Українці в концтаборах третього рейху

Михайло Марунчак: У німецьких концтаборах можна було стрінути різні національності Европи, включно з народами Північної Африки. Чисельно українці займали в концтаборах одне з передових місць, побіч жидів, французів, поляків, чехів, бельгійців та інших. Вже 1940 р. потрапити до авшвіцького концтабору українці з Демківщини, Грубешівщини та Підляшшя. Українці мали вже такі передові реєстраційні номери, як 3642, 3637 та інші чергові числа. У половині 1941 р. прибула до Авшвіцу більша кількість заарештованих з-поміж т. зв. веркшуців (поліція, що доглядала заводи). Прибували вони групами і їх нараховувалося близько трьох тисяч. Майже всі вони згинули того самого року. Дальший марш німецького фронту на схід 1941 року започаткував масову висилку українців, одних — до концтаборів, а других — на роботи. Останні дуже часто збільшували ряди перших так, що число українців у концтаборах підносилося з дня на день.

“Це був жіночий концентраційний табір Равенсбрюк, неподалік від Берліна”

ЗАВДЯКИ ПІДТРИМЦІ ДОБРИХ ЛЮДЕЙ
В Німеччині невелику групу остарбайтерів виділили на роботу в місто Лімбах. Чоловіки будуть працювати на ремонті залізничних колій, а жінки – впорядковувати прилеглу до колій територію. В цю групу потрапила і я з дітьми — старшій дочці було п’ятнадцять років, меншій — лише п’ять. Нелегка робота, довгі переходи, голод дуже нас виснажували. Тому нерідко, повертаючись із роботи, ми ходили в сусідні селища просити щось поїсти. Я трохи знала німецьку мову і могла пояснити, що хочу їсти, попросити чого-небудь. І ніколи не було випадку, щоб мені відмовили. Німки завжди виносили щось поїсти, хоч на той час і в них було нелегко з продуктами. Таким чином я познайомилася з двома німками.