Едігна — донька Анни Ярославни


Георгій КОСИХ. — «Урядовий Кур’єр», 26 лютого 2009 року

Сьогодні у баварському селі Пух неподалік від Мюнхена урочистий день. Не тільки пухівчани, а й численні гості зблизька і здалека вшановують пам’ять померлої там 26 лютого 1109 року блаженної Едігни. Такі урочистості по праву могли б проходити тепер і в Києві: адже Едігна була дочкою французької королеви Анни Ярославни й онукою великого київського князя Ярослава Мудрого. Факт, на жаль, маловідомий не тільки пересічним українцям, а й титулованим історикам. ПРОГАЛИНА В ЛІТОПИСАХ? Із підручників історії відомо, що король Генріх Перший, який правив Францією в 1031-1060 роках, і його друга дружина Анна мали трьох синів. Первісток Філіпп семирічним був коронований як співправитель, а вже через рік після несподіваної смерті батька став одноосібним власником французької корони під іменем Філіппа Першого. Середній син, названий на честь діда по батьковій лінії Робертом, пішов з життя підлітком. А молодший – Гуго, одружившись на багатій спадкоємиці – дочці графа Вермандуа, став одним з найбільших землевласників, а згодом здобув славу у хрестових походах і отримав наймення “Великий”. Проте літописці (в усякому разі абсолютна їх більшість) обходять у своїх анналах факт, що в королівській сім’ї була ще й донька, котру назвали Едігна, що латинською означає “достойна”. Її дивовижне життя і благі діяння показали: батьки не помилилися у виборі імені. Про незвичайну долю Едігни з уст в уста ходила легенда, яка передавалася від покоління до покоління, але не на її батьківщині, а далеко на схід від французького кордону. Перша письмова згадка про Едігну належить баварському придворному історіографу Йоганну Авентіну. Описуючи смерть короля Баварії Людвіга, який помер від серцевого нападу 11 жовтня 1347 року під час полювання на ведмедя поблизу Пуха, він згадує про це село і зазначає, що тут похована Едігна, яку вшановують і просять про допомогу при втраті речей чи їх крадіжках. По крихті з окремих фрагментів книг істориків і релігійних авторів Маттеуса Радера, Йоганна Болландуса, Макса Расслера, Карла Адама Рекля, Йоганна Штадлера можемо скласти життєпис Блаженної після її прибуття на німецьку землю, яке припадає на 1074 рік. Датою її народження називають 1055-й. Отож те, чим були заповнені попередні 19 років життя Едігни залишається, як нині кажуть, за кадром. Логічно припустити, що становлення дівчини проходило під впливом її матері, придворного етикету і загалом звичаїв, які панували у верхівці феодального суспільства. Ясна річ, Анна як людина високоосвічена прагнула, щоб і її дочка долучилася до тогочасної культури, знала хоча б кілька європейських мов і, як ми побачимо далі, оволоділа знахарськими навичками, котрі її мати, певно, засвоїла ще на Русі. Водночас допитлива дівчина спостерігала за навколишнім життям. Колишній священик пухівської церкви Антон Толь, розмірковуючи над дівочими роками Едігни, характеризує ту епоху як жорстоку і насильницьку, зовсім не таку, як її оспівували мінезингери. Нелегка доля випадала представницям вищого світу: вони були наче у довічному ув’язненні за товстими мурами палаців і замків в очікуванні своїх чоловіків, які проводили більшість часу у війнах чи рицарських походах, а у проміжках між ними пропадали на полюванні і лише ненадовго заглядали додому в пошуку плотської втіхи. Не випадково, пише Антон Толь, що така дійсність у багатьох не збігалася з дівочими уявленнями про щастя у шлюбі. Мабуть, це, а також глибока набожність Едігни зумовили те, що вона дала зарок незайманості і вирішила присвятити своє життя служінню Ісусу Христу. Отож коли родина вирішила, що дівчині пора до вінця, вона втекла з дому. Історики, які досліджували життя Едігни, припускають, що вона вирішила здійснити паломництво до Святої Землі чи іншої християнської святині. Дуже хочеться додати і свою версію: вона захотіла відвідати батьківщину своєї матері, про яку їй, звичайно ж, багато розповідала Анна. Тому й рушила на Схід. Утім, легенда розповідає: дорогою Едігна бачила сон, з якого дізналась, що їй буде дано знак, де слід зупинитись. Вона подорожувала на возі, запряженому волами. На ньому були ще півень і дзвоник. Коли віз дістався Пуха, воли зупинилися, півень закукурікав, а дзвоник задзвонив сам по собі. Попереду на пагорбі стояла церковка, а поряд з нею міцна триствольна липа з великою порожниною у стовбурі, в якій можна було розміститися, як у келії. У ній і прожила аж до лютого 1109 року Едігна в молитвах і угодній Богові роботі. Вона близько до серця приймала потреби і турботи селян, які дедалі частіше зверталися до пустельниці по допомогу. Лікувала травами хворих, додавала сил старим, втішала й підбадьорювала тих, хто потрапив у біду. Багато часу віддавала дітям, навчаючи їх читанню й письму, прилучаючи до християнських цінностей. Едігна знала, як уберегти при епідеміях худобу, допомагала повернути вкрадене чи загублене. Її милосердя і відданість людям запали в душу вдячним баварцям, яким вона робила добро, незважаючи на належність до високого чи “підлого” стану, – всі, вважала, рівні перед Богом. Хоча ніде немає інформації про офіційну канонізацію Едігни, її зробили своєю Блаженною вдячні люди. Це ім’я вже багато століть занесене до всіх списків святих католицької церкви. НА ПРОЩУ ДО ПУХА І після смерті Едігни не вмерла віра в її здатність творити добро, а тому не припиняються паломництва до Пуха. Ідуть люди групами з корогвами і дарами, ідуть зі своїми бідами й поодинці. Останки і особисті речі Блаженної виставляли в скляній урні у місцевій церкві для поклоніння. Як свідчать хроніки, прочани просили Едігну про порятунок від хвороб очей і голови, зобу, каменів, дизентерії, божевілля, при нещасних випадках, важких родах. Найстаріша з існуючих досі дарованих їй картин походить з 1639 року і розповідає, що якась Анна Цахерлін з Маммендорфа попросила Блаженну про свою донечку, котра страждала на дизентерію. Тієї самої ночі дитя одужало. До неї звертаються не тільки прості люди, а й вельможні особи. Дружина баварського курфюрста Максиміліана І Елізабет Лотаринзька здійснювала щороку паломництво до Пуха і пожертвувала для реліквій Блаженної прикрашену сріблом домовину, яка була викрадена шведами 1632 року під час набігу на Пух у ході Тридцятирічної війни. 1654 року до Едігни звернулась вдова німецького короля Фердинанда ІІ Елеонора у зв’язку з пропажею коштовностей. Після того вона знайшла їх і звеліла передати як подарунок до Пуха пам’ятну картину, срібну чашу, посудину для обмивання рук і два кавники. Вони і тепер перебувають у церковній скарбниці. 1661 рік приносить ще одне свідчення щодо вшанування пам’яті Блаженної Едігни баварським двором. Вдова курфюрста Марія Анна пожертвувала вітрину для збереження праху Едігни у новоспоруджуваному олтарі. Хоча церква не завжди віддавала належне культові Блаженної, народна любов до неї змушувала і духівництво до певних дій. Так, під час перебудови в 1714 – 1724 роках Божого дому в Пусі у стилі раннього рококо всі фрески в ній присвячуються Едігні. Та й у головному храмі столиці Баварії – Фрауенкірхе – можна побачити на одному з вітражів Блаженну (із скіпетром і в короні на знак її королівського походження) серед святих заступників архієпископства Мюнхена і Фрайзінга. А віру у її здатність творити дива підкріплюють вже зовсім недавні історії, яких місцеві жителі можуть розповісти десятки. Тому особливо в найважчі дні люди йдуть поклонитися Блаженній і попросити про найзаповітніше. Так, важкого 1945 року з’явилися кілька написів на церковних стінах, які з часом були забілені. Наведу два з них: “О блаженна Едігна, прошу про моїх зниклих безвісти сина і брата і їхнє повернення на батьківщину!”; “Блаженна Едігна, допоможи повернути додому нашого єдиного 16-річного хлопчика Еді. 6.6.45″… Нова традиція щодо вшанування Блаженної народилася 1959 року, коли відзначали 850-річчя з дня її смерті. До цієї дати була написана п’єса “На пам’ять про життя і діяння Самітниці у липі біля Пуха”, яку поставили на сцені будинку місцевої громади. Відтоді спектаклі відбуваються кожні десять років і грають їх стільки разів, скільки потрібно для того, щоб п’єсу подивились усі бажаючі. А їх у цю пору прибуває до Пуха чимало. Цікаво, що всі ролі у виставі виконують аматори – жителі села. І їхня гра, можу стверджувати як глядач одного із спектаклів, вражає. ДОЧКА СХОДУ І ЗАХОДУ У переддень тисячоліття хрещення Русі Блаженна нарешті дочекалася своїх єдинокровних зі Сходу. У липні 1988 року до Пуха прибула група греко-католиків на чолі з Апостольським екзархом Німеччини і Скандинавії Платоном Корниляком, який відслужив месу у місцевій церкві. Про це нагадує пам’ятна дошка на її будинку. А делегацію православних з колишнього СРСР привіз туди того самого року митрополит Мінський і Слуцький Філарет. Тодішній пухівський пастор Томас Шипфінгер, який тривалий час досліджував французьке і слов’янське коріння Едігни, розцінив це як добрий знак. Тоді, ще до падіння “залізної завіси”, він сказав, що Блаженна “як дочка Сходу і Заходу хотіла б допомогти їм досягти взаєморозуміння і єдності”. Два роки тому, беручи участь у Мюнхенській конференції з питань безпеки, до Пуха завітав Президент України Віктор Ющенко. У розмові з господарями він висловивcя за передачу частини мощей Блаженної до Софійського собору. “Для України це важлива сторінка історії”, – сказав тоді Президент і пообіцяв, що українська сторона звернеться до місцевого церковного керівництва з офіційним проханням. Готуючи цей матеріал для газети, я поцікавився у голови товариства “Едігна – Пух” Едігни Келлерманн, як скоро кияни зможуть поклонитися праху Блаженної? Вона повідомила, що після візиту Президента про це вели перемовини колишні кардинал Мюнхена і Фрайзінга та генеральний консул України. Наше товариство, сказала пані Келлерманн, висловило згоду. Але церковна влада, мабуть, потребує якогось часу, дипломатично додала вона. Ми, звичайно, почекаємо, та, певно, без активнішої позиції української сторони справа навряд чи зрушить з місця. … А торік улітку відбулась уже третя українська проща до Едігни. Група українців з Мюнхена організувала хресний хід до Пуха, куди також прибули прочани з України і Польщі. Наступник Платона Корниляка владика Петро Крик відправив архієрейську божественну літургію. “Через милосердя, співчуття, душевну доброту Едігна стала прикладом праведної християнки, – сказав він у своїй проповіді. – Жителі села Пух звертаються до Бога молитвами Святої Едігни знайти зниклі речі. А ми попросимо в онуки князя Ярослава допомогти нам повернути віру в себе, добро і правду”. • http://www.ukurier.gov.ua/index.php?articl=1&id=1196

2 thoughts on “Едігна — донька Анни Ярославни

  1. Дуже добре, що люди живучи закордоном не забувають своэ коріння, а ще краще пізнають. Дуже мене зацікавила ця стаття, яка спонукає до досліджень. Так дальше! Браво!

  2. Дякую за статтю! Тішить серце те, що повертається до нас наша історія!

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s