Американські міфи. Українська діаспора


З життя нелегалів:

знайома з Ужгорода розповідала, що в Нью-Йорку вона живе в одному помешканні з чужими чоловіками, так дешевше. Вночі вони йдуть на роботу, а вона ночує, вдень – навпаки. За даними Українського Віртуального порталу у США живе 1 857 000 українських американців. Перші українці з’явились на території сучасної Америки ще у 17-18 століттях. Українську громаду Америки творили 4 хвилі еміграції – від 1861 року – до початку 80 років 20 століття. «Четверта хвиля» – здебільшого економічна еміграція, а не політична, як третя, яка була після Другої світової війни. Тому вся її активність зводиться до того, як вижити, заробити, допомогти рідним, а не до того, як бути активними у політичному і громадському житті української діаспори. В усі часи українці об’єднувалися на чужій землі навколо церкви, творили свої організації, пресу, школи. Серед поважних організацій США – «Український конгресовий комітет», «Український Народний Союз Америки», «Вашингтонська група», українські дослідницькі центри Гарвардського, Колумбійського та Іллінойського університетів, НТШ, УВАН (Українська Вільна Академія Наук).

Відомі американські українці.

Багато українців Америки стали шанованими і знаними людьми не тільки у США, а й за межами держави. Серед них, Михайло Яремович – колишній заступник міністра оборони США, перший голова компанії «Інтелсат» – Йосип Харик, винахідник світлодіодів Нік Голиняк. Серед сучасних успішних українців Америки – федеральний суддя Богдан Футей, банкір Юліан Куляс, академік Леонід Рудницький, Олександр Воскобойник з Penn state University (університет штату Пенсільванія), який започаткував систему наукових обмінів; Юрій Чопівський, який оплачував утримання будинку для українського посольства в Америці упродовж півтора року, бо у перші роки незалежності держава не мала на це коштів. Серед активних діячів у міжнародній сфері відомими є Надя Дюк та Марта Коломиєць. В Україні знають американських бізнесвумен Марту Федорів, Марійку Гельбік.

Українські медіа

Українська преса США переживає не найкращі часи. Тиражі газет «Свобода», «Америка», «Way», «Ukrainian Weekly», «Час і події» постійно скорочуються. Україномовний контент Інтернету представлений пoрталом «Брама», сайтами фірми «Міст», «Товариства українських інженерів Америки», «Товариства українців Техасу», «Українського культурного центру Лос-Анджелесу», «Українського товариства нумізматів та філателістів», «Товариства студентів-українців Колумбійського університету», Інтернет-виданням українців Америки «Нова хвиля». Продовжувати читання Американські міфи. Українська діаспора

Шевченко, Грабович плюс американізація всієї країни


Автор: Василь МАХНО (Нью-Йорк)

Не знаю — чи кожного року американці святкують день народження найбільшого свого поета модерних часів Волта Вітмена і чи сказав би американський професор про «імпортовану методологію» якогось свого колеги, приміром з Англії, котрий також вивчає розміри строф вітменівських віршів? Однак ні той ні другий не захотіли б обстригати бороду Вітменові, а про його гомосексуалізм (чи ні) спокійно продискутував би у якомусь із наукових журналів. І наукової етики дотримали б, і з вітменівської бороди не випала би жодна волосина.

Інша країна, інші поети, інші професори.

Скажімо, в одній із недавніх публікацій у «Дзеркалі тижня» львівський професор Тарас Салига доволі спрощено намагається «розвінчати» шевченкознавство Григорія Грабовича. Не заперечуючи жодної тези гарвардського професора, просто оповіщає читачів, що, мовляв, Грабович тільки те й робить, що «роздягає» Шевченка. А от він, Тарас Салига, стоїть на сторожі з плащем, а може з киреєю, аби накинути на голе тіло генія, бо, бачте, генія потрібно оберігати. Якби це була аргументована полеміка з обстоюванням своїх концепцій, може й не здивувала б мене така професорська методологія, а то виходить щось не те…

А поміж тим, до шевченківських днів в Україні напевно з’явилася не одна сотня статей, і не одна сотня вечорів відбулася у прохолодних клубах, де Шевченко вкотре названий генієм, батьком і пророком, над садком пролетять хрущі, а кохайтеся чорнобриві, та не

Країна, яка так шанує своїх поетів, саме виповзла з-під руїн іншої країни, великої і безмежної. Виповзти-то вона виповзла, але шлейф, що назвімо його совком, як неприємний запах, потягся за нею у новітню добу. І хоч що робили окремі її жителі з цим, перефарбовуючи навіть лавки у жовто-сині кольори, але запах не вивітрився.

А тут іще Європа й Америка, — ні, особливо Америка, дратувала всіх, хто хоч ще на крихту залишив у собі здатність мислити. Ну, Америка ще сама по собі наче б то й нічого, але от українці з Америки, сиріч діяспора, ті вже дістали сповна: придумали якусь нью-йоркську групу, оголосили Нью-Йорк центром світу, почали (ви ж, тільки уявіть собі) прочитувати Шевченка як міфотворця, себто зазіхнули на святе.

Приміром, у Польщі ситуація у стосунках з еміграцією дещо інша. Мабуть, також не ідеальна, але польська еміграція була завжди, ще від ХІХ століття важливим складником політичної та інтелектуальної думки, еміграція завжди мала вплив. Останній за часом великий польський емігрант Єжи Гедройц і його журнал «Культура», по праву вважаються архітекторами нової теорії і практики Центральної та Східної Європи, і цілком виправдано «Культура» вважалася паризькою, бо під Парижем була садиба її редакції. Продовжувати читання Шевченко, Грабович плюс американізація всієї країни

Поет запитав поета


Андрій Любка, молодий поет з Ужгорода, який теж не оминав Берліна в своїх літературних турне (про це в наступних випусках Хати скраю), запитав героя нашого минулого випуска Василя Махна  про те і се літературне  і оприлюднив в інтернеті на Сумно.ком. Інтерв’ю доповнює портрет Василя Махна як поета, як людини в пошуку, для кого “Україна там, де я “. Прочитаємо його і в нашій Хаті скраю.

-Василю, після переїзду до Нью-Йорка чи якимось чином реформувалося в тебе поетичне світобачення – чи змінилися теми, метафори, список улюблених письменників?

Це цікаве питання. Я багато разів на подібні питання уже відповідав, однак тепер хотів би дещо розширити тему. Так склалося, що мій переїзд до США збігся із моїм внутрішнім бажанням дещо змінити у своїй поетичній творчості (формально і тематично). Я уважаю, що кожен поет, якщо він серйозно ставиться до свого ремесла, обдумуючи свою творчість, – бунтує супроти себе, щоби увиразнити, або упорядкувати структуру своєї мови, поетичної форми etc. Звичайно, що творчість взагалі, а поетична зокрема, – це поєднання раціональних та ірраціональних елементів у різних комбінаціях. Отож, починаючи формувати свою книжку «Плавник риби», я відчув певну в’язкість мови та опір форми. На той час, я мав доволі широке уявлення про сучасну европейську літературу завдяки, в першу чергу, можливості протягом року жити у Кракові. У середині 90-х польські книжкові крамниці рясніли виданнями сучасної польської та іноземної літератури, котрих в Україні попросту не було. Переїзд до США безпосередньо вплинув на зміну моїх віршів. Якось нараз у Нью-Йорку я вивільнився від певних тем, метафор і способу поетичного мислення, заповнюючи їх чимось новим, принаймні, для себе. В якийсь момент, особливо, мабуть, це помітно у збірці «38 віршів про Нью-Йорк і дещо інше», Нью-Йорк ожив для мене, став живим організмом моїх думань та відчуттів, усе – від архітектури до поезії – ставало подразником і стимулювало писати нові вірші. Сьогодні я б уже не ризикнув обрати собі за центральну тему для поезії саме Нью-Йорк, бо по-перше гострота відчуття, котра спочатку приходить від візуальної та звукової навали та інакшості – стала дещо іншою. Пам’ятаю як на нью-йоркській презентації моєї, перекладеної на польську мову збірки Богданом Задурою, її ведуча Анна Фрайліх відзначила свіжість моїх нью-йорських візій, додавши, що вони цінні тим, що це погляд неофіта. Свіжака. По-друге – усе-таки Нью-Йорк – світ, але все ж не Всесвіт. Мій західний досвід якось перетопився в українську мову, тому з моїх віршів позникали абстаркції і влилось більше конкретики, живого матеріялу. Хоча, зрештою, збоку видніше.

– Під час твого останнього поетичного вечора в Тернополі ти зауважив, що культурне життя в країні і місті наче завмерло. Це враження викликане контрастом із галасливим Нью-Йоркським культурним життям? Продовжувати читання Поет запитав поета