Чи діалог між різними хвилями міграцій можливий і що є “комутатором для українців за кордоном”?


Наша берлінська діаспора мабуть нічим особливим не відрізняється від інших українських діаспор. Потрібно колотити новий соус  для того, щоб мати змогу проковтнути нашу діаспору (минулий соус вже скис). Запропоную матеріли з інших діаспор про їх проблеми.  Проблеми, про які не бояться відкрито говорити. Може тому і вирішуються там  ці проблеми швидше. Але це і наші проблеми. Прошу поки ознайомитись з матеріалом, як воно є в Канаді(ред.):

“Проблема останньої хвилі еміграції сьогодні є однією з найактуальніших для нашої громади, тому з цікавістю прочитав допис пані Василів-Базюк   в одному з останніх чисел“Нового шляху” (за 25 грудня). Вітаючи ініціативу почати діалог на цю тему, слід сказати, що сама стаття мене розчарувала. На жаль, ця складна і болюча для української громади тема спрощена до стереотипів. Все поділено на біле і чорне: гарна організована громада, що складається з трьох попередніх еміграцій, і ось тільки ця, остання, нікуди не годиться – не дбають, не працюють у громаді і взагалі не вважають себе українцями. Такий спрощений підхід, без аналізу причин цієї проблеми і пошуку реальних шляхів її розв’язання, ніякої користі не приносить, а тільки поглиблює проблему через взаємні образи. Я вирішив відповісти на статтю пані Василів-Базюк, бо вважаю себе ознайомленим з обома поглядами на цю проблему. За десять років свого життя у Канаді я добре знаю і активно працюю в організованій громаді. Я є член Екзекутиви Монреальської Філії КУК, вже майже 5 років – секретар Філії УНО в Монтреалі. З другого боку, я сам представник четвертої хвилі і активно працюю з новоприбулими. Був одним з організаторів та першим головою Товариства “Зустріч”, що об’єднує новоприбулих у Монреалі. Як делегат від КУК на VIII Конґресі СКУ був одним з доповідачів під час “круглого столу” про останню хвилю еміграції. Перед тим, як почати розмову, про “четверту хвилю” я кілька слів скажу про стереотипи щодо попередніх еміграцій. Я згідний з тим, що наші попередники зробили величезний внесок в розбудову громади. Вони створили різноманітні організації, збудували церкви і досі провадять нашим громадським життям. Але за ради справедливості треба сказати, що не було воно все так гладко і безпроблемно, як це змальовано в статті. Від багатьох представників третьої хвилі я чув, що далеко не з розпростертими обіймами зустрічали їх представники другої хвилі. Було досить конфліктів як на політичному (мельниківці-бандерівці), так і на релігійному (католики-православні) ґрунті. В Монреалі цілу церкву Покрови на Роземонті збудували тодішні новоприбулі, бо їх не сприймали прихильно в уже діючій церкві. Ви нарікаєте на те, що мало новоприбулих йде до праці в існуючих організаціях. Але чи всі староприбулі активно працюють в громаді? Хіба мало серед староприбулих таких, хто давно відійшов від праці, і хіба що на Різдво, чи на Великдень згадує, що він, чи вона є українцями. В Монтреалі живе більше 10 тисяч українців. Активними в громаді є кілька сотень, а де ж інші? І так, я впевнений, в кожному місті. Я б, шановна пані Василів-Базюк, сказав Вам таке. Патріоти і віддані громадської справі люди є як серед староприбулих, так і серед новоприбулих. Так само є ті, що не дбають. Але, безперечно, Ви маєте рацію, коли пишете, що остання хвиля відрізняється від попередніх. Ось тому треба уважно розібратися, у чому ця відмінність, що нас єднає, і що нам заважає бути разом. Розібравшись у цьому, ми принаймні будемо знати, що робити, щоб здолати ці розбіжності і будувати єдину міцну Українську Громаду. Перша відмінність останньої хвилі від усіх попередніх у тому, що вперше ця імміграція українців відбувається не з Австро-Угорщини, не з Польщі, не з Совєтського Союзу, а з незалежної України. Тішитись тут нема чим – нашу Батьківщину покидають здібні, освідченні, працьовиті і ініціативні люди, які могли б зробити багато корисного на рідній землі. Це велика втрата для України. Чомусь вважається, що емігрують бідні, щоб втекти від скрути. Це неправда. Виїжджає в більшості український середній клас, і причиною тому є криміналізація України і її нестабільність. В Україні дуже важко жити і працювати відповідно до законів. Брак фінансування з боку держави таких галузей, як наука, освіта, медицина, також залишив велику кількість спеціалістів без джерела для існування. Добре розуміючи негативні наслідки цієї еміграції для моєї країни, я сам пішов на цей крок після того, як побачив, що не можу утримувати свою сім’ю, працюючи як науковець в Академії Наук України. Останні два роки в Україні, я змушений був заробляти на життя торгівлею, а не своєю фаховою діяльністю. Еміграція для мене була важким рішенням. На жаль, досі не видно жодних ознак, що ця еміграція припиниться в найближчому майбутньому. Ми, як діаспора, можемо тиснути на уряд України, щоб життя змінювалось на краще. Ми можемо і мусимо також допомагати патріотичним силам прийти до влади в Україні. Але наш вплив, на жаль, обмежений. Але що ми не повинні допустити, то це втрати цих людей, що виїжджають з України. Принаймні тих, хто їде до Канади. Бо як загубимо їх, то ця втрата буде подвійна – і для України, і для діаспори. А ми втрачаємо. Втрачаємо кожного дня, бо тільки невелика кількість поповнює лави організованої громади. Решта губиться. Власне, коли ми говоримо про такий потрібний діалог між організованою громадою і новоприбулими, то треба добре розуміти, хто є сторонами цього діалогу. З одного боку, ми маємо об’єднану українську громаду, яка має свої організації, своє представництво на міському, провінційному і федеральному рівні через КУК. З іншого боку, маємо окремих людей чи сім’ї, які відносно нещодавно приїхали, які неорганізовані між собою, часто розгублені і які мають перший пріорітет знайти, як прогодувати себе і свою сім’ю. Чи ці дві сторони перебувають в рівних умовах? Звичайно ні. То хто ж мусить брати вину за ту ситуацію, яка склалась за останні, я б сказав, 15 років, відколи почалася ця хвиля? Я розумію, що наша громада могла бути не готовою перші рік-два. А потім? Чи хтось скаже мені, чи існує хоч одна серйозно розроблена програма інтеграції новоприбулих до організованої громади з боку КУК? Я такої не знаю. Ось був “круглий стіл” з цього питання під час VIII Конґресу СКУ, а що далі, де конкретні дії? Хтось мені скаже, що і в КУК, і в СКУ працюють віддані люди, які дуже заняті іншими важливими справами, і в них просто не вистачає часу всім займатись. І це правда. На все дійсно не вистачає ні часу, ні грошей. Але це справа пріоритетів. Чи чисельне збільшення громади не мусить бути, як не головним, то принаймні одним з головних пріоритетів нашого Проводу? Де в нас ще буде така нагода збільшити громаду? Та й за 15 років можна знайти і час, і можливості. Замість цього ми маємо багаточисельні нарікання на новоприбулих, і стаття пані Василів-Базюк є тому яскравим прикладом. А чого нарікати на них? Ми ж знаємо, що це економічна еміграція, а не політична. Ми знаємо, що цим людям треба щось запропонувати, щоб притягнути їх до себе, чи, принаймні, бути досить відкритими, щоб не відштовхнути. Якщо новоприбулі приходять до організацій, і працюють на рівні з іншими членами, то вони хотіли б, щоб із їхньою думкою бодай рахувались. А не так, що ти мовчки роби, що кажуть, а рішення ми тут і без тебе як-небудь зробимо. Такий підхід є досить поширений, але до добрих стосунків він не приводить. Я чув, що є інші, позитивні приклади дійсно плідного співробітництва з новоприбулими, чув про цілі організації, де представники останньої хвилі перебирають керівництво організації і гідно продовжують справу своїх попередників. В Управі Філії КУК у Торонто завдяки доброзичливому ставленню Голови Філії, пана Швеця, новоприбулі складають більше 20%. Але все це більше винятки, ніж правило. Величезна кількість представників четвертої хвилі залишається поза межами впливу організованої громади. Інша проблема – російськомовність. Чи ми не знаємо, що велика частина України, особливо Східна, є зрусіфікованою? І новоприбулі до Канади статистично відзеркалюють мовний стан в Україні. Я сподіваюсь, що ми також розуміємо, що далеко не всі російськомовні українці є ворогами своєї країни. Я зустрічав серед них велику кількість патріотів, готових і тут щось робити, щоб допомогти Україні. Але чи готова організована громада до співпраці з російськомовними українцями, коли з україномовними не завжди діалог виходить? Складне питання, так? Це ж наша пряма вигода – мати цих людей на свому боці, бо це в перспективі і додаткові гроші для громади, і люди до праці, і діти до наших шкіл. Та і вплив громади на канадських політиків тим більший, чим чисельніша і організованіша вона є. Це добре усвідомлюють представники російської або російськомовної жидівської громади, які роблять величезні зусилля, щоб притягнути вихідців з України до себе. І вони таки досягли успіху. А що ми собі думаємо? Наша громада понад сто років існує в Канаді, є кілька поколінь вже народженних тут професіоналістів, що вільно володіють англійською і французькою мовами. Але як доходить до використання багаточисельних федеральних і провінційних грантів і програм, що допомагають фінансово інтегрувати новоприбулих, то тут більш активно і професійно діє молода російськомовна громада, яка тільки 15-17 років тому масово з’явилась в Канаді. Нещодавно у Монреалі відкрився окремий імміграційний центр для російськомовних, що фінансується федеральним і провінційним урядами, тобто за наші з Вами гроші. За державні гроші з наших же податків активно рекрутують вихідців з України до інших етнічних громад. Ще й кілька робочих місць створили для своїх. То чого ж ми пасемо задніх? Хто за це мусить взяти на себе відповідальність? У більшості випадків непорозуміння між новоприбулими і організованою громадою ведуть до відчуження і взаємних звинувачень, від чого страждає наша загальна справа. Парадоксально, що в Торонто, де відношення до новоприбулих з боку керівництва КУК, на мою думку, одне з найприхильніших, склалась інша ситуація. Тут частина новоприбулих, що досягла певного фінансового впливу, тепер все активніше вимагає і своєї участи в керуванні громадою на найвищому рівні. Не бажаючи отримати визнання традиційним шляхом через працю в існуючих організаціях, ці люди пішли на створення альтернативної структури, що планує діяти незалежно не тільки в межах Канади, а і на міжнаціональному рівні. Ця організація називає себе “Четверта хвиля” http://observer.sd.org.ua/news.php?id=1706. Я особисто не в захваті від цього потенційного розколу в нашій громаді. Не в захваті я також і від того, що за цією громадською організацією стоїть корпорація “Міст”. Не зрозуміло, як будуть поєднуватись громадські і бізнесові інтереси, бо як відомо: хто платить гроші, той і замовляє музику. Факт безперечно сумний, і треба все можливе зробити, щоб досягти порозуміння і уникнути розколу. Цікаво, що “Четверту Хвилю” вже визнало керівництво блоку “Наша Україна”. Ось що сказав нещодавно Віктор Ющенко в інтерв’ю радіо “Свобода“: “Ми зробили, на мій погляд, унікальну справу. Декілька тижнів тому ми з українцями за кордоном, громадянами України, мається на увазі, не з діаспорою, створили об’єднання, яке очолює Оксана Білозір, народний депутат. Називається воно “Четверта хвиля”… Мета цього об’єднання, цього руху – дати відповідь на всі проблеми, стати тим комутатором для українців за кордоном. Чи про їхні проблеми з імміграцією, чи про їхні проблеми захисту прав, чи по їхніх проблемах юридичних….” Ось так отримав пан Лозинський (і всі ми) “подяку” від пана Ющенка. На безвідповідальну критику з боку пана Лозинського в минулому році, Ющенко відповів не меньш безвідповідальними діями. Отак наші провідники скубуться, а державна і громадська справа страждає. З чим я згідний з пані Василів-Базюк, так це з її закликом до новоприбулих створити свої організації. Але ці організаціїї, на відміну від “Четвертої Хвилі”, мусять бути складовими в системі КУК і мати своїх делегатів до КУК. Ці організації потрібні не для того, щоб протистояти організованій громаді, а навпаки, щоб через ці організації новоприбулих нові іммігранти легше і швидше інтегрувались у громаду. Старі організації мусять активно допомогати і співпрацювати з організаціями новоприбулих, бо через них вони можуть притягати до себе нові свіжі сили. Саме для цього була створена наша організація “Зустріч” в Монреалі. Про нашу діяльність можна довідатись на нашому сайті, який створив в свій вільний час новоприбулий і член “Зустрічі”, Андрій Борис: http://www.geocities.com/zustrich. За шість років нашого існування ми зробили кілька концертів для української громади, свята Св. Миколая для дітей, Різдвяні вертепи, поїздки до Українського Посольства в Оттаві на президенські вибори, та багато іншого. Допомагаємо сиротам в Україні. Жодне громадське свято в Монтреалі тепер не обходиться без тої чи іншої участи новоприбулих. Щоб закінчити свою довгу відповідь, на закінчення хочу дати кілька висновків. На жаль, ми, як громада, не створили того інтелектуального центру, чи проводу, що мусив би аналізувати стан громади, слідкувати за негативними тенденціями і розробляти рекомендації, як ці тенденції подолати. Важлива функція такого центру також мусила б бути в виробленні таких концепцій і заходів, які б об’єднували всю громаду навколо певних, чітко сформульованих ідей. Ідея боротьби за Незалежність України довгі роки гуртувала громаду разом. Після осягнення Україною Незалежности, наша громада потребує інших, всім зрозумілих цілей, які б нас об’єднували. Власно таким провідним центром мусила б бути Централя КУК та його місцеві осередки. При всій повазі до нашого провідного центру і до тієї праці, що Централя КУК здійснює, на жаль, вони ці вищезгадані функції не виконують. Світ навколо нас постійно міняється, та залишаються незмінними тільки методи роботи КУК. Не маємо візії майбутнього громади – куди ми йдемо, як ми будемо виглядати через 10 чи 20 років, і що треба робити тепер, щоб через 10 і 20 років ми залишались міцною спільнотою. Існує не тільки брак нових ідей, і нових підходів, але і бажання щось міняти. Останніми роками ми йдемо по шляху інкорпорування Централі і Філій. Добра ідея. Але тоді треба переймати і корпоративний підхід до керування громадою. Звітувати Голові чи Президенту КУК треба не про те, на яких сходинах він був, що відвідав і з ким зустрівся. Де ви бачили, щоб президент корпорації звітував про таке. Звітувати треба про те, чи покращився, а чи погіршився стан нашої громади за звітній період, чи збільшилась кількість учнів в наших школах і дітей в молодечих організаціях, як міцно стоять наші кредитові спілки, як успішно діють наші церкви, як інтегруються новоприбулі. Ось тоді можно сказати, успішно працювала Централя чи ні. Те саме стосується філій КУК, тільки у межах свого міста. Очевидно, для такої діяльності КУК мусить бути наділений не тільки представницькими функціями, а також і владними повноваженнями. Організації мусять погодитись із такими повноваженнями, і директиви КУК мають бути обов’язковими до виконання цими організаціями. Це дуже серйозні зміни порівняно з сьогоднішнім станом, але без них ми приречені на поступове згасання. Такі повноваження КУК приведуть до зовсім іншого відношення до посади президента. Ця посада стане справді важливою для усієї громади, і вибори президента стануть конкурентними, коли не один, а кілька претендентів будуть змагатись на основі своїх програм, свого бачення шляхів розвитку громади. Це дасть змогу відшукати добрих провідників, які мають нові ідеї, як об’єднати громаду навколо спільної мети. Панове, ми вже більш ніж дванадцать років як ДЕРЖАВНА Діаспора. То пора починати думати і діяти по-державницьки. Нам треба будувати організовану і багаточисельну громаду. Нам потрібні сильні організації, але інтереси громади мусять бути вищі за інтереси організацій. Досить ділити себе на новоприбулих і староприбулих, мельниківців і бандерівців, на православних і греко-католиків. Перш за все ми є Українці. У нас є власна Держава, то і живемо тут задля того, щоб ширити правду про неї, показувати іншим нашу багату культуру і традиції, і виховувати нові покоління професіоналістів-патріотів, що здобуватимуть високі посади в канадійському суспільстві, але будуть завжди пам’ятати, що вони – Українці.”

Микола Кулішов

стаття надрукована у “Новому Шляху” за 11 березня 2004 р.

Джерело: http://zustrich.quebec-ukraine.com/lib/kulish_new_pathway.htm

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s