«Україна хоче в ЄС і НАТО? Ну-ну. Зустрінемося за 50 років»


Джерело: http://ua.glavred.info

Німці не забувають про Україну напередодні своїх виборів

Анна Іванова, для «Главреда», Берлін,

Під час передвиборної кампанії німці переважно говорять про атомну енергетику, фінансову кризу і виведення військ з Афганістану. Здавалося б, українській темі в цьому переліку місця немає. «Главред» все ж таки поцікавився, як може змінитися політика Берліна щодо Києва після виборів у Бундестаг. Питання зовсім не безпідставне, оскільки голос Німеччини дуже важливий в НАТО і Євросоюзі, куди інтегрується Україна.

Під час передвиборної кампанії німці переважно говорять про атомну енергетику, фінансову кризу і виведення військ з Афганістану. Здавалося б, українській темі в цьому переліку місця немає. «Главред» все ж таки поцікавився, як може змінитися політика Берліна щодо Києва після виборів у Бундестаг. Питання зовсім не безпідставне, оскільки голос Німеччини дуже важливий в НАТО і Євросоюзі, куди інтегрується Україна.

«Зустрінемося за 50 років»

Більшість німецьких експертів не втомлюються підкреслювати: результат виборів у Бундестаг обов’язково позначиться на житті України і матиме наслідки для її майбутнього. Проте ці наслідки, на думку як аналітиків, так і пересічних громадян, навряд чи можна назвати обнадійливими.

Мова, насамперед, про прагнення офіційного Києва інтегруватися в ЄС і НАТО. Німеччина має свій погляд на обидва ці питання, і, відверто кажучи, ці погляди не утішливі. Сьогодні жителі Німеччини переважно стверджують, що в найближчому майбутньому Україні не слід сподіватися на зміну ставлення до неї з боку Європи, а небачена німецька прихильність нашій країні найближчим часом вже точно «не світить».

«Україна хоче в ЄС і НАТО? Ну-ну. Зустрінемося за 50 років», – жорстко жартує у відповідь на запитання кореспондента «Главреда» редактор відділу «Федеральне бюро» газети «Берлінер Цайтунг» Дамір Фрас. Його думка і для німецьких громадян вельми типова.

«Україна, звичайно, гідна бути членом Євросоюзу і НАТО, але не зараз. Вона поки що до цього не готова: економіка шкутильгає на обидві ноги, і з політикою справи не кращі. Ющенко дуже багато чекав від Заходу, і змусив населення теж з надією дивитися на захід, а це неправильно», – вторить Фрасу заступник редактора міжнародного відділу журналу «Дер Шпігель» Крістіан Неєф.

«Україна і НАТО? Перш ніж про це говорити, слід пригадати про те, що російський флот на території України перебуватиме до 2017 року. Я особисто не можу собі уявити Україну в НАТО і одночасне розміщення російських баз у Криму», – завершує викривальну промову співробітник «Берлінер Цайтунг» Франк Герольд.

Схожі оцінки висловлюють і прості жителі Берліна, хоча, втім, більшість із них про Україну знає лише з чуток – як про країну, яка розташована «поряд з Росією». Проте і ті, хто обізнаний дещо більше, все одно не висловлюють жодних думок на користь того, що наша країна незабаром зможе домогтися свого місця в ЄС. «Україна вступить в Євросоюз? Я сподіваюся на це. Але це буде не зараз, ви дуже далекі від цього сьогодні», – вважає агітатор за партію Зелених на майбутніх виборах 25-річний Томас. Його колега, 23-річний Джордж, і зовсім невпевнено знизує плечима: «Україна в ЄС і НАТО? Ну не знаю. Не ображайтеся, але мені здається, ви дуже слабкі, хоча… Україна в ЄС – це звучить як жарт!».

Втім, більшість берлінців про євроатлантичні перспективи України найближчими роками говорити відмовляються – вони лише висловлюють надію, що наша країна досягне бажаного, проте говорять про це з деяким співчуттям. «Я вважаю, що Україна однозначно європейська країна, але я не хотів би вас обнадіювати – до ЄС вам треба дорости», – м’яко присікає розмову на євроінтеграційні теми 32-річний житель Берліна Йорген.

З Росією проти України?

Такі думки громадян, за словами експертів, безпосередньо обумовлені специфікою політики Німеччини. Обидва її політичних лідера – і канцлер Ангела Меркель, і віце-канцлер, міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмайєр, – досі не дали Україні ніяких євроатлантичних надій, і, вочевидь, не збираються цього робити надалі.

Ще торік, у ході свого візиту до Києва, Ангела Меркель чимало потішила українську владу повідомленням про те, що Берлін не відмовляється від планів прийняття України в Альянс, проте при цьому спорядила свою обнадійливу промову вельми розпливчатим формулюванням про терміни цієї події – мовляв, «коли-небудь, можливо…». Як компенсація тоді ж пролунала краща новина – нібито як відшкодування за відстрочення вступу в НАТО канцлер обіцяла Україні прискорити процес інтеграції країни в Євросоюз. Втім, і тут українців чекало розчарування – перших ознак цього «прискорення» слід чекати лише до 2010 року, до того ж сам ЄС поки не дуже палає бажанням якнайшвидше прийняти Україну в свої обійми. На даний момент це прискорення може бути оформлене угодою про асоціацію з ЄС, проте цей документ навряд чи вдасться підготувати до кінця нинішнього року, на що так розраховував український Президент Віктор Ющенко.

Українські дипломати, до речі, підтверджують, що парламентери з ЄС категорично опираються включенню в цей документ положення про те, що Київ має європейську перспективу. Можна зрозуміти, що ЄС не готовий дати Україні таку обіцянку, проте в Брюсселі навіть не готові записати в цій угоді пропозицію, що сам Київ прагне в майбутньому приєднатися до Євросоюзу. Це теж багато про що говорить.

Далеко від Меркель не пішов і Штайнмайєр. Він хоча і запевняє, що Німеччина пильно стежить за розвитком подій в Україні і нітрохи від неї не втомилася (про це віце-канцлер заявив, зокрема, в інтерв’ю журналу «Главред» – http://www.glavred.info/archive/2009/05/12/142039-8.html), його слова здаються його ж співгромадянам лише елементарною данню ввічливості.

Більш того, обидва політики сьогодні і в Україні, і за її межами сприймаються як проросійські – і Меркель, і Штайнмайєр останнім часом проявили неабияку прихильність до північного сусіда України і продовжують демонструвати деяке «потепління» відносин з ним. Останнє, зокрема, було особливо помітне в ході зустрічі Ангели Меркель і російського президента Дмитра Медведєва. Дійшло до того, що британське видання «The Times» навіть дорікнуло Меркель у тому, що вона не захистила Україну, промовчавши у відповідь на різкі вислови Медведєва на адресу офіційного Києва. Проте відповіді на це не було.

Тим часом у Німеччині – на рівні пересічних громадян і експертів – дедалі частіше висловлюються побоювання, що в Україні може розгорітися конфлікт, схожий на події в Грузії серпня минулого року. Це пов’язують саме з листом Дмитра Медведєва Віктору Ющенку. Для німецьких експертів цей крок глави російської держави виявився дещо дивним, проте при цьому він став зайвим доказом агресивної політики Росії і… сумним свідченням того, що Європа в таких ситуаціях ні для України, ні для інших держав – не захисниця. «Захід у цьому сенсі дуже боязкий. Росія – важливий партнер, але оскільки Росія реагує дуже агресивно і образливо, Захід поводиться боязко. У нього просто немає єдиної концепції, як поводитися з Росією і Україною, а також з країнами Балтії і Грузією», – зазначає Крістіан Неєф.

Нова стара коаліція

Враховуючи ці факти, багато українських і зарубіжних експертів якийсь час тому покладали певні надії на майбутні вибори в Німеччині, які могли б покласти початок змінам погляду Європи на місце в ній України. Заставою змін могла б стати майбутня коаліція, яка сформується в німецькому парламенті за наслідками виборів, проте чим ближче до виборів, тим менше надій на зміни. Ймовірно, вибори не зможуть змінити владний розклад у Німеччині і, як наслідок, не буде особливих змін і в зовнішній політиці.

Згідно з прогнозами, на сьогоднішній день в Німеччині зберігається лише два ключові коаліційні варіанти – або продовження роботи так званої «великої коаліції», яка діє і зараз, або «чорно-жовта» коаліція, яку могли б утворити ХДС/ХСС і ліберали. Останнім, зокрема, згідно з даними опитування від 17 вересня, наданими Фондом ім. Конрада Аденауера, пророкують приблизно 13%, що у поєднанні з 36%, які експерти прогнозують для ХДС/ХСС, дасть привід для їх потенційного об’єднання в досить потужну коаліцію. Ряд жителів Німеччини виступають різко проти такого об’єднання – його навіть називають «ядерним», і на обличчя кандидатів від вказаних політичних сил час від часу наклеюють листочки із зображенням знаку ядерної небезпеки. Проте саме ця коаліція залишається найреальнішою в нинішньому політичному контексті Німеччині.

З іншого боку, не особливо вітають громадяни і «велику коаліцію», хоча вважається, що і сама Меркель, і члени ХДС/ХСС були б у ній зацікавлені. По суті, це парламентське об’єднання обіцяє країні стабільність і незмінність курсу, проте є й інший бік медалі – застій і нудьга, яку відчуває все більше жителів Німеччини. Дійшло до того, що 40% громадян досі ще не визначилися, за кого голосуватимуть на виборах, а близько 20% вже оголосили відкритий бойкот цим виборам. За словами керівника редакції тележурналу «Фронтал 21» Берлінської студії другого німецького телебачення Клауса Ріхтера, перш за все до цієї групи належать представники середнього класу, яким наскучила німецька політична система. «Багато людей говорять, що на них звертають дуже мало уваги, вони не знають свою партію – партію, яка б представляла їхні інтереси. За словами таких людей, у Німеччині тільки 2% населення належать до тієї або іншої політичної сили, а партії все одно вирішують долю суспільства», – розповідає він.

В цілому, на загальному тлі у Меркель найбільше шансів відвоювати крісло канцлера. Соціал-демократична партія Штайнмайєра хоч і збільшила останніми тижнями свої електоральні симпатії, проте її результат дуже малий, аби розглядатися як стрижень майбутньої коаліції. По суті, СДПН сьогодні обіцяють за найкращого розкладу лише 23-25% – результат фактично ганебний, тому що навіть у 1949 році, коли ця сила тільки з’явилася на політичному Олімпі країни, вона пройшла до парламенту з результатом близько 30%.

Україні допоможе Україна

Хай там як, а Україні вже точно не слід розраховувати на зміну думки Німеччини щодо її перспектив, стверджують експерти. «Якщо Штайнмайєр залишиться міністром закордонних справ, у зовнішній політиці буде дуже мало змін. Якщо вийде «чорно-жовта» коаліція (ХДС/ХСС плюс ліберальна партія. – Ред.), теж ніяких різких змін у зовнішній політиці не буде. Німеччина співпрацюватиме з Україною – так само, як і з Білоруссю і Росією, проте мало що надалі зміниться», – упевнений начальник відділу «Внутрішня політика» фонду ім. Конрада Аденауера Ральф Томас Баус.

Втім, справа тут не стільки в особливостях німецької зовнішньої і внутрішньої політики, скільки… у самій Україні. Стан справ у нашій країні поки що такий, що не дає анінайменшого приводу не лише Німеччині, а й і всій Європі загалом розглядати її як серйозного гравця. «Українська політика стала незрозумілою і нецікавою, ми вже не розбираємося в ній. Ющенко і Тимошенко нескінченно змагаються, і нам вже просто набридло постійно за цим стежити і про це писати. Можна сказати, що людей це більше не цікавить», – зазначає Крістіан Неєф.

Зі свого боку журналіст Франк Герольд підкреслює, що Україні, перш ніж прагнути в міжнародні структури, потрібно навести лад вдома. «Формально у вас існує видатна демократична система, проте на ділі все зовсім не так. У вашому парламенті сидять не демократи, а олігархи. А вам зараз потрібна демократизація держави», – зауважує він.

За словами журналістів і політологів Німеччини, Україна в своїх євроатлантичних прагненнях поки не розуміє головного – прагнучи до Європи, вона геть забуває про те, що остання нічим їй не зобов’язана і не має наміру нічого для неї робити. Українці, кажуть вони, міркуючи про свою потенційну євроінтеграцію, вважають за краще думати про те, чим їм може допомогти ЄС і що вони придбають від возз’єднання з ним, тоді як європейці, навпаки, хочуть знати, що Україна може зробити сама для себе. Поки у Європі не бачать, щоб наша країна прагнула самостійно вирішити політичні та економічні проблеми, які її обтяжують, а без цього неможлива не лише якась інтеграція, а й повноцінний розвиток самої держави. За словами німецьких експертів, загалом, вони, безумовно, готові допомогти Україні в її прагненнях, проте вони повинні бачити, що країна здатна прийняти цю допомогу. І в цьому плані, на думку експертів, теми НАТО і ЄС відходять вже на другий план: на порядку денному в Україні повинні бути не абстрактні ідеї про інтеграцію в західні структури, а вона сама, її реформи. Європейські держави вже давно діють за правилом: коли ти допомагаєш собі, ти допомагаєш іншим, – і хочуть навчити цього правила Україну.


Більшість німецьких експертів не втомлюються підкреслювати: результат виборів у Бундестаг обов’язково позначиться на житті України і матиме наслідки для її майбутнього. Проте ці наслідки, на думку як аналітиків, так і пересічних громадян, навряд чи можна назвати обнадійливими.

Мова, насамперед, про прагнення офіційного Києва інтегруватися в ЄС і НАТО. Німеччина має свій погляд на обидва ці питання, і, відверто кажучи, ці погляди не утішливі. Сьогодні жителі Німеччини переважно стверджують, що в найближчому майбутньому Україні не слід сподіватися на зміну ставлення до неї з боку Європи, а небачена німецька прихильність нашій країні найближчим часом вже точно «не світить».

«Україна хоче в ЄС і НАТО? Ну-ну. Зустрінемося за 50 років», – жорстко жартує у відповідь на запитання кореспондента «Главреда» редактор відділу «Федеральне бюро» газети «Берлінер Цайтунг» Дамір Фрас. Його думка і для німецьких громадян вельми типова.

«Україна, звичайно, гідна бути членом Євросоюзу і НАТО, але не зараз. Вона поки що до цього не готова: економіка шкутильгає на обидві ноги, і з політикою справи не кращі. Ющенко дуже багато чекав від Заходу, і змусив населення теж з надією дивитися на захід, а це неправильно», – вторить Фрасу заступник редактора міжнародного відділу журналу «Дер Шпігель» Крістіан Неєф.

«Україна і НАТО? Перш ніж про це говорити, слід пригадати про те, що російський флот на території України перебуватиме до 2017 року. Я особисто не можу собі уявити Україну в НАТО і одночасне розміщення російських баз у Криму», – завершує викривальну промову співробітник «Берлінер Цайтунг» Франк Герольд.

Схожі оцінки висловлюють і прості жителі Берліна, хоча, втім, більшість із них про Україну знає лише з чуток – як про країну, яка розташована «поряд з Росією». Проте і ті, хто обізнаний дещо більше, все одно не висловлюють жодних думок на користь того, що наша країна незабаром зможе домогтися свого місця в ЄС. «Україна вступить в Євросоюз? Я сподіваюся на це. Але це буде не зараз, ви дуже далекі від цього сьогодні», – вважає агітатор за партію Зелених на майбутніх виборах 25-річний Томас. Його колега, 23-річний Джордж, і зовсім невпевнено знизує плечима: «Україна в ЄС і НАТО? Ну не знаю. Не ображайтеся, але мені здається, ви дуже слабкі, хоча… Україна в ЄС – це звучить як жарт!».

Втім, більшість берлінців про євроатлантичні перспективи України найближчими роками говорити відмовляються – вони лише висловлюють надію, що наша країна досягне бажаного, проте говорять про це з деяким співчуттям. «Я вважаю, що Україна однозначно європейська країна, але я не хотів би вас обнадіювати – до ЄС вам треба дорости», – м’яко присікає розмову на євроінтеграційні теми 32-річний житель Берліна Йорген.

З Росією проти України?

Такі думки громадян, за словами експертів, безпосередньо обумовлені специфікою політики Німеччини. Обидва її політичних лідера – і канцлер Ангела Меркель, і віце-канцлер, міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмайєр, – досі не дали Україні ніяких євроатлантичних надій, і, вочевидь, не збираються цього робити надалі.

Ще торік, у ході свого візиту до Києва, Ангела Меркель чимало потішила українську владу повідомленням про те, що Берлін не відмовляється від планів прийняття України в Альянс, проте при цьому спорядила свою обнадійливу промову вельми розпливчатим формулюванням про терміни цієї події – мовляв, «коли-небудь, можливо…». Як компенсація тоді ж пролунала краща новина – нібито як відшкодування за відстрочення вступу в НАТО канцлер обіцяла Україні прискорити процес інтеграції країни в Євросоюз. Втім, і тут українців чекало розчарування – перших ознак цього «прискорення» слід чекати лише до 2010 року, до того ж сам ЄС поки не дуже палає бажанням якнайшвидше прийняти Україну в свої обійми. На даний момент це прискорення може бути оформлене угодою про асоціацію з ЄС, проте цей документ навряд чи вдасться підготувати до кінця нинішнього року, на що так розраховував український Президент Віктор Ющенко.

Українські дипломати, до речі, підтверджують, що парламентери з ЄС категорично опираються включенню в цей документ положення про те, що Київ має європейську перспективу. Можна зрозуміти, що ЄС не готовий дати Україні таку обіцянку, проте в Брюсселі навіть не готові записати в цій угоді пропозицію, що сам Київ прагне в майбутньому приєднатися до Євросоюзу. Це теж багато про що говорить.

Далеко від Меркель не пішов і Штайнмайєр. Він хоча і запевняє, що Німеччина пильно стежить за розвитком подій в Україні і нітрохи від неї не втомилася (про це віце-канцлер заявив, зокрема, в інтерв’ю журналу «Главред» – http://www.glavred.info/archive/2009/05/12/142039-8.html), його слова здаються його ж співгромадянам лише елементарною данню ввічливості.

Більш того, обидва політики сьогодні і в Україні, і за її межами сприймаються як проросійські – і Меркель, і Штайнмайєр останнім часом проявили неабияку прихильність до північного сусіда України і продовжують демонструвати деяке «потепління» відносин з ним. Останнє, зокрема, було особливо помітне в ході зустрічі Ангели Меркель і російського президента Дмитра Медведєва. Дійшло до того, що британське видання «The Times» навіть дорікнуло Меркель у тому, що вона не захистила Україну, промовчавши у відповідь на різкі вислови Медведєва на адресу офіційного Києва. Проте відповіді на це не було.

Тим часом у Німеччині – на рівні пересічних громадян і експертів – дедалі частіше висловлюються побоювання, що в Україні може розгорітися конфлікт, схожий на події в Грузії серпня минулого року. Це пов’язують саме з листом Дмитра Медведєва Віктору Ющенку. Для німецьких експертів цей крок глави російської держави виявився дещо дивним, проте при цьому він став зайвим доказом агресивної політики Росії і… сумним свідченням того, що Європа в таких ситуаціях ні для України, ні для інших держав – не захисниця. «Захід у цьому сенсі дуже боязкий. Росія – важливий партнер, але оскільки Росія реагує дуже агресивно і образливо, Захід поводиться боязко. У нього просто немає єдиної концепції, як поводитися з Росією і Україною, а також з країнами Балтії і Грузією», – зазначає Крістіан Неєф.

Нова стара коаліція

Враховуючи ці факти, багато українських і зарубіжних експертів якийсь час тому покладали певні надії на майбутні вибори в Німеччині, які могли б покласти початок змінам погляду Європи на місце в ній України. Заставою змін могла б стати майбутня коаліція, яка сформується в німецькому парламенті за наслідками виборів, проте чим ближче до виборів, тим менше надій на зміни. Ймовірно, вибори не зможуть змінити владний розклад у Німеччині і, як наслідок, не буде особливих змін і в зовнішній політиці.

Згідно з прогнозами, на сьогоднішній день в Німеччині зберігається лише два ключові коаліційні варіанти – або продовження роботи так званої «великої коаліції», яка діє і зараз, або «чорно-жовта» коаліція, яку могли б утворити ХДС/ХСС і ліберали. Останнім, зокрема, згідно з даними опитування від 17 вересня, наданими Фондом ім. Конрада Аденауера, пророкують приблизно 13%, що у поєднанні з 36%, які експерти прогнозують для ХДС/ХСС, дасть привід для їх потенційного об’єднання в досить потужну коаліцію. Ряд жителів Німеччини виступають різко проти такого об’єднання – його навіть називають «ядерним», і на обличчя кандидатів від вказаних політичних сил час від часу наклеюють листочки із зображенням знаку ядерної небезпеки. Проте саме ця коаліція залишається найреальнішою в нинішньому політичному контексті Німеччині.

З іншого боку, не особливо вітають громадяни і «велику коаліцію», хоча вважається, що і сама Меркель, і члени ХДС/ХСС були б у ній зацікавлені. По суті, це парламентське об’єднання обіцяє країні стабільність і незмінність курсу, проте є й інший бік медалі – застій і нудьга, яку відчуває все більше жителів Німеччини. Дійшло до того, що 40% громадян досі ще не визначилися, за кого голосуватимуть на виборах, а близько 20% вже оголосили відкритий бойкот цим виборам. За словами керівника редакції тележурналу «Фронтал 21» Берлінської студії другого німецького телебачення Клауса Ріхтера, перш за все до цієї групи належать представники середнього класу, яким наскучила німецька політична система. «Багато людей говорять, що на них звертають дуже мало уваги, вони не знають свою партію – партію, яка б представляла їхні інтереси. За словами таких людей, у Німеччині тільки 2% населення належать до тієї або іншої політичної сили, а партії все одно вирішують долю суспільства», – розповідає він.

В цілому, на загальному тлі у Меркель найбільше шансів відвоювати крісло канцлера. Соціал-демократична партія Штайнмайєра хоч і збільшила останніми тижнями свої електоральні симпатії, проте її результат дуже малий, аби розглядатися як стрижень майбутньої коаліції. По суті, СДПН сьогодні обіцяють за найкращого розкладу лише 23-25% – результат фактично ганебний, тому що навіть у 1949 році, коли ця сила тільки з’явилася на політичному Олімпі країни, вона пройшла до парламенту з результатом близько 30%.

Україні допоможе Україна

Хай там як, а Україні вже точно не слід розраховувати на зміну думки Німеччини щодо її перспектив, стверджують експерти. «Якщо Штайнмайєр залишиться міністром закордонних справ, у зовнішній політиці буде дуже мало змін. Якщо вийде «чорно-жовта» коаліція (ХДС/ХСС плюс ліберальна партія. – Ред.), теж ніяких різких змін у зовнішній політиці не буде. Німеччина співпрацюватиме з Україною – так само, як і з Білоруссю і Росією, проте мало що надалі зміниться», – упевнений начальник відділу «Внутрішня політика» фонду ім. Конрада Аденауера Ральф Томас Баус.

Втім, справа тут не стільки в особливостях німецької зовнішньої і внутрішньої політики, скільки… у самій Україні. Стан справ у нашій країні поки що такий, що не дає анінайменшого приводу не лише Німеччині, а й і всій Європі загалом розглядати її як серйозного гравця. «Українська політика стала незрозумілою і нецікавою, ми вже не розбираємося в ній. Ющенко і Тимошенко нескінченно змагаються, і нам вже просто набридло постійно за цим стежити і про це писати. Можна сказати, що людей це більше не цікавить», – зазначає Крістіан Неєф.

Зі свого боку журналіст Франк Герольд підкреслює, що Україні, перш ніж прагнути в міжнародні структури, потрібно навести лад вдома. «Формально у вас існує видатна демократична система, проте на ділі все зовсім не так. У вашому парламенті сидять не демократи, а олігархи. А вам зараз потрібна демократизація держави», – зауважує він.

За словами журналістів і політологів Німеччини, Україна в своїх євроатлантичних прагненнях поки не розуміє головного – прагнучи до Європи, вона геть забуває про те, що остання нічим їй не зобов’язана і не має наміру нічого для неї робити. Українці, кажуть вони, міркуючи про свою потенційну євроінтеграцію, вважають за краще думати про те, чим їм може допомогти ЄС і що вони придбають від возз’єднання з ним, тоді як європейці, навпаки, хочуть знати, що Україна може зробити сама для себе. Поки у Європі не бачать, щоб наша країна прагнула самостійно вирішити політичні та економічні проблеми, які її обтяжують, а без цього неможлива не лише якась інтеграція, а й повноцінний розвиток самої держави. За словами німецьких експертів, загалом, вони, безумовно, готові допомогти Україні в її прагненнях, проте вони повинні бачити, що країна здатна прийняти цю допомогу. І в цьому плані, на думку експертів, теми НАТО і ЄС відходять вже на другий план: на порядку денному в Україні повинні бути не абстрактні ідеї про інтеграцію в західні структури, а вона сама, її реформи. Європейські держави вже давно діють за правилом: коли ти допомагаєш собі, ти допомагаєш іншим, – і хочуть навчити цього правила Україну.


4 thoughts on “«Україна хоче в ЄС і НАТО? Ну-ну. Зустрінемося за 50 років»”

  1. After Bulgaria and Romania joined EU, after such promises have been given to after-war Croatia and Serbia, rural Albania, after-default Iceland… that German criticism of Ukrainian position look simple discriminative and unfair.

    Після того, як до ЄС приєдналися глибоко пост-комуністична Болгарія і пост-феодальна Румунія, зелене світло дано післявоєнним Хорватії і Сербії, бідняцькій Албанії і щойно-після-дефолтовій Ісландії… Позиція НІМЕЦЬКОЇ ЕЛІТИ виглядає просто відверто АНТИ-УКРАЇНСКЬОЮ. Ганьба, немає інших слів…

  2. Так, пречудово, записуємо німецьких лібералів- Вільних демократів до адекватних по відношенню до України. Також Зелені, це дійсно важливо. Не прихильні до України, а саме адекватні, не дискримінуючі Україну принаймні, як той ідіотичний редактор “Берлінер Цайтунг”.

    Найголовніший висновок для мене, що таке ставлення нім. еліт до України неможливо порівняти зі ставленням Американських еліт, англійських еліт, Північно-європейських еліт, Прибалтійських еліт – ось де друзі України. І Україна, НМД, має все зробити, щоб реалізувати цей _потенціал добросусідства_. А німці… можна їм дорікнути за цинічну про-рoсійськість, можна нагадати про 9 млн. вбитих ними українців… та й забути про них років на 5-ть. А там побачимо.

    Звісно, Україні є над чим працювати, але не з німцями, нажаль.

  3. «Україна хоче в ЄС і НАТО? Ну-ну. Зустрінемося за 50 років», – жорстко жартує у відповідь на запитання кореспондента «Главреда» редактор відділу «Федеральне бюро» газети «Берлінер Цайтунг» Дамір Фрас. Його думка і для німецьких громадян вельми типова

    Хіба не до кінця. В опитуваннях все таки більшість Німців є за ніж проти України в Євросоюзі. Просто німецькі еліти є проросійські.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s