8.05.2009 в 20.00 в кафе “Суфіссімо” на Fichtestr. 1


dsc04158Ukraine Kompetenz Zentrum a.g. інформує:

В п’ятницю 8.05.2009 в 20.00 в кафе “Суфіссімо” на Fichtestr. 1, D– 10967 Berlin

відбудеться ШУМ ( Штамтіш Українсько-Мультинаціональний, Берлін- Крoйцберг)

Тема зустрічі 8.05.2009:

Діаспора соціальна: як організувати взаємодопомогу українців (заробітчан) на терені діаспори Німеччини (на прикладі матеріалів он-лайн часопису для  українців Берліна Хата скраю/Haus am Rand).

  • Чи можлива медична допомога нелегальним заробітчанам в Німеччині?
  • Як привернути увану в німецькому суспільстві до проблем трудових мігрантів?
  • Чи є медична допомога потрапляючим в біду в Берліні нашою спільною справою чи справою окремих осіб?

Запрошуються всі

  • кого цікавить українська мейнстрімна, але в більшості  немейнстрімна українська тематика
  • хто хотів би висловити свою думку стосовно того, що відбувається в Україні і її діаспорі
  • хто хотів би знайти нові контакти
  • запропонувати чи приєднатися до обговорення тем з коренем “укр.”

Робочі мови: українська, німецька чи англійська в залежності від бажання публіки. Допомога з перекладом можлива.

Червоно-чорна вишита серветка на столі слугуватиме ознакою того, що Ви знайшли ШУМ.

Контакт: samborska@gmx.de, Tel. 01775495465

……………………………………

Світлини з минулих зустрічей: Продовжувати читання 8.05.2009 в 20.00 в кафе “Суфіссімо” на Fichtestr. 1

Українська Медично-Харитативна Служба


“Якраз у червні минає 60 років , як наша Установа (Українська Медично-Харитативна Служба, ред.) відновила свою діяльність і яка провадила її тільки завдяки жертвенним нашим братам і сестрам діаспори. Не знаємо, як воно далі буде, бо наші фонди дуже змаліли, а найбільша біда, що немає людей до праці. Я особисто працюю в УМХС вже 50 років і наприкінці цього року хочу трохи піти на відпочинок. Може бути так, що і наша установа в кінці цього року може перестати працювати. На жаль, така доля емігрантських установ“

“Пересилаємо Вам наш останній звіт за 2005 рік, щоб ви могли включити у ваш загальний звіт. Ми остаточно 31 березня припиняємо нашу діяльність з браку фінансів та людей. “

(зі звіту до СВІТОВОЇ РАДИ СУСПІЛЬНОЇ СЛУЖБИ СКУ за 2004 i 2005, Українська Медична Харитативна Служба Німеччина, Мюнхен)

Український Червоний Хрест (УЧХ),

національна форма організації з такими самими завданнями що й міжнародний ЧХ, постала у квітні 1918 з ініціативи Всеукраїнського з’їзду лікарів у Києві на базі існуючих на Україні місцевих товариств Російського ЧХ. Серед організаторів і членів Центрального Комітету УЧХ були лікарі Є. Лукасевич і В. Матюшенко (згодом гол. Закордонного бюра УЧХ). УЧХ співпрацював з Міжнарнародним Комітетом ЧХ в Женеві, представником до якого від УЧХ був Є. Бачинський. Представники УЧХ були також у Відні (А. Окопенко), Белграді (Д.Дорошенко), Італії та ін. країнах. На еміграції УЧХ продовжував існувати з доручення екзильного уряду УНР, але не мав права належати до Міжнар. ЧХ.

1941 у Львові відновлено п. н. УЧХ організацію для допомоги й опіки над полоненими, хворими і потребуючими (гол. О. Курчаба, згодом Т. Воробець), з осередками у Києві (Ф. Богатирчук) та Рівному (X. Кононенко), які співпрацювали з львівською централею. 1942 німці ліквідували УЧХ у Львові, а його діяльність перебрав на території ГГ відділ суспільної опіки при Укр. Центр. Комітеті (УЦК). 1943 — 49 п. н. УЧХ діяла підпільна «Служба здоров’я» при УПА (гол. довший час К. Зарицька).

Після 1945 на еміграції в Німеччині й Австрії було кілька спроб відновити УЧХ. На з’їзді 10. 10. 1945 у Мюнхені обрано керівні органи (гол. ради Б. Андріевський, гол. управи Т. Воробець) єдиної червонохресної організації, але вже тоді, під сов. тиском, амер. окупаційна влада заборонила вживати назву УЧХ. Тоді УЧХ перетворено на організацію з подібними завданнями, спершу як СанітарноХаритативну Службу (СХС), а з 1949 як Укр. Мед.-Харитативну Службу (УМХС) з осідком у Мюнхені. Продовжувати читання Українська Медично-Харитативна Служба

Діаспора соціальна. Частина третя


Інна перед хворобоюВідчуття переповненого ке-лиха

Причиною до написання цієї частини стала історія Інни К., з долею якої я нещодавно випадково зіткнулась. Випадковість виявилася невипадковістю, але тієї останньою краплею, що переповнила келих проблеми українських мігрантів у Німеччині. Випадок Інни на перший погляд ординарний як на  українку-заробітчанку за кордоном. Але коли людині виголошується смертний вирок у неповних 30 років, матері трирічної дитини, з вуст лікарів, що здавалося можуть все, то настає відчуття переповненого келиха.

Інні ставлять діагноз раку шлунку останньої стадія розвитку. Лікарі в Німеччині, країні її нелегального перебування, розводять руками.  Хвороба занадто запущена, щоб робити позитивні прогнози. Навіть при великому бажанні допомогти жінці, лікар-онколог ненав’язливо радить чоловікові Інни відвести її поки не пізно в Україну, щоб попередити наслідки транспортування у разі найгіршого. Лікар дає часу на життя від кількох тижнів до кількох місяців в кращому випадку.

Хворобу ускладнює глибока анемія і виснаження організму. Лікар висловив сподівання, що молодий організм Інни все ж допоможе їй перенести переліт на батьківщину. Цього сподівалися всі.

Переліт в Україну

витримала. З Берліна до Києва дві години літаком. В дві години по полудню за дві години до чекінгу Інна з чоловіком вже були в аеропорту Тегель. Напружене чекання відльоту втішали думки скорого побачення рідних місць. Інна боялася польоту: летіла вперше. Чоловік мав свої страхи за свої проблеми. Але все обійшлося.

Ввечері їх зустрів Бориспіль. Всю ніч добиралися додому в Тернопільську область. Вранці о п’ятій ранку  нарешті машина рідних довезла їх до хати. Від ранкового шуму гостей пробудилася дочка Іринка. Маму проте не впізнала. Останній раз вона бачила її два роки тому. Останнім часом вона часто питалася за матусю, ніби передчуваючи щось недобре. Мама нарешті повернулася. Продовжувати читання Діаспора соціальна. Частина третя