“Зараз Ліна живе у Німеччині із названими батьками”


Юлія БУГАЙ

Джерело: http://www.33channel.vinnitsa.com

На свято зібрались працівники будинку, батьки, колишні вихованці – тепер лікарі, юристи, спортсмени, бізнесмени, прості робітники… Але усі вони пам’ятають турботу та ласку з боку своїх рідних вихователів. Цього дня вони мали нагоду разом подивитись фотографії, відеозаписи, згадати дитячі роки, проведені у «Гніздечку».
– На сьогоднішній день у «Гніздечку» 70 дітей різних національностей, — розповідає директор закладу Михайло Никифорович Басюк. — До нас вони потрапляють так, як усі діти, батьки залишають через важкі умови проживання, через позбавлення батьківських прав, іноді їх відбирають судом, або якщо батьки відбувають покарання. Дуже часто такі діти виявляються з вадами. Однак це не стає на заваді їх всиновлення як українськими, так і іноземними громадянами. Щороку всиновлюється приблизно 8-10.
– Оці малюки — це соціально незахищені люди, адже від них відмовились рідні батьки, – розповідає Валентина Володимирівна Глухенька, вихователь. — Коли вони вийдуть з дитячого будинку, школи-інтернату, то не відчуватимуть, що комусь потрібні, адже у них немає сім’ї, яка б допомагала, піклувалась про них. Щастить тим дітям, яких всиновили, їх виховають, допоможуть здобути освіту, знайти роботу. Тому усі вихователі щиро радіють за тих діток, яких забирають у сім’ї.
Щасливі історії усиновлення
Кілька років тому у «Гніздечко» потрапили братик і сестричка Богомолови — Руслан і Людмилка. Їх знайшли в якомусь будинку без документів. Це були дуже хороші діти, тому працівники закладу дуже переживали, щоб їх всиновили обох, не роз’єднуючи.
– Якось до нас прийшла пара, яка хотіла всиновити дитину, — розповідає Валентина Георгіївна Петровська, вихователька. — Я запитала в них: «А не хочете двох дітей – братика і сестричку?». Коли вони зустрілись, Руслан підійшов до чоловіка і обійняв його за ногу, а мовчазна Людмилка тільки дивилась своїми великими оченятами. Через деякий час ця пара забрала діток, зараз вони гарно навчаються, займаються в секціях. Я така за них щаслива, здається те питання «Чи не хочете ви двох дітей?» було продиктовано з небес.
Але українські пари набагато рідше всиновлюють дітей, аніж іноземці. У моїй групі була дівчинка Яна, яка дуже прив’язалась до «Гніздечка». Янина анкета сподобалась американській вчительці і вона вирішила її удочерити. Буквально за тиждень підготували документи і вони мали їхати до США. Дівчинці сказали, що вона їде у столицю в гості, але вона відчувала, що їде назавжди. Ми зробили їй подарунок: фотографії, фломастери, фарби, альбом. А вона нам відповіла: «Я їду до Києва, нічого з собою брати не буду, я ж скоро повернусь». Ми вмовили її взяти фотоальбом. Через півроку отримали посилку з іграшками та фотографіями. Американська мама Яни вклала у посилку лист, де написала, що Яна успішно вивчила англійську мову, добре вчиться, часто згадує «Гніздечко». При першій же можливості вона привезе її на Вінниччину в гості.
Мама – це святе
Усі ці діти чекають на своїх матерів, бо вони для них найрідніші, найбажаніші люди у житті. І ці малята ніколи не скажуть, що мама їхня погана, навіть якщо вона ніколи не приходить до них.
– Декілька років тому до нас поступила дівчинка Ліна, — розповідає Валентина Григорівна. — Як вовчок, вся у собі. Ніяк не могла заснути під час тихої години. Якось я запитала її, чому вона не спить. Дівчинка відповіла: «А ти ляж зі мною». Коли я поклала голову на її подушку, Ліна миттєво заснула. Аби прилучити її до домашньої атмосфери, я запрошувала Ліну до себе в гості, але вона не погоджувалась. Минув рік і до Ліни прийшла мама – сім’я з Німеччини вирішила її всиновити. Тоді дівчинка підійшла до мене і сказала: «Я хочу до тебе в гості». Як виявилося, вона цілий рік чекала на свою маму і саме тому боялася піти до мене в гості. А що, як тоді прийшла б її мама? Зараз Ліна живе у Німеччині із названими батьками. Вона присилає мені листи, пише, що їй там дуже добре.
Запитаєте, а як же рідні батьки цих дітей? На превеликий жаль, здебільшого рідним матерям байдуже до своїх дітей. Пригадую, якось ми викликали одну маму двох дівчаток. Їх хотіли всиновити, а тому потрібна була відмова рідної матері. Жінка написала відмову на одну дівчинку. «А від іншої відмовляєтесь?» — запитали ми. Вона здивовано відповіла: «А я і забула, що друга донька теж у вас».
Був також жахливий випадок, коли мама закрила в хаті трьох своїх дітей, залишила їм окраєць хліба та воду, а сама зникла на три дні. Тоді був такий мороз, що вода в склянці замерзла. На щастя, дітей врятував священик. Він привіз їх у «Гніздечко», а потім усиновив усіх.
…Для багатьох вихованців «Гніздечка» мамами залишаються вихователі. Якось у магазині до Наталі Петрівни звернувся молодий хлопчина: «Здрастуйте, мамо». То був її колишній вихованець. Він забув, як звати жінку, а тому звернувся так, як казав колись у «Гніздечку».
Рідні батьки рідко забирають своїх дітей
– Дуже рідко, але бувають випадки, що рідні батьки забирають своїх залишених дітей, — каже Валентина Володимирівна, — у нас було три сестрички Рая, Тая та Рита. Їхня мама була дуже бідною, але вона поїхала за кордон, заробила грошей, купила хату та забрала дівчаток. Тепер вони добре живуть, тримають господарство.
Найгіршим для названих батьків є те, що діти, яких вони пестять та виховують, коли виростають, починають шукати своїх рідних матерів. Але частіше за все вони повертаються до тих, хто їх виростив, починають цінувати їх.
Взяти дитину з дитячого будинку – це дуже велика відповідальність, не знаєш, як з роками проявляться гени, спадковість.
– Пам’ятаю, одна жінка усиновила хлопчика, — розповідає Ольга Дем’янівна Мельник, вихователь, — турбувалась, щоб все у нього було: хороший одяг, їжа, освіта. А він виріс і обікрав її, забрав золото, гроші. Коли міліція запитала, навіщо він це зробив, хлопець відповів: «А що, вона не знала, що мені не можна довіряти?»
Та й у нас був випадок, коли колишній вихованець Вітя прийшов в гості на 8-е Березня. Ми поспілкувались з ним, погодували його. Але хлопець прийшов з іншою метою: почистив наші сумки, знайшов ключі від сейфу, забрав гроші з сейфу бухгалтера та втік. Нам розповіли, що зараз він сидить у в’язниці, бо обікрав бізнесмена, який взяв його на роботу. Не всі, коли виростають, обирають правильний шлях.
Звернення до італійських батьків
Історія про Павлика Бойка просто унікальна. Коли йому було 2 роки, хлопчик випав з 4-го поверху, але, на диво, залишився неушкодженим. Мама від нього відмовилась, а 80-річній бабусі, яка виховувала двох його сестричок, не під силу було доглядати ще одну дитину. Коли ж Павлика вподобала італійська сім’я і вирішила його усиновити, бабуся з сестричками довго вагалися, як бути. З одного боку, хотіли, щоб Павлик жив з ними, а з іншого — бабуся не могла забезпечити йому таке майбутнє, як італійська родина. Оце недавно старенька, яка дуже хворіє, розповіла, що напередодні дня народження Павлика він приснився їй, сказав, що йому там добре. Зараз бабуся мріє побачити свого онука.


Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s