Яким чином українська народна пісня опинилася у полі зору німецького композитора?


Станіслав Цалик

переклад з російської Софії Скачко

У петербурзькій громадській бібліотеці зберігається унікальня реліквія – зошит великого німецького композитора Людвіга ван Бетховена. А в ньому – власноручні нотні записи композитора, котрі він здійснив у 1816 році, серед них шість пісень (без тексту). Одна з мелодій – мотив відомої української пісні “Їхав козак за Дунай…”.

 

Яким чином українська народна пісня опинилася у полі зору німецького композитора?

 

Згідно з однією версією, пісня потрапила у Німеччину разом з солдатами російської армії, що воювала з Наполеоном – серед переможців було чимало українців. Існує ще й інша версія, згідно якої пісню привезла німецька мандрівниця Ельза Рьоке після відвідин Росії та України у 1796 році.

 

Найпереконливішою видається все-таки наступна версія.

 

Замешкавши з 1792 році у Відні, Бетховен познайомився із сином останнього українського гетьмана Кирила Розумовського – Андрієм Розумовським, послом Росії в Австрії. Посольська садиба у Відні з її славнозвісними музичними вечорами була своєрідним “українським острівцем” – тут незмінним успіхом користувалася саме українська музика у виконанні українських співаків та бандуристів.

 

З 1806 року Бетховен разом з іншими знакомитостями того часу був частим відвідувачем посольських вечорів.  Не є таємницею, що композитору сподобалися почуті тут українські пісні – надзвичайно мелодійні, співочі і захопливі.  Андрій Розумовський замовив Бетховену три квартети, і композитор виконав замовлення. В першому квартеті він використав мелодію української народної пісні  “Ой надворі метелиця”, в другому і третьому – варіації на тему пісні “Од Києва до Лубен”.

 

Цікаво те, що саме ці три квартети вважаються вершиною творчості Бетховена. Знаменитий французький письменник Ромен Ролан з захопленням відгукувався про ці твори: “Не наважусь навіть сказати, що вони кращі за всі інші квартети. Окрім ориґінального замислу і нечуваної відваги вони характеризуються симфонічною довершеністю звучання”.

 

Зацікавився Бетховен і українським танцем “Козачок”. Його мелодію композитор використав у своїй творчості двічі: у 8-ій сонаті для скрипки та фортеп’яно, а також у першій частині 16-ої сонати для фортеп’яно.   Мелодії козацьких пісень, почуті у Розумовського, містяться у заключній частині “Апасіонати” (Соната №23, Опус 57) і в славетній 9-ій симфонії, а в одній із його сонат звучить українська пісня “Одна гора високая”…

Не раз звертався великий композитор до пісні “Їхав козак за Дунай…”. Вперше – у 1815–1816 роках, готуючи збірку шотландських (!) народних пісень, яку у нього замовив единбурзьский видавець Г.Томсон. Працюючи над збіркою, композитор вирішив додати до шотландських пісень ще й слов’янські, видавши збірку під іншою назвою – “Пісні різних народів”. Тоді він і завів зошит, про який йшлося на початку статті. З невідомих причин маестро так і не відіслав зошит видавцю. Зошит зберігався в архіві композитора, а після його смерті потрапив на аукціон, таким чином опинившись у петербурзькій громадській бібліотеці.

 

Дещо пізніше Бетховен знову повернувся до уподобаної ним української пісні, цього разу він опрацював її для голосу у супроводі фортеп’яно, скрипки і фіолончелі. Втретє він взявся за цю пісні у 1810 році, створивши нову обробку для фортепіано і флейти (Опус 107). Ця робота вийшла у світ у тому ж році в збірнику “Варіації на російську тему” (Україна в той час входила у склад Російської імперії).

 

В тім, не лише Бетховен захоплювався піснею “Їхав козак за Дунай…”. У 1818 році німецький та австрійський композитор Йоган Гуммель, учень Моцарта, створив чудову обробку цієї пісні для фортепіано, віолончелі та флейти (Опус 78). У 1839 році її обробив для чоловічого хору німецький композитор Йоган-Крістіан-Фрідріх Шнайдер. Як наслідок, численні самодіяльні колективи та хори, яких в той час було чимало в Німеччині, почали виконувати цю пісню і зробили її досить популярною в Європі.

 

Варіації на тему “Їхав козак за Дунай…” написав також італійський композитор Томмазо Траетта, а італійський переклад – Домініціс. Французький переклад пісні було здійснено кимось з польських емігрантів, яких тоді було чимало в Парижі. Скоріш за все автор перекладу Совінський, який опублікував французький переклад пісні у своїй збірці “Польські народні і популярні пісні”. Однак справжню популярність у Франції ця українська пісня завдячує польському композитору і скрипалю, учню великого Ніколо Паганіні, – Каролю Липинському, котрий з великим успіхом виступав у Парижі, виконуючи серед інших і “Їхав козак за Дунай…”.  У 1814 році Вітезлав Ганка опублікував у Відні переклад “Їхав козак за Дунай…” на чеську.

У 1815 році в американському місті Філадельфія були надрууковані ноти цієї пісні та її англійський переклад. Наступного року ноти і текст були видані в англійській столиці Лондоні, а в 1822-му в американському Балтиморі. Ось фрагмент одного з перекладів:

 

THE COSSAC AND HIS LOVE

Mounted on his sable steed,

Hurry to war the bold Cossac;

Tender accents check his speed,

Fondly call him back.

She. Gallant youth, Love

bids thee stay;

Mark those tears that flow

for thee;

Yet, if needs thou must away;

Think, oh, think of me.

 

На початку ХХ століття у США з’явилися нові переклади цьої пісні. Нею зацікавилися співаки, композитори, аранжувальники. У 1925 році вона увійшла в оперетту  «Song of the Flame» (“Пісня вогню”) як центральний дует усього твору – його виконують закохані у час розлуки. Ця оперетта мала шалений успіх, йшла на сцені Нью-Йоркської опери 219 разів поспіль (!), а наступного року її зняли на кіноплівку. Українську мелодію для цієї оперетти аранжували відомі американські композитори Герберт Стосат, автор музики до багатьох голівудських фільмів, і славнозвісний Джордж Ґершвін.  Між іншим Ґершвін провів дитинство в Нью-Йорку на вулиці, яку називають “Малою Україною” –   либонь, там мешкало чимало еміґрантів з України. В будь-якому випадку, за словами самого Ґершвіна, він з самого дитинства був непогано знайомий з українцями та їх піснями…

 

У тому ж 1925 році в США вийшло фундаментальне багатотомне видання “Міжнародна бібліотека музики для вокалістів”. У VI томі серед найкраших пісень всіх часів і народів надрукована і українська –  “Їхав козак за Дунай…”.

російською:

В Петербургской публичной библиотеке хранится уникальная реликвия – тетрадь великого немецкого композитора Людвига ван Бетховена (Beethoven). В ней – собственноручные нотные записи композитора, сделанные им в 1816 году, в част­ности, ноты (без слов) шести песен. Мелодия одной из них – это мотив по­пулярной украинской песни «Їхав козак за Дунай…».

Каким образом украинская народная песня оказалась в поле зрения немецкого композитора?

Согласно одной из версий, песня попала в Германию вместе с солдатами русской армии, воевавшей с Наполе­оном – среди победителей было немало украинцев. По другой версии, песню привезла немецкая путешественница Эльза Рёке, в 1796 году побывавшая в России и Украине.kozak-za-dunaj

Самой убедительной всё же следует признать следующую версию.

Живший с 1792 года в Вене, Бетховен познакомился с сыном последнего украинского гетмана Кирилла Разумовского – Андреем Разумовским, послом России в Австрии. Посольский особняк в Вене с его знаменитыми музыкальными вечерами являлся своеобразным «украинским островком» – здесь неизменным успехом пользовалась именно украинская музыка в исполнении украинских певцов и бандуристов.

С 1806 года Бетховен, наряду с другими знаменитостями того времени, был частым посетителем посольских вечеринок. Ни для кого не секрет, что компо­зитору понравились услышанные здесь украинские песни – удивительно мелодичные, певучие, захватывающие. Андрей Разумовский заказал Бетховену три квартета, и композитор выполнил этот заказ. В первый квартет он включил мелодию украин­ской народной песни «Ой надворі метелиця», во второй и третий – вариации на тему песни «Од Києва до Лубен».

Примечательно, что именно эти три квартета являются одной из вершин творче­ства Бетховена. Знаменитый французский писатель Ромен Роллан (Rolland) с восторгом отзывался об этих произведениях: «Я отважусь даже сказать, что они выше всех квартетов. Кроме оригинальной вы­думки и неслыханной отваги, они характеризуются симфоническим совершенством зву­чания».

Интерес Бетховена вызвал и украинский танец «Казачок». Его мелодию композитор использовал в своем творчестве дважды: в 8-й сонате для скрипки и фортепиано, а также в первой части 16-й сонаты для фортепиано. Мелодии казацких песен, услышанных у Разумовского, маэстро включил в заключительную часть «Апансионаты» (Sonata No.23, Op.57) и знаменитую 9-ю симфонию, а в одной из его сонат звучит украинская песня «Одна гора високая»…

К песне «Їхав козак за Дунай…» великий композитор обращался несколько раз. Впервые – в 1815–1816 годах, готовя сборник шотландских (!) народных песен, который ему заказал издатель из Эдинбурга Г. Томсон. В процессе работы у ком­позитора возникла идея добавить к шотландским песням ещё и славянские, из­дав сборник под новым названием – «Песни разных народов». Тогда-то им и была заведена тетрадь, о которой говорилось в начале этой статьи. По неизвестным при­чинам маэстро так и не отослал тетрадь издателю, она хранилась в архиве компо­зитора, а после его смерти была продана на аукционе, откуда и попала в Петер­бургскую публичную библиотеку.

Чуть позднее Бетховен вновь возвратился к понравившейся ему украинской песне, на этот раз обработав ее для голоса в сопровождении фортепиано, скрипки и виолончели. В третий раз он обратился к песне в 1810 году, сделав новую об­работку – для фортепиано с флейтой (Op. 107). Эта его работа увидела свет в том же году в сборнике «Вариации на русскую тему» (Украина тогда входила в состав Российской империи).

Впрочем, не только Бетховен восхищался песней «Їхав козак за Дунай…». В 1818 году немецкий и австрийский композитор Иоганн Гуммель (Hummel), ученик Моцарта, сделал прекрасную обработку этой песни для фортепиано, виолончели и флейты (Op. 78). В 1839 году ее обработал для мужского хора немецкий композитор Иоган-Кристиан-Фридрих Шнайдер (Schneider). В результате множество самодеятельных кол­лективов и хоров, которых тогда было множество в Германии, стали исполнять эту песню, сделав ее чрезвычайно популярной в Европе.

Вариации на тему «Їхав козак за Дунай…» сделал также итальянский компози­тор Томмазо Траэтта (Traetta), а итальянский перевод – Доминицис. Французский перевод песни был сделан кем-то из польских эмигрантов, которых тогда было немало в Париже. Вероятнее всего – Совинским, опубликовавшим фран­цузский перевод песни «Їхав козак за Дунай…» в своем сборнике «Польские народ­ные и популярные песни». Однако настоящей популярности во Франции эта украин­ская песня обязана польскому композитору и скрипачу, ученику великого Николо Паганини – Каролю Липинскому, который с огромным успехом выступал в Па­риже, исполняя, среди прочих, и эту песню. В 1814 году Витезслав Ганка опубли­ковал в Вене перевод песни «Їхав козак за Дунай…» на чешский язык.

В 1815 году в американском городе Филадельфия были напечатаны ноты этой песни и ее английский перевод. В следующем году ноты и текст были изданы в английской столице – Лондоне, а в 1822-м – в американском Балтиморе. Вот фрагмент одного из переводов.

THE COSSAC AND HIS LOVE
Mounted on his sable steed,
Hurry to war the bold Cossac;
Tender accents check his speed,
Fondly call him back.
She. Gallant youth, Love
bids thee stay;
Mark those tears that flow
for thee;
Yet, if needs thou must away;
Think, oh, think of me.

В начале ХХ века в Соединенных Штатах появились новые переводы этой песни. Ею заинтересовались певцы, композиторы, аранжировщики. В 1925 году она была вклю­чена в оперетту «Song of the Flame» как центральный дуэт всего произведения – его исполняют влюбленные во время разлуки. Эта оперетта имела огромный успех, шла на сцене Нью-Йоркской оперы 219 раз подряд (!), а в следующем году была снята на кинопленку. Украинскую мелодию для этой оперетты аранжировали из­вестные американские композиторы Герберт Стосат, автор музыки ко многим гол­ливудским фильмам, и знаменитый Джордж Гершвин (Gershwin). Между прочим, оказалось, что Гершвин провёл детство в Нью-Йорке на улице, носящей название… «Малая Украина» (!) – вероятно, там проживало немало эмигрантов из Украины. Во всяком случае, по словам самого Гершвина, уже с детства он был неплохо знаком с украинцами и их песнями…

В том же 1925 году в США вышло фундаментальное многотомное из­дание «Международная библиотека музыки для вокалистов». В VI томе среди луч­ших песен всех времен и народов напечатана и украинская – «Їхав козак за Дунай…».
By Stanislav Tsalyk

Іванюк В.В.: В деякій мірі це стосується і відносин між українцями в діаспорі і українцями в Україні


kozakІванюк В’ячеслав Володимирович,
президент Народної Академії Українського козацтва,
член Ради Українського козацтва при Президентові України

Необхідність надання науково обґрунтованих пояснень щодо Козацтва, як Ідеї, та Козаків, як її прибічників,
була викликана, насамперед, неоднозначним відношенням до Козацтва в Державі, яка своїм існуванням зобов’язана саме Козацтву.
Виникає питання – в чому причина? А причина в тому, що історія козацтва нерозривно пов’язана з історією розвитку людства,
в його споконвічному поділу на тих, хто притримувався, або був змушений притримуватися, осілого способу проживання
і тих, для кого прокладання нових шляхів (в прямому і переносному значенні)
стало сутністю життя і поведінки. Саме різне світосприйняття є першопричиною
розбіжностей в поглядах між представниками кожної із груп. Саме різне світосприйняття
ускладнює консолідацію суспільства (до речі, не тільки українського).
Воно і зрозуміло. Адже людині набагато легше пояснити свою бездіяльність, ніж
описати, тобто, матеріалізувати ті почуття, які безперестанно спонукують її
шукати засобів для самовираження, попри нерозуміння і неадекватне сприйняття,
наполегливо прокладати новий шлях в майбутнє. Шлях, який цілком вірогідно може
стати для розвитку цивілізації основним.
Як приклад – доволі складні взаємовідносини між старшим і молодшим поколіннями,
в основі яких лежить невгамовне бажання старших нав’язати підростаючому поколінню
власні стереотипи. Стереотипи, які по своїй природі унеможливлюють встановлення
духовного балансу між світом дитячих мрій та реаліями дорослого життя, заважають
вихованцю використати в повному обсязі надані природою здібності і таланти.
В деякій мірі це стосується і відносин між українцями в діаспорі і українцями
в Україні.
З метою внести свій вклад у справу поєднання українців всього світу, Народна
Академія Українського козацтва, за підтримки Фонду сприяння національно-патріотичному
вихованню громадян України, оголосила проведення з 01 березня 2009 року відбіркового
туру Міжнародного конкурсу “І покажем, що ми, браття, козацького роду!”.
Мета Конкурсу – дослідити та описати історію рідного краю через історію свого
Роду; допомогти українцям всього світу віднайти родинні корені, встановити
родинні зв’язки.

Запрошуємо Вас і всіх зацікавлених, з числа Вашого оточення, прийняти участь
у Конкурсі. Продовжувати читання Іванюк В.В.: В деякій мірі це стосується і відносин між українцями в діаспорі і українцями в Україні

Капніст, який був у Берліні в квітні 1791


Олександер Оглоблин

Берлінська місія Капніста 1791 року.

Історіографія і методологія питання

(З приводу нової «теорії» проф. Вільяма Еджертона).

7 грудня 1895 року, на засіданні Польського Історичного Товариства у Львові, польський історик Бронислав Дембінський, згодом звичайний професор всесвітньої історії й ректор (1907) Львівського Університету, прочитав реферат про знайдені ним у Пруському Державному Таємному Архіві в Берліні документи про зв’язки українських автономістів з пруським урядом наприкінці 18 століття. Короткий звіт про цей реферат був поданий у журналі «Kwartalnik Historyczny» за 1895 рік 1, а наступного — 1896 року Дембінський опублікував у краківському журналі “Przegląd Polski” статтю під титулом “Tajna misya Ukraińca w Berlinie w r. 1791”, де подано було докладні відомості про місію Капніста (на думку Дембінського, це був Василь Капніст (1758-1823), відомий російський поет, автор славнозвісної комедії “Ябеда”) та його переговори з пруським урядом 2.

* William B. Edgerton, Laying a Legend to Rest: the Poet Kapnisl and the Ukraine-German Intrigue. — “Slavic Review”, Vol. 30, No. 3, Septemher, 1971.pp. 551-560.

Стаття, що оце друкується, е поширений текст доповіді автора на засіданні Семінару Українознавства при Гарвардському Університеті, 17 лютого 1972 року. Резюме доповіді було вміщено в “Minutes of the Seminar in Ukrainian Sludies held at Harvard Universily during the Academic Year 1971-1972”. Cambridge, Mass., 1971-1972, Number II, p.p. 49-50.

1 Kwartalnik Historyczny, 1895.

2 B. Dembiński, Tajna misya Ukraińca w Berlinie w r. 1791. — “Przegląd Polski”. 1896. t. III. str. 511-523. Була й окрема відбитка.

У документах, знайдених Дембінським, стверджено було, що в квітні м. 1791 року до пруського державного і кабінет-міністра графа Герцберґа (Ewald Friedrich Hertzberg, 1725-1795) звернувся з листом невідомий йому особисто український шляхтич Капніст, який писав (французькою мовою):

“Благаю Вашу Ексцеленцію вибачити мою вільність, що з нею звертаюся безпосередньо до Вас. Вельми важлива державна справа, що привела мене з далекої країни до Вашої Ексцеленції, вимагає швидкого рішення і найбільшої таємниці. Отже насмілююся благати Вас дати мені окрему авдієнцію; моя місія така, що її можна довірити лише Вашій Ексцеленції”. Лист закінчувався словами: “J’ai l ‘honneur d’être avec le plus profond respect, Monseigneur! de Votre Excellence le tres humble et très obeissant Serviteur”. Підпису автора, здається, не було. Міністр прийняв автора листа. Це був надвірний радник (conseiller de Cour) і урядовець державних фабрик (un emploi dans les fabriques) Капніст, який в конфіденційній розмові, що відбулася 24 квітня, заявив міністрові таке: “Він надісланий своїми земляками (par les habitants de ce pays-là; мова йшла про “la Petite Russie ou Ukraine Russienne”), які, доведені до крайнього розпачу тиранією російського уряду Продовжувати читання Капніст, який був у Берліні в квітні 1791

М. С. Грушевський: в авреолi далекоï “вiтчини” i контрастом чужеплеменноï й чужомовноï “чужини”


gruschevskyjМ. С. Грушевський

АВТОБIОГРАФIЯ, 1926 р.

Я походжу з давньоï (звiсноï з ХVIII в.), але бiдноï духовноï
родини Грушiв, пiзнiше Грушевських, що загнiздилася в Чигиринськiм повiтi.
Були се переважно дячки, паламарi, але дiдовi мойому Федоровi вдалось дiйти священства i перейти пiд Киïв, до села Лiсникiв, i се помогло батьку мойому Сергiю вийти на дорогу, хоч вiн рано зiставсь сиротою, але завдяки енергiï й здiбностям осягнув вищу освiту й, не принявши священня, вiддався дiяльности педагогiчнiй, був спочатку "професором" в семiнарiях переяславсько-полтавськiй i киïвськiй, потiм директором народнiх шкiл на Кавказi, а бувши автором одного популярного в Росiï пiдручника слов'янськоï мови, не тiльки мiг забезпечити нам, дiтям, можливiсть, не журячись за хлiбом насущним, вiддаватися
науковiй роботi замолоду, а й зiставив по собi досить значний маєток - в значнiй части призначений ним знов-таки на цiли гуманiтарнi (стипендiï й школу). Мати Ї Глафiра Опокова (recte* (*ПравильноЇ  лат.) Опоцкевич) Ї походила з широко розгалуженоï в полуднево-захiднiй Киïвщинi священичоï родини. Я був ïх старший син, роджений 17 вересня ст. ст. 1866р. в Холмi, де батько був тодi (дуже коротко) учителем "греко-унiятськоï" гiмназiï. Виростав на Кавказi, куди батько перейшов в 1869р.: в Ставрополi (1870-8), потiм Владикавказi, зрiдка звiдуючи Украïну. Одначе, пiд впливом оповiдань батька, що заховав тепле прив'язання до всього украïнського - мови, пiснi, традицiï, в менi рано збудилося й усвiдомилося нацiональне украïнське почуття, пiддержуване книжками, тими рiдкими поïздками на Украïну, що малювалася тому в авреолi далекоï "вiтчини", i контрастом чужеплеменноï й чужомовноï "чужини".

Рано набравши охоти до читання, позбавлений дитячого товариства, вiдiрваний вiд грунту, я виростав серед мрiй i фантазiй, замкненим в собi вiдлюдком. В тифлиськiй гiмназiï, куди вiддано мене в р. 1880, я з запалом читав все, що мiг дiстати з iсторiï: iсторiï лiтератури й етнографiï Украïни, i, скрiпивши книжними джерелами те знання украïнськоï мови, яке винiс з дому, став пробувати своï сили в белетристицi Ї прозi i вiршах. 1884р. вислав я перший транспорт сих своïх проб пера Iв. Сем. Левицькому-Нечую, якого адресу вичитав в Очерках iсторiï укр. лiтератури Петрова. Заохочений ним, я далi працював над виробленням своєï мови й белетристичного хисту; з сих часiв надрукованi були моï оповiдання: "Бех-аль-Джугур", написане на поч. 1885р. пiд впливом справоздань з тодiшньоï Суданськоï кампанiï, пiдогрiтих близшими - кавказькими вражiннями (друк. в "Дiлi", лiтом 1885р.) i "Бiдна дiвчина" - написане на тлi близьких менi з батькiвських оповiдань обставин сiльського учительства Продовжувати читання М. С. Грушевський: в авреолi далекоï “вiтчини” i контрастом чужеплеменноï й чужомовноï “чужини”