ЩО ШУКАЮТЬ і ЗНАХОДЯТЬ РОКСОЛАНИ?


Валентин МОГИЛА

Женихи з далекого зарубіжжя люблять наших дівчат. Чому — їм видніше. Претендентів на руку і серце вельми цікавить слов’янська наречена. Киянка Тетяна (27 років) пройшла процес одруження з іноземцем, як-то кажуть, «від і до». Нещодавно написала мамі з Франції: «Досі не можу повірити, що все це сталося зі мною. Він — втілення ідеального чоловіка, якого я створювала в своїх думках, але не сподівалася зустріти в реальному житті…» Її історія, можливо, стане в нагоді тим, хто хоче бути «експортною» нареченою…

СПОЧАТКУ БУЛО СЛОВО

1995-го Тетяна дізналася про американський клуб знайомств «Голлівудські зірки». Головна вимога — листування має вестися англійською.

Щоб зруйнувати мовний бар’єр, вона вирішила піти на курси прискореного вивчення. Однак їх довелося залишити. Плата за навчання зросла і зарплата медсестри не дозволяла викроювати кошти. Знайомі порадили вивчати мову самостійно. Ввечері та у вихідні дні «гризла» слова і граматику, проклинаючи себе за те, що в школі часто тікала з уроків англійської. Згодом Тетяна хоч і не досягла рівня «вері гуд», але спілкуватися англійською на побутовому рівні все ж могла. Складніше йшла справа з письмовим викладом думок, який був головним у листуванні з потенційними женихами.

В листі клубу треба було представити свій жіночий образ, створити первинний привабливий імідж дівчини-нареченої. Писати треба було не лише про рід своїх занять, інтереси, мрії, запити та побажання, але й з якого типу чоловіком хотіла б познайомитися. І взагалі — детально написати про те, що вважає для себе головним у житті. Все це не так просто викласти й рідною мовою. З чуток Тетяна знала, що дівчата, які висловлюють у своїх листах бажання вийти заміж, мають найбільший успіх. Клуб рекомендував частіше використовувати слово «вірність» у описі своїх достоїнств. Вона старалася вживати це «магічне» слово якнайчастіше. Її здивувало, чому (на відміну від нашої практики) не потрібно вказувати астрологічний знак. Свій знак вона повідомила.

З гріхом пополам склала листа, який у муках творчості неодноразово переписувала. З домашнього архіву відібрала фотографії, які, на її думку, справляють враження, й відправила своє послання до Америки. Але, щоб потрапити в каталог наречених клубу, треба було виконати ще одну умову: знайти п’ять незаміжніх дівчат, вручити їм рекламу клубу — «жовті купони» й залучити до пошуку женихів. Тетяні вдалося знайти бажаючих. Вони також включилися в американську технологію знайомств і листування. Однак до каталогу наречених вона з першого заходу не потрапила.

За місяць Тетяна отримала «важливе повідомлення». В ньому висловлювався жаль, що клуб не зумів скористатися її фотографіями для каталогу — вони були не дуже інформативними. Повідомлялося, що чоловіки із США та Канади приділяють величезну увагу тому, наскільки привабливо й тепло дівчина усміхається. На їх батьківщині поняття краси пов’язане із сяючою посмішкою — «смайл». У рекламі клубу повідомлялося, що підвищеним попитом користуються фотографії в купальних костюмах. Таким дівчатам приходила найбільша кількість листів від женихів. Довелося перенести всі муки позування. Наші фотографи нетерплячі й не дуже прагнуть шукати в клієнток оптимально привабливі варіанти вираження краси тіла. Подруги Тетяни безжалісно бракували знімки. І лише п’ятий варіант було визнано прекрасним. На кольорові фото пішла сила-силенна грошей.

Незабаром клуб надіслав каталоги американських і канадських чоловіків. Це були юристи, музиканти, дизайнери, військові, фермери… В лаконічному «досьє» на кожну фотографію повідомлялася особиста інформація, вказувався переважний вік нареченої. З 450 «зображень» Тетяна відібрала трьох американців та канадця і за їхніми адресами відправила листи. Потім на неї хлинув потік послань. До пізньої ночі Тетяна перекладала їх на російську. Всі женихи просили побільше написати про себе. Але ні грошей на нові фотографії, ні часу на написання листів у неї не було. Вона чекала відповіді від «обраних».

Першим відгукнувся канадець. Він описав свій родовід від… 1796 року. Його предки, англійці, брали участь у битві при Ватерлоо. Він надіслав блок із 18 своїх фотографій і навіть копію диплома про освіту. Повідомив, що володіє домашньою бібліотекою в 25 тисяч книг. Оскільки Тетяна не знала навіть дівочого прізвища своєї бабусі, то продовження листування з канадцем вона визнала недоцільним.

Перший американець із Техасу повідомив, що має честь листуватися з трьома сотнями жінок із Росії, України та країн Прибалтики. Таке «донжуанство» налякало. Другий надіслав фотографії свого прекрасного ранчо в Колорадо та знімок у капелюсі ковбоя. Поведінка ковбоїв у американських бойовиках не дуже подобалася Тетяні й вона вирішила не відповідати йому. Третій обіцяв за місяць прилетіти до Києва. Було складено сценарій майбутнього прийому. Однак дзвінка більше не було.

За півроку надійшло понад сотню листів. Це були своєрідні тести на предмет виявлення життєвого менталітету. В жодному з них не було навіть натяку на запрошення відвідати США або Канаду. Статистика одруження по клубу не давала надій: із трьох тисяч наречених під вінець потрапляли не більше п’яти. До Тетяни прийшло розчарування і вона припинила пошук за океаном, погодившись із думкою, що всяке щастя, до якого не дістанеш рукою — просто міраж. Пошуки далекого жениха обійшлися «нареченій» в кругленьку суму. Однак пекуче бажання вийти заміж за кордоном все ж не залишило Тетяну. Її надихав девіз англійського поета XIX століття Альфреда Теннісона — «Боротися й шукати, знайти і не здаватися!»

ФРАНЦУЗЬКИЙ ВАРІАНТ

Незабаром доля звела Тетяну з київським товариством, яке співробітничало з аналогом у Франції — на ниві одружень. Вона передала йому необхідну документацію про свою особу. Фотографії, які було зроблено на замовлення товариства, вразили маму та подруг. Вони були прекрасні. Технологія пошуку пари докорiнно відрізняється від американської. В її основі — попередній відбір і особиста зустріч жениха та нареченої.

На користь зарубіжної нареченої працює демографія — у Франції чоловіків більше на мільйон, ніж жінок. У нас — на десять дівчат лише дев’ять хлопців. Така різниця потенціалів створила сприятливі передумови до надій. У одній зі старовинних книг Франції сказано, що «кельти» прийшли на захід Європи з верховин Дніпра близько семи тисяч років тому. Невже дається взнаки поклик древніх предків?

На образ Тетяни відгукнувся гасконець Жан із передмістя Бордо. Спочатку його запросили до французького товариства — партнера київського — для співбесіди. Жених був розлученим. Від шлюбу має дочку — Анаїс. Французька сваха, мадам Груазільє, — психолог. Мета зустрічі — виявлення серйозності наміру створити сім’ю. Після ретельних «допитів» і оцінки матеріальної спроможності жениха, сваха виїздила до місця його проживання — вивчити побутові умови. І так — за кожною з потенційних пар. Перше відсівання женихів відбувається на рівні співбесіди у Франції. Ті, хто пройшов «мандатну комісію», запрошуються до поїздки на зустріч із нареченою.

Фінансування всіх послуг із знайомства забезпечує жених. Планка вартості висока, щоб запобігти бажанню «повеселитися» з нареченою. Гроші багато в чому підтверджують серйозність намірів. За три місяці після фотознайомства Жан прилетів до Києва. Товариство надало йому окрему квартиру та перекладача-гіда. В програмі перебування — особисте знайомство з нареченою, її батьками (за бажанням) і визначними пам’ятками Києва. Завдання перекладачки — швидко навчити наречену розмовляти французькою і скласти «резюме» про сумісність пари. За чотири роки роботи товариства після першої зустрічі п’ята частина женихів, які приїхали, назавжди розлучилися з нареченими в стінах офісу.

За два тижні Жан полетів додому, запросивши Тетяну до Франції. Місяць вона гостювала в жениха, познайомилася з його батьками і дочкою. Жан запропонував їй руку і серце на березі Біскайської затоки. Вона дала згоду і повернулася додому — для збору документів для одруження. За місяць зі сльозами на очах мама проводжала дочку. Незабаром у мерії французького містечка відбулася церемонія одруження: мер вручив парі свідоцтво про шлюб. Подію відзначили в ресторані на березі Гаронни.

Хтось із поетів написав: «И вершина любви это чудо великое, дети…» В квітні 98-го в дочки Жана з’явилася сестричка Джулія. За три місяці маму Тетяни запросили на хрестини онучки. Вони відбулися в старовинній церкві за ритуалом, схожим на наш. У провінції Гасконь виноградники прикрашають різні пам’ятники-символи. Один із них — хрест із розп’яттям Христа та скульптурками древніх богинь. Вони оберігають перлину тих місць — виноградну лозу. Нехай береже Бог і цю французько-українську сім’ю…

Статистика зарубіжних шлюбів не завжди приємна. За період роботи товариства — шість розлучень. Ризик є — як у словах із пісні: «Что ты ищешь, Роксолана, — султана аль шайтана?» Описана історія, самі зарубіжні шлюби все-таки залишають смуток. Образливо й за державу, яку залишають тисячі наречених. Куди ж ви дивитеся, мужі України?

№2, середа, 6 січня 1999

джерело: День

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s