Музей гетьманства


museum

11 березня 2009 року музей гетьманства святкував своє 16 ліття

З метою правдивого висвітлення державності в Україні, надання неупередженої оцінки її видатних діячів, розкриття діяльності специфічної форми правління – Гетьманщини та її адміністрації – 11 березня 1993 року розпорядженням Представника Президента України в м.Києві було створено Музей гетьманства.

Музей гетьманства – це державний культурно-освітній та науково-дослідний заклад історичного профілю, осередок пам’яток матеріальної та духовної культури пов’язаних з історією та традиціями козацько-гетьманської доби.

Розміщується Музей гетьманства у будинку-пам’ятці архітектури кінця ХVІІ – з надбудовами в ХІХ ст., відомому в Києві як “будинок гетьмана І.Мазепи”. Даний будинок було відреставровано за рахунок фінансування міської державної адміністрації, Благодійного Фонду І.Мазепи. Помітну роль у цьому процесі відіграли представники української діаспори, провідне місце серед яких посідає визначний український громадський діяч із США Маріян Коць.

Основними завданнями Музею є збереження, комплектування, вивчення і використання пам’яток історії та культури України козацько-гетьманської доби та висвітлення проблем державотворення в Україні.

І з часу свого заснування Музей активно працює над поставленими проблемами: проводяться численні історико-тематичні, художні виставки, науково-практичні конференції, дискусії, громадські і мистецькі заходи. Продовжувати читання Музей гетьманства

Діяльність Гетьманського уряду


Визнання Української Держави іншими державами було головним завданням нового українського уряду. Перше місце серед європейських держав належало Німеччині. Проте, безперечні спільні інтереси обох цих держав не відповідали поводженню місцевої військової окупаційної влади, яка своїми надмірними вимогами викликала гострі конфлікти. Тому гетьманський уряд добився перенесення безпосередніх стосунків з вищою німецькою владою до Берліну.

Подорожі до Берліну голови кабінету міністрів Ф. Лизогуба та самого Гетьмана (4. ІХ — 17. IX 1918 р.) дуже сприяли зміцненню відносин Німеччини та України й викликали низку прихильних до України відгуків в німецькій пресі. Складнішими були відносини з Австро-Угорщиною, яка відмовилася ратифікувати Берестейський дого р, занулювала під впливом Польщі таємні статті договору відносно утворення коронного краю зі Східньої Галичини та Буковини й намагалася відступити Холмщину Польщі. Гетьманський уряд наладнав добрі відносини з урядами менших держав, які постали на території колишньої Російської імперії: Фінляндії, Литви, Грузії, Кубані, Дону, Криму. Велися переговори з невтральними державами — Швайцарією, Еспапісю, Данією, Швецією, Голляндіею, Норвегією, Італією, Персією. Але Німеччина та Австро-Угорщина рішуче запротестували, коли влітку 1918 року Україна хотіла нав’язати відносини з державами Антанти — Францією та Англією. Окреме місце належить дипломатичним відносинам з совєтським урядом. Берестейським договором Москва була зобов’язана укласти мир з Україною. Делегація для укладення мирового договору в числі понад 20 осіб з’явилася з Москви до Києва вже після перевороту. Головою її був X. Раковський, заступником — Д. Мануїльський. Головою української делегації був професор С. Шелухин, Продовжувати читання Діяльність Гетьманського уряду

Берлін гетьманський


Полеміка, навколо гетьманського руху в еміграційній пресі (30-ті рр. XX ст.)

Рівень розробленості історії гетьманського руху 20-40-х рр. XX ст. у вітчизняній історіографії навряд чи можна назвати задовольняючим сучасні запити української історичної науки. У більш вигідному становищі в цьому плані знаходиться постать В`ячеслава Липинського, життєдіяльності та інтелектуальній спадщині якого вже присвячена значна кількість праць [1]. У вивченні історії самого руху гетьманців-державників також є певні напрацювання, які представлені дослідженнями як діаспорних вчених – М.Королишина, Я.Пеленського, Л.Бея [2], так і вітчизняних істориків -О.Терещенка, Т.Осташко, Т.Ралдугіної, Т.Сидорчук та інших [3]. Слід відмітити, що в цілому наявній історіографічній традиції притаманне позитивне ставлення до П.Скоропадського і його прихильників у еміграції. До найбільш популярних сюжетів відноситься вивчення постатей гетьмана, його спадкоємця гетьманича Данила, О.Назарука, ідеологічної платформи та організаційного розвитку гетьманського руху. Поставлена нами проблема взаємин групи Скоропадського з іншими напрямками української політичної діаспори в світлі їхньої полеміки на сторінках еміграційної преси поки що не знаходила адекватного відображення на дослідницькому рівні. А це значно ускладнює розуміння історії українських емігрантських кіл і, зокрема, гетьманського руху у міжвоєнну добу.

Як відомо, одним із наслідків бурхливих подій 1917-1921 рр. в Україні стала потужна і масова хвиля еміграції учасників української революції до країн Європи та Північної Америки. Від попередніх значних переселень ця хвиля відрізнялася не тільки кількісними, але й, у першу чергу, якісними ознаками. Продовжувати читання Берлін гетьманський