Драма “Осереддя Європи”


Твір публікується вперше в інтернеті. Його розміщено саме для перекладу. Якщо ж когось зацікавить оригінал – наприклад, для постановки, – має звернутися до автора безпосередньо: bravik@mail.lutsk.ua.

Переклад повинен бути римованим (схема римування абабабабабабвв, 14 рядків у строфі). П’ятистопний ямб із пірихієм дуже бажано зберегти.

Перекладачеві (втім, як і автору) годі сподіватися на гонорар. Але, працюючи на славу Божу, можемо надіятися заплати в Царстві Небесному.

Брат Віктор

Осереддя Європи

Драма на одну дію з містерії «Діяння небожителів»

Дійові особи

Едігна – французька королівна (у сцені І – 18 літ, у сцені ІІІ – 46)

о. Гільом – чернець монастиря Сен-Дені, духівник Едігни, старець

о. Сугерій – чернець монастиря Сен-Дені, 20 років, малий і худий

Шарлотта – служниця

Гретхен – дружина бондаря

Селяни й селянки

Купець

Франц – сільський хлопчик

Рицарі

© Брат Віктор (Гребенюк Віктор Іванович), 2009

Сцена І

Ява 1

Вересень 1074 року. Горниця Едігни у королівській резиденції Санліс поблизу Парижа.

Едігна

Свіча ледь-ледь, і днів скінчився лік…

Уже немного і годинам щоту.

А завтра приїздить «мій чоловік» –

бридкий, почварний, – щоб забрати цноту.

5 Не принц, а неотесаний мужик!

Не королевич, а вілан достоту!

Суконні шати і з сукна язик!

Його би не впустила й за ворота!..

Тож я дала собі такий зарік:

10 зберу-но в клунок всю свою цінноту –

і не побачать тут мене повік.

(Чути стук у двері).

Хтось стукає!.. О, це, либонь, Шарлотта.

Єдиного я маю тут «васала»:

оце уже і клуночок зібрала.

Відчиняє горницю.

Ява 2

Заходить  Ш а р л о т т а.

Шарлотта

15 Мене ваш задум, далебі, ляка,

і ллю дрібні, за що я не візьмуся.

Йдете, неначе сирота яка,

чи як прочанка йде на прощу в скрусі.

Хто би повірив: короля дочка, –

20 якби зізналася про це комусь я.

Немовбито в якого злидняка,

дрібні пожитки зібрано в обрусі.

Ще яблука й окраєць житняка…

І то з оцим ви дійдете до Русі?

Едігна

25 Ой лелечко, узяти ще дзвінка,

що вдарувала кожному матуся!

(Бере дзвінок).

О, річ мені ця пам’ятна і ліпа,

бо в мене є, у Гуґо і в Філіппа.

Тобі ж – спасибі. Годі… Прощавай-бо.

30 Отця Гільома жду із Сен-Дені.

(Проводжає Шарлотту).

Ява 3

Прощатись довго нам з тобою зайво.

Я й так немов в розсмиканому сні.

Тепер зібрати почуття ще дайбо.

На Русь тікати маю до рідні,

35хоч і в Парижі – королівське майво,

що лілія із Києва на ній.

Та завтра дожидати того зайду

і стать його жоною – ні-ні-ні!

(Поглядає за двері).

Іде отець Гільом, од свічки сяйво.

40 Ну зовсім ця олжа не по мені…

Лиш не бракнуло б лицедіїв хисту…

Панотче, laudatur Jesus Christus!

Ява 4

Заходить  о т е ц ь  Г і л ь о м.

Отець Гільом

Спішу, спішу, хоч ноги вже не служать.

Несу Святе Писання, що з Русі

45 матуся ваша привезла, би з мужем

звінчатися в усій земній красі.

(З книжками в нас і дотепер не дуже).

Коли ж була графинею Креспі, –

хоч папа і не визнав те подружжя

50 (закохані – у вчинках мов сліпі), –

була до віри, видно, небайдужа,

бо, кажуть, від усіх своїх скарбів

хранила книгу цю, либонь, найдужче.

Уже і вам вінчатись час доспів.

55 І Біблію Святу чита принцеса

напередодні шлюбного процесу.

Кладе фоліант і виходить.

Ява 5

Едігна

Отець Гільом… Мій бідний, мій старенький…

Аби ти знав, нащо мені цей том!..

Його б перепросить мені щиренько…

60 Мій добрий, терплячкий отець Гільом!..

По-руськи вивчилась читати в неньки

та ще й писать навчилась заразом.

Її все на Русі було серденько,

й мої гадки здіймалися слідком.

65 Шо Русь мені?.. нема-нема ж, та й тенькне

у грудях щось і стане в горлі ком.

Ото б побачити її зблизенька!..

Сплять слуги, охорона й мажордом.

Пора мені гасити вже свічу.

70 Я звідси йду. Я звідси вже лечу!

Задуває свічку і виходить.

Сцена ІІ

Ява 6

Узлісся коло села Пух.  С у г е р і й  і  в о я к и.

Сугерій

Ми прибули. Он липа, он церковця.

Й мені, гадаю, не забракне слів.

Її впізнáю: королівська кров це,

а я вже надививсь на королів.

Вояк

75 Послав король такого красномовця…

Чи, може, силоміць?..

Сугерій

Ну хто б посмів!

Я пережду тих жон, і того хлопця,

і тих дівиць, а потім мужиків,

а потім корчмаря чи, мо’, торговця…

80 Кого вмовляв, то цю вже й поготів:

візьму Письмо, а вдасться – й Часословця.

Вже ж знаю, що казать до Божих дів.

Ви ж мусите набратися терпцю

й назад верстатимем дорогу цю.

Сцена ІІІ

Ява 7

Село Пух. Неподалік маленького храму – величезна липа, до її дупла прироблено двері, над дверима – образок. Край цієї келії сидить  Е д і г н а, біля неї –

Ф р а н ц, оддалік – с е л я н и,  к у п е ц ь, на краю кону – С у г е р і й.

Франц (читає по складах)

85 «…Re-sur-re-сti-o-nem mor-tu-o-rum,

et vi-tam ven-tu-ri sea-cu-li. A-men».

Едігна

Сьогодні лучче, ніж було учора.

А «Credo sum» – це усьогό фундамент.

На другий раз ми як зберемся хором,

90 як свято у парафії настане, –

аж ехо піде і селом, і бором.

Франц

А що оце у тебе за пергамент,

шо ти його осібно прячеш в короб?

Едігна

Це Руська Біблія, дарунок мамин.

95 Та ми про це колись ше поговорим.

Святиня то. Для мене то сакрáмент.

Далеко Київ, Русь од града Пуха,

але в цім коробі – скарбниця Духа.

Франц

Ше хочу запитать тебе, Едігно…

Едігна

100 До завтра, Франце, можеш дочекати?

Вже на сьогодні досить, вже іди-но,

вже, мабуть, виглядають батько-мати –

носити воду, загрібати сіно…

До мене он людей прийшло багато:

105 ждуть двоє чоловіків і п’ять жінок,

ще парубчак і цілий гурт дівчаток,

а далі – посідали попід тином –

мандрованих прочан чи не з десяток,

а край галявини аж онде – інок.

110 Тож, Франце, вже біжи до мами й тата.

Он скільки вже людей круг липи є,

і горечко у кожного своє.

Ф р а н ц  виходить.

Ява 8

До  Е д і г н и  підходять  с е л я н и н  і  с е л я н к а.

Селянка

Едігночко, пропав наш середущий,

вже третій день додому не вертає,

115 як десь пішов з охотниками в пущу.

Чи є він ше на світі, чи немає?

Бо ж обшукали, наче, кожен кущик.

Вже ледь не збожеволієм з одчаю.

Е д і г н а  виймає з короба Руську Біблію, мовчки читає, відвертається,

тихо молиться і повертається з натхненним обличчям.

Едігна

Він є, не плач: поранений, живущий.

120 Його напала звірів ціла зграя.

Він у байраці, що зовуть Гадючий,

і то на самім дні лежить, не скраю.

Упав на дно, бо там стрімкая круча.

Води баклажку із собою має,

125 та зголоднілий, підвестись не може.

Селянин

Хутчій до яру, гаятись негоже!

Похапцем виходять.

Ява 9

До  Е д і г н и  підходить  к у п е ц ь.

Купець

Зі мною теж сподіялась пропажа,

й порадили звернутися до тебе.

(Едігна так само стає і молиться, а купець, не зважаючи, править далі).

Про це гуде уся округа ваша:

130 мов, стежку знаєш навпростець до Неба,

і тільки-но промовиш отченаша…

Я гроші тобі дам!

Едігна (обертається)

Грошей не треба.

Не знайдеш ти калитки.

Купець

Мати вража!

Едігна

Якийсь бідак, що тут ходив на жебри,

135 надибав згубу з твого саквояжа

й оддав на монастир – і злото, й сребро.

Отож, це знахідка, але не кража.

Отож, пропаще в світі ще не все-бо.

Купець

Віддав на храм! От дурень жебрачисько!

140 Нема мені шо тут робити й близько!

Прожогом іде геть.

Ява 10

Вбігає  Г р е т х е н  із  немовлям.

Гретхен

Ой, розступіться!

1-й селянин

Хто там?

2-й селянин

Бондариха.

1-й селянин

Ми з ранку стоїмо!

2-й селянин

Та цить!

3-й селянин

Тихіше!

Гретхен

Мій син!.. Едігно!.. Він уже не диха!..

Немов закляк, і носик погострішав…

Едігна

145 Бог милостив. Потрібна руська книга.

Коротко молиться і доторкається до хворої дитини Євангелієм.

1-й селянин

Від неї наче навкруги світліше…

Гретхен

Ой, дихать починає, тільки стиха!

Уже частіше дихає, частіше!

Мій син живий, єдиная утіха!

150 Ця книга помічна твоя і віща,

минає туга, і зникає лихо.

І ти, Едігно, над усіх добріша.

Едігна

Бери-но, Гретхен, свого молодця,

іди додому і хвали Творця.

Г р е т х е н  виходить, розходяться зі жвавим гомоном і всі інші.

Ява 11

До  Е д і г н и  підходить  С у г е р і й.

Едігна

155 Я звикла вже до різних візитерів,

які заходять в ці глухі місця, –

все прості гречкосії й ликодери,

хоч бачила і рицаря, й купця…

Кого ж прислав мені Господь тепера?

160 Бо виджу чи не вперве тут ченця.

Обоє

Хвала Христу!

Сугерій

Я, сестро, брат Сугерій.

Теж із селян, а тут за посланця…

В цім липовім дуплі, як у печері,

живеш без королівського вінця –

165 тебе ж в усім виказують манери,

і вистачить почути півслівця.

Хоча давно у цім селі, в цім лісі,

та був колись же і палац в Санлісі.

Де той дворець, а де тепер ся липа!..

170 Проте єднає вас сей голос крові.

Виймає з сумки дзвоника і дзеленькає.

Едігна

О Божечку, та це дзвінок Філіппа!

Чи всі живі, чи всі вони здорові?

І як, добродію, вам шлях цей випав –

мене зустріти аж у цій діброві?

175 О Божечку, та це дзвінок Філіппа!..

І в мене такий є, в моєму схові.

(Забігає в дупло і виносить такого ж дзвінка).

О Божечку, та це дзвінок Філіппа…

Такий і в Гуґо був. Мої братове!..

Взяла його, книжки й окраєць хліба.

180 То ви – їх посланець, по вашій мові?..

Але ж минуло так багато років –

лиш перша вістка од братів, нівроку.

Сугерій

Сестрице, справді, ти тієї ночі,

узявши з Сен-Дені Святе Писання,

185 втекла, пильнуючи вінок дівочий, –

доч короля і діва на відданні.

Ніхто тебе із варти не заскочив,

й була уже далеко ти до рання.

Жених приїхав і вчиняв дебоші,

190 та ба – іщезла від мисливця ланя.

Десь бігла ти собі ген світ за очі,

однако – в Вюртемберг чи до Бретані?

Едігна

Повірте, путь чітка була…

Сугерій

Охоче.

Едігна

…но поселилась тут для покаяння.

195 Повідати про це найшла наснага.

Сугерій

Авжеж, я слухаю. Я весь – увага.

Едігна (поринаючи у спомини)

Все думала: яка вона, та Русь?

Все слухала у мами гусляра…

То, мабуть, край Боянів і Митус

200 уздовж Дунаю, Бугу і Дніпра.

Там грамота – ять, іжиця і юс, –

письменні і дорослі й дітвора.

В Парижі ж темний і король-француз,

та й сам Париж – немощена нора.

205 Там, на Русі, – в серцях усіх Ісус,

а віра в франків тліє-догора.

Там правив прадід, правив мій дідусь –

я ж тут мов неприкаяна мара.

Отож, коли терпіть було несила –

210 втекти на Русь собі постановила.

Я вже пройшла чимало пущ і сіл,

тримаючись не сходу і не півдня,

й одного разу, стомлена, без сил,

немов яка бездомниця послідня,

215 на цвинтарі заснула, між могил.

У сні ж хтось мовить (я йому не рівня):

«Ширяй у висі й не розпрямлюй крил.

Віл, півень, дзвін». На ранок віз дід півня,

мене підвіз. Як тут проходив віл –

220 то мала завершатися Обідня,

тож на дзвіниці вдарив колокíл

й пітух дідуся заспівав до півдня.

Як збіглося отак все троєкрати –

я втямила: отут мені спасатись.

225 В оцім дуплі оцеї деревини

живу я вже який десяток літ,

свої найперш замолюю провини,

та всі гріхи, що їх накоїв світ.

Але ж ніхто не розшукав дитини,

230 ніхто сестрі не передав привіт…

З якої ж ви тепера тут причини?

Чого мене іспом’янув мій рід?

Сугерій

Я на прохання свого господина

тобі наніс нежданий цей візит,

235 бо хоч живеш у цім дуплі пустинно,

сповняєш даний Богові обіт,

та нині – звісно, за впорядом Неба –

вся Франція залежить лиш від тебе.

Прийшла пора вже принцу Людовіку

240 (це старший син твого Філіппа-брата)

прийнять вінець, не збувшися опіки,

в соборі Реймса. Але є завада:

бракує Біблії з Русі. Без ліку

є книг святих у кожного абата,

245 та на подію цю, таку велику,

потрібна та, що Анна з Київ-града

доставила до Реймса чоловіку.

Тепер потрібна втретє. І встоп’яте

потрібна буде Франції, довіку!

250 Тому я мусив путь оцю верстати.

У Реймсі жде твій брат, чекає небіж.

Та цього сподіваються й на Небі ж.

Едігна (по хвилі мовчання)

Ту Біблію взяла, щоб повернути

назад на Русь, ізвідки прибула.

255 І не вагалась жодної минути,

бо що, мовляв, Париж – обійстя зла

і тут не християни – геть-то юди.

У вірі ж чистій плинуть два русла,

гадала, там, на берегах Славути.

260 Предивні, Господи, Твої діла:

у пущі цій почула я когута…

Та ж книгою зцілилось півсела!

Яка ж без неї тут настане скрута!

Їх вістка ця прошиє, мов стріла!

265 По-руському не тямлять ані слова,

та книга ся – для них життя основа.

Сугерій

Не книга. Віра, що є плодом слуху.

А ти й без книги добрий жнець на ниві.

Добірним словом будиш серця скруху –

270 божественним, влучним, прямим, правдивим…

Це, знай, за нáтхненням Святого Духа.

Та книга ця таки справдешнє диво:

як зцілить маловірності недугу –

Європу всю повісити б вотивом.

275 Нехай вона покине цю округу,

їй Бог судив інакші перспективи:

король присягу прийме вперше, вдруге…

«Від короля ж – усяка справедливість».

Едігна (віддає Сугерію Руське Євангеліє)

Хай ваші Бог охороняє тропи.

280 А книга ця – об’єднання Європи.

Завіса

Примітки

В основі цієї драми лежать такі події.

У 1049 чи 1051 році Анну Ярославну, дочку великого князя Київського Ярослава Мудрого (канонізованого в Православ’ї як благовірного князя), було віддано за французького короля Генріха І. Як посаг вона взяла з собою Новий Завіт церковнослов’янською мовою (нині відомий як Реймське Євангеліє – за місцем зберігання з 1554 року в м. Реймс). На ньому Анна і Генріх присягалися на вінчанні.

У 1074 році їхня дочка Едігна напередодні своїх заручин утекла з дому, забравши деякі дорогі серцю речі, зокрема дзвоник – подарунок матері. Мала намір дістатися Русі, Києва, про які так багато чула від неї. Проте дорогою вві сні Едігна отримала таке розпорядження звище: повинна залишитися назавжди там, де, їдучи возом, почує одночасно крик півня і гук дзвона. Невдовзі її підвозив селянин, який віз півня. Півень заспівав, коли, проїжджаючи повз церкву, залунав дзвін. Тож Едігна залишилась у цій місцевості (село Пух у Верхній Баварії, неподалік Мюнхена), поселившись у великому дуплі липи. Вона вчила селян грамоти, основ християнської віри, а згодом одержала дар цілительства і ясновидіння – визначала місце пропажі. Причому свого високого походження нікому не відкрила, воно стало відоме лише після смерті.

26 лютого 1109 року Едігна упокоїлася в Бозі. У 1120 році Католицька Церква причислила її до лику блаженних. Липа з келією Едігни росте й досі, її мощі та дзвоник зберігаються у місцевому храмі.

Сугерій (бл. 1081 – 1151) – видатний діяч Католицтва, засновник готичного стилю в архітектурі, видний політик тих часів, радник Людовіка VI.

6. …вілан достоту! – Вілани – одна з категорій тодішніх селян.

28. …у Гуґо та Філіппа – у рідних братів.

35–36. …в Парижі – королівське майво, / що лілія із Києва на ній. –  Стилізована лілія, герб усіх гілок династії Капетингів, імовірно, пов’язана з гербом Рюриковичів – тризубом.

42. laudetur Jesus Christus! (лат.) – слава Ісусу Христу!

48–49. Коли ж була графинею Креспі, – / хоч папа і не визнав те подружжя… – Овдовіла королева Анна стала дружиною жонатого графа Рауля де Креспі Валуа, тож цей шлюб папа Римський оголосив незаконним.

68. мажордом – тут: старший служник у багатому домі; дворецький.

81. Часословець – богослужбова книга.

82. …до Божих дів – до монахинь.

85–86. “…Resurrectionem mortuorum, / et vitam venturi saeculi. Amen”. (лат.) – “…Воскресіння мертвих / і життя будучого віку. Амінь”. – Останні слова з “Вірую”.

88. Credo sum” (лат.) – “Вірую”.

96. сакрамент – тут: святощі.

192. …в Вюртемберг чи до Бретані – тобто чи на захід, чи на схід.

199. …край Боянів і Митус… – Боян, Митуса – імена славетних давньоруських поетів-співців.

201. …ять, іжиця і юс… – букви давньоруської азбуки.

203. …темний і король-француз… – Рівень грамотності в тодішній Франції (та і в усій Західній Європі) був настільки низьким, що навіть батько Едігни Генріх І не вмів писати, на відміну од високоосвіченої Анни Руської.

204. …Париж – немощена нора. – Проти Києва ХІ ст., кам’яного і золотоверхого, столиця франків тоді була далекою околицею європейської цивілізації. Близько 1050 року Анна Ярославна писала батькові: “До якої жахливої країни ти мене віддав. Тут звичаї потворні, житла похмурі, церкви жахливі”.

212. …тримаючись не сходу і не півдня… – тобто йдучи на південний схід.

241. …прийнять вінець, не збувшися опіки… – За умов феодальної анархії, аби зберегти законне престолонаслідування, у династії Капетингів усталився звичай зводити на престол сина ще за життя батька як співправителя. Сина коронували вдруге після смерті батька, але присяга на Руському Євангелії відбувалася раз. У 1101 році з’явилася потреба, щоб принц Людовік став “королем-сином” за життя “короля-батька” Філіппа. Король Філіпп свого часу першим присягнув на царство на Руському Євангелії (на якому, нагадаємо, присягалися під час вінчання його родителі Генріх і Анна). Тепер, за складних стосунків з папою Римським, було важливо, щоб коронування Людовіка пройшло за тією ж процедурою, що й Філіппа.

242. …в соборі Реймса. – Коронування, як правило, проводилося в головному храмі города Реймс, бо там у 498 році вождь франків Хлодвіг із дружиною (військом) прийняв християнство.

267. Віра, що є плодом слуху. – “…Віра із слухання…” (Рим. 10:17. Пер. І. Хоменка).

274. …повісити б вотивом. – Вотив – коштовна табличка з подячним написом або модель зціленого члена тіла, яку виготовляють із дорогоцінних металів і вішають поруч із чудотворною реліквією.

278. “Від короля ж – усяка справедливість”. – Ця формула з’явилась у чернечому середовищі в ХІ–ХІІ ст., оскільки бажана міцна монархія обмежувала феодальну сваволю.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s