Світові ЗМІ про Україну


Світові ЗМІ про Україну
12 грудня 2008 року

Європа повинна визначитися якомога швидше! Європейські країни повинні вирішити для себе – чи схвалюють вони членство України та Грузії в ЄС та НАТО чи все-таки розвиватимуть відносини з ними «на відстані», – пише Томас Ференчі у французькій Le Monde від 12 грудня 2008 року.

Після того, як Росія почала переслідувати мету відновити свій статус великої держави, її стосунки з Європейським Союзом суттєво погіршилися. Грузинська війна стала просто останнім етапом цього швидкого погіршення, яке проявлялося, зокрема, у різкому протистоянні навколо проблеми Косова. Найбільш серйозна напруженість у відносинах на сьогодні пов‘язана із питанням щодо майбутнього колишніх радянських республік, які прагнуть звільнитися від впливу Росії, зокрема, України та Грузії, чиї погляди звернені у бік Європи. З того часу як у результаті демократичних революцій до влади у Києві та Тбілісі прийшли прозахідні політики, між Москвою та Брюсселем розгорнулася запекла боротьба за вплив.

Росія намагається відновити той контроль, який вона мала над цими державами в недалекому минулому, у той час як європейці з усіх сил намагаються «прив‘язати» ці країни до Євросоюзу для того щоб, як вони запевняють, гарантувати їм стабільність. Тут не йдеться про повернення до політики «сфер впливу» як за часів «холодної війни», переконує Жозе Мануель Баррозу, президент Європейської Комісії, а про відповідь на «стратегічний інтерес» ЄС у посиленні його зв’язків із найближчими сусідами. Росію дратує втручання в справи країн, які вона вважає своїми близькими сусідами.

Цей конфлікт супроводжує складні переговори між Брюсселем і Москвою стосовно майбутнього договору про партнерство. Суперечка також і в центрі дебатів навколо можливого прийняття України та Грузії в НАТО та Європейський Союз. Обидві держави, заохочувані Вашингтоном, просуваються до членства в обох організаціях малими кроками. І перспектива членства для них залишається віддаленою та непевною. Труднощі полягають в тому, щоб не дати згаснути надії українців та грузинів, не викликаючи при цьому роздратування росіян.

Із боку НАТО, це означає – вичікувати. Співпрацю буде посилено, але механізм підготовки до членства не буде запущено. Питання вирішать пізніше. Росія, здається, задоволена цим компромісом. Її посол при Північноатлантичному альянсі – Дмітрій Рогозін – вбачає в ньому ознаку того, що НАТО надає більшої ваги своїм відносинам із Москвою, ніж вступу до альянсу України та Грузії. Останні ж воліють підкреслювати, що процес триває.

З боку Європейського Союзу нещодавно було розпочато новий етап у відносинах, коли ЄС запропонував «Східне Партнерство» шістьом державам регіону: звісно, Україні та Грузії, але також і Вірменії, Азербайджану, Білорусі та Молдові. Ця ініціатива була внесена на розгляд Польщею та Швецією за зразком проекту для країн Середземномор’я. Ініціатива була схвалена 27 країнами та щойно стала предметом чітких пропозицій Комісії. Саміт, який відбудеться за кілька місяців, буде присвячено офіційному запровадженню плану.

План передбачає надання нового поштовху європейській політиці сусідства. Він матиме, за словами Баррозу, подвійну мету – «політична асоціація та економічна інтеграція», яка, зокрема, проявлятиметься у формі угод про вільну торгівлю. Слово «асоціація», якому надається перевага замість слова «партнерство», – дуже важливе. Саме це слово використовувалося на позначення відносин ЄС з країнами Середземномор’я, але також і з Балканськими країнами, які пізніше стали членами Євросоюзу. Це слово яскраво виражає прагнення зближення.

Ризики дестабілізації, про які свідчать війна в Грузії чи хаос в Україні, виправдовують посилення присутності Європи в регіоні. Але остання повинна вирішити якомога швидше, чи схвалює вона членство цих країн в євроатлантичних структурах чи воліє підтримувати їх на відстані.

Оригiнал статтi: http://www.lemonde.fr/archives/article/2008/12/11/la-main-tendue-a-l-ukraine-et-a-la-georgie-par-thomas-ferenczi_1129747_0.html

* * * *

26 листопада ц.р. видання „Таймс” оприлюднило публікацію, присвячену майбутньому грудневому міністерському засіданню НАТО, в ході якого, як вважає часопис, „Україні та Грузії буде відмовлено у приєднанні до Альянсу”. Головним завданням офіційних чинників НАТО сьогодні, на думку оглядача газети, є те, щоб прийняти це рішення так, аби воно не виглядало перемогою Росії.

З цією метою НАТО має запропонувати двом країнам „невпорядковані пакети компенсацій”, які не передбачають приєднання до ПДЧ. Але, з іншого боку, таке рішення Альянс може прийняти з більшою легкістю, ніж це було у квітні, оскільки з того часу „обидві країни вже встигли дискваліфікувати себе самі”. Оглядач має на увазі конфлікт Грузії з Росією, в ході якого Грузія зовсім не була „пасивною жертвою російської агресії”, та розпад правлячої коаліції в Україні.

Крім того, як продовжує часопис, важливим у цьому контексті буде бачення адміністрацією новообраного Президента США подальших відносин з РФ. Відповідь на це запитання буде відомою лише наступного року, а не наступного тижня, наголошує газета. На думку видання, якщо Росії вдасться не провокувати нову американську адміністрацію, то окрім „пакету компенсацій” Україна та Грузія більше нічого не отримають протягом певного часу.

* * * *

Німецька газета „Гандельбслатт“ від 26 листопада ц.р. повідомляє про досягнуту під час зустрічі глав НАК „Нафтогаз“ і „Газпрому“ домовленість про сплату Україною частину боргу за отриманий газ. Перед цим, пише газета, „Газпром“ пригрозив Україні припинити газопостачання з 1 січня 2009 р., якщо борг не буде погашено. Газета звертає увагу на чутливість для Європи конфліктної ситуації, адже через Україну проходять важливі трубопроводи, якими російський газ постачається на Захід, і нагадує про перебої з газопостачанням, які виникли три роки тому внаслідок газового спору між Росією та нашою державою. Спостерігачі в Москві назвали досягнуту домовленість важливим кроком, „який демонструє добру волю обох сторін врегулювати конфлікт на конструктивній основі“. Втім, зазначається, що набагато складніший етап переговорного процесу ще попереду, оскільки сторони мають домовитися про поступове підвищення ціни на газ до ринкового рівня. Газета відзначає важку економічну ситуацію в Україні, яка була змушена звернутися за допомогою до МВФ, щоб протидіяти впливу світової фінансової кризи, зауважуючи, що країна послаблена через внутрішньополітичні суперечки.

* * * *

14 листопада ц.р. швейцарська газета «Le Temps» опублікувала статтю «Київ прагне переглянути свою національну пам’ять», присвячену відкриттю для широкої громадськості архівних матеріалів радянського періоду (автор – Матильда Гоанек).

Стаття розповідає про рішення Служби безпеки України відкрити для публічного огляду та використання архівів колишнього КДБ за період 1917-1990 рр. Йдеться про матеріали звинувачень стосовно противників комуністичного режиму, представників церкви, національних меншин, інтелігенції, а також націоналістичного руху в Україні. Зазначено, що виключну важливість становлять архівні матеріали відносно Голодомору та УПА, які покликані розвінчати радянські міфи стосовно згаданих історичних подій і фактів. Автор наводить міркування історика Володимира Вятровича, відповідального за розсекречення архівів, про те, що не всі факти історичної несправедливості вже розкрито. У результаті оприлюднення згаданих архівних матеріалів цілком можливою є ще одна хвиля реабілітації, зокрема, у відношенні вояків УПА.

* * * *

11 листопада ц.р. у нідерландській газеті «Де Фолкскрант» з’явилася стаття «Україна між Росією та НАТО», в якій автор намагається визначити для себе стратегічний зовнішньополітичний напрямок розвитку України. На думку кореспондента, європейські та американські політики вважають, що західна частина нашої держави це і є справжня Україна. Водночас, він відзначає зневажливе ставлення Росії до незалежності України, яка вважає загравання Президента України з НАТО зрадою «братерських» відносин між Україною та Росією. У столиці України можна знайти багато ознак спільного з Росією радянського минулого, однак багато й відмінного. «Люди, які щодня збираються на Майдані, живуть в іншій країні. Вони регулярно це доводять, організовуючи мітинги та протести. В Росії це було б можливим тільки, якщо організатором акції був би Кремль». Автор статті вважає, що політична культура в Україні, хоча й перебуває у процесі перманентного збурення, є найбільш розвиненою та вільною на пострадянському просторі.

* * * *

10 листопада ц.р. «Газета виборча» розмістила інтерв’ю з Міністром закордонних справ Республіки Польща Радославом Сікорським, у якому обговорюється питання закордонної політики країни перебування на сьогоднішній день. Між іншим, порушено тему політики Польщі та ЄС щодо України. Р.Сікорський сказав, що Польща є прихильником зближення України з Заходом, продовжує підтримку європейських та євроатлантичних старань нашої держави, але вона повинна знати офіційну позицію України в цих питаннях. Міністр додав, що програма «Східне партнерство» може стати найбільшим внеском Польщі до політики ЄС щодо Східної Європи, яка передбачатиме утворення зони вільної торгівлі, зони вільного переміщення людей, капіталу і майна, великих інфраструктурних програм, допомогу в пристосуванні законодавства шести країн Східної Європи, обміну журналістів, науковців, юристів тощо. Міністр привернув увагу, що, на відміну від попередніх такого роду програм ЄС щодо інших країн, «Східне партнерство» розвивається в особливо швидкому темпі.

* * * *

Румунська «Гардіанул» 31 жовтня ц.р. інформує, що Європейський Союз розпочав переговори з Україною з питання скасування візового режиму для українських громадян. Інформація подається з посиланням на Європейського комісара з внутрішніх справ Ж.Барро. Згідно з румунським виданням, Міністр закордонних справ України В.Огризко висловив сподівання, що перші практичні кроки у напрямку скасування візового режиму для громадян України ЄС будуть зроблені вже у 2012 році.

* * * *

До зазіхань Росії на Крим в Америці ставляться вельми негативно. Сенатор Джозеф Байден, голова комісії з закордонних справ Сенату і кандидат на віце-президента від Демократичної партії, заявив, що вважає неприпустимими плани Кремля щодо Криму.

Та все ж Лужков продовжує будувати у Криму тисячі помешкань для російських моряків. Він відкрив у Севастополі філію Московського державного університету і обіцяє подальше фінансування російського будівництва там в обсязі двох мільярдів доларів.

«Нью-Йорк Таймз» зауважує, що хоча Путін заявляє, що Росія поважає територіальну цілісність України, він не засуджує ані кримських сепаратистів, ані активність Лужкова.

А коли Україна у травні у відповідь на чергові заклики мера Москви повернути Крим Росії заборонила Лужкову в’їзд на її територію, російське міністерство закордонних справ заявило, що погляди Лужкова «збігаються з поглядами більшості росіян, які боляче сприйняли розвал СРСР».

* * * *

Редакційна стаття The International Herald Tribune 15.10.08 вітає рішення Ющенка розпустити Раду і провести парламентські вибори. Редакція також наголошує на небезпеці конфлікту України та Росії: “Після війни в серпні ц.р. на півночі Грузії ні у Сходу, ні у Заходу не повинно виникати жодних ілюзій щодо небезпеки конфлікту на території більшої і краще озброєної держави”.

* * * *

Відоме лондонське аналітичне видання «Джейнз» оприлюднило новий аналітичний проноз щодо можливого розвитку подій довкола наслідків російсько-грузинського протистояння. Тут також ідеться й про можливе місце України у нових глобальних сценаріях. Лондонські експерти вважають, що Росія недвозначно показала у Грузії, що хоче «повернути під свій контроль ті території у близькому зарубіжжі, котрі називалися раніше «сферою впливу Москви». Але, на думку аналітиків з «Джейнз», тут Росія наштовхується на твердий опір США, які мають намір схилити НАТО до надання Україні Плану дій щодо членства в альянсі саме у грудні цього року на саміті у Брюсселі. Це лондонське видання також вважає, що у зв’язку з грудневими планами, Вашингтон докладатиме максимум зусиль для примирення між Віктором Ющенком та Юлією Тимошенко та своєчасної виплати Києвом всіх газових боргів Росії, щоб зменшити привід Москви для нових відключень газу цієї зими. На майбутнє експерти з «Джейнз» сумніваються у реальності воєнного конфлікту між Росією та Україною, бо це загрожує бізнесовим інтересам Москви, яка транспортує більшу частину свого газу на Захід саме через Україну.

* * * *

Україна прагне в ЄС? Та чи уявляють українці, що це таке? – в своєму блозі кореспондент німецької Die Zeit в Брюсселі Йохен Біттнер пише, що більшість українців сприймають ЄС радше лише як альтернативу Росії

“Країна постійно шукає причин своїх зовнішньополітичних проблем зовні, тоді як наразі вона, ясна річ, сама собі стоїть на дорозі”, – вважає голова київського офісу Фонду Конрада Аденауера Ніко Лянґе. Передусім майже нічого не просувається в боротьбі з тутешньою корупцією. Україна опинилася на 118 місці в рейтингу корумпованості країн від організації Transparency International, позаду Мозамбіку, Монголії, Буркіни-Фасо та Руанди. Університетський диплом, кажуть, можна купити за 500 доларів. Приблизно втричі більше коштує звільнення від армії.

Як належить поводитися Євросоюзові з цим охочим, але неготовим претендентом? Запитайте в українських політиків і отримаєте чітку відповідь: потрібен ЄС, щоб реформував нас. У міністерстві закордонних справ, чий фасад прикрашає гігантський прапор Європи, дипломат каже: “Не в останню чергу йдеться про саме відчуття приналежності”. Але хто заважає Україні узгодити свої закони з спільними для всіх членів ЄС? “Ми таки хочемо узгодити наші закони, – відповідає дипломат, – особливо господарське право. Але на це нам потрібна істотна допомога з Брюсселя. Поміж іншим – консультації та контроль”.

Могутні голоси в ЄС бачать усе навпаки. Спочатку Україна мусить своїми силами стати сучасною демократією. Співрозмовник із берлінських урядових кіл так окреслює позицію Німеччини: “Членство в ЄС не є важелем демократії. Воно тільки завершує процес. Стабілізувати демократії у наших сусідів – завдання розумної зовнішньої політики, програми добросусідства та політичних фондів”. Урешті-решт ЄС – не навчально-виховний заклад! “Поки що у глав урядів за брюссельським круглим столом модне слівце “розширення” викликає лише негативні вібрації”, – каже утаємничений. У підсумковому комюніке нещодавнього саміту між ЄС та Україною цього слова ретельно уникнули. Так само як і словосполучення “перспектива членства”. Україні належатиме задовольнитися угодою про асоційоване членство та сприяння вільній торгівлі – як і Албанії, Македонії та Сербії.

Можливо, Європа недаремно заробила собі таке ім’я. Воно походить від давньогрецької міфологічної героїні Європи, яка так звабливо гралася на пляжі фінікійського Сідона, що верховний бог Зевс навіть після короткого споглядання безтямно в неї закохався. Але красуня ввічливо відмовила. І Зевс змушений був перекинутися биком, щоб домогтись Європи. Дамська стриманість перед дочасною близькістю – чи це не та сама позиція, якої додержується й сьогодні Європа?

Якщо порівняння слушне, то й Євросоюзові треба пильнувати, з ким водитися, а з ким ні. Україна однозначно здатна стати биком. Але яка її справжня сутність?

http://blog.zeit.de/bittner-blog/2008/10/08/die-entfuhrung-europa…

* * * *

10 жовтня 2008 року німецький щоденник Süddeutsche Zeitung зазначив: «Помаранчева Україна пустила свій шанс на вітер. Внутрішня політична криза паралізує країну саме в той час, як велика міжнародна криза струсонула цілий чорноморський регіон. Київське керівництво розділене щодо російської окупації Грузії і не має виразного плану протидії російському тискові в енергетиці, або щодо послаблення напруженості в Криму. Як там, так і в Москві, все більше політиків зухвало закликають до відокремлення півострова від України. Проте Київ не має чіткого підходу ані до Росії, ані до улюбленої теми Ющенка – членства в НАТО. Доки українська влада не почне говорити одним голосом, доти вона буде слабкою у справах міжнародної політики. Справді, як Тимошенко, так і Ющенко прагнуть створити стабільну суверенну Україну. Але їхня суперечка має протилежний ефект. Їхня неспроможність досягти компромісу завдає величезної шкоди країні».

* * * *

«Україна: країна садів у Європі». С.Орхана, турецька англомовна газета «Тудейз Заман» 18.09.08

Автор статті висловлює своє захоплення краєвидами України – держави з надзвичайною кількістю рівнинних, сповнених зеленню, мальовничих місцевостей. У цьому контексті також наводиться інформація щодо кількості населення, офіційної мови спілкування, рівня писемності громадян України та символів Української держави.

Повідомляється, що українське суспільство має високий рівень купівельної спроможності. Це, зокрема проявляється у тому, що переважна кількість людей на вулиці гарно вдягнені. На переконання автора, це може бути відповідним сигналом щодо вигідності вкладення коштів турецьких бізнесменів у розвиток текстильної промисловості України.

Відповідні можливості для активізації двостороннього економічного діалогу, як відзначається, вже створено завдяки значному підвищенню рівня співробітництва між Україною та Туреччиною протягом останніх років. Цьому, в свою чергу, сприяло рішення Києва прискорити інтеграцію до світової економічної системи. Враховуючи викладене, кількість інвестицій з Туреччини в українську економіку має чітку тенденцію до збільшення. Наразі близько 100 компаній з турецьким капіталом діють на території України. Свідченням пожвавлення взаємних контактів між народами двох держав також є збільшення кількості авіарейсів між українськими та турецькими містами.

Крім того, автор привертає увагу читачів до надзвичайної привабливості України з точки зору ознайомлення з історико-архітектурними пам’ятками різних епох та періодів в історії Центрально-Східної Європи. У цьому контексті відводиться особлива роль Києву – міста на берегах Дніпра, що стало колискою східнослов’янського християнства. У зв’язку з цим подається цитата великого німецького письменника Й.В.Гьоте, який після відвідання Києва написав: «Я раніше бачив міста з садами, але вперше побачив місто у парку».

У світлі окреслення головних особливостей української культурної спадщини та сприйняття народних традицій та звичаїв в умовах сьогодення підкреслюється, що українці з великою повагою ставляться до культурної самобутності свого народу. Відзначається, що на вулицях українських міст доволі часто можна побачити людей в національному одязі. Крім того, сучасні українці глибоко шанують народний фольклор. Окрему увагу автор приділяє особливостям української національної кухні.

* * * *

Німецька «Таґесцайтунґ» вважає, що Європейський Союз має почати діяти в Україні раніше, аніж там почнеться війна на кшталт вторгнення Росії в Грузію. Це видання устами автора статті Вільфріда Їлґе прогнозує, що в Україні, найімовірніше, 21 грудня відбудуться вибори до парламенту. Відтак газета закликає ЄС уже тепер «прозоро та однозначно підтримувати Україну у її русі на Захід». Німецьке видання переконане, що ситуація абсолютно позитивного ставлення всіх верств українського суспільства до ЄС змушує Брюссель дати українцям конкретне розуміння «вигоди від співпраці з ЄС». «Таґесцайтунґ» переконана, що в умовах створення режиму вільної торгівлі з Україною ЄС має дати сильний поштовх різноманітним реформам у цій державі, щоб максимально наблизити її до Європи. Німецький часопис вважає, що необхідно, насамперед, сприяти зміцненню середнього класу в Україні, конкурентоздатності малих і середніх підприємств. «Таґесцайтунґ» попереджає, що ЄС не має допускати, щоб Росія «своїми неоімперськими діями в Україні загрожувала політичній стабільності в Європі». Автор статті в згаданій німецькій газеті критикує ЄС за «явно недостатнє послаблення візових заборон для українців» і закликає до максимальної лібералізації візового режиму з Києвом, бо це, на його думку, лише підвищує репутацію ЄС.

* * * *

«Файненшел Таймз» у своїй редакційній статті звертається до учасників саміту ЄС – Україна, який планувався у французькому Евіані, але останньої миті, ввечері в понеділок, був перенесений до Парижа. Газета переконана, що в умовах кризи з Росією «Захід мусить посилити своє сприяння Києву». І тут газета наголошує, що краще сьогодні зосередитися на конкретних сигналах щодо вступу України до ЄС, бо, на відміну від перспективи її членства в НАТО, цей варіант підтримується більшістю українців. «Євросоюз повинен пообіцяти Києву перспективу членства в ЄС», – вважає «Файненшел Таймз». Якщо Україна отримає стратегічну мету щодо членства в ЄС, це, на думку лондонського щоденника, «полегшить спротив можливому зовнішньому втручанню в Україну».

«Москов Таймз» висловлює позицію, що ЄС має більше зосередитися на Україні. Це, як вважає провідний дослідник Європейської ради з міжнародних відносин, неурядової організації в Брюсселі, Ендрю Вільсон, має бути зроблено Брюсселем чітко, як відповідь незгоди ЄС на намагання Росії витворити біполярну Європу, Європу сфер впливу. І тут нова Угода про асоціацію, як вважає автор статті, має містити чітку перспективу членства Києва в європейській спільноті. Більше того, європейський дослідник переконаний, що у новій Угоді ЄС із Україною обов’язково має бути посилання на Будапештський меморандум, який 1994 року дав Україні міжнародні гарантії безпеки від імені ядерних держав у відповідь на відмову Києва від ядерної зброї, і стаття про солідарність із Україною щодо підтримки її суверенітету і територіальної цілісності. Ендрю Вільсон закликає на сторінках «Москов Таймз» підтримати й прагнення України вивести зі своєї території російський Чорноморський флот, як це обумовлено угодою, до 2017 року. Цей експерт також вважає, що Брюссель має серйозно розглянути роль України у безпеці енергетичного постачання Європи.

А директор програм із зовнішньої політики і оборони лондонського неурядового Центру європейських реформ Томаш Валашек закликає напередодні саміту Україна – ЄС зі сторінок згаданої вже «Файненшел Таймз» внести Україну в перелік країн Європи та наданням їй перспективи членства в ЄС «зміцнити … кордони Європи на Сході», бо це, на думку Валашека, «один із життєвих інтересів ЄС».

* * * *

Захід не повинен переступити червону лінію Москви

Відомий прокремлівський політолог, редактор московського журналу «Росія в глобальній політиці», Федір Лук’янов говорить у інтерв’ю німецькій газеті «Таґесцайтунґ», що «становище України доволі небезпечне. Москва ніколи не приховувала, що існує червона лінія, через яку Захід із його політичними і воєнними організаціями переступати не повинен. Грузія й Україна, як заявляє Лук’янов, і є та сама червона лінія. Тепер США енергійно проштовхуватимуть прийняття України до НАТО. Реакція Росії буде різкою. Так і до катастрофи недалеко», – застерігає російський аналітик у інтерв’ю німецькій «Таґесцайтунґ».

* * * *

Московським обіцянкам не можна вірити

Лондонська «Таймс» переконана у своїй редакційній статті, що в Україні сьогодні найбільше помітна «зміна парадигм у російській політиці».«Таймс» з іронією розмірковує, що, можливо, й мають рацію деякі експерти, які вважають, що сьогодні для Києва немає такої серйозної загрози з боку Росії, як її драматизують деякі західні політики. До цього лондонська газета додає, що «поки найяскравіші проєвропейські політики України зі своїх особистих політичних міркувань перебігають на бік Москви, Кремль не має особливих причин для відкрито войовничих дій».

Але, як застерігає при цьому «Таймс», не можна вірити обіцянкам Росії, що та не застосовуватиме воєнної сили проти України, бо «Москва позбулася довір’я міжнародної спільноти». Про це, на думку лондонської газети, мають пам’ятати і в Києві, і на саміті ЄС у французькому Евіані, і на грудневому саміті НАТО в Брюсселі.

* * * *

Італійська «Ла Стампа» сумнівається у створенні нової коаліції в українському парламенті , бо, як вказує газета, Янукович – це «постійний суперник Тимошенко, тому формальний альянс між ними виглядає нереальним». «Ла Стампа» висловлює думку, що політичний хаос в Україні – це те, «до чого так прагне Москва».

* * * *

Австрійська «Дер Штандард» вважає, що нинішня політична криза в Україні «відверто недоречна». «Зараз потрібна згуртованість, а не передвиборча компанія», – пише австрійський часопис. «Дер Штандард» не виключає, що за десять днів обдумування ситуації партії демократичної коаліції мають шанс щось змінити на краще.

* * * *

“Фукуяма: Америці доведеться відмовитися від ідеї членства України в НАТО (світова преса)”. Радіо Свобода, 03.09.2008

«Колишня відмова України від ядерної зброї була «недалекоглядною»

Відомий американський експерт і колишній радник президента Рональда Рейгана, Дуґ Бандоу, стверджує у американському часописі «Національний інтерес», що з точки зору подій у Грузії і «розповзання цієї кризи», колишня відмова України від ядерної зброї виглядає, щонайменше, «недалекоглядною», і насамперед «з точки зору реальних інтересів міжнародної безпеки». Тоді головні ініціатори ядерного роззброєння Києва, на думку Бандоу, проігнорували небезпеку дестабілізації в рамках «колишньої радянської системи». Цей американський експерт також вважає, що сьогодні було б недалекоглядно для США і Європи «встрявати у воєнний конфлікт із Росією задля України і Грузії».

Дуґ Бандоу також сумнівається, що «членство України в НАТО є ефективною гарантією для Києва», бо фактично ніхто з нинішніх головних членів НАТО не готовий «посилати свої легіони на захист України у разі її територіальної сварки з Росією». «Але уявіть собі, – пише в «Національному інтересі» Дуґ Бандоу, – тримала б нині Україна кілька ядерних ракет з її радянського запасу, тоді б розмова про російський тиск, не кажучи вже про напад Росії, не мала б сенсу». Дуґ Бандоу завершує свою статтю словами: «якщо Америка і Європа в кінцевому результаті опиняться в стані війни на території України, то вони, напевне, жалкуватимуть про день, коли демонтовані українські ядерні боєголовки були відправлені назад до Росії з волі Вашингтона».

http://www.radiosvoboda.org/content/Article/1196151.html

* * * *

„Після Грузії Європа тривожиться за Україну”. Le Monde, 24 серпня 2008 року

http://www.lemonde.fr/

Європейці шукають адекватного способу відповісти на дії Росії на Кавказі, де Москва офіційно почала перекроювати кордони Грузії, здійснивши військове втручання в цю країну. Напередодні позачергового саміту ЄС, що відбудеться 1 вересня в Брюсселі, lf’ про себе знати занепокоєння щодо нових планів Росії в Україні або Молдавії.

У ході пожвавлених переговорів лідерів європейських країн, здається, вималювалися три напрями спільних дій: посилити підтримку Грузії, попередити територіальне розширення подібної кризи на Україну, а саме – Крим, нагадати Росії, що її стосунки з ЄС базуються на взаємозалежності і що вона нічого не здобуде від конфронтації. «Росіяни потребують наших технологій і інвестицій для розвитку своєї економіки, яка неабияк залежить від енергоносіїв», – переконані в штаб-квартирі Євросоюзу, в якому нині головує Франція.

Європа не застосовує закономірних санкцій проти Росії. Польща і країни Балтії більше підтримують упровадження таких санкцій, хоча ці країни й найбільш залежні від Москви, постачань російських газу та нафти, – зауважують у Парижі. Дискусії європейців точаться навколо питання про те, чи варто надалі переглядати взаємовідносин ЄС та Росії.

Вірогідніше, деякі переговори з Москвою будуть призупинені, зокрема ті, що стосуються майбутніх домовленостей про партнерство з ЄС, які тривалий час гальмувалися через позицію Польщі, а також ті, що пов’язані із залученням Росії до дослідницьких програм і програм розвитку, та із запровадженням спрощеного візового режиму. Але відсутність визначеної єдиної позиції європейців робить маловірогідними радикальні кроки.

Виглядає на те, що наразі найкращою політикою буде пожвавлення дипломатичних стосунків зі східними сусідами Європейського Союзу, що дозволить обмежити потенціал для дестабілізації у цих країнах, яким, як виявилося, прагнуть скористатися росіяни.

Європейська підтримка Грузії має проявлятися в гуманітарній допомозі, допомозі у відбудові і надсиланні спостерігачів. Ідею про відправлення європейської військової місії для підтримки миру було відкинуто, виходячи з того, що вона передбачає згоду ООН. Зі свого боку, Німеччина вирішила надіслати п’ятнадцять спостерігачів у рамках місії Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ).

Україна почала привертати до себе увагу. Її напружені стосунки із Москвою посилилися через російський Чорноморський флот, чия база знаходиться в Севастополі, на Кримському півострові – російськомовному регіоні, переданому у власність України в 1954 році Нікітою Хрущовим. Київ спробував обмежити пересування цих кораблів, які застосовувалися у війні в Грузії.

Саміт ЄС-Україна, який відбудеться 9 вересня в місті Евіан (Верхня Савойя), організовується «дуже своєчасно» для того, щоб попередити Москву. Саміт має бути присвячений угоді про асоційоване членство України. Дипломати шукають способу окреслити європейський горизонт для України, водночас пам’ятаючи про політичні розбіжності, що існують всередині цієї країни. За словами Комісара ЄС з питань розширення Оллі Рена, «Україна може стати наступною ціллю політичного тиску Росії». Дуже символічно, що заклик британського міністра закордонних справ Девіда Мілібенда до Росії «не розпочинати нову «холодну війну» прозвучав саме в Києві під час його візиту в середу, 27 серпня. Не закликаючи до політичної ізоляції Росії, пан Мілібенд вважає, що необхідно «переглянути природу, глибину і обсяг» стосунків між ЄС та Москвою. Він вважає, що ЄС повинен зібрати усі сили для врегулювання «нерозв‘язаних конфліктів».

Серед них – питання Придністров’я, російськомовного регіону, відокремленого від Молдавії, де спалахнула війна в 1992 році, в якому, схоже, знов посилюється активність Росії. Приймаючи у понеділок свого молдовського колегу Владіміра Вороніна, російський президент Дмітрій Медвєдєв заявив, що ситуація в Грузії була «застереженням для всіх». Із 2006 року працює місія спостерігачів ЄС на кордоні України та Придністров’я. Французький міністр закордонних справ Бернар Кушнер прокоментував у середу, що після Грузії «є інші території, які можна вважати потенційними цілями Росії, зокрема Крим в Україні та Молдова».

* * * *

Видання „Європолітікс розмістило 29 серпня ц.р. статтю під заголовком „Київ закликає ЄС визнати його європейські прагнення”.

Автор відзначає, що К.Єлісєєв напередодні Саміту в Евіані закликає країни-члени ЄС, які ще сумніваються, „прокинутися” та переглянути свою позицію у світлі нової ситуації, що виникла після російсько-грузинського конфлікту.

Журналіст інформує, що Київ та ЄС продовжують розходитися в поглядах щодо остаточного формулювання речення стосовно майбутнього членства України. У цьому контексті автор, з посиланням на заступника Міністра К.Єлісєєва, інформує, що компроміс все ще може бути досягнутий у ході Саміту, зокрема завдяки великій кількості країн „які схиляються до позиції України”, а також французькому головуванню, Польщі, Швеції, Чеській Республіці тощо.

Окремо автор статті відзначає, цитуючи заступника Міністра, що Україна не погоджується на будь-які варіанти удосконаленої щодо себе політики сусідства, оскільки „конфлікт в Грузії продемонстрував, що політика сусідства провалилася, адже вона не завадила розв’язанню війни”.

Журналіст „Європолітікс” також повідомляє, з посиланням на К.Єлісєєва, що Україна має наміри підтримувати добросусідські відносини та „уникати будь-якої антиросійської риторики”.

http://www.europolitics.info/xg/europolitique/politiquesexternes/relationsexterieures/231795

* * * *

21 липня ц.р. одна з провідних газет Іспанії «АБС» опублікувала статтю під назвою «НАТО, розширенню так» відомого дипломата і політика, Надзвичайного і Повноважного Посла Іспанії Х.Рупереса* щодо розширення НАТО і перспектив України в цьому процесі.

Зокрема, автор зазначає, що коли у 1982 році згідно з рішенням Конгресу депутатів Іспанія вступила в НАТО, то Іспанська соціалістична робітнича партія (перебуваючи тоді в опозиції, виступала проти вступу, але потім змінила свою позицію) випустила буклет «50 причин проти вступу Іспанії в НАТО». Одним з аргументів проти було те, що вступ країни в Альянс порушить європейську геостратегічну рівновагу, оскільки збільшиться кількість країн-членів НАТО, а кількість членів Варшавського Договору залишиться без змін. Цей аргумент систематично використовував СРСР для того, щоб перешкодити Іспанії стати 16 членом Альянсу.

На думку Х.Рупереса, співзвучні і подібні аргументи використовує Росія, щоб перешкодити вступу в НАТО України і Грузії. «Зрозуміло, що сучасна Росія повинна була б вже переварити приєднання до Атлантичного Альянсу країн, які були частиною імперії (Естонія, Литва і Латвія), а також тих, які формували Варшавський Пакт (Польща, Словаччина, Чеська Республіка, Болгарія, Румунія, Угорщина), не кажучи вже про НДР, і тому процес не повинен би її захопити зненацька».

«Тяжка артилерія риторики, без сумніву, в цьому випадку бачиться посиленою, оскільки процес зачіпає те, що свого часу було разом з Росією імперською окрасою, Україну і включає кавказький простір, Грузію, який є таким чутливим для російських інтересів.

На думку автора, «з радянськими-російськими скаргами відбувається те ж саме, що і з погрозами параноїка: дуже важко визначити, до якої межі вони серйозні. Ні одна із погроз Москви не матеріалізувалася, коли Іспанія вступила в Альянс і у випадку з колишніми радянськими країнами та країнам Варшавського Договору реалізм переміг авантюру».

Але Москва продовжує свою тактику та ігнорує причини, через які народи після отримання чи повернення свободи хочуть приймати свої рішення, особливо щодо приєднання до НАТО.

Зрозуміло, що в українських і грузинських рішеннях, так і в всіх інших народів, які вийшли з радянського блоку, існує сильний антиросійський компонент. І сучасна Росія має запитати себе щодо причин цього відчуття і намагатися шукати паліативні засоби.

На думку автора, «тактика залякування і грубої поведінки, які Москва використовує, щоб виправдати свої погані настрої і своє незмінне переконання, що світ організовується навколо незмінних та заздалегідь продуманих зон впливу – як нібито живемо відповідно до Ялтинських домовленостей, негативно впливають на міжнародну репутацію країни, яка ще недавно була великою державою».

Автор також зазначає, що всі члени НАТО, старі і нові, мають однакові цілі щодо вступу в Атлантичний клуб. Без сумніву, це забезпечити національну безпеку та зробити по можливості внесок у спільну безпеку, але також отримати процедури і гарантії, які забезпечуватимуть демократичну стабільність і передбачуваність в політичній еволюції.

Він наголошує, що Україна і Грузія мали б швидко отримати статус союзників, який просять. Росія, як і раніше СРСР у випадку з Іспанією, не володіє скритим правом вето на демократично прийняте рішення і в якому будуть відображені очікування на майбутнє згаданих народів.

«Болі постімперської Росії при пристосуванні до свого нового урізаного статусу заслуговують на вивчення і повагу. Передавати сучасній Москві можливості і ескізи СРСР є серйозною помилкою, якої західні країни і, особливо США, не повинні допустити. НАТО, його члени мають інтерес до розвитку стратегічного, стабільного і тривалого порозуміння з Росією, в яке не повинні увійти ностальгічні капризи московських олігархій».

На завершення статті автор відзначає, що «погану послугу зробили члени Альянсу, що через страх або переконання закрили двері українцям і грузинам, а також через ультра націоналістичну короткозорість намагаються залишити Македонію поза колом союзників, допоки вона не змінить свою назву».

Він ставить риторичне запитання: «хто зможе пояснити в підручниках історії, що Хорватія і Албанія заслужили увійти туди, куди ще не можуть зробити Україна і Грузія?»

Х.Руперес робить висновок, що «двері не можуть залишатися зачиненими перед тими, хто виконує зобов’язання і поділяє цілі. Час залишатиметься для того, щоб пояснити Москві, що ескіз не є антиросійським».

*(Довідково: Хав’єр Руперес неодноразово обирався депутатом і сенатором парламенту Іспанії від Народної партії, був Президентом ПА ОБСЄ (1996-1998 рр.) і Президентом ПА НАТО (1998-2000 рр.), Послом Іспанії при Конференції з питань безпеки і співробітництва в Європі (1979 – 1982 рр.), при НАТО (1982 р.), при відділенні ООН у Женеві, в США (2000 – 2004 рр.), очолював Виконавчу дирекцію Комітету ООН проти тероризму (2004-2007 рр.).

* * * *

7 липня ц.р. гвінейське інтернет-ЗМІ „Aminata” опублікувало матеріал „Життя в Україні і проблема міграції в Гвінеї” , присвячений проблемам, з якими зіштовхуються африканські студенти, навчаючись в Україні. У статті позитивно оцінюється рівень навчання в українських ВНЗ і висловлюється пересторога до африканців не користуватись можливістю навчання в Україні як каналом для подальшої нелегальної імміграції до Західної Європи.

* * * *

„Процес іде. Україна стала членом програми космічного контролю НАТО”, – литовська газета Ziniu Radijas.

Питання відносин України та НАТО висвітлювало литовське видання Ziniu Radijas. У виданні зазначається, що, незважаючи на протести з Росії, Україна стоїть на правильному шляху на Захід: „Процес іде. Україна стала членом програми космічного контролю НАТО 13 червня, і Київ уже давно бере участь майже у всіх операціях альянсу, чи то в Афганістані, Косові, чи в патрульних місіях у Середземному морі. Тепер Україна готується до участі у силах швидкого реагування НАТО, що розміщуються у кризових регіонах. Однак, більшість українського військового устаткування є застарілим, і це підтверджує побоювання Заходу щодо того, що членство може бути важко проковтнути…”

Міжнародна преса досить жваво обговорювала тему гіпотетичного перенесення Євро-2012 року з України і Польщі до іншої країни. Слід зазначити, що чутки про позбавлення України Євро-2012 через погані темпи підготовки виникли в самій Україні з посиланнями на начебто слова щодо цього президента УЄФА Мішеля Платіні, який, як з’ясувалося, нічого подібного не казав.

А польський щоденник Puls Biznesu навів думку фахівців, які порахували, у що фінансово обійшлося б УЄФА можливе перенесення Євро-2012. 85 мільйонів поляків і українців є для спонсорів чемпіонату маркетинговим ринком із величезним потенціалом зростання, тоді як у західних країнах цей ринок уже переповнений. УЄФА не піде на перенесення змагань, бо із західних ринків не витягти стільки грошей, переконані фахівці-фінансисти, яіких цитує Puls Biznesu. На їхню думку, на чемпіонаті Європи в Польщі і Україні УЄФА заробить 1 мільярд 200 мільйонів євро, а в західноєвропейському варіанті – на півмільярда євро менше.

* * * *

“ЄС розпочне переговори щодо енергетики з Україною”. European voice, 2 липня 2008 року

* * * *

Поїдьте у Львів, радить “The Times”

Британська газета склала рейтинг десяти європейських міст, де найкраще провести вихідні

Це не просто список найвідоміших місць певної частини світу, швидше навпаки — до переліку, як повідомляє TourDaily.ru, увiйшли міста, які всі знають, але чомусь віддають перевагу широко розрекламованим Парижу та Лондону.

Гент, Бельгія. Одне з найбільших міст у Західній Європі кінця Середньовіччя. Досі на берегах вузеньких каналів розташовані старі будівлі, наповнені духом минулого. Приваблює і Белфорд — готична вежа-дзвіниця, символ свободи городян, повсталих у XIV столітті.

Ла-Рошель, Франція.Багатохто знає про це місце завдяки роману Олександра Дюма «Три мушкетери». Зараз тут можна безкоштовно взяти напрокат велосипед та проїхатися до міського порту, завжди готового пригостити найсвіжішою рибою, або пляжу.

Львів, Україна. Маленькі затишні кав’ярні цього міста можуть змагатися навіть із віденськими. А вулиці та архітектура нагадають про Прагу.

Валенсія, Іспанія. У легендах та пам’ятниках мистецтва цього міста до наших днів збереглася багата історія. Сліпуча будівля «Місто мистецтв та науки» вразить поєднанням архітектурних стилів. Це символ міста.

Кельн, Німеччина. Величний Кельнський собор знає майже кожен, але не всі бачили ультрасучасний Музей Людвіга з його колекцією мистецтва XX ст. та музей шоколаду, який славиться шоколадними фонтанами.

Утрехт, Нідерланди.Соборий готичні церкви надають цьому місту особливого колориту. Консерваторія та безліч музеїв не можуть не зацікавити мандрівників, як і постійні міжнародні ярмарки.

Ґетеборг, Швеція. Avenyn — головна вулиця Ґетеборгу, найпопулярнiше місце прогулянок і розваг городян та туристів. Якщо в місті відбувається якась подія за участю знаменитостей, то їх завжди можна побачити тут.

Белград, Сербія. Тут знаходяться храм Святого Савви (найбільша церква на Балканах), Калемегдан з Белградською фортецею та інші пам’ятки культури

Болонья, Італія. У середні віки в цьому місті було близько 180 веж, які додавали йому особливого вигляду, зараз їх залишилося усього дві, але й вони приваблюють туристів. За різноманіття та дешевизну кулінарних виробів Болонью прозвали товстухою, та ще й вченою — за найстаріший університет Європи.

Ставангер, Норвегія. 900 років історії цього міста залишили свій відбиток. 2008 року Ставангер вибрали європейською культурною столицею.

* * * *

„Кісінджер радить почекати НАТО з Україною.” Українська правда, 8 липня 2008 року

Колишній держсекретар США Генрі Кісінджер упевнений, що немає необхідності прискорювати процес вступу України в НАТО.

Про це він пише у своїй статті в американській газеті “The Washington Post”, переклад якої наводить Инопресса.ру.

“Питання про Україну торкається основних уявлень обох сторін (Росії і США) про характер міжнародних відносин. Америка дивиться на ситуацію під кутом усунення потенційної військової загрози. Для Росії питання відносин з Україною – це насамперед адаптація до болісної, доленосної кардинальної зміни”, – вважає Кісінджер.

“Справжня незалежність України необхідна для мирного існування міжнародного співтовариства, тож США має недвозначно підтримати її. Створення тісних політичних зв’язків між Євросоюзом і Україною, у тому числі її прийом у ЄС, – це важливо”, – пише він у своїй статті.

“Але переміщення західної системи безпеки в район підступів до Москви свідчить про занепад Росії настільки яскраво, що цей крок приречений збуджувати емоції, що перешкодять розв’язанню всіх інших проблем. Оскільки НАТО в принципі згідно прийняти Україну у свій склад, немає необхідності терміново прискорювати практичні дії в цьому напрямку”, – упевнений Кісінджер.

Він також відзначив, що питання України домінує на порядку денному відносин Росії і США.

http://www.pravda.com.ua/news/2008/7/8/78521.htm

* * * *

Оксана Башук-Хепберн, Citizen Special

Надруковано у вівторок, 24 червня 2008 року

Недавній візит Президента України Віктора Ющенка до Канади містить в собі глобальні уроки. Він приїхав, шукаючи друга – і знайшов його. Під час візиту Канада визнала голодування приблизно 10 мільйонів українських селян, організоване радянським урядом, актом геноциду. Крім того, Прем`єр-міністр Стівен Гарпер заявив, що Канада підтримає заявку України щодо членства в НАТО.

Ці зобов`язання важливі не тільки для України, але й для всієї світової спільноти, оскільки цінності, які згуртовують її, є універсальними. Дивує те, що це не було зроблено раніше і що цьому продовжує чинити опір більший і домінуючий сусід України – Росія.

Ключовий урок з Голодомору є наступним: якщо геноцид якогось диктатора залишається без кари і спокути, це стає моделлю для наслідування. Зло породжує зло. Незважаючи на неймовірний масштаб злодіянь комунізму в 1932-33 рр., світові лідери зберігали мовчанку, у той час як “корисні ідіоти,”, як Йосип Сталін назвав апологетів радянщини, працювали, щоб покрити злочин проти людства, сприяючи міфам про „рай народів”.

Шахрайські статті Волтера Дюранті в “Нью-Йорк Таймс”, які принесли йому Пулітцерівську премію в журналістиці, призводили до визнання СРСР як держави і гарантували Сталіну премію „Людини року” за версією „Tіme magazіne”. Нічого дивного, що цей геноцид було скопійовано приблизно 10 років потому іншим диктатором.

Як глобальний лідер захисту прав людини, Канада твердо відстоює принципи, що винищення будь-яких народів є огидним – українського, китайського, єврейського, кампучійського – хоча прикметно, що комуністичні диктатори є відповідальними приблизно за 120 мільйонів жертв в усьому світі протягом минулого сторіччя. Це – страшний рекорд. Визнання Канадою породженого радянською владою голоду 1932-33 рр. поміщає його в належний контекст в історії геноцидів. Тут є також месидж для Канадського музею прав людини, який незабаром буде побудовано. Слід винести чіткий урок: геноциди 20-ого сторіччя були непропорційно великою мірою організовані комуністичними режимами. І у випадку з Україною такий режим майже уник неприємних наслідків для себе. Канадці мають право знати, що геноциди не є унікальними відхиленнями, але наслідками зла, яке залишилося невикритим і незбореним.

Що шокує у зв’язку з похвальним визнанням прем`єр-міністром Гарпером геноциду в Україні, так це те, що воно може бути оскаржене будь-ким, що вже і робить офіційна Росія.

Підтримка прем`єр-міністром членства України в НАТО пропонує інший урок: небезпеки заспокоєння. Розглянемо це. Після років російського домінування суверенна Україна з`явилася з руїн СРСР, маючи 90 відсотків підтримки незалежності. І все-таки Захід продовжував розглядати її потреби через проросійську призму. В 1990-их були погрози відмовити в допомозі, якщо Україна не позбудеться компонентів величезного радянського ядерного арсеналу, передавши їх виключно в руки Росії. Тепер Європа та інші країни живуть у страху, в той час як президенти Росії – колишній і поточний – шиплять погрози щодо боєголовок, націлених на сусідів.

Тим не менше, в той час як згоду на приєднання України до НАТО висловили понад 70% членів цієї організації, Україні, що є між іншим другою за розміром країною в Європі, було відмовлено у членстві на підставі того, що вона не відповідає стандартам НАТО. Тому давайте визнаємо, що відхилення заявки України щодо НАТО в Бухаресті за сприяння Німеччини та Франції, було зроблене задля умиротворення Росії.

Урок історії: політика заспокоєння має тенденцію не закінчуватися добре. Незважаючи на нашу перемогу у Холодній війні, Росія є багатшою, має своїх людей у стратегічних західних установах, її палець лежить на ядерній кнопці, а її остання зброя – це енергія, що нависає над Європою. І, на жаль, агресія Росії , яка відключає поставки газу, продає зброю і розвиває ядерні потенціали в державах-ізгоях, обмежує національний суверенітет інших країн, не вказує на державу, яка просувається до демократичних капіталістичних цінностей.

Справді, її войовничість дає Канаді мало причин, щоб довіряти їй і підпускати близько до дому. Ми боїмося за нашу незаселену і незахищену Північ і її природні багатства, враховуючи недавні заяви Росії та підводні дослідження, хоча морське законодавство і захищає наші вимоги.

В інтересах Канади і всього світу підтримати боротьбу України за перетворення себе на демократичну державу і приєднання до аналогічно мислячих спільнот. Сумно, що Володимир Путін і його наступник Дмітрій Медведєв бурхливо опонують цьому. Принципова підтримка Канадою України забезпечує необхідну противагу таким відсталим поглядам. І потуранню Росії.

Оксана Башук-Хепберн є президентом компанії ”U*CAN Юкреін Кенада Рілейшинз Інк.”та колишнім директором з комунікацій Канадської комісії з прав людини.

* * * *

23 червня ц.р. у британському виданні „Таймс” було опубліковано статтю керівника московського представництва часопису журналіста Тоні Галпіна під назвою „Боротьба за справедливість заради мільйонів померлих у сталінському голоді „геноциді” (Fight for justice for millions who died in Stalin’s famine “genocide”).

Стаття має інформаційний характер, що грунтується на авторському дослідженні відношення офіційної політики України та Росії до питання Голодомору 1932-33 рр. в Україні. У ній наводяться факти та цифри щодо причин та масштабів голоду, складені на підставі інформації, наданої Ігорем Юхновським, директором Українського Інституту Національної Пам’яті та свідчень очевидців трагедії. Зокрема, відзначається, що під час голоду щоденно помирало близько 25 тисяч людей та за його наслідками постраждало майже 25 відсотків українського населення, крім того дається визначення самого терміну „Голодомор”. Водночас, автор інформує про резолюцію Російської Думи, прийнятої у квітні ц.р., яка заперечує „етнічну спрямованість голоду” та говорить, що в Україні трагедія використовується, як „засіб політичних спекуляцій”.

В умовах стриманої офіційної позиції Великобританії щодо визнання Голодомору 1932-33 рр. геноцидом Українського народу та враховуючи популярність часопису „Таймс”, Посольство розцінює дану публікацію, як важливий внесок у формування громадської думки в країні з зазначеного питання та продовжить в подальшому інформаційну роботу з поширення відомостей про Голодомор у провідних місцевих медіа.

* * * *

Німецька “Berline Zeitung” поінформувала, що В.Ющенко вибрав для заяви про ініціативу щодо знесення в державі пям’ятників радянської епохи переконливе і трагічне місце – „Биковнянські могили” на околиці Києва. Тут, як пише німецьке видання, жертвами сталінських репресій у 1936-41 роках стали від 100 тис. до 300 тис. осіб. Видання наводить один з головних аргументів Ющенка: криваві репресії проти українського народу і в часи Сталіна, і навіть після розвінчання його культу. Берлінська газета зауважує, що ініціатива Президента – лише одна з низки кроків щодо перегляду офіційної української історії. У публікації наводяться приклади опору місцевих нащадків комуністичного режиму спробам демократів остаточно узаконити термін „геноцид” щодо Голодомору 1932-33 років і наголошується на аргументацію в Москві, а також декого і в самій Україні незгоди з терміном „геноцид”: мовляв, сталінська політика винищення була спрямована також і проти населення півдня Росії.

* * * *

Канадська “Globe and Mail” писала про заяву, яку В.Ющенко зробив наприкінці триденного візиту до Канади щодо конфлікту довкола бази Чорноморського флоту у Севастополі та намірів України вступити до НАТО: „Наприкінці триденного візиту до Канади, що її прем’єр-міністр Стівен гар пер підтримав прагнення України приєднатися до Північноатлантичного альянсу, Ющенко зазначив, що членство в НАТО – найважливіша гарантія збереження Україною незалежності. Як доказ реальності загрози він навів недавні заяви низки високопоставлених російських політиків, що пообіцяли відібрати контроль над портом Севастополь, якщо Україна не погодиться на вимогу Кремля продовжити 20-річну оренду цієї військово-морської бази… Ющенко сказав, що за нового російського президента Д.Мєдвєдєва відносини Києва з Москвою покращаться. Український лідер зазначив, що суперечка стосовно майбутнього Севастополя лише підсилила його прагнення включити Україну до складу НАТО. За словами Ющенка, це життєво важливе для його країни питання: „Ми говоримо про основи державного суверенітету, а одним із принципів державного суверенітету є право вибирати, які оборонні угоди укладати, – заявив він. – Якщо розглядати новітню історію і проблеми, з якими ми зіштовхувалися, то з’ясується, що ми проголошували незалежність неодноразово – за останні 90 років це відбулося 6 разів, і 5 разів ми втрачали незалежність. Таким чином, це пекуче питання.”

* * * *

“Financial Times” теж повідомляла про нове загострення суперечностей між Києвом і Москвою з приводу державної приналежності Севастополя. На думку щоденника, давня суперечка між Москвою і Києвом щодо статусу Севастополя спалахнула з новою силою через прагнення України до членства в НАТО і активну прозахідну політику нинішньої української влади.Частина політиків у Росії заявляє, що Севастополь, на відміну від Криму, ніколи не переходив до України і є власністю Москви. Газета нагадує, що ініціаторами нової дискусії стали російські політики на кшталт мера Москви Лужкова і нинішнього прем’єра Путіна, який висловився за перебування російського флоту в криму і після 2017 року і, таким чином, „непрямо поставив під сумнів суверенітет України”. Часопис також пише, що президент В.Ющенко дав розпорядження урядові Ю.Тимошенко зробити відповідні кроки для виведення флоту у 2017 році.

* * * *

Ту ж таки тему коментувала й американська газета “New York Times”: „Вони сперечаються одна з одною через розширення НАТО і цін на енергоресурси, сперечаються про те, як слід інтерпретувати масовий голод 1930-х років. А тепер між Росією і Україною виник ще один конфлікт – з приводу військово-морської бази в українському місті Севастополі…” Мер Москви Юрій Лужков закликав Росію заявити претензію на Севастополь.

Ці вислови викликали невдоволення офіційного Києва, що у відповідь заборонив Лужкову в’їзд в країну…

Москва, і без того незадоволена прагненням Києва зближуватися із Заходом, зокрема, увійти до НАТО, пообіцяла відплатити тією ж монетою. Першим урядовцем, що його заторкнула відплата, став український заступник міністра юстиції. По тому, як Є.Корнійчук у травні запропонував заборонити в’їзд в Україну новообраному російському прем’єр-міністрові В.Путіну, Москва дала зрозуміти, що в Росії його не чекають.

* * * *

6 червня ц.р. друковане видання Угорщини «Непсава» розмістило на своїх сторінках повідомлення, присвячене українській тематиці.

У статті «Українсько-російська перепалка» зазначається, що Президент України В.Ющенко назвав серйозною помилкою спроби депутатів Народної Думи РФ переглянути Договір між Україною та РФ про дружбу, співробітництво і партнерство. Російські депутати ініціювали перегляд зазначеної угоди напередодні робочого візиту Президента України в РФ. Однак і відповідь В.Ющенка не змусила себе чекати – ще перед вильотом до Росії Президент України охарактеризував зазначений крок російської сторони політичною помилкою, і заявив, що Україна – суверенна держава, і тому вибудовуватиме свою зовнішню політику, виходячи з національних інтересів. Зазначена заява, на думку автора видання, була натяком на те, що Україна не відмовиться від своїх євроатлантичних прагнень навіть попри засудження офіційною Москвою таких намірів. В.Ющенко також наголосив, що Україна не є державою-агресором, і ніколи не погодиться на розміщення на її території військових баз інших країн.

Також зазначається, що напередодні Президент України прибув до Санкт-Петербурга для участі у неофіційній зустрічі Глав держав-учасниць СНД. У ході візиту також відбудеться окрема зустріч Президента України з його російським колегою Д.Медвєдєвим, під час якої сторони мають намір обмінятися думками з приводу розміщення в українському місті Севастополі російського Чорноморського флоту та інтеграційних намірів України.

* * * *

“Київ прямує до Брюсселю, Москва не повинна цього боятися” Словацька загальнонаціональна щоденна газета „Правда”, 05 червня 2008 року

* * * *

Польська газета «Жечпосполіта» подала інформацію під заголовком «Дипломатичний успіх у Києві» про завершення енергетичного саміту в Києві, під час якого президенти семи країн підписали декларацію про засади глобальної енергетичної безпеки. Також створено форум держав, які підтримують будівництво нафтогону «Одеса – Броди». Наголошено, що вперше ініціативою, яка дотепер сприймалася як регіональна, зацікавився Брюссель, про що свідчить присутність у Києві Андріса Піебалґса.

«Газета виборча» повідомила, що під час саміту було досягнуто головної мети, яку ставила перед собою Україна, — підписання президентами декларації про створення спільноти транзиту енергії між державами басейну Каспійського, Балтійського та Чорного морів. Цю ідею скептично оцінює Брюссель, хоча декларує підтримку створення регіональних енергетичних об’єднань. Зазначається, що президенти підписали також дуже важливу для країн колишнього СРСР та східного блоку декларацію про про засади енергетичної безпеки, особливо з огляду на дії Росії протягом останніх років.

* * * *

Словенська газета „Днєвнік” надрукувала статтю „Україна бажає стати новою європейською зіркою”.

Газета пише: „На засіданні трійки ЄС буде йтись про підписання угоди про партнерство та співробітництво, в якій Київ бажав би бачити чітко прописані положення про членство України в Європейському Союзі. Вирішальний крок на шляху майбутніх відносин України та Європейського Союзу планується у вересні, коли Франція головуватиме в ЄС”.

* * * *

Низка казахстанських ЗМІ інформують про те, що Україна стала повноправним членом СОТ. Мас-медіа повідомляють, що за 14 років переговорів Україна пройшла шлях економічних і структурних реформ, завершила двосторонні переговори з країнами-членами, прийняла більше 50 необхідних для адаптації українського законодавства до вимог організації законів і стала 152-м членом СОТ.

* * * *

Читачі провідного італійського видання „Коррієре делла Сера” підтримують євроатлантичну інтеграцію України. Такий висновок можна зробити, познайомившись з результатами інтерактивного опитування, що проводилось на сторінках веб-сайту газети www.corriere.it.

Видання запропонувало відвідувачам веб-сторінки відповісти на запитання: „Чи є правильним пропонувати Україні та Грузії членство в НАТО, навіть, якщо це суперечить позиції Москви?”. Участь в опитуванні взяло більше, ніж п’ять тисяч осіб, стверджувальну відповідь дало більше, ніж половина від загальної кількості респондентів – 52%.

Результати опитування розміщені за адресою: http://www.corriere.it/appsSondaggi/votazioneDispatch.do?method=risultati&idSondaggio=2323.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s