Німці пізнавали українську нонконформістську душу в серці Берліна


ерстюк в Берліні перед зустріччю в Європацентрі, Берлін, 24.06.2009
Євген Сверстюк в Берліні перед зустріччю в Європацентрі, Берлін, 24.06.2009

24 травня 2009 року українська тематика дійшла до Європейського Інформаційного центру (EUROPÄISCHEN INFORMATIONSZENTRUM BERLIN), що розташований в  центрі Берліна на Потсдамерплатц (Potsdamer Platz) неподалік Брандербургських воріт і в тісному сусідстві з Deutsche Gesellschaft e.v. Німецькі науковці і просто зацікавлені українською історією простистояння совєтському режиму мали чудову нагоду отримати інформацію про український дисиденський рух від свідка часу і носія дисиденської моралі Євгена Сверстюка.

Ініціатором зустрічі виступила ініціативна група молодих українців Берліна з Ukraine Kompetenz Zentrum (www.ukz-berlin.de). Спочатку вони звернулися з пропозицією щодо організації зустрічі з Євгеном Сверстюком до відомого приватного музею Берлінського муру Checkpoint Charlie, власником якого є українка за походженням Олександра Хільдебрандт (Alexandra Hildebrandt). В приміщенні музею розміщена експозиція, присвячена історії українського дисиденства. Доцільність проведення зустрічі з українським дисидентом саме в цьому музеї в рік відзначення 20-ліття падіння Берлінського муру мала на меті привернення уваги до української експозиції і її подальшого збагачення матеріалами . За словами Євгена Сверстюка, що відвідав музей Checkpoint Charlie червні 2009 року,  на даний момент виставка є досить бідною інформаційно. Адміністрація музею після двотижневої попередньої згоди за 10 днів до дати заходу відмовила в проведені зустрічі з Євгеном Сверстюком.

Намагаючись все ж реалізувати задумане, працівники  Ukraine Kompetenz Zentrum  звернулися до Osteuropa Zentrum Berlin (http://www.osteuropa-zentrum.de). Ця організація вже на протязі 20 років досліджує злочини комуністичних режимів в Східній Європі. Центр розташований в будинку, який в Берліні відомий як музей Штазі ( Stasi Museum (Міністерство Державної Безбеки Східної Німеччині (Ministerium für Staatssicherheit der DDR) або розмовною мовою коротко MfS або  Stasi).

Керівник Osteuropa Zentrum Berlin Детлеф Штайн (Detlef Stein) є  походженням зі східної Німеччини, колишній дисидент ДДР,  добре знається на проблематиці східної Європи. Моя пропозиція щодо презентації українського дисиденського руху в Берліні викликала у нього неабиякий інтереc, хоча тематикою України Центр не займається взагалі. Його межі досліджень закінчуюються на  польскому кордону.

Про таке явище як український рух опору до отримання Україною незалежності  в Німеччині не  розповідають  по ранковому радіо. Для німецького бюргера історія України тенденційно починається з “помаранчевої революції”. Зі сходу кинулись ввічі не  жовто-блакитні кольори українського небо-поля 90-их, але лиш донесене медіа помаранчеве жевріння 2004 року. Воно видавалося відблиском не то сходу чогось, не то заходу.  Щось зажевріло, а потім почало стухати. Пункт відліку ж “від помаранчу” настало залишився.

Дослідженням історії “помаранчевої революції” в Берліні займається публіцист Вольфганг Темплін ( Wolfgang Templin), який написав і опублікував свої дослідження в книзі Farbenspiele – Die Ukraine nach der Revolution in Orange.

Отже, від помаранчевої революції як “від народження Христа” відліковується подальше життя України. А що ж було “до Христа”, себто до помаранчевого жевріння? Там була Росія, тобто Совєтська імперська історія. Тут для західного дослідника поле і неоране,  і непрохідне. Може дослідник його таки здолає, прооре, перелопатить, але журналіст і тим більше пересічний німець ламати свої і так тупі списи на взяття східноєвропейської чи української історії не буде. Тут більше звикли, коли “пережують і покладуть до рота”. Тому треба “жувати самим і класти до рота”.

З другого боку треба виходити з міркування згідно Біблії,  Матвія (5, 15) : “І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі.” Це відноситься і до нашої культурної і політичної спадщини, її особистостей. Наша історія має  такі скарби, які приховувати від людськості є гріхом від Бога. Стільки років це все приховувалось поза Берлінським Муром! Зараз заважає постсовєтська інерція заляканості та ізольованості. “Залізної” завіси вже немає. Мур розпродують на шматочки у вигляді талісманів тогочасності. Крім того, що історія лиха комерціалізується, що побачили ті, хто були по протилежні боки Берлінського муру? Що вони розповідають один одному?

Європа, особливо Німеччина, урочисто відзначає  20-ліття падіння Берлінського муру. Кожен місяць зали берлінських культурно-наукових інститутів приймають конференції, семінари, доповіді, вечори, присвячені знаменній даті. Відбувається аналіз минулих подій, рефлекція з позиції сьогоднішнього дня, відкриваються нові невідомі сторінки протистояння каральним режимам, що існували до падіння Берлінського муру. Частими гостями Берліна є колишні учасники руху “Солідарность”, чеського, словацького дисиденства (Charta 77).

Представники колишньої ДДР відстоюють свою “мирну” революцію в 80-х, аргументують, аналізують. Історики з’ясовують, кому завдячує своїм падінням Берлінський мур. Велика увага приділяється ролі польської “Солідарністі” (Solidarność). Далі фокусується  на Росії, завдячуючи “новому мисленню” Михайла Горбачова.  У решті країн, за словами Томаса Галіка в його статті “PARTNERSCHAFT ZWISCHEN OST UND WEST” , комуністичні режими танули “як сніг на руках”. Самі по собі?

Побутова думка, що українцям свобода звалилася «як сніг на голову», залишається на рівні побутового мислення, якщо про історичну правду не скажуть її носії. Туристичні довідники репродукують побутовий підхід до української історії. Наприклад, для авторів путівника Україною KulturSchock Ukraine українці отримали сводобу і незалежність завдяки змінам в Росії.

Що говорити про німецького бюргера чи історика, якщо навіть і самі українці не компетентні власної історії і того, що власне передувало падінню Берлінського муру в Україні? Чи може впав він лиш в Берліні?

Глибоке усвідомлення того, що факт падіння Берлінської стіни є невід’ємною частиною і української історії на прикладі українського дисидентського руху, сприяє усвідомленню української історії як частини європейської. Нам не треба скиглити “візьміть і мене жити в рукавичку”. Нам треба лиш залишатися свідомими своєї духовної і політичної історії, що йшла в ногу з Європою. Самим знати її. Свого часу німецький письменник Генріх Бьоль був добре обізнаний про долю українських дисидентів. Його заслугою було висунення Василя Стуса на Нобелівську премію. Не проминула повз європейську увагу і діяльність Української Хельсінської Групи (УХГ). Радіо Свобода з Мюнхена в час совєтської зими постійно передавала тексти дисидентів, зокрема, Євгена Сверстюка.

Ukraine Kompetentz Zentrum реагував на можливість розповісти Берліну про нашу історію дисиденства і показати йому наших людей з Великої букви, бо вони насправді не лише наші. Це люди  землі, про яких мають право знати не лише українці. Особистість пана Євгена Сверстюка – це моральне богаство громадської єдноти, що не знає поділів на твоє і моє. Такі люди, що народжуються серед тих чи інших народів і стають обличчям проти зла тієї чи іншої системи, належать до плеяди борців проти “системи” як такої, що калічить свободу. Вони є громадянами окремою країни, громадянство до якої завойовується, а не дістається від народження. Це країна вільних людей або просто “країна людей”, як назвав свій фільм про Євгена Сверстюка Петро Кришталович. Люди цієї країни пізнають своїх “земляків” не по паспорту чи мовній належності, але по особливому духу і Господній мітці сміливості і правдивого погляду на стан речей, що відбуваються навколо.

Презентація Євгена Сверстюка в Берліні з його виваженим критичним баченням розвитку наших суспільств на  Сході і на Заході,  з його акцентацією на особливо актуальних моментах, наштовхувала на думку, що по рівню своєї свободи мислення він є  ближче  до європейців, ніж до українців, що в більшій своїй масі зрозуміли капіталізм буквально, а свободу релативно.

Якось пан Євген зауважив, що після повернення в Україну зі заслання, він почувався іноземцем у своїй власній країні.  Може тому для багатьох тема презентації в Європацентрі 24 червня 2009 р. о 18.00 год “Чи відбулася в Україні мирна революція в 1989-1990?” виявилась незрозумілою і тому проігнорованою. Приємно проте вразило, що тема дисиденства зацікавила саме тих, хто народився вже після означених подій в 80-их і 90-их.

Є сподівання, що через Євгена Сверстюка відбувалося передання моральних цінностей вільної людини часів дисиденства до молодого покоління українців і німців часу “нової свободи”.

Ті, хто прийшов на зустріч з Євгеном Сверстюком, люди різних мов і національностей, переживали особливий стан душі, що наближає до Божого розуміння слова «свобода». Українське одвічне прагнення до волі, закарбоване на дні українського серця, що промовисто звучало на протязі всього вечора, ще раз підтвердило, що волю не спинити ні національними бар’єрами, ні амбіціями бездарних політиків і вожаків. Проходить час, політики міняють маски, пристосуванці пристосовуються під нових лідерів, але слово правди залишається на поверхні, в живому слові і надрукованій літері.

divchata
Гості зустрічі з Євгеном Сверстюком в Берліні знайомляться з його бібліографією, 24.06.2009

Перед зустріччю гості мали змогу ознайомитися з бібліографією ессеїста, поета, філософа і редактора газети “Наша віра” Євгена Сверстюка, з його творами українською і перекладеними на німецьку для німецькомовного читача. Учасникам зустрічі був зачитаний вірш Євнгена Сверстюка німецькою мовою “Проста людина”, що задав відповідний тон атмосфері вечора.

sverstjuk-vhodyt-v zalu
Євген Сверстюк в Європейському Інфоцентрі, Берлін, 24.06.2009

oet-ukz
Детлеф Штайн представляє тему дисиденського руху в Україні в Європейському Інфоцентрі, Берлін, 24.06.2009

Модератор Детлеф Штайн від початку поставив проблематичне питання: ми святкуємо 20 років падіння Берлінського муру, але що відбувалося в Україні до його падіння? Чи було протистояння совєтському режиму, чи була мирна революція?

Це питання дійсно є цікавим європейцю.

samborska-sversjuk-stein
Ольга Самборська розповідає про діяльність Ukraine Kompetenz Zentrum і роль дисиденства для молодого покоління українців, Берлін, 24.06.2009

sverstjuk-rozpovidaje
Євген Сверстюк розповідає про свій життєвий шлях дисидента-шестидесятника, Берлін, 24.06.2009
zuschauer
Учасники зустрічі слухають розповідь Євгена Сверстюка, Берлін, 24.06.2009
verlag
Цікавою виявилась тема дисиденства і для працівників видавництва "Osteuropa-Zentrum Berlin"
pytannja
Питання до Євгена Сверстюка говорили про велику зацікавленість аудиторії до теми дисиденства, Берлін, 24.06.2009
pisla
Ахім Сандер (в центрі) розмовляє з Євгеном Сверстюком і його дружиною Валерією, Берлін, 24.06.2009
svjashenyk
Наталя Проскура і отець Сергій Данків, Європейський Інфоцентр, 24.06.2009
stasi-museum
Будівля Штазі-музею в Берліні

Для кращого опрацювання тематики українського дисиденства, видавництвом.Osteuropa Zentrum Berlin OEZ BERLIN-VERLAG було задокументовано зустріч з Євгеном Сверстюком на відео. Наступного дня було запланованo інтерв’ю з ним в музеї Штазі (Stasi Museum), де знаходиться видавнитцтво.

На закінчення в рамках проекту видавництва OEZ BERLIN-VERLAG відбувалося інтерв’ю з Євгеном Сверстюком для наступної історичної відеопродукції під заголовком “Опозиція і протистояння комунізму в Східній Європі” („OPPOSITION UND WIDERSTAND IM KOMMUNISMUS IN OSTEUROPA (http://www.osteuropa-zentrum.de/verlag).

in bibliothek
Детлеф Штайн знайомить Євгена Сверстюка з бібліотекою ОЕЦ

Дерлеф Штайн, керуючий видавництвом, познайомив Євгена Сверстюка з бібліотекою Центру.

ukrknyzhky
З зацікавленням оглянув пан Сверстюк книжки про Україну
richard
Євген Сверстюк і Ріхард Дімбат в Остєвропа центрі, Берлін, 25.06.2009

Після закінчення інтерв’ю, коли пан Сверстюк вже збирався відходити, до Osteuropa Zentrum Berlin незплановано навідався Ріхард Дімбат (Richard Dimbath), відомий своєю гуманітарною активність щодо України. Про його діяльність можна дізнатись з сторінки Osteuropahilfe der Landkreise Starnberg und Bad Tölz-Wolfratshausen. Пан Дімбат – людина великої душі. Він займається він своєю безкорисною допомогою Україні вже понад 20 років.  Його цільове місто – Броди Львівської області, куди регулярно доставляється різноманітна гуманітарна допомога школам, лікарням, місту. Щоправда, в своїй діяльності  Ріхард Дімбат теж нонконформіст. Про нього майже не знають в українській діаспорі, та і німці скептично до цього ставляться. До України його ревнують і дружина, і навіть онуки. Ось так зійшлися дві добрі людини, українець і німець, яких поєднує у серці Україна.

olia
Організатор події Ольга Самборська, 24.06.2009, Берлін

А розповіла вам про свої думки щодо ролі  української історії до історії Європи Ольга Самборська – свідок подій в Україні в 80-ті і 90-ті (http://revnagraniti.wordpress.com) і творець сьогоднішніх подій в українській діаспорі Берліна.

Від душі дякую всім молодим активістам Ukraine Kompetenz Zentrum, зокрема, Василю Рюхтіну (за фінансову підтримку події), Ользі і Бйорну Юнгенсам, Крістофу Асхоеру, Анні Лінкс, Карлу-Хайнцу Тіеру і Галині Гомель (за допомогу з перекладами).

Сподівання на подальше просування української тематики до відкритих до цього європейців залишається.

Світлини: Ольга Самборська і Василь Рюхтін.

Берлін, 27.06.2009

2 thoughts on “Німці пізнавали українську нонконформістську душу в серці Берліна”

  1. То це виходить, УКК “презентував Сверстюка Берліну?” Це вже ви, п.Самборська зарапортувались.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s