В “бункері” для політичних в’язнів були також українки


Тисячі жінок-патріоток, учасниць визвольних змагань ОУН-УПА, стали жертвами страшного жіночого гітлерівського концтабору Равенсбрюк. І списки полонених постійно сьогодні поповнюються.

Територія концтабору, розташованого в Східній Німеччині, з 1945 по 1994 рр. була штаб-квартирою Червоної армії. А плац контабору слугував площею для військових вправ червоноармійців. У сімдесятих роках минулого сторіччя тут засновано Меморіальний музей, де кожній країні, що зазнала гітлерівських катувань, присвячена зала пам‘яті.

Дві зали займає історія країни, що ще досі названа “Радянський Союз”, в якій особливу увагу викликає величезна карта Союзу, до котрої пришпилено листи партизанок-комуністок.

Слід відмітити, що в тодішньому “бункері” для політичних в’язнів були також українки: Дарія Гнатківська-Лебідь – колишній в’язень польських тюрем; її засуджено в судовому процесі у справі вбивства міністра Пєрацького – з двохрічною дочкою Зоєю та двоюрідною сестрою Іванкою Григорців-Головатою. Після розвалу Берлінського муру та об’єднання Німеччини у 1990 р. вперше після другої світової війни відвідала сумнозвісні місця Ліда Укарма-Марцюк (теж жертва цього концтабору) разом з дочкою. Вона ще застала російське військо та німецьких господарів – спадкоємців світогляду комуністичної імперії, перед якими від того часу виступає як представниця українських патріоток, за що й була ув’язнена 1942 р.

Очевидці знають, що серед полонених, які вважалися тоді всі радянськими, українських жінок було майже три чверті. Сьогодні з тих полонених у живих залишилися одиниці. Проте щороку колишні жінки-політв’язні офіційно зустрічаються у Равенсбрюку, адже історія ще не дописана…

А правда чомусь сьогодні не всім до вподоби. Постійні – щорічні! – прохання створити окрему меморіальну залу України проходили повз увагу дирекції. Відмовляли то у зв‘язку з історичністю держави Радянський Союз, то пропонували натомість окрему меморіальну дошку перед входом до музею…

З огляду на такі відмовляння відбулися масові протести ОУЖ. Протягом 2000 р. Мюнхенський осередок ОУЖ з ініціативи Ліди Марцюк та голови Марійки Ковалишин координував акцію збору підписів українських жінок в Україні та всіх країнах поселення українок. Під час урочистого відзначення 56-ої річниці звільнення з концтабору, в неділю 29 квітня 2001 р., делегація ОУЖ з Мюнхену вручила організаторам петицію з домаганням з домаганням створити меморіальну залу українським жінкам-політв’язням, під якою стояло понад 10.000 підписів. Петиція супроводжувалася особистими зверненнями трьох доньок Ліди Марцюк та дочки Омеляна Коваля, колишнього політв’язня Аушвіц. Копії цих документів були передані Кристині Берґманн, представнику міністерства соціальної політики, в присутності радника з питань культури Посольства України в Німеччині Лариси Хоролець.

Історичною подією стала також перша Служба Божа з Панахидою за померлих за волю України, відправлена Владикою УГКЦ Петром Криком в співслуженні трьох священиків у підвалі меморіального музею. А перед озером, в яке викидали попіл жертв, Владика здійснив символічний обряд похорону, а відтак у своїй проповіді та при особистій зустрічі з керівництвом музею висловив пошану жінкам подвижницям ОУН-УПА, які в такий трагічний спосіб засвідчили вірність Україні проти Сталіна і Гітлера разом з іншими жертвами концтабору Равенсбрюк. Їх імена належить пам’ятати: їхні життя стали підвалинами нинішньої незалежної України.

Однак попри масштабне висвітлення цієї події німецькими мас-медіа питання щодо створення окремої української зали ще й досі не вирішене. Мало того, у грудні 2001 р. під час міжнародної зустрічі колишніх жінок-політв’язнів у Равенсбрюк делегатка з Росії виступила проти надання окремої зали для українок, мовляв “…наші президенти Путін і Кучма намагаються об’єднати наші народи — а ви, українці, хочете відокремитися”. Натомість запропоновано українську частину у спільній залі СНД…

Присутність 80-літньої Ліди Марцюк та її мужня відсіч таким пропозиціям, а також її спогади силу духу та національну свідомість українок, які йшли на смерть заради незалежної України, примусили організаторів покинути залу.

Управа осередку ОУЖ Мюнхену звертається до українського жіноцтва із проханням підтримати нашу акцію:

· існує потреба у достовірній інформації щодо з’ясування причин ув’язнення, точного числа ув’язнених українських жінок-політв’язнів у Равенсбрюку, а тому є необхідним наукове опрацювання історичних джерел,

· існує потреба створення та підтримки окремої української меморіальної зали у Равенсбрюку, що потребує пошуку експонатів та очевидців. Сьогодні основним джерелом є спогади політв’язня, мисткині Олени Вітик-Войтович.

Ми будемо вдячні за грошову допомогу для видання цієї наукової праці.

Щоб не казали покоління грядущі, що українок там не було.

Наш рахунок:
Ukrainischer Frauenverband in Muncnen
Deutsche Bank Kontonr.: 253 57 14 00
BLZ: 700700 10

Равенсбрюк

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s