«Емський указ»


Джерело: livejournal

Чтобы создать Украйну, нужно рушить Россию,
а она укрепилась веками: зажмурю глаза и не буду
рассуждать, только подумаю вместе с Богданом:
что будет, то будет, на все бог.
Георгій Андрузький. Петрозаводськ, 1850. З матеріалів слідства

На початку 1870-х років українське культурне життя потроху оговтувалось од відчутного удару, завданого Валуєвським циркуляром. Суворі приписи десятилітньої давнини, як це було характерно для тієї рихлої імперії, почали забуватися. Ожили «громади» — культурні осередки молодих інтелектуалів. З’являлися навіть можливості інституційного характеру; було засноване 1873 року Південно-західне відділення Російського Географічного товариства, однодумців об’єднувала газета «Кіевскій телеграфъ». Як завжди буває, виділилися два табори — поміркований культурницький Антоновича та політично-соціальний Драгоманова. Видавалися збірки пісень, казок, томи етнографічних досліджень. Тепер можна з певністю стверджувати, що принаймні культурницька програма була блискуче зреалізована. Так, Дмитро Антонович зі своїми учнями київської школи, не оголошуючи загального наміру, послідовно здійснював дослідження основних періодів та епізодів української історії окремо один від одного, що згодом дасть можливість Грушевському зробити свій видатний синтез. Але це вже будуть інші часи. Натомість соціально-політичному крилу довелося несолодко.

Бо 1875 року «предатель Юзефович» знову взявся за своє мерзенне діло. Після відомого скандалу з українським перекладом Тараса Бульби він надіслав до Санкт-Петербурґа дві доповідні записки, в яких доносив про зростання українського сепаратизму, який є «вислідом австрійсько-польської інтриґи». Запрацювали імперські канцелярії: була призначена «Комісія з українофільської пропаґанди» (Совещание), яка дійшла висновку, що «діяльність українофілів» становить загрозу для держави.

30 травня 1876 року на лікуванні в німецькому курортному містечку Бад Емс імператор всеросійський Олександр II підписав висновки Комісїї, що отримали назву «Емський указ».

Були закриті географічне відділення та згадана газета, неблагонадійні професори усунуті з посад, декому довелося еміґрувати. Заборони надовго призупинили український рух на організаційному рівні. Відновлювалися приписи Валуєвського циркуляру. Це був унікальний в своєму роді репресивний захід, спрямований проти українського політичного руху засобами обмеження функціонування українського слова: заборонялося українське викладання, виступи, вистави, тексти до музичних нот, ввезення української літератури з-за кордону за ознакою мови, вводилися правописні обмеження та посилювалася цензура творів красного письменства. Відтепер всі українські видання цензурувалися Головним управлінням у справах друку. Стимулювалося переміщення викладачів між різноетнічними губерніями. Незважаючи на деякі послаблення щодо словників та текстів пісень, внесені після вбивства Олександра II його наступником, указ залишався в силі аж до революційних подій 1905 року.

Тим приємніше сьогодні мати можливість сказати, що ми не вмерли, а зловорожа імперія давно згинула. Найкращим символічним відзначенням тієї сумної події буде ще раз перечитати указ українською.

«Емський указ»
[Висновки Особливої Комісії для запобігання українофільській пропаґанді після виправлень відповідно до зауважень, зроблених Олександром II. 18/30 травня 1876 р. в м. Емс.]

Щоб запобігти небезпечній у державному відношенні діяльності українофілів, видавалося б належним надалі, до перегляду, вдатися до таких заходів:

А. Міністерству внутрішніх справ.

1) Не допускати ввезення в межі Імперії, без окремого на те дозволу Головного управління у справах друку, будь-яких книжок, виданих за кордоном малоросійською говіркою.

2) Заборонити в Імперії друк, тією ж говіркою, будь-яких оригінальних творів чи перекладів, за винятком історичних пам’яток, але з тим, щоб і ці останні, коли належать до усної народної словесності (як-от пісні, казки, прислів’я), друкувалися без відступів од загальноросійського правопису [тобто, не друкувалися так званою «кулішівкою»].
Примітка I. Цей захід був би не більше як розширенням Височайшого повеління од 3 липня 1863 року, котрим дозволено було дозволяди до друку малоросійською говіркою тільки творів, що належать до красного письменства, дозволи же книг тією ж говіркою, як духовного змісту, так і навчальні і взагалі призначені для початкового читання, повелено було призупинити.
Примітка II. Зберігаючи у силі означене вище Височайше повеління, можна було б дозволити до друку малоруською говіркою, окрім історичних пам’яток, також твори красного письменства, але з тим, щоби дотримувалися в них загальноросійського правопису, і щоб дозвіл надавався не інакше як після розгляду рукописів Головним управлінням у справах друку.

3) Заборонити рівномірно всякі на тій же говірці сценічні вистави, тексти до музичних нот та публічні читання (як такі, що на даний час мають характер українофільських маніфестацій).

4) Підтримати газету «Слово», що видається в Галичині у напрямку, ворожому до українофільського, призначивши для неї хоча б невелику, але постійну субсидію [на полі: «1000 крб. з сум III жанд., до тексту висновків не вводити, а лише мати на увазі»], без якої вона не може продовжувати існування і муситиме припинитися (українофільський орган в Галичині, газета «Правда», ворожа взагалі російським інтересам, видається на значну допомогу від поляків).

5) Заборонити газету «Кіевскій телеграфъ» [на полі: «з міркувань шкідливого впливу газети»] на тій підставі, що її номінальний редактор Сніжко-Блоцький сліпий на обидва ока і не може брати жодної участи в редагуванні, яким керують постійно і довільно особи, що запрошуються для того видавцем Гогоцькою з гуртка людей, що належать до найбільш зловмисного напряму.

Б. Міністерству народної освіти.

6) Посилити нагляд з боку місцевого учбового начальства, щоб не допускати в початкових училищах викладання будь-яких предметів малоросійською говіркою [на полі: «це несуттєво»].

7) Очистити бібліотеки всіх нижчих і середніх училищ у малоросійських губерніях од книг і книжок, заборонених 2-м параграфом даного проекту.

8) Звернути серйозну увагу на особовий склад викладачів у Харківському, Київському та Одеському навчальних округах, вимагаючи од кураторів сих округів поіменного списку викладачів з поміткою про благонадійність кожного стосовно українофільських тенденцій, і тих, кого визнають неблагонадійними або сумнівними, перевести до великоруських губерній, замінивши уродженцями останніх.

9) На майбутнє вибір осіб на викладацькі посади в означених округах передати, з погляду благонадійности сих осіб, під сувору відповідальність тих, хто подає про них призначення, з тим, щоби ця відповідальність, про яку йдеться, існувала не лише на папері, а й у дії.
Примітка I. Наявні два Височайші повеління покійного государя Миколи Павловича, не скасовані верховною владою, а тому такі, що зберігають і дотепер силу закону, котрі передають під сувору відповідальність кураторів округів і взагалі учбового керівництва, не терпіти в навчальних закладах осіб з неблагонадійним напрямом думок не лише серед викладачів, а й серед студентів. Корисно було б нагадати про них.
Примітка II. Визнавалося б корисним взяти за загальне правило, щоб до навчальних закладів округів Харківського, Київського й Одеського призначати викладачів переважно великорусів, а малорусів розподіляти серед навчальних закладів С.-Петербурзького, Казанського й Оренбурзького округів.

10) Закрити на невизначений термін київське відділення Імператорського географічного товариства (подібно до того, як у 1860-і роки закрито в цьому останньому Політико-економічний комітет, що з’явився в колі Статистичного відділу) і дозволити згодом його повторне відкриття, з наданням місцевому генерал-губернатору права клопотатися про його відкриття, але з усуненням назавжди тих осіб, щодо яких є хоч якісь сумніви в їхньому суто російському спрямуванні. [На полі: «дозволити М.В.Д. належним чином знестися з ким слід відносно відшукання заходів к подальшому направленню цієї справи»]

В. III відділу канцелярії Його імператорської величности.

11) Негайно вислати з краю Драгоманова і Чубинського яко невиправних й безумовно небезпечних для краю агітаторів. [На полі: «вислати з краю з забороною в’їзду до півд. губ. та столиці, під таємний нагляд»]

Імперська Комісія з українофільської пропаґанди у південних губерніях Росії”


Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s