Розмова з Ребеккою Гармс про орден княгині Ольги, українську діаспору, заробітчан і Равенсбрюк


harms-samborska 3 березня 2009 року Ребекка Гармс ( Rebecca Harms), депутат Європейського парламенту від партії Зелених, член парламенстської комісії з питань зв’язків з Україною перебувала в Берліні і знайшла час для короткої зустрічі з редактором он-лайн газети “Хата скраю„ Ольгою Самборською для ексклюзивного інтерв’ю. Від Ukraine Kompetenz Zentrum a.g. на зустрічі був присутній Бйорн Юнгіус.

– Пані Ребекко, Ви нещодавно отримали нагороду президента України Віктора Ющенко орден княгині Ольги. Поділіться, будь-ласка, що Ви відчували, отримуючи цю нагороду? Яке значення вона має для Вас?

– Для мене це було несподіванкою. Я ніколи в моєму житті не отримувала орденів від президентів. Тільки одного разу я отримала орден за мій активізм сфері водяних турбін. Це були підприємці, що нагородили мене за мої заслуги щодо розробки питання водних турбін середнього розміру. Наступним став орден від президента Ющенка. В перші хвилини я була здивована, бо я не знала про це зарання. Я подумала, що має бути не одна причина, а певно декілька, для того, щоб нагородити мене цим орденом. Орден княгині Ольги для мене – це не тільки гарне почуття, але передусім відчуття близькості до українських людей. Це робить мене ще більше прив’язаною до України. Але я була здивована ще і тому, що я достатньо критично налаштована до українського уряду і, зокрема, президента Ющенко. Йому може не завжди подобається те, що я говорю. Медаль може мати дві сторони медалі (посміхається, ред.).

Причиною ж для Ющенка нагородити мене орденом княгині Ольги була моя участь в організації дебатів про голодомор і в прийнятті Резолюції Європейського Парламенту щодо відзначення Голодомору – штучного голоду в Україні 1932-1933 років.

– Як Ви оцінюєте дебати навколо голодомору?

– Що стосується дебатів про голодомор, то в Європі, як і в Німеччини, це дійсно так, що не так вже й багато людей знає про штучно влаштований в Україні голодомор. Багато просто не знає, що тисячі тисяч людей померли в цій трагедії. Не знають, що Сталін організовував систематично террор не тільки в Україні, але особливо в Україні. Це дуже добре, що ми оприлюднили матеріали про це.

– А що Ви можете сказати про саму Резолюцію з голодомору, прийняту Європейським парламентом?

– Те, що я внесла в резолюцію, це те, що Росія повинна відкрити архіви для вивчення історії голодомору не тільки для українців, але і для європейської публіки. Це необхідно для того, щоб люди мали можливість дізнатись про сталінські методи. Люди повинні знати, що сталінський період був найстрашнішим в історії Радянського Союзу. – Як Ви оцінюєте протистояння між Україною і Росією стосовно визначення голодомору як геноциду?

– Українці повинні об’єднатися навколо вимоги відкриття архівів. Історія як правило провокує майбутнє. Є дуже важливим пізнавати минуле разом. Для мене це є головним пунктом резолюції. Я спостерігаю до цих пір, що ГУЛАГ як система насправді не зовсім відомий в Європі. ГУЛАГ відомий там, де він мав місце, серед тих, хто його пережив, але не на Заході. Ми знаємо і достатньо добре вивчили нашу історію,особливо в Німеччині. І для Німеччини це дуже важливо, що ми дійсно працювали над нашою історією і нашою відповідальністю. Важливим є те, що ми організували місця, які можна відвідати, наприклад, місця голокосту. Отже, дуже багато стало відомим. Для розширення Європейського Союзу було важливо знати історію Німеччини, особливо негативну. Так само я бачу необхідність на всій території Радянського Союзу працювати над минулим. Ми маємо так багато негативних сторінок в історії минулого століття. Тому повинні бути відкриті архіви і місця, де люди зможуть вивчати історію. Це надзвичайно важливо. Також для покращення відносин між Україною і Росією, якими вони є зараз, є надзвичайно важливим мати добру і спільну роботу над цією частиною історії.

– Як оцінюють історичне минуле з Україною польські делегати Європарламенту?

– Поляки іноді дивляться на історію в чорно-білому ракурсі. Я можу їх також зрозуміти. Якщо людина приїхала з країни, що довгий час була залежною від Радянського Союзу, то дуже легко почали дивитися на речі чорно-біло, але це не завжди корисно. Я дійсно більше оцінюю диференційований історичний підхід.

– Ви щойно згадувати про історію Німеччини і про те, як багато було зроблено для публічного відкриття місць голокосту. З цього приводу від імені Об’єднання українських жінок Німеччини і українських жінок-в’язнів концтабору Равенсбрюк, я хотіла передати звернення з проханням мати в Равенсбрюці окреме приміщення для жінок-українок в музеї історії концтабору. До цього часу, незважаючи на звернення українських жінок, окремого приміщення для них виділено не було. Чи можна було б зрушити справу з мертвого місця?

– Я розумію їх дуже добре. В мої молоді роки я займалася темою голокосту. Це була політична тема моєї молодості. Це був час в Німеччині, коли нарешті стало можливим дискутувати про голокост. Моє покоління мало вплив 68 року. Нам було легше ставити питання про Гітлера і злочини нацизму. Отже, це було великою темою для мене і моїх друзів. Тоді я робила фільм про концентраційний табір Нордхаузен (Nordhausen). Це був концтабір, де будувалися ракети для німецької армії. Це жахливе місце було розташовано глибоко під землею. Я зустрічалась з колишніми. в’язнями Нордхаузен. З цих розмов я зрозуміла, чому для них було так важливо не лише мати місце, куди можна прийти і куди приходять всі, але важливо було мати своє особливе місце для особливої групи в’язнів. Важливо зрозуміти, що були різні групи в’язнів і навіть суспільств в концентраційних таборах. Я пам’ятаю одного польського чоловіка, колишнього в’язня Нордхаузен. Коли він приїхав туди, то перше, що він хотів зробити, це знайти його місце. Отже, я дуже добре розумію українських жінок, колишніх в’язнів Ревенсбрюку.

– Як ми можемо допомоги в цій справі?

– Якщо я отримаю всю інформацію про ситуацію, то напишу листа до музею і побачимо, чи щось з цього вийде.

– Яку роль Ви відвели б діаспорі українців в Німеччині в сучасному стані розвитку стосунків Україна-Європейський Союз?

– Для розвитку України дуже важливим є контакт з людьми, що мають досвід новий перебування в демократичних системах і хто вірить в демократичні цінності. Я не знаю, якщо я б постійно жила в Україні, не виїжджаючи, я була б дезорієнтована. Особливо зараз, в час фінансової кризи проблеми виходять на поверхню більше, ніж раніше. Присутність тих, хто взяв все і не розповіли справедливо після, тобто цей специфічний політичний клас чи скоріше суміш політичного і економічного класу, ускладнює ситуацію. Я не хочу занадто гостро висловлюватись, але ситуація стає все гіршою.

– Як Ви оцінюєте позицію Європейського Союзу щодо України?  Чи не вважаєте Ви, що ЄС занадто мало критикує себе, коли йдеться про діалог з Україною?

– Так, Європейський Союз ніколи не брав поважно, що відбулося під час помаранчевої революції. Це був гарний час для Європи, тому що український народ сказав: “Європейський Союз просто чудовий ”. Таким чином ЄС подобалось це для самих себе, які вони гарні. Вони говорять про це знову і знову: “Ми і демократія, і свобода”. Але це ніколи не було перенесено в Україну у вигляді доброї стратегії, яка могла б наблизити Україну послідовно до Європи. З самого початку ми можемо спостерігати, що ЄС, особливо його західна частина, хочуть сказати, що Україна занадто далеко. Дистанція.

– Чи не вважаєте Ви, що Україна ще не пережила свою революцію, свій 1968-й, свій протест проти “совєськості”?

– Так, помаранчева революція не була дійсною революцією в цьому контексті. Вам ще треба до цього іти.

– Чи чули Ви про випадок український заробітчан, що трапився в травні 2008 року на кордоні між Німеччиною і Польщею? Він влітку минулого року набрав розголосу не тільки в Україні, але дійшов і до Брюсселю. – Ні, я не чула про це нічого. Бйорн Юнгіус (Björn Jungius)Бйорн Юнгіус і Ребека Харм під час розмови про заробітчан і Ольга Самборська переповіли історію українських заробітчан, якою займається група активістів Ukraine Kompetenz Zentrum.(про це детально можна прочитати на блозі Borderland bzw. Ukraine в матеріалах на тему “Лихо заробітчан „ і  “Протокол з лірично-політичними відступами” ,ред.)

– Мені дуже шкода, що таке могло статися українським заробітчанам. Виглядає так, що це може бути прецедентом для петиції. В Європарламенті є відділ подання петицій, кули подають петиції у разі спірних питань, коли на юридичному рівні питання не вирішується. Цей приклад ще раз підтверджує, наскільки поганим є щангенське регулювання. Німеччина, зокрема, що стосується українців, одна з найгірших країн для отримання віз і перетину кордонів.

– Так, але одна справа мати проблеми з офіційним оформленням віз і перебування закордоном, а інша – коли над українськими мігрантами відверто знущаються.

– Людину трактують як злочинця, чорно робочого чи кримінального суб’єкта. Надішліть мені повну інформацію того, що трапилося. візьсу  цю справу під свою опіку. Мені потрібно буде провести відповідні консультації з юристами на рахунок доцільності петиції чи інших варіантів сприяння кращому перебігу справи.

– Дякую Вам за це. Яке останнє слово маєте Ви для нашої берлінської діаспори українців?

– Я маю ідею зробити виставку, присвячену Чорнобилю. Буду рада співпраці з діаспорою в цьому проекті.

– Дуже дякую Вам, пані Гармс, за змістовну розмову. Обов’язково приєднаємося в організації чорнобильської виставки. Надішліть детальнішу інформацію, яку я розміщу на нашій он-лайновій газеті. Сподіваюсь, багато українців відгукнеться на цей проект.

©Ольга Самборська, Берлін, 3.03.2009 .

2 thoughts on “Розмова з Ребеккою Гармс про орден княгині Ольги, українську діаспору, заробітчан і Равенсбрюк”

  1. Коли та де планується відкриття виставки про Чорнобиль? На якій стадії перебуває організація проекту?
    Дякую за інформацію.

  2. Ukraine: Delegationsreise und Vorbereitung des Tschernobylprojektes 2011
    Rebecca reiste vom 25.-28. Oktober mit der neuen Ukraine-Delegation des Europaparlaments nach Kiew, um sich im Vorfeld der Präsidentschaftswahlen mit Vertretern von NGOs, der Zivilgesellschaft, Abgeordneten und den Präsidentschaftskandidaten zu treffen. Zudem traf sie sich mit ukrainischen Künstlern, Schriftstellern, Fotografen und dem Kulturreferenten der ukrainischen Botschaft, um ein gemeinsames Tschernobyl-Projekt für das Jahr 2011 vorzubereiten. Das Projekt soll unter Federführung des Westwendischen Kunstvereins und in Zusammenarbeit mit Walter Mossmann und ukrainischen Künstlern von April bis September 2011 im Gartower Zehntspeicher den „permanenten Gau“ der Welt sichtbar machen.
    mehr

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s