УКРАЇНСЬКА національна меншина чи українці Польщі


Надіслати електронною поштою
Петро Коваль

Стежачи за веденою на сторінках «Нашого слова» дискусією про включення у діяльність структур ОУП  «нової хвилі» українців, що прибувають у Польщу на тимчасове та постійне проживання, помічаю недостатнє розуміння її учасниками специфіки української національної меншини, яка тут давно вже утвердила свою присутність, має значні культурні надбання та власні історичні традиції. Незважаючи на жорстокий терор, якого вона  зазнала на рідних землях у перші повоєнні роки, незважаючи на насильне розпорошення,  планово проведене  в рамках акції «Вісла», вона зуміла зберегти свою національну тотожність, не піддавшись асиміляційному тискові влади. Несприятливі обставини під час вимушеного перебування в чужому середовищі, до того ж у неприязній атмосфері постійно веденої державою антиукраїнської пропаґанди, значно вплинули на менталітет та поведінку її членів, характерним проявом чого буває дивна крайня обережність у виявленні національної відмінності.

Приїхавши в Польщу з України, важко зрозуміти, наприклад, чому тутешні українці спілкуються рідною мовою тільки вдома або в тісному колі знайомих, «своїх», а вже в присутності сусідів­поляків удають, ніби її не знають і говорять польською. Викликає здивування й те, що на українських імпрезах зали заповнені сотнями місцевих українців, які після того вже ніде прилюдно не виявляють своєї української тотожності. Це явище здається чимось дуже дивним не тільки громадянам України, але й інших країн, де як правило ніхто ніде не приховує знання рідної мови ані національну приналежність. Може воно спричинитися до нешанобливого ставлення до української меншини як такої, а навіть викликати сумніви щодо її реального існування. Ця боязлива таємничість  може стати причиною підозріливого ставлення і недовір’я щодо конкретних осіб, які в безпосередніх контактах говорять про свій український патріотизм та активну діяльність для свого народу.
Безсумнівно, ця дивна і незрозуміла іншість спричинюється до того, що прибульці з України стороняться від діяльності в структурах ОУП, а також від зорганізованого життя українських релігійних спільнот. З другого боку, далеко не всі  польські українці (саме так їх часто називають) добре зорієнтовані в складнощах менталітету їхніх побратимів з­за східного кордону, мова яких звучить якось інакше та мають вони інші погляди на деякі справи. Важко сприймається як українець особа російськомовна, хоча й намагається встановити контакти з українською громадою в Польщі та відверто проявляє свій патріотизм.
Для відкриття тутешнього українського культурно­освітнього життя на новоприбулих українців необхідне поширення в якнайбільшому обсязі інформації про українську національну меншину, її досягнення, специфіку та історичні традиції. Болісний досвід перших повоєнних років, акція «Вісла» та її наслідки сформували у психіці цих розпорошених людей  своєрідний інстинкт самозахисту, що допоміг їм зберегти національну ідентичність, яка була під серйозною загрозою. Однак залишив теж тривалий слід у їхній поведінці, що не завжди була позитивною. Багаторічна антиукраїнська пропаганда надала цій меншині напівлеґальний характер. Щоправда, від 1957 р. влада офіційно визнавала її існування, але з приводу постійної українофобії, що використовувалася як зручне знаряддя пропаґанди, українці були змушені приховувати свою присутність. Проте необхідно підкреслити, що незважаючи на всі ці перепони, успішно діяли початкові та середні українські школи, організовано численні, на високому рівні вистави українських п’єс, підготовлених аматорськими колективами; гідні тривалої пам’яті хори, співочотанцювальні колективи, які протягом десятиліть захоплювали тисячі глядачів не тільки в Польщі, але й за її кордонами.
Сьогодні належно не оцінюються здобутки української меншини на літературній та інтелектуальній ниві в повоєнній Польщі. Хоча внаслідок трагічних подій вона була майже цілком позбавлена власної інтеліґенції, з цього середовища вийшли видатні поети, прозаїки, публіцисти, художники та вчені, що своєю творчістю зробили значний внесок у справу збереження її ідентичності, відважно репрезентували середовище з якого вийшли та захищали його від несправедливих, часто принизливих обвинувачень.
Мені прикро, що й досі майже нічого не зроблено, щоб показати  та підкреслити вагу цього значного доробку, досягнутого протягом  нелегких минулих років. Мало відомий він і молодому поколінню українців, яке повинно продовжувати традиції своїх предків. Немає ретельно підготовлених історичних публікацій, які показували б у цікавій формі багатство українського культурно­освітнього життя, що процвітало в Польщі протягом минулого півсторіччя. Заслуговує на увагу, що в той час, коли Радянську Україну русифіковано задля створення єдиного  радянського народу, у культурній діяльності, літературі та публіцистиці української меншини в Польщі відважно проявлявся справжній український патріотизм. Теперішні та майбутні покоління українців повинні знати, що цими здобутками завдячувати треба не тільки тисячам провідних діячів із середовища акції «Вісла». Чималий внесок зробили також віддані українській справі численні патріоти, греко­католики і православні, що прибули в Польщу в різні роки зі Східної Галичини, Волині, Київщини та інших реґіонів України. Зуміли вони міцно об’єднатися з місцевим українським населенням і плідно служити його духовному розвитку.
Слід зазначити, що українська меншина в Польщі, незважаючи на своєрідний досвід, завжди жила в нерозривному зв’язку з Україною та її актуальною культурою. Свідчать про це десятки тисяч українських книжок, розповсюджуваних поштою, а донедавна також книгарнями, наявність пісень сучасних українських композиторів у репертуарі самодіяльних колективів. Вагоме значення мали також зв’язки з родинами чи знайомими в Україні, взаємні відвідини та екскурсії на Батьківщину. Останнім часом чималу роль починає відігравати доступне кожному українське супутникове телебачення та інтернет.
У нових політичних обставинах, коли назріває потреба активізації все­сторонньої співпраці між польським та українським народами, необхідно в можливо якнайширшому обсязі наблизити громадянам  обох держав знання про українську національну меншину. Теперішнє покоління поляків і українців повинно зробити суворий і справедливий розрахунок зі складним історичним минулим. Пізнання навіть найбільш болісної правди потрібне передовсім для чесних повчальних висновків, необхідних для налагодження взаємних стосунків, спертих на довіру та пошану. Треба переконливо й обґрунтовано подавати до відома, що, протягом багатьох століть безпосереднього близького сусідства обидві нації взаємно збагачувалися. Акція «Вісла» та криваві антагонізми в І половині минулого століття не можуть прикривати й знецінювати  ті безцінні спільні надбання. Українська національна меншина є уцілілим продовженням взаємних традицій. Хоч досвідчена тяжким історичним минулим, по суті не мала та й не має у своїй історії яких­небудь антипольських признак, які ще й донині їй безпідставно приписують. У польській протиукраїнській пропаґанді український патріотизм і стремління до незалежності, як правило, ототожнювалися з ворожістю до поляків. Це абсурд.
У наш час, коли спостерігається занепад діяльності організаційних структур ОУП, для дальшого плідного продовжування своєї культурної присутності в Польщі українська меншина потребує добре продуманої підтримки з боку як польської, так і української держави. Ідеться не так про фінансову, як про кадрову та організаційну допомогу. У цьому вагомому ділі значну роль можуть відігравати прихідці з України. Серед них, мабуть, знайдеться чимало талановитих і високоосвічених людей, які свою творчу енергію, патріотичний ентузіазм зможуть активно проявити, беручи участь у збагачуванні й пожвавленні наявного тут українського культурного та релігійного життя. Позитивний ефект такої активності вже видно, напр., в українському середовищі Ґурова­Ілавецького, Венґожева та інших місцевостей, де прихідці з України – учителі, музикознавці, хореографи – ведуть на високому рівні  художні самодіяльні колективи, гідно продовжуючи місцеві культурні традиції. Таким досвідом можуть скористатися також церковні середовища.
У цьому контексті «нова українська хвиля» може творчо вплинути на піднесення ролі та ранґу української меншини як важливого культурного та політичного чинника в Польщі. Потрібна добра оцінка ситуації, активна скоординована співпраця працівників ОУП та церковних сановників з Посольством України та відповідними польськими органами. Із цим мусить пов’язуватися популяризація знань про українську меншину, її специфічний характер, культурні та історичні  традиції. Назріває потреба видання ретельної історичної публікації, присвяченої різним сферам життя, а також – чого досі немає – літературної антології, збірок важливіших публіцистичних і наукових статей авторства повоєнних польських українців.
Останніми роками відчувається приязне ставлення польського населення до близької йому української культури. У мішаних польськоукраїнських середовищах спостерігається навіть тривка емоційна при­в’язаність до неї з боку поляків, про що свідчить їхня дедалі численніша участь в українських культурних заходах. Тому для добра обох народів варто відбудовувати формовані віками братерські традиції духовного взаємозбагачення та приязної близькості. Усі повинні розуміти, що їх продовжує   уціліла з нищівного безумного погрому українська меншина в Польщі, яка становить невід’ємну частину культурної та історичної спадщини цієї країни. Вона, опинившись у тяжких умовах, вимагає всесторонньої підтримки та шанобливого ставлення до себе як в Україні, так і в Польщі. […]

«Наше слово» №34, 24 серпня 2008 рок

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s