Глобалізація та Євросоюз: чотири погляди з України


Наталія Погоріла
Джерело: http://dialogs.org.ua
Асиметрія стосунків між країнами, що лише вступають до ЄС, та його “старожилами” є настільки очевидною, що спонукала науковців на висування гіпотези про асиметричну взаємозалежність: чим більше країни-кандидати зацікавлені у вступі до Євросоюзу, тим на більші поступки вони підуть заради цього

“Україна дедалі більше втягується в процеси глобалізації та інтеграції”. Що стоїть за цими словами? Чи “глобалізаційні” або “інтеграційні процеси” проходять стихійно, без участі пересічних громадян, чи це зобов’язує до якихось дій та активної позиції щодо цих процесів? З ким треба інтегруватися? Опиратися процесам глобалізації та інтеграції чи підтримувати їх?

Глобалізація, як вона є

Глобалізацією називають тісний взаємозв’язок у світі: рух інформації, капіталу, товарів та людей через державні кордони у дедалі швидшому темпі та об’ємі, взаємопроникнення культур, способів життя, посилення здатності домовлятися і жити у злагоді попри культуральні відмінності. Глобалізація вважається процесом об’єктивним, ненаправленим, результатом багатьох процесів та тенденцій, які назріли у національних державах повоєнного світу. Проте існує точка зору, що глобалізація – це не такий вже ненаправлений і стихійний процес, адже у ньому є лідери і аутсайдери, у цьому процесі одні беруть участь охоче, інші – успішно йому опираються, хтось черпає з нього користь, а хтось платить. Рух символів, речей і людей все ж таки носить добре окреслену якісну відмінність за віссю “Схід-Захід”. Звідти (з Заходу) рухаються фінансові капітали, технології, товари, медійна продукція, туристи; “туди” – гуманітарні капітали (освічені фахівці), сировина, робоча сила, “національна культура”, злочинність, туристи. Ця різна якість потоків змушує науковців говорити про те, що глобалізація – це рух в інтересах Заходу, і що у неї є очевидний лідер – США. Тобто, подекуди ототожнюють глобалізацію і американізацію. Але з іншого боку, говорять іще й про загальний наступ “білого”, багатого світу великого капіталу (“золотого міліарду”) на країни бідніші (Третього світу), іншого віросповідання (ісламські) та відмінних економічних систем (колишній соціалістичний блок).

А отже, перший висновок – це те, що не для всіх країн глобалізація виросла з внутрішніх тенденцій; хтось “застав її” у цьому світі як даність. Тобто, глобалізація є процесом керованим, і успіх у керуванні нею залежить від уміння “сторін” домовлятися між собою. Такими сторонами є, передусім, вагомі економічні структури. Адже виявилося, що домовляється і погоджується між собою не все людство відразу, але передусім люди багаті. Йдеться передусім про ТНК – транснаціональні корпорації, організації, які спритно використовують міжнаціональну нерівномірність у розподілі та вартості природних, людських та технічних ресурсів. За даними Світового банку, 140 країн світу є біднішими ніж найменша з 29-ти найбагатших ТНК. Тобто, перевагами глобалізації скористалися, головним чином, багаті, “більш глобальні” країни, бідні ж стали іще біднішими, приреченими на роль постачальників сировини та дешевої робочої сили, а також приречені на погіршення умов навколишнього середовища.

Глобалізація: вигляд у розтині

У такій версії глобалізація виглядає як “змова багатих” проти решти світу. Світ перетворюється на таку собі глобальну економіку без глобального уряду, який би втручався в процес створення прибутку в інтересах пошкодованих осіб – людей та цілих країн, – які постраждали від наслідків глобалізації, наприклад, через діяльність ТНК.

Робляться, щоправда, спроби якось регламентувати процес збагачення. Повставали і продовжують повставати міжнародні організації, метою яких є контроль над потоками капіталів і більш справедливий, “цивілізований” розподіл ресурсів. Такими організаціями є Міжнародний Валютний Фонд, Світова Організація Торгівлі (СОТ), ООН, Світовий банк. Проте ці організації є як інструментами контролю, так і породженням глобалізованої економіки. Їх звинувачують у непрозорості процедур, егоїзмі та тиску на країни через кредити. За висловом Джозефа Стігліца, вони являють собою не “глобальний уряд” на зразок національного уряду, який керує нацією, а “глобальне управління” в своїх інтересах, оскільки величезна більшість учасників економічної діяльності, яких торкаються рішення цих інституцій, позбавлена права голосу, щоб адекватно відповісти на їхні дії. Як написано в одному підручнику з соціології, держави завжди вміли кооперуватися для взаємного збагачення; 1494 року Іспанія та Португалія домовилися, як їм поділити світ, а у ХХ столітті створили СОТ (Bradshaw et al. 2001). Опоненти глобалізації говорять про те, що, не дивлячись на спроби контролю, цей процес є тенденцією глибоко антидемократичною і експлуататорською за суттю.

Протести проти цієї зловісної сутності лунають не тільки з “бідного” світу. Протестують також і у багатому білому світі, і навіть у американському, де відбувся один з самих голосних протестів – у Сіетлі 1999 року під час самміту СОТ. Тобто, у “єдиному білому фронті” вирізняється позиція як окремих багатих країн, так і окремих груп населення. Країни навіть починають об’єднуватися, щоб протистояти тиску найбільш агресивних глобалізаційних трендів, таких як гегемонія з боку США, великих ТНК, МВФ та інших міжнародних асоціацій.

Один з таких антиглобалізаційних, антиамериканських трендів утілився у створенні Європейського Союзу. Це міжнародне утворення абсолютно унікальне завдяки подвійності своєї ситуації. З одного боку, це рання спроба організовано протистояти посиленню ролі США у повоєнному світі, іншими словами, – тій глобалізації, яка проходить під прапорами американізації. Євросоюз являє собою конкурента для США у справі забезпечення людей високим рівнем життя, дотримання прав людини, демократії, свободи волевиявлення у будь-якій сфері. З іншого боку, Євросоюз – це ще один “клуб багатих”, що виріс за доби і умов глобалізації, який також є експлуататорським і егоїстичним за суттю. З одного боку – це щедрий донор, який приймає під свою протекцію щораз більше клієнтів, але з іншого – гордий хазяїн клубу, який диктує свої права новеньким і дбає передусім про лад і добробут у середині клубу, а не в усьому світі.

У такій ситуації завдання інтеграції до багатшого світу, яке стоїть перед біднішими країнами, надзвичайно ускладнюються. Виявилося, що успішним гравцем у грі під назвою “Глобалізація” можна стати тільки через інтеграцію в “клуб багатих”. А в цьому клубі – декілька дверей, і їхні охоронці ревниво наглядають за дотриманням правил входу і членства. В чому полягає відмінність в шляхах інтеграції до клубу багатих країн під егідою різних систем, європейської або американської? Чи дійсно вони є конкурентами у забезпеченні членів світової спільноти стабільністю, добробутом, демократією? Цю проблему найкраще розглянути на прикладі тих, хто вже відчув на собі ці подібності та відмінності, й найбільш активно заявив претензії на вступ до клубу багатих – країн-кандидатів на вступ до ЄС.

Євросоюз: погляд з порогу

Експлуататорська сутність як глобальної економіки, так і Євросоюзу, виступає поряд з їхньою привабливістю – вони користуються неабиякою пошаною, до них прагнуть приєднатися. Тяжіння до інтеграції із Заходом серед країн Центральної та Південної Європи ідеологи Євросоюзу пояснюють просто: в теперішніх країнах-кандидатах у середньому на третину менше людей задоволених якістю свого життя і, головним чином, через те, що їхні доходи у середньому у десять разів менші, ніж доходи європейців у країнах ЄС (EUobserver від 03.03.2004).

А відтак у Центральній Європі хочуть бути багатими. Тобто, хочуть до Європи, до клубу багатих – через європейські двері. Що це означає для наших західних сусідів?

Перш за все, це означає, що їх не трактують як рівних партнерів, але як клієнтів, прохачів. Хазяїн клубу не може поводитися лише як донор, і перебирає на себе тим більше функцій господаря, чим ближче гості до порогу, тобто до вступу в ЄС. Це втілилося у застосуванні Євросоюзом так званих подвійних стандартів: одних – для дійсних 15-ти членів Євросоюзу, інших – до 10-ти країн-кандидатів. Так, останні отримуватимуть значно менші субсидії на розвиток сільського господарства, ніж їх отримували на момент вступу інші країни з відносно біднішою економікою – Португалія та Греція. 10 нових членів Євросоюзу також отримуватимуть меншу структурну допомогу, спрямовану на виправлення доходної нерівності між старими і новими членами ЄС: у розмірі 4 % від національного продукту, тоді як Португалія отримувала до 8 %. Нарешті, нові члени ЄС зазнаватимуть суворих обмежень у просуванні робочої сили на Захід: тільки через 7 років після вступу трудову міграцію буде дозволено.

Асиметрія стосунків викликає роздратування по обидва боки кордону. Європейці незадоволені тим, що Центральна Європа дасть більше населення (100 мільйонів), ніж доходу (5 % від актуального ВНП Євросоюзу), що означає тиск на ринок праці, перерозподіл доходів, зростання злочинності. За даними “Євробарометру” тільки 47 % жителів Євросоюзу висловились за розширення, при чому серед головних гравців ЄС частка прибічників розширення є найнижчою: Франція – 34 %, Німеччина – 38 %, Великобританія – 38 %. Жителі Східної Європи вражені несправедливістю умов вступу та участі у прийнятті рішень в Раді Європи – останнє викликало конфлікт на грудневій сесії Ради у Брюсселі. Якщо врахувати тих 27 % дорослих мешканців країн-кандидатів, що не брали участі у референдумі щодо питання вступу до ЄС, який відбувся у червні 2003 року, то за вступ проголосувало тільки трохи більше половини громадян (55 %). У Польщі, Естонії та Латвії вже восени 2003 року частка людей, які б голосували повторно за вступ до Євросоюзу, якщо б він відбувся знову зменшилась на 7–9 % (Дані “Євробарометру”, 2003 рік).

Інтелектуали країн-кандидатів, звичайно, болісно переживають приниження і асиметрію у стосунках. Уражена гордість є не меншою причиною невдоволення, ніж фактичні втрати. Наприклад, Адам Міхнік, редактор “Газети Виборчої”, добре відомий у Польщі колишній дисидент, говорить, що це тільки до 1989 року ЄС для Польщі було втіленням свободи, нормальності, економічного успіху, тобто, всього найкращого, що може запропонувати Захід. Європа ж, з якою поляки зіткнулися тепер, не може собі зарадити з такими проблемами як безробіття, корупція, дискримінація меншин; а надто ж вражає поширенням популізму та анти-американізму.

Таке розчарування у Європі та очарування Америкою (доказом якого є підтримка східно-європейськими членами НАТО війни в Іраку) має декілька причин. Країни Східної Європи були досить швидко прийняті до НАТО під егідою США, тому на тлі довгих, дріб’язкових переговорів про вступ до ЄС, відносини з США виглядають більш рівними і демократичними. Після переговорів Європа сприймається як нудний бухгалтер, а США – як мужній захисник демократичних цінностей, який рятує Європу щойно її починають роздирати власні демони: етнічна та релігійна нетерпимість, фашизм та авторитаризм. Роздратовано відповідаючи на критику Євросоюзу, французький політолог Жак Рупнік, говорить про те, що позиція самих країн-кандидатів є незрозумілою, егоїстичною і неконструктивною. Адже слідування політиці Сполучених Штатів не може бути доброю пропозицією для ЄС, корінною ідеєю якого є протистояння культурному та економічному імперіалізмові США. Не винайшовши жодних власних моделей інтеграції і навіть не досягнувши єдності з власним народом в питаннях інтеграції, еліти мають слідувати зразкам і нормам, встановлених для них у ЄС і принаймні дотримуватися однієї лінії у зовнішній політиці – стосовно Іраку, наприклад.

А отже приклад країн-кандидатів на вступ до ЄС показує, що належність до “клубу вільних та багатих” є досить жорстко регламентованою. Коректне входження залежить не тільки від зрілості ринку та демократії у країні, але й від уміння домовлятися з головними гравцями. Існує два таких гравці – американський та європейський, які перетинаються у певній площині створюючи міжнародні організації на зразок СОТ, Світового банку, МВФ та ООН. Проте в певних питаннях вони займають чітко відокремлені позиції. Зокрема, це стосується ролі держави у боротьбі з бідністю, зовнішньої політики, і передусім бачення своєї ролі у світі. Нижче наведено дані “Євробарометру”, які наглядно демонструють переконаність європейців у тому, що Євросоюз є набагато ефективнішою структурою, ніж США, у вирішенні таких болючих проблем як бідність, екологія та мир у світі.

Позитивна оцінка мешканцями країн Євросоюзу ролі США та ЄС у наступних царинах:

Роль США

(відсоток позитивних оцінок)

Роль ЄС

(відсоток

позитивних оцінок)

Захист навколишнього середовища

14

46
Боротьба з бідністю у світі

17

36
Захист миру у світі

27

60
Зростання світової економіки

34

40
Боротьба з тероризмом

43

54

Дані “Євробарометру” 2003

Глобалізація та Євросоюз: шляхи української інтеграції

З ким хочуть інтегруватися українці? Що стосується широких мас то, спираючись на наведені дані можна сказати, що питання про інтеграцію тісно пов’язане з просторовою єдністю: чим ближче історична доля і географічне розташування можливого союзника, тим більше схильних до інтеграції з ним. Проте в міру зростання відстані до центру інтеграції зростає не стільки частка опонентів інтеграції, скільки частка тих, хто має проблеми з відповіддю на це запитання (другий рядок – „Важко відповісти”).

Як Ви ставитеся до ідеї…

приєднання України до союзу Росії та Бєларусі

вступу України до Євросоюзу

вступу України до НАТО

до співробітництва України з МВФ

Переважно негативно, % 20 10 38 23
Важко сказати, % 18 42 41 42
Переважно позитивно, % 62 48 21 35

Дані Інституту соціології НАНУ 2003 року

Для порівняння: у країнах-кандидатах у середньому тільки 6 % не змогли дати оцінку членству у ЄС відносно їхньої країни. Тобто, громадянам України бракує знання і досвіду спілкування з ЄС, НАТО або МВФ, щоб зробити для себе висновки. Але чи існує якесь порозуміння у цьому питанні між українськими політиками? Одні політики протестують проти “стихійного та дикого” (на їхній погляд) ринку, який пропагують організації на зразок СОТ та МВФ, і здійснюють на практиці ТНК, вважаючи підкорення їхнім умовам не більше й не менше, як зрадою національного інтересу. Прибічники інтеграції на Захід аргументують її фактичною відсутністю альтернативи, позаяк ізоляція веде тільки до економічного занепаду. Як зазначив голова комітету ВР з питань європейської інтеграції Борис Тарасюк: “Про те, що членство в СОТ не суперечить національним інтересам, свідчать ті обставини, що жодна країна ще не вийшла з СОТ”. Останню думку можна розвинути до такої: “Якщо країна не хоче постраждати від негативних наслідків світової інтеграції, то мусить приєднатися до цієї інтеграції якнайшвидше”.

Аргументи такого штибу не слід зневажати. Процес інтеграції нерозривно пов’язаний з процесом маргіналізації. Соціологи починаючи з Дюркгейма і закінчуючи Валерстайном говорили про соціальну функцію створення маргіналів – людей або держав, які знаходяться поза головними проектами сучасності. Тільки-но більше людей починає залучатися до інтеграції, система перевизначає свої норми так, щоб знову з’явилися маргінали, відхилення від норми, – вважав Дюркгейм. Процеси виключення допомагають тримати у страху бідні нації, показуючи їм, що їхня ситуація може погіршитись у порівнянні з теперішньою.

Стан “відмови від прийняття до клубу” супроводжується величезним викидом емоцій, переоцінкою усіх аргументів “за” і “проти” при звичайній перевазі “за”. Не дивлячись на “приниження”, країни-кандидати зі Східної Європи не відмовляються від членства у ЄС. Асиметрія стосунків між ними та ЄС є настільки очевидною, що вона наштовхнула науковців на висування гіпотези про асиметричну взаємозалежність: чим більше країни-кандидати зацікавлені у вступі до ЄС, тим на більші поступки вони підуть заради цього. Це означає, що умови вступу можна і далі погіршувати, для країн, які стоять у черзі на вступ, – вони все одно будуть придатні. Слід також зауважити, що в країнах, яким відмовлено у прийнятті до ЄС у 2004 році – Румунії, Болгарії та Турції – оцінки членства в ЄС як “доброї речі” є найвищими серед усіх претендентів на вступ – понад 80 %, в той час як в 10-ти успішних країнах, що першого травня стали членами ЄС “добру оцінку” дає тільки близько половини опитаних (за даними “Євробарометру”).

Література:

Стиглиц, Джозеф. 2003. Глобализация: тревожные тенденции. Москва: Мысль.

Тарасюк, Борис. Вступ України до СОТ: “за” і “проти”. Голос України № 43 від 6 березня 2003 року.

Bradshaw, York W., Joseph F.Healy and Rebecca Smith. 2001. Sociology for a New Century. Boston: Pine Forge Press.

Moravcsik, Andrew and Milada Vachudova. National Interests, State Power, and EU Enlargement. East European Politics and Societies, V.17, №1: 42-57.

Michnik, Adam. 2003. A Europe for Poland. East European Constitutional Review, V.12, № 2-3: 62-68.

Rupnik, Jacques. 2003. Why are the Eastern European Pro-American? Там само, pp.69-71.

Wallerstein, I. .1997. Integration to What? Marginalization from What? Матеріали зїзду соціологів у Копенгагені (13-15.06.1997) “Інтеграція та маргіналізація”.

Дані:

“Євробарометру”: www.europa.eu.int/comm/public_opinion/archives.

ІС НАНУ (Інституту соціології НАНУ)

“Українське суспільство: соціологічний моніторинг. 1994-2003” (за редакцією Н.Паніної). Київ: Інститут Соціології НАНУ, 2003.

One thought on “Глобалізація та Євросоюз: чотири погляди з України”

  1. Те, що “добро рухається на Захід, а звідти ресурси” це несправедливо і неправильно. Сінгапур, Брюней, Гонг Конг, Японія це що Захід? Але ж останні беруть спеців і з США, і з Канади. Австралія зараз як велика шахта для Китаю – прикладів зворотнього руху безліч.

    Якщо “корінна ідея ЄС протистояти США” то хай він горить в пеклі. Скоріше, хай горить той, хто так говорить. Тому. що ніхто не зробив так багато для витягнення з цивілізаційного багна країн сходу Європи, як США. І ніхто не буде робити, тягнути на горбі платників податків США пів світу. Щось біля 50% громадян США і Канади не мають ніяких грошових збережень і живуть від зарплати до зарплати… Сором. Уявіть собі світ без США і вам стане страшно.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s