Максим Плешко: “Україні потрібен якісно новий погляд на проблему діаспори”


Джерело: http://pravda.com.ua

Максим Плешко, для УП

На момент ухвалення Національної програми “Закордонне українство” (2001 рік), наші урядові структури констатували, що за кордоном проживає близько 10 мільйонів осіб, українців за походженням.

Російський інформаційний сайт “Україна RU” в тематичній статті “Украина и мир” наводить такі дані: більш ніж 7 мільйонів українців проживають у, так званій, Східній діаспорі (країни колишнього СРСР) і до 5 мільйонів у Західній.

“Вікіпедія”, станом на 2004 рік видає показник від 10 до 15 мільйонів. Громадсько-політичний тижневик “Українське слово” зазначає “понад 20 мільйонів українців розкиданих по всіх континентах”.

Якщо усереднити всі наведені цифри, то за межами України мешкає третина нації.

Разом з євреями, росіянами, вірменами, ірландцями – українців можна віднести до націй які мають найбільші діаспори у світі.

Втрата чи знахідка?

Крім постійного перекачування валюти в Україну, українська діаспора може бути ще й активним лобістом державних інтересів у світі. Такий підхід не новий. Для багатьох країн співпраця із земляками за кордоном стала основою зовнішньої політики.

Діаспори стають потужним засобом впливу на інші держави. Але перед цим держава сама мусить, як мінімум, стати модератором у діалозі численних організацій українців за кордоном.

У кого повчитися?

Цікавим прикладом для нас є Вірменія. Тут ситуація взагалі унікальна. Чисельність вірменської діаспори приблизно у 2,5 рази більше ніж громадян самої Вірменії. У республіці проживають три мільйони етнічних вірмен, а за кордоном – більше семи з половиною мільйонів (максимальна оцінка – до 10 мільйонів).

Кількість тільки американських конгресменів, що належать до так званої “вірменської групи”, складає близько 130 чоловік.

Влада Вірменії активно вивчає досвід Ізраїлю, Китаю, Ірландії, які налагодили ефективну взаємодію із власними діаспорами. У 2008 році з ініціативи президента Вірменії було утворено окреме Міністерство з питань діаспори.

Державну політику у цій царині можна стисло висловити так: “Сила вірменського народу – у силі кожного вірменина й усіх вірмен разом узятих, де б, у якій частині Світу вони не проживали”.

Показовим є приклад активного залучення китайської діаспори для розвитку історичної батьківщини. Ще 35-40 років тому всесвітня китайська діаспора (“хуацяо”) існувала доволі хаотично.

Сьогодні завдяки цілеспрямованій урядовій політиці – це потужна консолідована формація, яка інвестувала мільярди доларів в економіку КНР. За різними оцінками це 70-80% усіх валютних вливань.

Специфічний вплив “через діаспору” (а це залежить від стратегічних цілей державної політики) на собі відчуває й Україна. Росія має потужну діаспору в Україні й ефективно використовує її для досягнення власних інтересів. Продовжувати читання Максим Плешко: “Україні потрібен якісно новий погляд на проблему діаспори”

Четверта хвиля еміграції: «Я є!»


Олена Паливода
Джерело: http://www.patriyarkhat.org.ua
3 березня у приміщенні Генерального консульства України в Нью-Йорку відбулася презентація Всеамериканської громадської організації «Нова українська хвиля» та її інтернет-видання. Головою Координаційної ради Всеамериканської громадської організації «Нова українська хвиля» обрано Мирославу Роздольську, редактора газети «Сівач», керівника відділу зв’язків з громадськістю у Секретаріяті Патріярха УГКЦ.

Передумови

Потреба в створенні всеамериканської організації, яка б вела координаційну діяльність між урядом України і організаціями новоприбулих в світі, є актуальною вже давно. Наприкінці минулого року зусиллями Мирослави Роздольської та її однодумців у Стемфорді було проведено «круглий стіл», на якому виступили священики, дипломати, активісти нашої громади й на якому наголошували на необхідності створення громадського об’єднання «четвертої хвилі», яке б своїми головними пріоритетами ставило співпрацю з урядом України, спрямовану на захист інтересів громадян України за кордоном та поглиблення співпраці із зарубіжним українством. Та зустріч стала фактично відправною точкою нового проєкту.

У своїй доповіді Мирослава Роздольська наголосила: «Презентуючи нашу новостворену громадську організацію «Нова українська хвиля», ми найперше хочемо сказати своїй матері-Вітчизні: «Ми є, ми не розгубилися в цьому широкому світі, ми служимо тобі, а тепер, як організована сила, готові до співпраці з Українською державою та її структурами задля добра свого народу. Стержнем, довкола якого ми творимо нашу організацію, є українська національна ідея як фундамент для розбудови держави України й нас як невід’ємної її частини. Ми схиляємо голови перед тими, хто до нас розбудував в Америці українські «острови» й впродовж десятиліть був голосом мовчазної України на американській землі». Доповідачка також подякувала тим, хто представників «четвертої хвилі» сприйняв такими, якими вони є, подякувала також тим, хто їх не прийняв. «Адже боротьба за свою самобутність і стала тим поштовхом, який сприяв створенню на американській землі «Нової української хвилі», – підкреслила п. Роздольська.

Хто ми?

За дуже короткий час (10-15 років) свого перебування в чужій країні з іншою культурою, мовою, у незнайомому середовищі новоприбулі емігранти з України не тільки адаптувалися, подолавши величезні психологічні бар’єри, об’єктивні й суб’єктивні труднощі, а й реалізували себе в цьому суспільстві. Серед представників «четвертої хвилі» є медики, юристи, журналісти, митці, які продовжують своїми творами збагачувати українську культуру, є науковці, які здобули наукові ступені в Америці, є великий загін підприємців, які, як і більшість емігрантів, приїхали сюди з порожніми кишенями, а сьогодні достатньо заможні люди, є педагоги, які заповнили учительські колективи вже існуючих і також новостворених шкіл українознавства й виховують молоде покоління в дусі любові до рідної мови, історії та культури. Багатотисячний загін наших співвітчизників трудиться на будовах, жінки опікуються й доглядають старих, немічних людей, дітей. Неоціненною є їхня жертовна праця для своїх родин і для України в цілому, бо саме завдяки їм мільярди доларів вливаються в економіку України. Це і є нова хвиля українських емігрантів, яку донедавна не помічала Українська держава. Продовжувати читання Четверта хвиля еміграції: «Я є!»

Веб-архів: “провести необхідну роботу щодо створення Українського інформаційно-культурного центру у м. Берліні”


Джерело: www.6ws5ujgkjfw2.webpage.t-com.de
Проект
вноситься народними депутатами України О.Зарубінським, В.Онопенком, М.Поживановим,
С.Шевчуком, І.Драчем

П О С Т А Н О В А
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Про рекомендації парламентських слухань з питань співробітництва
України та Німеччини

Верховна  Рада  України    п о с т а н о в л я є :

1.    Схвалити  рекомендації  парламентських  слухань  з питань співробітництва України та Німеччини, що додаються.

2. Кабінету Міністрів України враховувати у своїй діяльності рекомендації, зауваження та пропозиції, висловлені учасниками парламентських слухань та проінформувати Верховну Раду України про стан виконання цієї Постанови до 1 березня 2006 року.
3.  Контроль   за    виконанням   цієї   Постанови   покласти  на   Комітет Верховної  Ради  України  з  питань  Європейської  інтеграції.

Голова Верховної Ради
України                                                    В.ЛИТВИН

Рекомендації
парламентських слухань з питань співробітництва України
та Німеччини

Учасники парламентських слухань, обговоривши питання щодо сучасного стану та перспектив українсько-німецьких відносин, відзначають, що:

1. Продовження процесів демократизації та ринкових перетворень в Україні призвели до якісних позитивних змін у тональності двостороннього діалогу між Україною та Німеччиною.

2. Основним наслідком кардинальних перетворень в Україні для українсько-німецьких відносин стало утвердження у парламентських, урядових та бізнесових колах та у німецькому суспільстві в цілому розуміння того, що Україна за географічним, цивілізаційним та певною мірою політичним визначенням належить до Європи.

3.  Дії керівництва України, спрямовані на утвердження в нашій державі європейських цінностей та продовження державного розвитку за європейською моделлю, знаходять підтримку політичного істеблішменту Німеччини, а успішність просування на цьому шляху створює позитивне підґрунтя для вироблення Німеччиною якісно нових підходів до розвитку двостороннього співробітництва.

4. Основні інтереси Німеччини у відносинах з Україною полягають у наступному:

– виступати за незворотність процесів демократизації в Україні та проведення вільних та демократичних парламентських виборів 2006 року;

–    забезпечити проведення подальших економічних реформ;

– зберегти проєвропейську орієнтацію України Продовжувати читання Веб-архів: “провести необхідну роботу щодо створення Українського інформаційно-культурного центру у м. Берліні”

З ІСТОРІЇ ДІЯЛЬНОСТІ Української громади в Берліні


Українська Громада — громадсько-культурне товариство, засноване 1919 в Берліні з українських емігрантів по Першій світовій війні, спершу непартійне, пізніше наближене до гетьманського центру; активне у 1920-х до першої половини 1930-х років.; понад 6000 членів. Пресові органи: «Нове Слово» (1920) і «Українське Слово» (1921 — 23); головами товариства серед ін. були: Б. Лепкий, 3. Кузеля. Відновлене заходами П. Скоропадського, діяло 1940—5 як друга (поряд Українського Національного Об’єднання) українська загальна організація, дозволена владою в Німеччині; голова — Б. Гомзин; пресовий орган — «Українська Дійсність».

«Українська дійсність», орган Укр. Громади в Німеччині гетьманського напряму, виходив у Берліні 1940 — 45 тричі на місяць (до 1943 з додатком «Госп. прилога»); газ. фірмував І. Калинович. Поряд інформацій про гром. і культ. життя укр. спільноти в Німеччині, Чехії, Австрії, «У.Д.» подавала серед ін. огляди подій на Україні, зокрема з часів укр. державности і сов. періоду (ред. М. Пасіка).

З ІСТОРІЇ ДІЯЛЬНОСТІ
УКРАЇНСЬКОГО НАУКОВОГО ІНСТИТУТУ В БЕРЛІНІ
ТА УКРАЇНСЬКОГО ВІЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ В МЮНХЕНІ

Джерело: http://www.nbuv.gov.ua

Висвітлено питання науково-дослідницької та освітньої діяльності української діаспори в Німеччині.

Упродовж століть із різних причин — соціально-економічних, об’єктивних і суб’єктивних — українці емігрували до країн Європи, Азії, США, Канади, інших континентів. Не становила винятку і Німеччина. Як відомо, на її території здавна поселялися політичні емігранти, творча інтелігенція, у тому числі й з України, а також ті, хто з економічних причин шукав роботу, щоб працювати й жити для задоволення своїх життєвих потреб.

На терені Німеччини перебувала значна кількість українців — полонених із російської армії в роки Першої світової війни. Значна кількість із них залишилася, натуралізувалась і жила, знайшовши в Німеччині свою нову домівку.

Після поразки української національної революції в 1917-1920 роках у Німеччину прибула значна кількість українських емігрантів. Це були представники політичних партій та організацій, військові з армії Української Народної Республіки та Української Галицької армії Західно-Української Народної республіки, імущих верств, майно яких конфіскувала радянська влада. Усі вони були фактично противниками більшовицької форми правління в СРСР, яка пізніше перетворилася в сталінську тоталітарну систему. Як відомо, своїх супротивників сталінський режим знищував, репресував, засилав до концтаборів і тюрем.

Емігрувавши до Німеччини, а це були переважно молоді люди, вони прагнули здобути вищу освіту, набути професії, щоб гідно репрезентувати українців у німецькому суспільстві. Німецькі власті надавали їм можливість студіювати в університетах Лейпцига, Мюнхена, Тюбінгена, інших міст. Але найбільше їх навчалося в Берліні. Тут уже на початку 1921 р. було засновано Спілку студентів-українців у Німеччині [1]. Продовжувати читання З ІСТОРІЇ ДІЯЛЬНОСТІ Української громади в Берліні