Вірші Василя Махна переклали малаяламською мовою, однак на батьківщині його творчість сприймають не всі


makhno1

Після Берліна, де Василь Махно був брав участь у 8 му Міжнародному літературному фестивалі, він поїхав далі в Україну. Потяг потугнув на схід берлінські враження, які мабуть недовго мали шанс супроводжувати поета. Українська публіка, земляки, зустріли Василя Махна по-своєму. Про це в інтервю, надрукованому початково в “20 хвилин“:

“Поки всі охочі не отримали автографи, українсько-американського поета Василя Махна із зали не випустили. Хоча й фурору його приїзд у Тернопіль не спричинив.

Слухати вірші колишнього земляка нещодавно в арт-клубі “Коза” зійшлися здебільшого студенти. Було там і декілька викладачів педуніверситету та редакторів деяких тернопільських видавництв.

– Такі виступи потрібні, адже лише на публіці можна перевірити, чи викликають тексти певні емоції, – каже Василь Махно (44 р). – Автор має викликати людину на розмову, адже без діалогу з читачем твір не може існувати.

Розчарували митці

Наступного дня після творчого вечора поет у “Козі” замовляє чай. Василь Махно — у джинсах, темно-оранжевому светрі і сірій куртці зі вставками. Каже, що востаннє приїжджав в Україну два роки тому і то лише на декілька днів.

– Тоді батьківщина зустріла мене дощем. Тепер і поїздка набагато довша, і погода краща, – розповідає поет. – Я днями ходив вулицями і спостерігав за людьми…

Перше, що здивувало поета в  Тернополі – на наших вулицях дуже багато красивих дівчат. Натомість деякі чоловіки – художники та письменники подивували не дуже приємно.

– Вони мене весь час переконували, що Америка – це погано і що там немає ніякої культури, – скаржиться поет. – І це говорили ті люди, які у США ніколи не були. Та й узагалі за останні роки не виїздили за межі країни. Окрім того, будь-які аргументи ці люди не сприймають. Але це велика їхня помилка, адже митці мають бути відкриті до діалогу, а також не мають боятися змін. Продовжувати читання Вірші Василя Махна переклали малаяламською мовою, однак на батьківщині його творчість сприймають не всі

“В цьому місті усе не так – починаючи від бетону стіни”(В.Махно)


Отак живеш в місті і буває настільки розпорошишся в ньому, що бракує здатності бачити його об’єктивно, об’ємно і  образно. Частіше якось однобоко виходить (метро, супермаркет, семінари, робота і інша приватна інсталяція буденності). Шарм берлінський, присутній в самобутності міста-історії протистояння Заходу і Сходу, капіталізму і соціалізму, диктатури грошей і диктатури “безгрішних”, поступово підмінюєтья  буденною плівкою напускного політизування навколо падіння берлінського муру. Коли кожен день, а цього року особливо (в 2009 році виповнюється 20 років демонтажу берлінського муру),  з усіх можливих медійних знарядь чуєш про  одне і те саме – Мауер фаль (падіння стіни)- то здатність відчути ще бодай якийсь шарм міста особливо притуплюється. Тому гості Берліна мають перевагу бачити його таким, яким він насправді є. Гість Берліна бачить місто в  зрізі. Його погляд є цікавим, коли цей гість є поетом. А ще цікавишим, коли він є українцем. А понад усе, ще і діаспорянином.

саме таку нагоду отримала  ред. часопису українців Берліна, поспілкувавшись з поетом Василем Махном, який в вересні 2008 року був учасником 8го  Міжнародного літературного фестивалю Das internationale literaturfestival berlin). Василь Махно в БерлініВасиль Махно в Берліні

Василь був у Берліні вперше. Літак приніс його з Нью Йорку в берлінське бабине літо. Жив в одному з готелів Шарлотенбурга. Той готель був особливий тим, що на ньому висіла меморіальна дошка Марини Цвєтаєвої. А ще біля готелю велися ремонтні роботи, що нагадували Україну. Буденність міста була хоча і стороннім явищем, проте надихала. Істотність європейського міста пасувала уявам про Європу, які зазвичай плекає в собі житель американського континенту. Може саме цей аспект і сприяв тому, що Василь змалював свої враження від Берліна саме так, як його не завжди може бачити європеєць, а навіть і мешканець Берліна.

Читачам часопису українців Берліна вперше і навіть ексклюзивно надається можливість познайомитись з поетичним твором Василя Махнa “Charlottenburg”, що друкується  в інтернеті вперше. Продовжувати читання “В цьому місті усе не так – починаючи від бетону стіни”(В.Махно)

Погляд на свободу, погляд на діаспору


18-19 березня 2009 року в Берліні проходила конференція “ Погляд на свободу: Європа 1989-2009. Історія однієї надії – кінець однієї ілюзії? (Freiheit im Blick: Europa 1989/2009. Geschichte einer Hoffnung – Ende einer Illusion? Одне із панельних засідань мало назву “Свобода культур” (Die Freiheit der Kultur“). Йшлося про те, чи отримали ми таку вимріяну свободу наших культур після падіння ізоляційної берлінської стіни? Катеріна Раабе з берлінського видавництва Suhrkamp (KATHARINA RAABE, SuhrkampVerlag, Berlin), зокрема, зробила екскурс в десятилітню історію подій в літературному взаємообміні між так званим Заходом і колишнім ендееро-совєтським простором. Йшлося про нову літературу, яку пізнав світ шляхом її перекладу німецькими видавництвами. Цей продукт роботи німецьких видавництв досить відомий. Робився акцент на письменниках, що представляють ту чи іншу східноєвропейську країну за критеріями державницького дискурсу. Коли йшлося про українську літературу, то як абетка були представлені імена: Андрухович, Жадан, Дереш, Забужко. В модератори подіуму журналістки Штефані Петер (STEFANIE PETER) виникло питання про українських ліриків, яких мало чути в німецькомовному просторі. Питання адресувалося Катерині Раабе, як експерту з української літератури. Вона послалася на Андруховича, який був перестав писати поезію і лиш недавно знов почав. Було дуже шкода констатувати від почутого, що Андрухович став Альфою і Омегою української літератури закордоном, зокрема в Німеччині. Для констатації протилежного, часопис “Хата скраю „ і його німецька версія “Haus am Rand“ починає інтенсивно знайомити інтернет-читачів з українськими поетами і їх поезіями. Особливо хотілося відмітити діаспорських поетів, які ніби випадають з загальноприйнятого публічного простору , який мають національні митці, заземлені на країні постійного перебування. Наступна панель конференцій про свободу культур в Європі займалася питанням реструктуризації публічного простору в Європейському Союзі. Йшлося, зокрема, про модель транснаціональних медіа на прикладі мильтикультурного часопису “Єврозін” (Eurozine). Карлі Генрік Фредеріксон (CARL HENRIK FREDERIKSSON), шеф-редактор цього часопису, як змінюється європейська публічна сфера в бік транснаціонального чи міжнаціонального спілкування і медіального формування такого простору. Після панельної дискусії я поцікавилася у пана Фредеріксона, де бачить він місце діаспорських громад і їх медіа, їх поетів, їх літературу. Продовжувати читання Погляд на свободу, погляд на діаспору