Weekend американської родини


Василь Махно

Weekend американської родини

щосуботи NN купує телефонну картку
переважно у найближчому Deli Grocery
власниками якого є банґладешці
і економить один долар

дорогою він заходить
до крамниці з алкоголем
і купує
півторалітрову пляшку Absolut’у
і витрачає двадцять доларів

щосуботи NN
випорожнивши майже літру

виконує ритуал
наче шлюбний танець птахів у пониззі ріки
яку він переплив на надутому пластиковому мішку
з боку Мексики – сім років тому –
а потім кілька місяців відсидів в американській
іміґраційній тюрмі

він набирає
– код країни – код міста – і число телефону –
він знає ці числа напам”ять
що в’їлися наче іржа

він міг би і не телефонувати
але це святе

поки він чекає на сполучення
його американська дружина
– нелеґалка і ревна християнка –
– і не менш хтива самиця –
готує обід

нарешті чути гудки
з іншого життя

шлюбна дружина
– котра випхала його за океан
а тепер спить час від часу
з сусідом
– дружина якого
також нелеґалить
в Італії –

увесь час скаржиться на
погане телефонне
сполучення

перекинувшись
про здоров’я
дітей
гроші

нічого не бажають
одне одному
і нічого не вимагають
одне від одного

за останніх два роки у їхніх
розмовах не має навіть натяку
на словесну еротичну гру
ну – якісь натяки –
якісь словесні знаки
знані – як правило – лише
їм двом

сухо:
про гроші
дітей
здоров’я

завершивши
розмову NN тупо дивиться
на жовту стіну
улюблений колір
домовласника

а його американська дружина
уже набирає числа телефону
щоби додзвонитись
до свого дому

як завше дає розпорядження
чоловікові
розпитує
про дітей і онуків

і тихо
– щоби не чув ΝΝ –
виплачеться у сито слухавки
дочці

а потім вони
довго займаються сексом
гіп-гоп
за це вирване з м’ясом серце
за бажання жити по-людськи
і за життя
як вдасться
гіп гоп
за це добровільне тюремне ув’язнення;
за цей one way ticket;
за ці зароблені гроші;
за ці вигиблі почуття;

за це
нікому не потрібне
жертвоприношення

гіп-гоп

гіп-гоп

гіп-гоп
***
Петрові Морозу

український поет

мусить писати римовані вірші
пішли ви…

тягти на собі черепашу ношу викривленої історії
хвороби з підозрою на алкоголізм

хоч
можна о 12-й вночі вповзти у мушлю майстерні
приятеля і пити з ним до ранку закусуючи запахом свіжої олійної фарби і тирси підрамників
забувши зателефонувати дружині, так, про всяк випадок…

зранку стовбичити біля магазину разом із воронням яке чорними ґудзиками пришите до пальта снігу
і як дадаїст вправлятися з коренями слів доходячи до повного абсурду
– алкоголь продають з 11-тої –

знати що естетика трикутних кіл і еліптичних квадратів замкнеться у чорному квадраті
– а в очах чорніє насправді –

читати спеціяльну літературу про алкоголізм – і дивуватись скільком із наших не пощастило

згадати що шевченко також був…
і півгодини бути щасливим від порівняння

не згадуючи:
бодлера – квітникаря
верлена – рембо – паризьких богемників
еліота – банкіра ялової землі
павнда – радіокоментатора і психа (на переконання американських військових)

на ріках вавилонських уже нічого не висидиш
– бо ти не квочка –

на берегах сени: 14 тисяч художників намалюють аби продати
джоконду: голу чи з бородою – байдуже
аби не впізнав її да вінчі – він не знав про copyright –

на межиріччі гудзону та іст-ривер – поетом у нью-йорку – голубом небесним –
знаєш з останніх вістей що 138 тисяч наркоманів тричі на день займаються голкотерапією –
а гомосексуалісти та лесбійки – брати і сестри милосердя – любов’ю до ближнього

а гебреї чекають на месію

що ж залишається:
несплачені борги

виклик до суду
квиток до белґрада

– ручка – папір
– засохле чорнило – чорна кров комп’ютера –

і ця наркотична залежність: записувати слова
– коли морфологія схожа до морфію –

чи не боїшся передозувати?

– питають –

бо кохаються у мистецтві одноразових шприців
із засохлою людською кров’ю
Бруклінська елегія

щоранку пекарні єврейські відчиняють з пітьми
перше що добігає – схожий на прудкість лисиць –
запах цинамону – розтертих із цукром яєць –
до цегляних синагог – і це є початком зими
бо тісто пахне сосною і зірваний вчора жасмин
разом із часником і цибулею сиґналить тобі з полиць

од сьомої починається лящання металевих замків
іржання сабвею – перегуки вуличних продавців –
вантажники носять фрукти залежно від попиту й цін
і кавуни смугасті схожі на тигрів з боків
а гарбузи галувинські – на голівудських дів
вантажники мексиканці – на олімпійських борців

а школярі підскакують: ось – жовтий шкільний автобус
стара підмітає вулицю – смердить дешевий тютюн
бруклін вовтузиться зранку – скаржачись на самоту
на драконячу ненажерливість і на свою хворобу
на металевий міст, що вигнувся наче хобот
на це муравлище люду що знищить колись сатурн

хасиди – мов чорна смородина – обліпили гілля синагог
вони виноград арамейський – уманська глина і клей
дратва якою зшиває темні слова юдей
накинувши талес на голову – йому щось шепоче бог
і діти його щебечуть – мов райські пташки – бо
виспівує йому бруклін хлібом і рипом дверей

кожним коліном юдейським – рядком що теплий як сир
геометрією кабали – камінням єрусалиму
співом жінок в пекарні які наковтались диму
калаталом перед суботою – і молоком від кози
християнин – до пекарні; до синагоги – хасид
і – зголоднівши бруклін – ковтає слину

На каві у «Starbucks»

у грудні – у долішньому нью-йорку – п’ючи каву в «Starbucks» – спостерігаю
як два мексиканці вкладають мармурові плити до парадного входу в будинок

у кав’ярні крутять нав’язливий Jingle bells
вулицями миготять нью-йоркці з різдвяними подарунками й авта
вуличні торговці розпродують туристам усілякий непотріб
поліціянти мирно дрімають у теплому авті
до церкви черга – ні, сьогодні не неділя – відкриття якоїсь виставки

ну, ось і 12-й апостол року – грудень сідає за стіл тайної вечері
нещедрі плоди твоїх днів викладеш із пакета щоб пригостити 12 апостолів
по дорозі забіг до крамниці та купив нашвидкоруч
але вони знають усе
і ви мовчки разом доїсте прісний хліб завершення року

ну, ось і надходить час коли згірклий досвід плодів і скисле молоко днів
усе частіше з’являються на твому щоденному столі
коли шум океану все частіше висить у просторі твоїх слів
усе частіше ти дріботиш п’ятилітнім до кошари щоби подихати випарами
овець бо – казали – відпустить твій сухий кашель

ну, ось ти – сорокалітній мужчина – ще укладаєш слова
ще записуєш їх – що ж тут нового?
з античних часів лише кільком удалося перепливти океан тисячоліть
сьогодні – разом із тобою 100 тисяч поетів укладають словники своєї мови
чи хоч уламок строфи допливе (якщо буде куди плисти)
чи хоч звук твоєї мови – за законами астрономії – уподібнюючися звізді –
якої вже нема – (якщо ті закони не брехливі)

ну, ось виживаєш останні дні старого року – наче оплачений готельний номер –
попиваєш каву – і дивишся як:

два мексиканці – розпилюють камінь – обидва підносять його – допасовуючи до стіни – знову поволі опускають і знову надпилюють

камінь тяжкий

життя легке

Лист до Петра Мідянки
1
нью-йорк у старому човні мангетена
співає прокуреним голосом гіпі
також старого – його естетика
зіпсована часом – в косу заплетена –
немов рукави місисипі
сюрреалізму і гіпер

нью-йорк – це тепле гніздо гарлему
імені джазу й марихуани
інколи ходить заблудлий лемко
на прізвище Воргол – ой леле –
білий як янгол – трапляються іґуани
в повітрі: хуани й івани

нью-йорк чорний від співу та джазу:
саксофона – флейти – труби
зими що завжди на межі сказу
приплив океана у місячну фазу
чайок на коні-айленд – й без них
фієсти бронзовий бик

нью-йорк – це свято з тобою яке
триває не більше п’яти хвилин
два літаки вже заходять в піке
збоку парчевого слова – ріки
й двох обгорілих скляних рослин
для довгих – як вічність – зим

2
зима тут довга – наче бродвей або хасидська молитва –
гіпі вимерли – як динозаври – останнього бачив учора
у місті яке продовжує самотність і вічну битву
поміж янем та інем – правим берегом й лівим – хворе

на курячу сліпоту – тому тут побачиш не все
а тільки білок яких годуєш з руки і яким зручно
бігати доокруж свого життя – дельфінів яких течія занесе
слухати музику манґо та бубнів що кашляють гучно

споглядай – як каже конфуцій – за всім що спотворює дух
за життям його учнів – власниками крамниць –
монахами із непалу – фігурками будди – сандалями що йдуть
кожного ранку в чайна-тавн і чаєм рудих лисиць

тому тут японська вишня на лексинґтон-авеню
немов сестра і поезія – як вірш без парчі та шовку –
цвіт її сну засушений в конверті тобі відішлю
якщо він дійде за адресою і по дорозі не зжовкне

One thought on “Weekend американської родини”

  1. Дякую, Олю, за “Weekend американської родини”! Василь читав цього вірша у вересні в Берліні, і я після того марно намагалася знайти його в інтернеті. Звернутися до автора не наважилася.
    Дивно, що цей вірш чи то загубився в перекладі, чи то німецького читача не пройняло чуже і невідоме їм почуття роздвоєності. Когось оте “гіп гоп” насмішило, і я ніяк не могла зрозуміти, чому. Бо в оригіналі це “гіп гоп” так яскраво відлунює стук американсько-українського серця: є в цій поетичній знахідці дещиця іронії, і водночас щось трагічне і приречене.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s