“Це, на мою думку, чи не найбезпорадніше, що з’являлось в ефірі…” (Отар Довженко)


Велика хвора.

Отар Довженко 30.04.2008

Фільм про Лесю Українку (проект «Великі українці», виробництво «07 продакшн», телеканал «Інтер») розрахований на співчуття пенсіонерів-іпохондриків.

Минулого тижня, насолоджуючись ліричним, глибоким і, сказати б, стильним документальним фільмом про Григорія Сковороду із серії «Великі українці», я подумав: це найкраще, що мені доводилось бачити на телеканалі «Інтер». Після перегляду 29 квітня стрічки про Лесю Українку, «адвокатами» якої були театральний режисер Роман Віктюк та актриса Ада Роговцева,  можу сказати протилежне: це, на мою думку, чи не найбезпорадніше, що з’являлось в ефірі каналу, який дивиться чверть українських телеглядачів. Чомусь видається, що, коли б це був фільм стороннього виробника, група «Інтер» не купила б його навіть для демонстрації вночі на каналі К2.
Можу припустити, що ідея показати долю великої Українки через Грузію, де вона провела останні роки життя, спала на думку творчій групі у процесі мозкового штурму на тему «куди б то нам було цікаво з’їздити». Ще б пак, до Грузії їздити люблять усі, надто ж зважаючи на зміцнілу в останні роки дружбу між нашими народами. Але зрозуміти глибочезну метафорику, закладену в довгих планах мальовничих грузинських річок, хлопчачої бійки і тому подібних кавказьких інтермедій, непідготовленому глядачеві дуже важко. Для агітації (не забуваймо, що фільми, власне, мають відігравати «агітаційну» функцію у проекті) за Лесю Українку ніби навмисно обрано яскраве неукраїнське тло, яке подекуди відволікає від героя. Загубившись у пейзажах, годі збагнути, чим же вона була така велика, ця їхня туберкульозниця.
Кожен школяр в Україні знає, що Леся Українка була хвора на туберкульоз, за яких обставин вона на нього захворіла і яких мук їй доводилось зазнавати протягом свого недовгого життя. Зате далеко не кожен навіть дорослий українець може перелічити більш ніж 3-4 твори «жінки з 200-гривневої купюри». У фільмі «07 продакшн» хвороба – не просто наскрізний образ: складається враження, що саме вона була домінантою у житті та світогляді Лесі. Думаю, якби це було так, вона не дожила б і до двадцяти років, і навряд чи щось написала б – була б надто зайнята саможалінням.
Начитані ідеально поставленим акторським голосом Ади Роговцевої подробиці Лесиної хвороби, аж до того, як незручно їй було обходитись без туалету, наводять на думку, що головною концептуальною помилкою творців проекту було запросити до «захисту» поетеси двох людей похилого віку. В результаті розповідь навдивовижу схожа на розмову пенсіонерів-іпохондриків у поліклінічній черзі: симптоми, болі, ліки, скрута, дорожнеча, ой, лишенько… Але ж сама Леся все своє життя була дуже молода – і духом, і, зрештою, тілом, яке мало достатньо сил, щоб понад 30 років чинити опір хворобі і всупереч їй створювати вічні тексти. Вона була оптимісткою. Тут замість оптимізму – поверхова драматизація та відчайдушний заклик до співчуття. І весь фільм, незважаючи на те, що його автор – молода дівчина Олена Єлагіна, має відтінок меланхолійного старечого бачення.  Від Романа Віктюка, який, безперечно, міг би  не тільки розповісти багато цікавого про Лесю, а й допомогти глядачу відчути її дух через власноруч створені ексцентричні образи, у фільмі зовсім мало – тільки голос, неймовірно затягнутий план на візку, та ще експресивний момент, де декламацію поступово заглушають грузинські співи. Невже це все, що міг вкласти у цю стрічку метр?
Я не Сергій Грабовський 🙂 і не є великим знавцем біографії та творчості Лесі Українки, тому не стану перелічувати ті яскраві, важливі й навіть неймовірні факти з її життя, про які забули або не захотіли сказати у цьому фільмі. За порадою моєї дружини, історика, можу відіслати зацікавлених читачів до книги Оксани Забужко Notre Dame d’Ukraine, значною мірою присвяченої розвінчанню тих самих міфів про Лесю, які сумлінно відтворили у стрічці, присмачивши грузинським колоритом. Те, чим Леся була велика, майже цілком залишилось за кадром, як і те, чому саме вона, випередивши сотні українських письменників, публіцистів і культурних діячів, які жили і творили на рубежі ХІХ і ХХ століть, вийшла у «найвищу лігу». Зате не обійшлося без безсмертної і вічно обрізаної цитати Івана Франка про «трохи чи не одинокого мужчину», яку приплели, знов-таки, до боротьби з хворобою. А тепер читаємо цитату повністю:
«…читаючи м’які та рознервовані або холодно резонерські писання сучасних молодих українців мужчин і порівнюючи їх з тими бадьорими, сильними та  смілими, а притім такими простими, такими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що ся хвора, слабосила дівчина — трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну».
Коментарі потрібні?
Режисура стрічки сумбурна: рефреном повторюються одні й ті самі кадри і тези, що, очевидно, мало б являти собою художній прийом. Фрагменти з Адою Роговцевою, яка начитує текст у студії, а особливо момент, де видатна акторка обмовилась – «розумнішою… розумнішою… я патом пєрєґаварю», – викликають підозру, що в «07 продакшн» просто не мали чим заповнити хронометраж стрічки. Загалом, творцям проекту варто було б зробити навпаки: у кадр пустити Олену Єлагіну або ще когось із молодих улюбленців Ганни Безлюдної, – нехай би начитували текст і відпрацьовували свої улюблені стендапи, – а сценарій та режисуру доручити фахівцям. А так – мушу з прикрістю визнати цілковиту перемогу продакшну над мистецтвом.

Те, що протягом демонстрації фільму за Лесю Українку було віддано всього 4 тисячі голосів, – у декілька разів менше, ніж за героїв попередніх стрічок, – цілком закономірно, як і рекордно низька частка, яку, звісно, пояснюватимуть футболом, трансльованим у цей самий час на «1+1». Можливо, у Лесі, єдиної жінки, що потрапила до десятки «великих», і не було реальних шансів посісти перше місце. Але, на відміну від Вахтанга Кіпіані, який вклав у свій фільм про Степана Бандеру щире бажання донести щось нове і переконати тих, хто нічого не знає або навіть не хоче знати про його героя, «адвокати» Лесі лише добротно відпрацювали свою роль. І те, що вийшло, більше схоже на «Гордість країни», ніж на суперопроект «Великі українці», на жаль.

P.S. Фільм можна переглянути в Інтернеті тут.

Джерело: http://www.telekritika.ua/media-continent/2008-04-30/38146

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s