Українська студентка з Російської імперії у Відні ніяковіє


Мою увагу привернула наступна цитата: “В оповіданні “Товаришки” Олена Пчілка (321 — 325) змальовує, як Люба, українська студентка з Російської імперії у Відні, ніяковіє перед галичанином Бучинським, який вільно розмовляє на будь-яку тему по-українському, а їй доводиться спершу думати по-російському і щойно тоді намагатися перекласти свої думки на українську, але при тому їй не раз просто бракує українських слів. Оповідання, скажете? Так, але воно таки змальовує реальний стан української літературної мови в Галичині та в Центральній Україні в ті часи”

Чи тільки в ті часи? Питання до сучасних студентів Берліна з колишньої Російсько-совєтської мперії.Як воно думається, якою мовою?

До вашої уваги стаття, звідки взяти вищенаведена цитата. Може вона зацікавить і вас?

Андрій ГОРНЯТКЕВИЧ

ЩО АБО ХТО СПРАВДІ ЗАГРОЖУЄ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ? (Сучасність, 2000, 4 квітень, с.146-153.) Стан і статус української мови — тема, щодо якої готовий висловити свою думку чи не кожен мешканець країни, від президента Кучми (якому належить тонке розрізнення між “офіційною” та “державною” мовами) до рядового українця, чи то пак представника народу України. Тож не дивно, беручи до уваги кардинальне політичне значення мовного питання, що охочих до дискусії куди більше, ніж самих тільки дипломованих мовознавців держави. Нещодавно в цій дискусії забрав слово академік П. П. Толочко, видавши книжечку “Що або хто загрожує українській мові?” [П. П. Толочко. Що або хто загрожує українській мові? Продовжувати читання Українська студентка з Російської імперії у Відні ніяковіє

Тавро «російщини» ще довго тяжітиме на багатьох українських діячах


Коли в кінці 1993 року я вперше побував в Німеччині, мені поталанило в Мюнхені познайомитися з цікавими, мудрими українцями, емігрантами другої хвилі еміграції. Однією з цих особистостей була радіожурналіст української програми радіо «Свобода», пані Ганна Бойчук, донька знаменитого українського художника-графіка Михайла Бойчука, знищеного сталінським режимом. Коли я попросив показати мені Мюнхен і місця пов’язані з Україною і українцями, то вона найперше розповіла мені про внучку Великого Київського Князя Ярослава Мудрого і показала місцевість, де молилася і прославилася як свята, ця велика і Свята Праведниця, молились також на могилі великого провідника ОУН Степана Бандери. З її розповідей я довідався, що діти й онуки Ярослава Мудрого залишили глибокий слід в історії Західної Європи. Нащадки князя Ярослава, як володаря наймогутнішої держави Європи на протязі другої половини XI початку XII століття займали досить визначні місця в політичному і духовному житті великих європейських держав. Всі, хто цікавиться історією України, добре знають про долю доньки Ярослава Мудрого Анни, яка в 1050 році одружилася з королем Франції Генріхом І, і в 50-60-і роки XI століття відігравала, можна сказати, керівну роль в політичному житті цієї могутньої європейської держави. Відомо, що на багатьох державних актах, виданих французьким королем Генріхом І, крім його підпису є такі слова: «за згодою, королеви Анни». Вона опікала досить довго свого малолітнього сина, короля Філіпа І, який правив у Франції з 1060 до 1108 року. Анна мала ще сина і доньку Едігну. Ще до приходу Едігни в Баварію, її тітка, одна з доньок Ярослава Мудрого, Анастазія по дорозі на батьківщину свого чоловіка, угорського короля Андрія, заснувала на Закарпатті, на Чернечій горі, поблизу Мукачева, український монастир. Продовжувати читання Тавро «російщини» ще довго тяжітиме на багатьох українських діячах

Едігна — донька Анни Ярославни


Георгій КОСИХ. — «Урядовий Кур’єр», 26 лютого 2009 року

Сьогодні у баварському селі Пух неподалік від Мюнхена урочистий день. Не тільки пухівчани, а й численні гості зблизька і здалека вшановують пам’ять померлої там 26 лютого 1109 року блаженної Едігни. Такі урочистості по праву могли б проходити тепер і в Києві: адже Едігна була дочкою французької королеви Анни Ярославни й онукою великого київського князя Ярослава Мудрого. Факт, на жаль, маловідомий не тільки пересічним українцям, а й титулованим історикам. ПРОГАЛИНА В ЛІТОПИСАХ? Із підручників історії відомо, що король Генріх Перший, який правив Францією в 1031-1060 роках, і його друга дружина Анна мали трьох синів. Первісток Філіпп семирічним був коронований як співправитель, а вже через рік після несподіваної смерті батька став одноосібним власником французької корони під іменем Філіппа Першого. Середній син, названий на честь діда по батьковій лінії Робертом, пішов з життя підлітком. А молодший – Гуго, одружившись на багатій спадкоємиці – дочці графа Вермандуа, став одним з найбільших землевласників, а згодом здобув славу у хрестових походах і отримав наймення “Великий”. Проте літописці (в усякому разі абсолютна їх більшість) обходять у своїх анналах факт, що в королівській сім’ї була ще й донька, котру назвали Едігна, що латинською означає “достойна”. Її дивовижне життя і благі діяння показали: батьки не помилилися у виборі імені. Про незвичайну долю Едігни з уст в уста ходила легенда, яка передавалася від покоління до покоління, але не на її батьківщині, а далеко на схід від французького кордону. Перша письмова згадка про Едігну належить баварському придворному історіографу Йоганну Авентіну. Продовжувати читання Едігна — донька Анни Ярославни

Голос звелів їй залишитися там, де одночасно задзвонить дзвін і заспіває півень


Доedignaчка Анни Руської – королеви Французької, онука київського князя Ярослава Мудрого – Едігна проповідувала Слово Боже у Баварії. У перекладі з латинської «Едігна» означає «надзвичайно гідна». Вона служила Богові у селі Пух – Фюрстенфельдбрук, що в 30 кілометрах від Мюнхена. Як свідчать літописи – дочка Ярослава Мудрого Анна Ярославна приїхала до Франції з фундаментальною на ті часи освітою, вільно володіла декількома мовами, зокрема грецьким і латинським. Її дитинство проходило в атмосфері підйому Київської Русі. Освіченість, мудрість і висока культура вирізняли її серед оточення короля і залишитися в історії не тільки завдяки високому стану королеви. Після смерті чоловіка – короля Генріха I – виконувала обов’язки правительки Франції разом з своїм малолітнім сином – королем Пилипом. Вона підписувала державні документи «Анна Реґіна» і робила написи рідною мовою Продовжувати читання Голос звелів їй залишитися там, де одночасно задзвонить дзвін і заспіває півень