Ю.Мельничук: “навіть знервовані жінки під час вишивання змінюються в обличчі”


melnychuk1_8h0HaДжерело: http://rukotvory.com.uа

Чи не найвідомішим знавцем вишивальної справи в Україні вважають Юрія Мельничука, співпрацівника музею Івана Гончара у Києві. Він з 1996 року навчає представниць протилежної статі правильно вишивати, веде в музеї тематичну студію. Потяг до жіночого рукоділля чоловік перейняв у спадок від мами та бабусь, глибше це мистецтво опановував сам, а втім, майстер наголошує, що знання про це народне мистецтво з ним від народження.

Юрій Мельничук, член Національної Спілки майстрів народного мистецтва України:
— Я закінчив педагогічний, пропрацював 10 років в інституті географії і врешті-решт Господь вивів мене на цю стежку в музей, що для моїх колег в інституті чи однокурсників повна дивина, як чоловік займається такими речами… А почалося воно напевне давно, з тих коренів, які передаються по родовій лінії. Тобто моя баба вишивала, мамина мама, і батькова мама, і моя мама дуже багато вишивала і вишиває по цей день, їй вже 78 років. А оскільки ми в мами два сини, я старший і, як кажуть, перший син завжди йде в материн рід, тобто я вдався в маму і так воно дійсно є, що десь те перейняв.

До голки з ниткою та лляної тканини тягнуться зараз багато дівчат та жінок. Як-то кажуть, люди поволі повертаються до свого та, на жаль, поки найпопулярнішою технікою вишивання все ж залишається хрестик, який не є традиційно українською технікою  вишиття. Свого часу хрестик привабив рукодільниць своєю простотою — ним легко та швидко добитися потрібного візерунку та й багато хто може похвалитися вишиваними хрестиком виробами своїх бабусь.

Юрій Мельничук:
— Понад 200 з гаком швів, які побутували на Україні, врешті-решт замінилися двома – хрестиком і гладдю. Є художня гладь, яка поширена на Сході в Китаї. Вони так шиють шовками цю гладь на два боки з давніх-давен тисячі років, що ми їх в цьому плані не обійдемо, не перейдемо. В нас є гладь двостороння в рушниках Київських, Чернігівських, Полтавських, але це не художня гладь, не китайська.

А хрестик  – це також давній шов, який характерний для Азії. Він був потім поширений в Єгипті, далі в Європу потрапив і з Європи прийшов до нас. Містечкова культура, на відміну від селянської, раніше почала вживати хрестик. Всі ці натуралістичні візерунки, які вишиті хрестиком, поширилися з 1850-х років в імперії, куди входила Україна. Їх назвали брокарівськими на честь фірми «Брокар і компанія», яка випускала мило, парфуми, косметику, туалетні води, пудри та інше. З одного боку журналів, які поширювалися, була реклама цих товарів, а з іншого – візерунки для вишивання хрестиком. І таким чином багато таких збірників випускалося. Зрозуміло, що це в першу чергу в містах у панських садибах було поширене, а потім вже перейшло і в селянську культуру. Продовжувати читання Ю.Мельничук: “навіть знервовані жінки під час вишивання змінюються в обличчі”