов’язку повернутися в німецьке суспільство. Іншим хочеться інтелектуального різнобарв’я, динаміки, модерних підходів до оргінізації українських заходів та з ким їх організовувати? Де поховалися українські інтелектуали? Третім взагалі все одно, що там з Україною відбувається і згадувати про таку потреби не мають.  Такий різнобій — дань не тільки часу, але й дань особливим “кліматичним умовам”, в яких акліматизовується українство Німеччини останньої хвилі міграції (кінець 90-их і початок цього століття). Український анархічний “самомазохізм” очевидно наклався на німецький витончений індивідуалізм з давньою традицією все переносити в площину проектів (життя від проекту до проекту). В результаті це дало небувалу форму вульгарного псевдоіндивідуалізму українця вдалині від “коріння”. “Псевдо” – це щоб не сказати “чистої води егоїзм”. Ніби не було виховання історією, гуртування в обіймах матері-України. Вистрибнули з гнізда і розбрелися самі по собі, а про матір якщо не забули, то принаймі принаймі вирішили її долю: поспіваймо на згадку про маму тих пісень, що нас вчила, наваримо поминальних борщів та й потішимося, які ми гарні її діти. Тільки цим можна пояснити, чому ті чи інші події в Берліні виглядають так, а не інакше. Не бажаючи бути голослівною, запрошую переглянути архів “Хати скраю” за 2008-2009 роки. Хто знайде хоч одну подію, яку українці Берліна провели “душа в душу” разом або на такому рівні, щоб Берлін відкрив рота в захоплені? І це при тому, що в Німеччині ніби існує Центральна Спілка Українців Німеччини (Zentralverband der Ukrainer in Deutschland), яка ніби то мала об’єднувати українство згідно завданням Світового Конгресу Українців, до якого вона входить.

Легітимна чи “не-”?

Центральна Спілка Українців насправді не є легітимною щодо її центральності по відношенню до українців Німеччини. Про це, правда, знають тільки в певних довірених колах. А ті хто знає, не радо ділиться інформацією. Інші лиш плутаються в здогадках. Існування хоч якоїсь організації українців в Німеччині для відбивання певних бюрократичних формальностей як для діаспорських надбудов світового рівня, так і для дипломатичного корпусу, є доцільним. Робота з діаспорою має проводитись однозначно. Для цього потрібна бодай якась  юридично зареєствована структура. Так от таким “відбивним молотком” і послугувала “Центральна спілка українців в Німеччині” (ЦСУН). Є офіційний банківський рахунок, куди можна списувати гроші на роботу з діаспорою. Є прикриття-візитівка для України і світу. Кому треба ще вдаватися в деталі?

Централя”-ляля.

Правда ж полягає в тому, що ніхто дійсно не знає, звідки взялася ця ”Централя”-ляля. А “Централю” придумала сама пані Млош з подачі діаспорянина з досвідом Віктора Бондарчука. Останній знає багатолітню історію Центрального представництва українців в Німеччині, (ЦПУН, див. https://ukrajinciberlinu.wordpress.com),  частиною якого було берлінське представництво ЦПУН:  Спілка українців в Берліні. “Нова громада”. Він часто був присутній на різних з’ї’здах ЦПУН в Мюнхені, відомий в колах повоєнної діаспори українців Німеччини, відомий і посольству України в Німеччині. Він же і “вишколив” пані Млош на громадську діяльність. Тільки сам того не відаючи, пан Бондарчук не міг передбачити неадекватні дії своєї наступниці. В результаті, в міжчасі нескоординованих дій устворився “вузол”, якого не розв’язати вже мабуть і самим його творцям.

Прогалина в діаспорі.

В 2004 році після занепаду майже півстолітньої діяльності Центрального Представництва Українців в Німеччині (ЦПУН)  в німецькій українській діаспорі утворилась прогалина. Її не міг не помітити і відповідно відчути Світовий Конгрес Українців (СКУ), членом якого довгий час було ЦПУН. Очолював СКУ на той час Аскольд Лозинський. Ним на той час була здійснена поїздка до Німеччини. Пан Лозинський провів відповідні зустрічі з місцевими українцями, посольством. Результатом стало те, що в Німеччині народилася нова організація з майже ідентичною до попередньої дахової організації українців назвою “Центральна Спілка Українців Німеччини” на чолі з Людмилою Млош. Ця ж організація стала автоматично заступницею занепалого ЦПУН і автоматично членом СКУ. Останній щоправда жадав проведення загальних всенімецьких зборів українських громад з перевибору представництва українців в Німеччині. Пані Млош зробила все набагато простіше. Зборів пан-німецьких в демократичному розумінні вона не скликала. Громадська організація ЦСУН була зареєстрована в берлінському суді Шарлотенбурга згідно загальноприйнятих правил.

Додання до назви організації ключового слова “Центральна” змінило українську погоду на терені всієї Німеччині і не тільки. Коли колишні члени Центрального Представництва Українців Німеччини спам’яталися і почали відтворювати минулу структуру, то зіткнулися з юридичною проблемою відтворенням своєї діяльності: дві “централі” не можуть бути в одній країні, навіть якщо це і регіонально-децентрована Німеччина.

Для українців, яких аж не так багато в Німеччині, будувати в кожному регіоні Німеччини свою діаспорську централю є недоцільним. Тому і орієнтується народ на здоровий центр. А центр поки виглядає так, що його не існує. Не існує тому, що самовисунута “Центральна Cпілка “ Людмили Млош не є демократично обраним українством Німеччини органом і не може слугувати авторитетним представництвом українців Німеччини. До сих пір Берлін відірваний від Мюнхена і Гамбурга, Дюсельдорфа і Штутгарта. Про те, що де і як відбувається на терені Німеччинни, можна дізнатися хіба що від поодиноких лідерів з регіонів, що піднімають голос самотужки. Таким чином народилася ініціатива заснування дахової організації українців Німеччини, про яку Хата скраю вже неодноразово писала (див. https://ukrajinciberlinu.wordpress.com). Чи стане ця ініціатива здоровим початком демократичних процесів в українській громаді Німеччини чи скотиться на шлях боротьби лідерів за лідерство – покаже життя. А поки треба розібратися, що представляють собою “наші” лідери.

Загадкове членство.

До сих пір залишається загадкою, яким чином організація пані Млош стала членом СКУ, яка для членства в своїй організацій вимагає мати представництва як мінімум в чотирьох регіонах?! На мій телефонічний запит пана Лозинського про легітимність членства ЦСУН в СКУ він відповів, що пані Млош надала СКУ відповідні списки філіалів-організацій і виконує всі вимоги членства, згуртовує українців Німеччини і тому подібне. Хто ж має змогу спостерігати події “зсередини”, може сказати протилежне про успішність “об’єднуючої” ЦСУН, кількість членів в організації в паннімецькому розумінні.

Як вивести все на “чисту воду”?

Підтримка пані Млош з боку посольства України в Німеччини ускладнює виведення справи “на чисту воду”. Підхід, що дипломатичний корпус виконує місію держави Україна в Німеччині, а тому є абсолютно авторитетним для українця, дозволяє всі дії посольства щодо тих чи інших лідерів сприймати “без обговорень”. Рядовий діаспорянин не буде аж так вдаватися до деталей: чи сама себе поставила громадська організація пані Млош над усіма українцями, чи хтось її поставив. Українець радше хоче, щоб для нього щось було організовано. Ну, хоча б канапки з салом від посольського кухаря. І вже на душі тепліше. А хто там буде то сало представляти, чи пані Млош, чи хтось інший, по великому рахунку ролі не грає. “Сало як сало”, але для активного українця, якому не байдуже, така ситуація вже залила досить сала за шкіру.

Плутанина з відкриттям “Українського дому в Берліні”.

Різнобій в організації подій, постійні накладки з датами проведення — це тільки квіточки, якщо згадати, скільки шкоди іміджу України за кордоном наносять погано, щоб не сказати примітивно, організовані події.

Ще гірше, коли українців, а то і німців, інформативно вводять в оману, видаючи одні речі за інші. Так сталося і з плутаниною з відкриттям так званого Українського дому в Берліні. Анонс про цю подію надійшов кожному українцю до електронної поштової скриньки з позначкою чудодійного “за підтримки посольства України”. Про цю подію була проінформана і ціла Україна.

Українці вже зачекалися від Міністерства Закордонних Справ відкриття справжнього Українського Дому на зразок таких, які існують зокрема в Берліні ( Рускій Дом (http://www.russisches-haus.de), Польський Інститут (http://www.polnischekultur.de), Угорський дім (http://www.hungaricum.de, Чеський Центр (http://www.czechcentres.cz). Поки Міністерство обмежилося створенням Інформаційно-Культурної Агенції при Посольстві України в Німеччині. Так відповів мені в Міністерстві Закордонних справ пан Боєчко, який відповідає за зв’язки з діаспорою. Саме новоствонена Агенція і відповідає і за інформацію, і за організацію культурних подій для українців, хоча повеликому рахунку такі події мали би організовувати самі українці. Ось це і робить громадська організація “Центральна Спілка Українців в Німеччині”, яка і була створена, щоб стати містком між посольством і українцями.

Ляпас за ляпасом.

Не єдине “але”, що створена ЦСУН  була “зверху”. Для тих українців, що ще поважають демократичні принципи, це є неабияким ляпасом. Іншим ляпасом є той факт, що світла ідея Українського дому, який став би дійсною домівкою для українців, офіційно послугував представницьким осередком для українства Німеччини, сприяв поширенню знань про Україну на шляху її інтеграції в Європу, була нагло підмінена створенням псевдоукраїнського дому як спільного проекту псевдоцентральної спілки українців Німеччини і німецької громадської організації http://www.clof.eu/. Виділене для них владою приміщення на четвертому поверсі однієї з берлінських шкіл і надане в спільне користування для виконання спільних проектів і заставлене офісною технікою, може слугувати зразком гарної співпаці двох організацій, але ніяк не репрезентативним місцем українства в Берліні і Німеччині. Це приміщення не належить українцям, хоча і може бути ними використаним на певних засадах звернення до пані Млош з проханням до використання. Чи почуватиме себе українець при цьому там як в себе вдома?

Так чи інакше, це не те, що би хотілося українцям мати в Берліні. А хотілося мати Український дім з бібліотекою і умовами для проведення українських подій, простором для діяльності, з виставкою про Україну туристичну та іншими атрибутами, якими володіє класичний представницький дім певної держави закордоном. В такому домі мають працювати штатні особі, оплачувані Міністерством Закордонних Справ, які професійно вестимуть українську тему в Берліні. На щастя, набратися досвіду в Берліні є звідки.

Тільки звідки взяти гроші на такий проект?

До цього часу Україна відмахувалась відсутністю коштів на відкриття Українського дому. Останніми роками Міністерство Закордонних Справ повідкривало такі представництва в країнах найбільшого проживання українців. Версія, що в Німеччині ніби замало українців, має підстави, але не витримує критики. Українців не так вже багато, якщо порівняти з країнами масової міграції українців (Чехія, Італія, Португалія, Іспанія), але завдання у них вагоміші. Для нікого вже не секрет, що Німеччина відіграє неабияку роль в долі вступу України до Європейської спільноти. Імідж України на терені Німеччини є контраверсійним і вимагає кропіткої праці над його покращенням. На даний момент німецькі медіа і бізнес-світ не мають жодного професійного органу, окрім посольства України в Німеччині, де б їм надали вичерпну інформацію про Україну, гідно її представили. Тут праці непочатий край.

Тим часом Німеччиною вештаються неприбрані до рук спеціалісти, студенти і просто розумні інтелегентні люди. Їх потенціал гори вернути може. Та пристати до відповідної структури їм не щастить. Рівень культурно-просвітницької діяльності ЦСУН вже повідлякував багатьох новоприбулих до Берліна. Ті, що невідомі берлінських реалій, ведуться на розпущеня “качок” на кшталт створення “Українського дому”.

Найгірше, що на “качку” зі створенням укрїнського дому в Берліні повелася і велика кількість українців “зі стажем”.

Управління ЦСУН розтрубило по цілому світу про створення Українського дому в Берліні, чим звільнило відповідні виконавчі органи від втілення ідеї українського дому в столиці Німеччини. Посольство України теж не вдавалося в тонкощі словогри і підтримало ініціативу ЦСУН. В суботу 10 жовтня 2009 року до полудня анонсовано “день відкритих дверей”. В цей час в Берліні зокрема проходить навчання в двох суботніх школах. Збентежені батьки поставлені перед вибором: відкриття “українського дому” чи навчання дітей української мови? “Центральна Спілка Українців” особливо не цікавилася, чи час проведення її акцій не нашкодить комусь. Це вже ніби в стилі організації подій для українів в Берліні: я роблю і все інше мене не обходить. Знову вже згаданий псевдоіндивідуалізм.

Створення Координаційної Ради для координації дій різних українських організацій підтримки не отримала.

Тут треба згадати, що в Берліні було ініційовано створення Координаційної Ради для координації дій різних українських організацій. На жаль, підтримки ця ідея не отримала. Офіційне формулювання від лідерів громадських обєднань було наступним чином: нам така Рада не потрібна. Сусіди росіяни нас навчили “на нет и суда нет”. Тому все залишається як і було майже по Крилову.

Чи мають українці спільну мету своїх дій?

Спостерігаючи за розвитком подій і беручи в них активну участь, “Хата скраю” не бачить сенсу в подальшому висвітленні подій, що кожен рік повторюють один і той самий сценарій. ЦСУН чи інше об’єднання аннонсує абсолютно незалежно свою подію, не враховуючи інтереси українців Берліна, з претензією на свою вишуканість. Не донесені до споживача-українця дійсні мотиви і ідеї призводять до масової дезорієнтації в діаспорських колах. Чи мають українці спільну мету своїх дій? Для кого і задля чого влаштовуються ті чи інші видовища?

Щоб зрозуміти це, “Хата скраю” витримала паузу. Вона була викликана тим, що після бурхливої активності по з’ясовуванню стану речей в українській громаді шляхом публікацій відповідного змісту “Хата скраю” переконалась, що доведеться їй такою залишитись ще деякий час. І не тільки в негативному сенсі.

Об’єднання з негативним вектором.

Своєю медійною діяльністю, намаганням інформування рядового діаспорянина-українця недоступною інформацією в доступній формі “Хата скраю” таки чомусь сприяла. Попри прорив на інформаційному фронті, який власне став дійсно “фронтом”, зясувалося, що он-лайнове видання може виконувати і об’єднуючу роль. Щоправда, в протилежному векторі. А означає це ні що інше, як об’єднання тих, хто вперто не хоче об’єднуватись і гуртуватись, проти об’єднуюючого фактора інформаційного видання. Якщо “Хата скраю” за час свого існування змогла нажити собі ворогів, та ще об’єднати їх проти себе, то вважає вона свою місію майже виконаною. Об’єднання навіть з негативним вектором, коли об’єднуються не “за”, а “проти”, теж об’єднання. І воно відбулося. Кульмінаційний моментом стала відмова лідерів громадських обєднань, за виключенням кількох осіб, координувати свої дії. Після цього і була взята пауза для спостереження того, як плинутиме громадська активність діаспорян без координації.

За останні місяці на берлінській сцені української громади не було проведено ні однієї вдалої події, що сприяла чомусь політичноважливому. Влітку українці почули про проект Украініале. Дехто там навіть був присутнім. Для багатьої Україніале видалась відірваною і сумною подією. Хтось там виступав, та представляв виключно “сам себе”. Німці з українським вектором самі по собі, українці-аматори в тій чи іншій галузі теж самі по собі. Всім є очевидним, що бракує об’єднуючої складової, бракує “душі”, “української ідеї” у всьому цьому. Російськомовні “сподвижники” українського походження намагаються діяти. Тільки віє від них чимось чужинським, не щирим, відштовхуючим. Може тому і такі сухі, непритаманні українській ментальності події відбуваються тут і там. Писати про них сумно, не надихають.

Дикий піар.

Прослідковується проте дикий курс на прибулий з західного менеджменту феномен дикого піару. Це в українців виходить чи не найкраще. Я це зрозуміла ще, коли мала змогу прочитати прес-реліз Олега Скрипки по його відбуттю з Берліна. Як виявилося в Руссендиско йому варили борщі, вареники і взагалі проходу не давали. Та і українців там було “видано не видано”. Хто був там, той знає, що боршів там ніхто не варив, а публіку складали в основному туристи і завсигдатаї російської дискотеки. Та і вишиванку сприйняли з певним сарказмом, який затаїли між Діджейським пультом і “кориш” етикетом.

Мораль.

Мораль всієї цієї історії така: українцям бажано почати критично аналізувати те, що відбувається навколо в діаспорстких умовах, вчитися читати між рядками, щоб адекватно сприймати реальність. Скидати піар-спагеті з вух нелегко, але можливо. Знаряддям для цього є інформація і якісна поінформованність. Кожна людина є носієм інформації, джерелом творення цікавого дискурсу української громади. Часи тоталітарного керівництва пройшли. Чи можна запропонувати на зміну псевдоіндивідуалізму нові форми самоврядування, ініціативи “знизу”, повної зацікавленості і заангажованості української громади?

Є надія,

що ініціатива з відбудови дахової організації матиме гідний розвиток. Хочеться вірити, що “Централя” пані Млош таки переіменується, знявши ключове слово “центральна” і даючи місце здоровому демократичному процесу створення всенімецької організації українців для спільної координації дій і представницької діяльності. Є надія, що новосформована структура, яка б пройшла всі щаблі демократичного становлення (установчі збори, обговорення статуту і т.д), зможе довести Міністерству Закордонних Справ доцільність відкриття в Німеччині Українського дому і сама вести відповідну роботу на терені діаспори українців, представлені їх інтересів в місцевих органах влади, вирішенні дійсних проблем українців, що проживають в Німеччині. Єдине, що українці мають хотіти бути свідомими того, що відбувається, хотіти бути частиною громадського життя української громади Німеччини, творити таку громаду. Споживання культурних продуктів, які хтось десь звідкись має піднести, як колись цим займався всім відомий совок  аля “на блюдечке з золотой кайомочко”, призводить до сповільнення розвитку громади, а то і її умертвління. Хочеться сподіватися, що це не стане випадком української громади Берліна, а то і Німеччини.

Два кроки вперед.

Першим кроком на шляху демократизації української громади і активізації української теми в Німеччині мало би стати заснування дійсного “Українського дому” з залученням Міністерства Закордонних Справ та інших державних інституцій. Це має бути виского рівня організації структура, яка стане обличчям України в Німеччині і другим рідним домом для українців, відкритим для всіх і кожного. Інші “українські доми” хай собі будуть по-сусідству. Проте не треба плутатись в поняттях і термінах, розуміти під одним інше, видавати одне за інше і не вводити в оману обмежене інформаційно українство в Німеччині.

Другим кроком мало би стати заснування офіційного інформаційного видання для українців і німців з відповідним бюджетом і професійними кадрами. Інтернет-видання “Хата скраю” не може залишатися інформативним вісником в довгому проміжку часу. Журналістське прометейство оправдовує себе, якщо немає іншого вибору. Але вибір же є. Ведення видання для української громади  на громадських засадах – лиш один з них. Інколи на вичитування текстів хронічно не вистачає часу. Інша справа, коли виданням цілеспрямовано займаються люди, які мають винагороджений для цього час і можливості. А поки “Хата скраю” намагатиметься замінити те, що би мало існувати, якби не вічні плутани, омани і маніпуляції. Без самоврядування українців в Німеччині само собою нічого не зміниться. Тож давайте розберемося в наших міфах і відділемо їх від реальності.

Advertisements

13 thoughts on “Українська громада в Берліні: міфи і реальність.

  1. Я щасливий, що живу в Канаді – тут і в США все набагато простіше, тому, що культура така, простіша, ліберальніша. Я почув з цієї статті отой “скрип старої Європи”, а мені більше подобається гул потужних траків на безмежних просторах Америки. Сперечайтеся, звісно, АЛЕ і допомагайте один одному, підтримуйте, також. І тоді все буде Ок.

  2. Слухайте, діаспоряне! Ви маєте розуміти, що ви представляєте в Берліні Україну! Як можна бути такими байдужими до іміджу нашої держави?! Я дякую пані Самборській за таку важливу статтю! Я й гадки не мала, що українці в Берліні з купою можливостей, за фінансової підтримки німецьких і міжнародних фондів можуть бути такими пасивними! А може жадібними? Переможіть наш національний менталітет і зробіть, хоч щось в житті корисне – допоможіть іміджу України і її вступу в Євроспільноту! Тоді і ми, і наш гучний дух Східної Європи прийде і нарешті вдихне життя в цю старіючу, зморшкувату Європу. Давайте всі постараємося: ми в Києві, ви в Берліні!

  3. Пані Самборська,замість того щоб виводити “Централю-лялю” на чисту воду та видзвонювати по різних інстанціях ,займіться чимось кориснішим.Ви навіть не порахували за потрібне прийти на “День відкритих дверей Українського Дому” а замість того сиділи і писали свою чергову “кляузу”-це Ваше головне заняття останнім часом.А що ж з Вашою “координаційною радою”? Щось ні слуху ні духу!Тай взагалі якихось міроприємств крім виступу на “Карнавалі культур” ,у сорочках позичених у “Центарлі-лялі” у Вас не відбувається.Пишіть про Вашу роботу а не паскудьте тих хто дійсно працює!!!

  4. Я цілком згідна з Станіславом. Нам треба сперечатися, казати в вічі те, що думаємо, а головне – спілкуватися один з одним, всі разом, допомагати один одному. Бо висвітлення подій на сторінках електронної газети – це не розмова, а суб”єктивне висловлення власної думки. Не все так погано в нас, в Берліні! Відбувається дуже багато хороших речей, працюють компетентні люди.
    На рахунок ведення діалогу про перейменнування ЦСУН даю “Хаті скраю” рацію. Це дуже розумна пропозиція, яка б вирішила багато проблем.Але для цього потрібно сісти разом до розмови.
    На рахунок координаційної ради, то про неї говорити було ще зарано. Поки немає співпраці, то немає кого і координувати.

    Давайте подивимось на це все оптимістично.Українці Берліну не сховалися по закутках, їх життя бурлить, вони шукають шляхи вирішення проблем.Не треба згущувати фарби. Нам не байдуже те, що відбувається, а це означає, що ми прийдемо до якогось рішення і воно буде правильним.
    Тільки будьмо толерантними один до одного.І поважаймо думку інших.

  5. Дорога Дарино!
    Мені дуже прикро читати Ваш коментар.
    Ми повністю усвідомлюємо, що представляємо в Берліні Україну. І Ви собі не уявляєте, скільки часу, сили і власних коштів ми вкладаємо в цю справу. Ми не байдужі і не скупі, а щодо фінансової підтримки німецьких та міжнародних фондів, то це не так, як Ви собі думаєте.
    Наведу приклад: в Берліні існує 2 українських суботніх школи – це “Материнка”, існує 1 рік, якщо не помиляюсь (пані Ольга Самборська, редактор цього видання) і суботня школа рідного слова при українській церкві, існує вже майже 7 років,якою керую весь цей час я (Ольга Булл). Про якесь фінансування і мови немає. Наскільки мені відомо, то Ольга Самборська так само як і ми, вкладає постійно свої гроші для того, щоб ця школа працювала. Крім нашої основної роботи, щоб прогодувати свої сім”ї, ми працюємо у вихідні з українськими дітьми і їх батьками, плекаємо українські традиції та мову, вивчаємо історію та культуру нашого народу, запрошуємо дітей з України, організовуємо традиційні свята, працюємо над тим, щоб наші діти не асимілювалися повністю.
    У нас є велика українська церковна громада, куди приходять українці різних конфесій. Також російськомовні українці і їх діти вчать в нашій школі рідного слова українську мову.

    У своєму попередньому коментарі (“Ольга”) я висловила свою думку, що насправді не все так погано,як здається. Просто нам потрібно всім разом прийти до якоїсь спільної думки. А для цього потрібно бути толерантним і поважати крім себе і інших. Можливо, це, в деякій мірі і дорік “Хаті скраю”. Бо “Хата скраю” цікавиться тільки тим, що редакція вважає важливим, а те, що думають інші, просто ігнорує. Чистої об”єктивності немає, а більш суб”єктивність і емоції. Можливо, я помиляюся, то прошу коментаря.

  6. Підтримую думки Дарини та Ольги Р. Від статей пані Самборської віє незагальмованим негативом з домішком отрути, хочеться скоріше позбутись того неприємного осаду в горлі, який з’являється кожного разу при їх прочитанні. Місія журналіста, на мою думку, полягає в тому щоб конструктивно скеровувати громадську думку, а не її отруювати і нацьковувати людей один на одного. Те що українці в Берліні пасивні – суб’єктивна думка окремої людини, а не “абсолютна правда”. Знайдяться багато людей, які працюють над позитивним іміджем України, на щастя їх більше, ніж тих, хто намагається його дискредитувати, зокрема і в таких публікаціях. Я за мир та дружбу з усіма, давайте єднатися у позитиві, а не в негативі!

  7. Шановна пані Тетяно,
    маєте рацію, правда справді гірка на присмак. На “Хаті скраю” солодкої брехні не знайдете.Місія соціальної журналістики – викривати те, про що журналісти-піарщики ніколи не скажуть. В цьому і є позитив – боятись подивитись правді в вічі, не сприймати її “як цькування” когось на когось, а від неї відщтовхнутись, щоб піднятись на вищий щабель. Когось влаштовує стан справ в діаспорі, когось ні.Ті і інші мають право на висловлення, кожен суб єкт.

  8. Мені дуже приємно, що наші співвітчизники не сховалися по кутках. Що в нас, в Берліні, проводяться різноманітні українські заходи, на яких ми презентуємо Україну і сприяємо тим самим її іміджу. Наші люди дуже компетентні та винахідливі. Це природно, коли думки однієї чи іншої спілки розбігаються. В спорі, як кажуть, народжується істина. Плюралізм думок це наша сила. Головне, щоб наші дискусії завжди проводилися в об’єктивній площині, сприяли покращенню та вдосконаленню нашої роботи і не переростали в сварки. З другого боку, як ми це часом можемо бачити, емоціональне забарвлення наших дискусій якраз, на мою думку, й дуже виразно свідчить про завзятість, ентузіазм та наснагу, з якою працюють наші співвітчизники для української справи. Щодо зняття слова „Центральна” в назві Центральної Спілки Українців в Німеччині треба об’єктивно зважити всі „за” та „проти” цього слова. Тобто чи воно відповідає дійсності і ЦСУН є дійсно центральною спілкою. Наразі для мене, як і для багатьох інших українців Берліна, справа виглядає так, що ЦСУН є просто однією з українських спілок, яка, хоч і вносить вагомий вклад у справу українства, але ж, однак, не є представником інших українських організацій ні Німеччини ні Берліна. Слово „центральна” може вводити необізнаних людей в оману, що ця спілка є, напр., даховою організацією, до якої входять інші українські організації. А це в свою чергу, ставить інші українські організації в нерівноправні умови для своєї діяльності. Тому треба уважно вислухати аргументи всіх сторін і якщо ЦСУН не зможе навести вагомих аргументів своєї центральності, то було б чесно, усунути це слово зі своєї назви для створення рівноправних партнерських умов для всіх українців Німеччини.

  9. Відповідь на зауваження, чому пані Самборська не ходить інтенсивно на кожний захід від ЦСУН. Спочатку свого перебування в Берліні я не пропускала жодного заходу, приводила туди родину.Потім мій запал почав пропадати в звязку з тим, що ці події більше нагадували клубні вечори поганої організації. Якби я не мала з чим порівняти (живемо ж в Європі)і сприймала “українські події” як єдиний засіб загатити настальгію, то може було б теж в захоплені від того, що відбувається. Перед кожним наступним заходом, де є натяк на гощення, в мене пропадає апетит туди йти, бо уявляє ці черги+натовпи біля столів, які порожніють за кілька хвилин. Ніколи не забуду, в якому шоці привезла чоловіка додому після одного святкування, коли на всіх ділили печену свиню. Сила силенна народу стовпилася коло столів, за все це треба було платити. Моєму чоловікому одна вишиванкова українка зауважила, щоб він не дай бог не забув заплатити на гостину.При цьому він ще не встиг навіть нічого отримати. В залі стояв страшний гук. Хтось на сцені намагався щось співати. Його ніхто не слухав.Здвиг народу тривав кілька годин. Українського мало ми винесли звідти. Просто розвернулись і поїхали. Але я не здавалась. Дала змогу чоловіку і родині спробувати ще раз. ПРиїхавли ми на якесь чергове святкування в ресторан “Україна”.Знову все повторилося. Ми спочанку довго стояли, хоча попередньо замовили місця. Здвиг народу повторився. Потім, коли занесли додатково лавиці, стало зручніше. Проте культурну програму сприймати було не можливо, бо якраз почали розносити борщі за столи. Ніколи не забуду момент, коли одна жіночка очевидно запрошена спеціально для виступу, намагалася прочитати вірш Расула Гамзатова українською мовою. Та в залі її ніхто не слухав. Вона, не довго думаючи, припинила читання, розвернулася і пішла зі сцени. Так само зробили і я з родиною. Панове, вибачте, про який імідж України тут йдеться? Не приведи господи німцю потрапити на таке збіговисько.Ось чому я не хожу на заходи пані Млош. Мені йдеться про донесення культури, а не української кухні, яка чомусь є невідємною частиною заходів від ЦСУН.На це ведуться українці. Посольству не є проблемою підтримати такий захід ласуванням канапок. Та чи є це таким важливим?
    Стосовно закиду з костюмами від пані Рааб. Мені невідомо, звідки танцюристи брали вишиванки.Цим займався Сергій Ємельяненко. За свій костюм я дякую Софій Онуфрів, яка позичила мені свою сорочку.Якщо дійсно мало місце позичання сорочок від пані Млош,то за це велика подяка.Хоча нам би було набагато приємніше, якби нас хтось з ЦСУН підтримав безпосередньо на карнавалі.Тут би і борщ гарячий для танцюристів знадобився. Вони мужньо відтанцювали зранку до вечера.В кінці маршруту їх чомусь ніхто не вітав.
    А щодо вжитого Вами росизму “кляуза”, мушу зауважити,що кожен інтерпретує прочитане по-своєму.
    Моя позиція залишається незмінною: провінціалізм згубить діаспору, ніколи не дасть належного рівня іміджу України. Нам всім потрібно сісти за один стіл і обрати спільну стратегію, інформувати один одного про плани і прислуховуватись до критики, а не сприймати її в штики. Я не бачила ще такого, щоб люди так собою любувалися і відкидали всяку спробу критики. Ну які ми гарні, які хороші, ну хто ж нас ще похвалить як не самі себе.Та оглянімося навколо. Подивіться які критичні до себе німці. Це їм не шкодить, а навпаки, викликає симпатію, бо в самокритиці люди вдосконалюються. Правда, цього треба хотіти.

  10. Ольга С. Ви безперечно розумничка. До соціальної активності, Ви гарно пишете і вмієте сперечатися конструктивно. Все у Вас вийде.

  11. Давайте не будемо згадувати роки ту печену свиню, це було в далекому минулому. Бувають всюди якісь непорозуміння, але не потрібно постійно тримати камінь за пазухою і при будь-якій нагоді знову кидати його. Заходів було дуже багато проведено, були хороші, були і не дуже. І люби Боже правду, голова ЦСУН працює багато, цього не відбереш! Там, де проводиться робота, є багато помилок, в кожного без винятку. Хто може сказати, що він ідеальний. Тому треба і іншим прощати деколи їх помилки. А тут мені починає пахнути на зведення особистих рахунків 😦

    А щодо ЦСУН, то мені також не подобається, що, назвавшись центральною, вона намагається видавати себе за дахову і поводитися так, ніби все, що відбувається в Берліні, відбувається під її керівництвом. Прикладом є звіт на СКУ, непослідовний, з пробілами, неточною інформацією. Проекти інших спілок були подані як власні… Тому пані Самборська має рацію, тут треба відкрито говорити і критикувати. А ЦСУН повинна сісти з нами всіма до розмови, але не для всяких там відмовок, шукання винних і т.д. Вона повинна визнати свої помилки і шукати разом з іншими представниками діаспори конструктивного вирішення тих проблем, які вона сама і створила.

  12. Я за те, щоб робота в Берліні, на передовій україни в європі, проводилась компетентно. Робота заради роботи себе не оправдує. Совєтський стиль “тяп-ляп” лиш би пошуміти себе виживає.Прощати помилки можна в приватному житті, але коли йдеться про імідж України і наших співвітчизників, які не мають таких можливостей як ми тут, то я б не користувалася християнською моралю. Або людина компетента і відповідає за те, що робить, або ні і усувається від того, що робить погано на протязі довгого часу. Поскільки ЦСУН не є нами всіма обраною організацією, то ніхто не може переобрати самовисунуту там голову і поставити освічену і досвідчену в європейському контексті людину, яка б робила речі з головою.Ми кожен несемо подвійну відповідальність за кожен український крок в Берліні.Годувати його фольклором можна скільки завгодно, але всі ці виступи перед обмеженою публікою більше нагадують партійні виховні години часів Брежнєва, аніж піднесення іміджу України. Зведення рахунків тут нідочого, бо тут не жіночий клуб, хоча дехто і намагався повести в цьому напрямку розмову. Сучасний фемінізм вже давно довів, що жінки можуть вести конструктивні розмови, не зїжджаючи на емоції, мораль і дешеві звинувачення згідно давнього аргументу “конкурентності”. Його українські жінки-емансипатки переконали ще на початку 19го століття. Тому хотілося б українські жінки, що живуть в центрі Європи, вели себе теж відповідно.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s