Українознавчі інституції західної діаспори як чинник збереження національної музичної культури


Джерело: http://www.ualogos.kiev.ua

Автор: Автор: Карась Ганна
кандидат педагогічних наук, доцент, докторант Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Українознавство як інтегративне (синтетичне) наукове знання про феномен українства, особливості його прояву у визначальних сферах буття (в т.ч. і духовній) зумовлює вивчення  національної музичної культури, діяльності українознавчих інституцій (закладів) як на материковій Україні, так і за її межами. Українознавчі заклади західної діаспори сьогодні трактуються вченими в новітньому освітньому часо-просторі як оплот наукового українознавства [6]. Оскільки їх роль у збереженні національної музичної культури не виокремлюється в працях та статтях учених, то суперечність, яка є між об’єктивно існуючим пластом української музичної культури в зарубіжжі і реальним станом його наукового вивчення, визначає актуальність досліджуваної теми. Аналіз українознавчих інституцій західної діаспори як чинника збереження національної музичної культури, що становить мету пропонованої розвідки, зумовлює вирішення таких завдань: визначення структури українознавчих інституцій західної діаспори, встановлення їх особливостей та ролі у збереженні національної музичної культури.
Структура українознавчих інституцій західної діаспори складалася впродовж ХХ ст. і сьогодні включає: курси та школи українознавства, освітні курси, семінари хорових диригентів, кафедри українознавства у вищих навчальних закладах, наукові фундації та установи.
Однією з найбільш поширених  українознавчих інституцій в діаспорі з 2-ої половини ХХ ст.  є курси та школи українознавства, які існували при «Рідних школах», церковних парафіях, в таборах для інтернованих в Польщі (1920 – 1923 роки), таборах для переміщених осіб (Німеччина, Австрія, Італія) після Другої світової війни. Лекції з українознавства читалися з 1972 р.  в українському інтернаті у Мюнхені (Німеччина), який був шкільною установою особливого характеру [7]. Важливими складниками мистецьких програм цих інституцій є вокальна та інструментальна музика, хореографія: учні готували концертні програми, брали участь в хорах, оркестрах, здійснювали постановки дитячих опер та ін. Відзначаючи соті роковини Т.Шевченка в 1961 р., школи українознавства Чикаго (США) представляли різноманітні види дитячих музичних колективів: хори, оркестри, ансамблі, солістів, які виконували твори на слова Кобзаря [15]. Перед випускниками школи українознавства в Детройті (США) в 1970 р.  виступали відомі виконавці та мистецькі колективи [12, 177].
Українські композитори зарубіжжя активно працювали для поповнення дитячого репертуару, укладаючи співаники, збірники пісень для рідних і цілоденних шкіл та курсів українознавства. Продовжуючи традицію шкільних співаників В.Матюка, С.Людкевича, Ф.Колесси, М.Леонтовича, К.Стеценка та інших, співаники для молоді в зарубіжжі укладалися на основі народнопісенної творчості та спадщини українських композиторів, в тому числі і діаспори.  Так, збірник Михайла Гайворонського складається із трьох розділів [1]. До першого увійшов «Співаник», виданий у 1922 р.,  та серія одно-, дво-, триголосних пісень, створених протягом 1917–1945 років. Другий розділ містить  твори до важливих українських свят (Шевченкового, Матері, Утворення ЗУНР, Державності (22 січня) та ілюстрації пір року, календарно-обрядовий фольклор.  Більшість пісень написані для виконання a cappella, інша – у супроводі фортепіано. Третя частина – це українські мелодії для скрипково-мандолінового оркестру та методичні рекомендації стосовно їх виконання [14]. Дбаючи про репертуар для української молоді, Андрій Гнатишин видає збірку пісень на слова Т.Шевченка для триголосого хору у супроводі фортепіано [2]. Співаник для молоді, виданий у Мюнхені в 1963 р. під упорядкуванням Степана Спєха, мав на меті дати новий матеріал для розвитку вокально-хорових навичок та виховання національної свідомості [4].  Більшість творів написана в еміграції (автори – О.Бобикевич, С.Спєх, А.Гнатишин, І.Недільський, І.Білогруд), інші – з рідної України (народні пісні, твори М.Лисенка, Ф.Колесси). Хоч серед творів є одно- та двоголосні, проте переважає триголосся (однорідне та мішане) та  мішане чотириголосся. Фактура творів – гомофонно-гармонічна, хоч є твори поліфонічні, з солістами. Збірник пісень для рідних і цілоденних шкіл і курсів українознавства в Канаді за «Програмою» 1977 р. [5] засвідчує науковий підхід музичної комісії Крайової Централі Української Шкільної Ради до його укладання. Задум комісії –  «поширити серед молоді рідну пісню і зробити її цим виданням більш доступною» [5, 3]. Взявши за основу принципи побудови збірника М.Гайворонського, а також використавши частину творів з нього, упорядники розподілили пісенно-хоровий репертуар по класах (від першого до шостого) за принципом –  від простого до складного (від одноголосся до мішаного чотириголосся). В кожному класі передбачено твори патріотичні (до свят – Листопадового та Державності), духовні (колядки, щедрівки, великодні), тематичні (до роковин Т.Шевченка, Дня матері, закінчення шкільного року та інших). Серед авторів – М.Вербицький, М.Лисенко, С.Воробкевич, О.Нижанківський, Ф.Колесса, А.Вахнянин, К.Стеценко, Я.Ярославенко, композитори діаспори – О.Кошиць, М.Гайворонський, А.Гнатишин, Л.Лепкий, М.Фоменко, В.Безкоровайний, І.Недільський, М.Кравців-Барабаш, С.Спєх, О.Бобикевич, Б.Ганушевський, Р.Купчинський, В.Витвицький.
Таким чином, митці діаспори не випускали з поля зору питань музично-естетичного виховання молоді засобами народнопісенної та композиторської вокально-хорової творчості. З цією метою писали різноманітні композиції, укладали навчально-методичні посібники, збірники, які не втратили своєї актуальності і для материкової України.
Важливу роль у збереженні музичної культури відігравала емігрантська преса. Так, український ілюстрований журнал для молоді і старших «Екран», який друкувався з 1961 р. видавництвом «Екран» в Чикаго (США), містив матеріали, що виховували національну свідомість. В кожному номері були статті, присвячені  діячам музичної культури, зверталася увага на молодих виконавців.
Однією з українознавчих інституцій, безпосередньо спрямованих на збереження національної музичної культури, були Вищі Освітні Курси (далі – ВОК) у Торонто  й Вінніпезі (Канада), зініційовані у 1940 р. диригентом, музикологом Павлом Маценком при УНО (Українському Національному Об’єднанні). Важливо, що саме П.Маценко залучає на них прославленого диригента Олександра Кошиця, що піднесло їх рівень і спопуляризувало серед української громади. Українські організації в діаспорі потребували громадських працівників, насамперед вчителів «Рідних Шкіл», диригентів хорів, керівників мистецьких колективів.  Їх підготовка здійснювалася на «диригентсько-вчительських курсах» (первісна назва). Метою курсів було збереження і плекання української мови і культури, підготовка молоді до організаційної праці, ознайомлення її з сучасним життям українців Канади та України [10, 53].
До програми ВОК входили музичні предмети, а також українознавство, теорія ведення «Рідних Шкіл» в Канаді. Підручником з диригування служив «Диригентський порадник» В.Витвицького, З.Лиська та М.Колесси, виданий 1938 р. у Львові. Курсанти вивчали «Історію музики» Миколи Грінченка. Створення курсів щиро вітав композитор М.Гайворонський із США і подарував кожному курсантові свій альбом «Пісні УСС», а свідоцтва про закінчення курсів вручав О.Кошиць. На другий рік діяльності курси було перенесено з Торонто до Вінніпеґа, розпочалася підготовка їх програм, додано навчання українських народних танців, а також створено хор для забезпечення бази навчання. О.Кошиць читав лекції про українську пісню та музику, він же диригував курсовим хором; Яків Козарук – про українську мову, інтонацію і ритміку; О.Івах – лекції з української літератури,  В.Кушнір – християнську етику. П.Маценко був керівником курсів, навчав техніки диригування, викладав педагогічну психологію. З репертуару курсів було укладено «Підручний хоровий збірник», який користувався популярністю. Перед третіми курсами слухачі заснували «організацію культурно-освітніх працівників ім. Олександра Кошиця» і видали друком його лекції, що були поширенням  його викладів у серії відчитів на українські теми Департаменту східно-європейських мов Колюмбійського Університету в Америці» [9, 35 – 36]. Для забезпечення курсів навчально-методичною літературою було видано «Шкільні хори на 1, 2 і 3 голоси укладу Олександра Кошиця» у двох зошитах, збірники Я.Козарука «Українські народні пісні для діточих оркестр» та  І.Мельника «Українські народні танці» та  «Колядки і щедрівки» для фортепіано. В 1942 р., коли відзначалося сторіччя  від дня народження класика української музики М.Лисенка, О.Кошиць, як учень його школи, а потім і її педагог та близький співробітник Лисенка, об’їхав з доповідями про нього схід Канади, керував збірним хором у Вінніпезі на святковій академії. Світлина хору курсантів 1943 р. засвідчує, що його учасниками стало 120 молодих людей, а поруч О.Кошиця та П.Маценка – відомий скрипаль Р.Придаткевич, який також викладав на курсах [9, 38]. У 1944 р. назву курсів змінено з «диригентсько-вчительських» на «ВОК», що були підпорядковані Осередку Української Культури й Освіти, утворено два відділи з окремими програмами – історично-літературний і мистецький. Педагогічний склад курсів згодом поповнили відомі диригенти, музиканти: Н.Городовенко, Л.Сорочинський, Т.Кошиць, К.Зорич-Кондрацька, З.Лавришин.
Протягом 1944 – 1968 років відбулося 22 ВОК Осередку Української Культури й Освіти, на яких підготовлено понад 800 курсантів, в тому числі диригентів, вчителів для Рідних Шкіл [10, 55,58]. Важливо, що екзамени ВОК у 1965 р. визнавали ряд канадських університетів і коледжів [10, 57], що було практичним здобутком курсів. У 1969 р. (23-ті) ВОК перейменовано на Українські Освітні Курси. Від 1966 р. до 1986 р. відбулося 16 літніх курсів УНО: перші – в Торонто, всі інші – на оселі «Сокіл» у Гакстон, Онтаріо [10, 58]. Загалом від 1940 р. відбулося 35 ВОК. Навчання на курсах проходило шість днів на тиждень, зранку – лекції з предметів українознавства, після обіду – заняття спортом, спів, танці, ввечері – прогулянки, перегляд кінофільмів. Кожної неділі курсанти брали участь у богослужінні. Тривало навчання чотири повних тижні і завершувалося усними та письмовими екзаменами з програмових предметів, врученням свідоцтв та книжок для курсантів. Для них організовувались різноманітні проекти, поїздки, концерти. Перед слухачами виступали українські мистецькі колективи – капела бандуристів ім. Г.Хоткевича з Торонто, хор «Веснівка». Серед випускників курсів було багато талановитих диригентів, зокрема Володимир Климків, що пізніше став управителем курсів, а також створив хор ім. О.Кошиця і 50 років очолював його. Він разом зі своїм колективом став першим представником діаспори – лауреатом Національної  премії України ім.  Т.Шевченка (1992 р.). Хором «Дніпро» у Судбурах керувала ще одна випускниця курсів – Ольга Рогатин.
Ідею курсів, що народилися в Канаді, згодом перейняли інші українські організації: Колегія св. Андрея у Вінніпезі, Колегія св. Івана та католицькі установи в Едмонтоні, Український Народний Союз у Джерсі-Сіті на оселі «Союзівка» у США. Існують вони і сьогодні в багатьох центрах вільного українського світу, набуваючи різноманітних організаційних форм, найчастіше – як літні курси для молоді.
Своєрідну естафету курсів продовжили семінари хорових диригентів, організовані 1976 р. онтарійським Комітетом Українців Канади (КУК) в Анкастері (Онтаріо, Канада) з ініціативи відомого українського маестро Володимира Колесника. З різних міст Канади та Північної Америки з’їхалися на семінар ентузіасти хорової справи. Потреба їх проведення була настільки великою, що вони стали постійними, а в 1979 р. їх організацію на себе перебрало Українське музичне товариство Альберти. Одна із організаторів семінарів, диригент  Марія Дитиняк пише: «За 22 роки  діяльности семінарів взяло участь 211 учасників… Програма навчання охоплювала такі теми: диригування (гуртові та індивідуальні практичні заняття й лекційні заняття), хорознавство, аналітична праця диригента над партитурою, художнє опрацювання музично-хорового твору, проблеми інтерпретації, диригент-інтерпретатор  музичного твору, особистість диригента, виконавські засоби фразування, диригування як галузь виконавського мистецтва, про фактори формування диригентської техніки, проблеми стилю й хорове виконавство, психологічні аспекти диригентського виконавства,… виховання голосу й хоровий спів,…керування церковним хором,… українська хорова музика (творці української хорової спадщини, стилі, жанри, форми, слухання та обговорення зразків запису української музики), хоровий довідник, історія вокального мистецтва, історія диригентського мистецтва, хорове аранжування, естетика, прийняття християнства та виникнення й розвиток церковних співаків і хорів в Україні, розвиток хорового мистецтва в Україні та в світі, краса Шевченкового слова та образотворчі традиції Шевченка в сучасній поезії,… аналіз «Літургії» Дениса Січинського, інтерпретація творів Артема Веделя…» [3, 136–137].
За роки проведення семінарів вивчено сотні творів різних жанрів класиків і сучасних композиторів. Часто твори сучасників вперше звучали саме на семінарах. Заключний етап кожнорічного семінару – вечір диригентів, на якому кожен учасник  диригував одним твором. Головним викладачем  і відповідальним за програму навчання був Володимир Колесник, викладачами у різний час – М.Антонович (Голландія), І.Гамкало (Україна), М.Дитиняк, З.Лавришин, С.Яременко, А.Горняткевич (Едмонтон, Канада), П.Маценко (Вінніпег), Ю.Оранський (Філадельфія, США) та ін. [3, 137].
Однією з найвищих інституцій є кафедри українознавства, засновані в різних університетах США та Канади в 2-ій половині ХХ ст. В 1951 р. створено таку кафедру в Сіднеї (Австралія), в 1974 р. три кафедри українознавчих студій постали в Гарвардському університеті (США), тут же існує Український науково-дослідний інститут та Інститут українознавчих студій. Потужні наукові центри діють в Канаді. Так, Університет Оттави має програми з української мови та літератури, які координуються українським навчальним комітетом. При ньому діють Університет св. Павла, Інститут східнохристиянських наук ім. митрополита Андрея Шептицького, Українська католицька семінарія. При Юарлстанському університеті працює Інститут слов’янських і східноєвропейських студій, кафедру українознавства має найбільший у Канаді університет в Торонто. В місті також діє Інститут св. Володимира. Український навчальний комітет плідно працює у Йоркському університеті, різноманітні курси та програми українознавства пропонує студентам Університет Манітоби, у Вінніпезі працює Центр  українсько-канадських студій при Колегії св. Андрея. Ціла низка наукових установ, де вивчаються українська історія та культура, діє в Саскатуні – університет, Інститут Петра Могили, Інститут митрополита Шептицького, Університет Регіни. Катедра українського фольклору, етнографії та культури ім. Гуцуляків працює при Університеті Альберти. При ньому діє Канадський інститут українських студій, методичний кабінет української мови, Центр українських історичних досліджень ім. Петра Яцика [13, 188 – 189].
Підтримуючи  діяльність таких кафедр, українські громади засновували фонди їх підтримки. Наприклад, у 1958 р. в Рочестері (США) засновано Фонд кафедри українознавства, який зібрав для цієї мети в 1962 р. 140 тисяч доларів [13, 106]. Ще однією формою підтримки були доброчинні концерти, які давали українські митці. Так, на одному з них  26 листопада 1972 р. в Чикаго виступили відомі в зарубіжжі виконавці – солісти «Метрополітен Опери» в Нью-Йорку – сопрано Шарлотта Ордассі-Баранська, бас-баритон Андрій Добрянський та піаніст-віртуоз Роман Рудницький [11]. Високий професійний рівень виконавців привернув увагу багатьох прихильників музичного мистецтва і забезпечив прибуток для кафедри українознавства при Іллінойському університеті в Чикаго. Програма концерту складалася переважно із творів українських композиторів. Так, Ш.Ордассі-Баранська блискуче виконала солоспіви К.Стеценка, С.Людкевича та А.Рудницького; А.Добрянський – солоспіви М.Лисенка, К.Стеценка; Р.Рудницький – три прелюдії Л.Ревуцького та сонату А.Рудницького. У другій частині  концерту прозвучали твори Р.Вагнера, Ф.Ліста, Дж. Верді, Г.Доніцетті, в тому числі оперні арії.
Серед поважних громадських наукових фундацій діаспори українознавчого спрямування – це, насамперед, Наукове Товариство ім. Тараса Шевченка та Інститут Енциклопедії Українознавства при ньому, Українська Вільна Академія Наук (УВАН, з 1945 р.), Український Вільний  Університет (УВУ, з 1921 р. – у Відні, згодом у Празі, з 1946 р. – у Мюнхені). В їх діяльності, наукових дослідженнях та публікаціях висвітлювались музикознавчі проблеми. Так, у багатотомній серії Український архів, який присвячено історії різних регіонів України, містяться статті музикознавців діаспори, творчі портрети митців.
Важливими науковими осередками діаспори були Високий педагогічний інститут ім. Драгоманова у Празі (у міжвоєнний період) та Український Вільний Університет, який мав відділ українознавства. Саме з Віднем та Прагою пов’язане зародження українського музикознавства. Тут працюють музикологи Ф.Якименко, Ф.Стешко, тут захищаються перші докторські дисертації  З.Лиська, С.Туркевич-Лукіянович, Є.Цегельського, В.Витвицького, П.Маценка, які досі не надруковані в Україні [8].
Новітня доба засвідчує активний розвиток українознавства за кордоном. Так, у 1990 р. у Варшаві (Польща) українські науковці, що працюють у Польській академії наук, Варшавському, Гданському, Краківському та інших університетах, створили Польську асоціацію українознавців, яка видає «Варшавські українознавчі записки» [13, 282].
Підсумовуючи, відзначимо, що в західній діаспорі  впродовж ХХ ст. склалася унікальна структура українознавчих інституцій, яка має чітку ієрархію та ряд особливостей: існування на громадських засадах; охоплення різних верств українства (насамперед, це – діти, молодь, творча та наукова інтелігенція); системна робота щодо збереження національної ідентичності та рідної культури (в т.ч. і музичної). Отже, вони виконували ряд функцій щодо збереження музичної культури: освітню, естетичну, виховну, комунікативну, етнозберігаючу. Музична культура для емігрантів – один з найбільш дієвих засобів формування національної свідомості, а тому діяльність українознавчих інституцій діаспори спрямовувалася на піднесення освітнього та мистецького рівня музичного мистецтва.

Література

1. Гайворонський М. Збірник українських народних пісень для молоді. – Саскатун, Канада:   Вид. Укр. книгарні, 1946.
2. Гнатишин А. Співаймо. Пісні для української молоді у дво- і триголосному укладі в супроводі фортепіано. Репертуар на національні релігійні свята.
3. Дитиняк М. Українське музичне товариство // Західноканадський збірник. – Ч.3./Упор. Я. Славутич. – Едмонтон, Канада, 1998. – С. 128 – 140.
4. «Євшан-зілля». Співаник для молоді / Нотна графіка і технічне упоряд. С.Спєх. – Мюнхен: Накладом Українського Християнського Об’єднання Молоді в Німеччині (Українська YMCA/ YWCA), 1963.
5. Збірник пісень для рідних і цілоденних шкіл і курсів українознавства за «Програмою» 1977 року. У 100-річчя композитора Станіслава Людкевича / Опрацювали: Сестра Ювіналія, ПНДМ, Марія Павлишин, Квітка Зорич-Кондрацька. – Торонто: Музична Комісія КЦУШР, 1979.
6. Кононенко П., Кононенко Т. Українська освіта у світовому часопросторі. – К.: Знання України, 2007.
7. Леник В. Вчора, сьогодні, завтра. До історії Українського Інтернату в Мюнхені. – Мюнхен: Накладом Товариства «Рідна Школа» в Німеччині; друкарня «Логос», 1990.
8. Лисько З. С.Артемовського-Гулака «Запорожець за Дунаєм»: Дисертація на одержання вченого ступеня доктора філософії. – Прага, 1926. Рукопис в ЛНБ ім. В.Стефаника; ЦДАВО України. – Ф. 3956 (Дмитро Антонович) – Оп. 1. – Спр. 33. – С. 1–69: Дисертація С. Туркевич-Лісовської «Українські елементи в операх Чайковського «Черевички» та Римського-Корсакова «Ніч перед Різдвом» і порівняння їх з оперою Лисенка «Різдвяна ніч»; Цегельський Є.  Чехи і галицько-українська музика ХІХ ст. – Прага, 1936. – Рук. дисертації; Витвицький В. Старогалицька сольна  пісня  ХІХ століття / Вступ. сл.,  упорядкув. та комен. В. Пилиповича. Наук. ред. Ю.Ясіновський. Перекл. Л.Лехник. – Перемишль: Митуса, 2004. – 157 с.; Маценко П. Склад та технічна будова мелодій київського розспіву в Почаївському ірмолоєві від 1775 року: Докторська дисертація. – Відень, 1930–1932 // Павло Маценко:  Музиколог, композитор і громадський діяч: Зб. на пошану 90-ліття народин /   Упор. і зредаг. Василь Верига. – Торонто: Видання Українського Національного Об’єднання Канади, 1992. – С.127–238.
9. Маценко П. Початки моєї праці в УНО // Павло Маценко: композитор і громадський діяч: Збірник на пошану 90-ліття народин / Упор. і зредаг. Василь Верига. – Торонто: Видання Українського Національного Об’єднання Канади, 1992. – С.31 – 40.
10. Підкович М. Українські літні курси УНО – історичний перегляд //Павло Маценко: композитор і громадський діяч: Збірник на пошану 90-ліття народин / Упор. і зредаг. Василь Верига. – Торонто: Видання Українського Національного Об’єднання Канади, 1992. – С.53–62.
11. Сидоренко-Квірмбах О. Майстри музики для Катедри Українознавства // Овид (Чікаґо). –1972. – № 4 (163). – С.26 –27.
12. Сливинський О. Товариство «Рідна Школа» та його українознавче шкільництво // Українці в Детройті  і в Мічіґані. Відзначення тисячоліття Хрещення України. – Детройт: Детройтський метополітальний комітет Українського тисячоліття, 1988. – С.175 –180.
13. Українці в світі: Книга-альбом  / Упор. Петро Кардаш, др-р  Сергій Кот. – Київ –Мельборн: Фортуна, 1995.
14. Філоненко Л. Невідомі музично-педагогічні праці Михайла Гайворонського //Народна творчість та етнографія. – 1993. – № 3. – С.28–32.
15. Чикаго – Шевченкові. Пропам’ятна книга в соті роковини смерти. 1861 –1961. – Чикаго: Укр.-Американська Видавнича спілка в Чикаго, 1961.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s