Україна-Німеччина. Стосунки як в закоханих: то миле наближення, то віддалення, то зради, то вияснення стосунків. Ці стосунки складаються, розвиваються. І головне, що вони є.
Визнання.
Німеччина почала приділяти увагу Україні ще тоді, коли на офіційному рівні про її державну незалежність ще навіть не йшлося. Бонн був першою столицею Заходу, яка відкрила Генеральне консульство своєї держави у Києві 1 серпня 1989 р. Після проголошення незалежності України Німеччина однією з перших держав світу 26 грудня 1991 р. визнала Україну як незалежну державу. Першим серед зарубіжних керівників, які відвідали Україну з офіційним візитом, був тогочасний віце-канцлер ФРН Г.-Д.Геншер. Дипломатичні відносини між незалежною Україною та об’єднаною Німеччиною офіційно було встановлено 17 січня 1992 р. Послом у нашій країні був призначений відомий дипломат граф Хеннеке фон Бассевітц, перший в Україні посол іноземної держави. Його наступником на цьому посту пізніше став д-р А.Арно, а в березні 1996 р. послом у нашій країні був призначений Е.Гайкен, який перебуває на цій посаді й по сьогодні. Таким чином, закладалася першооснова співпраці, в якій була взаємозацікавленість.
Перші зустрічі.
У квітні 1991 р. відбувся офіційний візит Голови Верховної Ради України Л.М.Кравчука до ФРН, у ході якого відбулися зустрічі з Федеральним канцлером Г.Колем та членами Бундестагу. У грудні того ж року ФРН відвідав міністр закордонних справ України А.Зленко. Це були перші контакти, що започаткували співпрацю й накреслили перспективи.
Проте період 1991-1992 рр. не приніс бажаних результатів у сфері формування договірної бази двосторонніх відносин. У лютому 1992 р. відбувся перший закордонний візит новообраного Президента України Л.М.Кравчука до ФРН. Під час зустрічей не було укладено чинних угод, визначалися лише можливі напрями співпраці на майбутнє. Саме тоді об’єднана Німеччина разом з іншими країнами Заходу певний час розглядала вирішення європейських проблем, а також формування відносин з Україною та іншими країнами СНД через призму відносин з Москвою. Україні також як новому суб’єкту міжнародних відносин необхідний був час для визначення тенденцій у процесі державотворення та напрацювання зовнішньополітичних пріоритетів.
Визначення стосунків.
Наприкінці 1992 р. урядові кола Німеччини остаточно визначилися у помилковості щодо орієнтації виключно на Росію і підсумували, що відносини з Україною необхідно розглядати як окремий і самостійний напрям німецької зовнішньої політики. У Бонні розуміли, що без суверенної України неможливо зберегти той стан речей, який склався в Європі після об’єднання Німеччини, розпаду Організації Варшавського Договору, а потім і СРСР. Враховуючи нові геополітичні реалії, урядові кола обох держав прийшли до розуміння необхідності позитивних зрушень у формуванні політико-правових засад двосторонніх відносин.
Аналізуючи період кінця 1992 – початок 1993 рр., можемо констатувати конструктивність і більш повне врахування інтересів обох держав у їх відносинах. Для розвитку економічного співробітництва з Україною з 1992 р. діє Міжурядова німецько-українська рада з питань співробітництва. Вона складається з робочих груп у галузях сільського господарства й переробки продуктів харчової промисловості, машинобудування й конверсії, хімічної, нафтопереробної і фармацевтичної промисловості, металургії, інфраструктури й телекомунікацій, а також банківської справи. Створено також робочу групу з питань співробітництва у галузі енергетики.
Що стосується політичних відносин з нашою країною, то ФРН як активний член світового співтовариства чітко реагує на зміни геополітичної ситуації в Європі та у світі. В цьому розумінні 1993 р. став переломним для України. Провідні країни світу відмовилися від силового тиску на Україну стосовно необхідності її відмови від ядерної зброї, почали враховувати її політичні і навіть економічні інтереси, пропонувати певну фінансову компенсацію і підтримувати вимоги України у відносинах з Росією.
Важливі угоди.
Україна почала визнаватися іншими державами як суб’єкт міжнародної політики. В цей період між нашою країною та Німеччиною підписано чимало важливих угод, відбувся обмін візитами високих урядових та парламентських делегацій.
Велике значення для України мав візит до нашої країни Федерального канцлера Німеччини д-ра Г.Коля 9-10 червня 1993 р. Під час візиту його супроводжували федеральні міністри: господарства – д-р Г.Рексродт, транспорту – М.Віссманн, наукових досліджень та технологій – д-р П.Крюгер, а також група представників ділових та фінансових кіл ФРН. Відбулись їх переговори та зустрічі з Президентом України Л.М.Кравчуком, Прем’єр-міністром України Л.Д.Кучмою, головою Верховної Ради І.С.Плющем.
У ході візиту 9 червня 1993 р. відбулося підписання Спільної декларації “Про основи відносин між Україною та Федеративною Республікою Німеччиною”, що засвідчило якісно новий рівень українсько-німецьких взаємин.
У ході цього візиту, 10 червня 1993 р., було підписано Договір між Україною та ФРН про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки і техніки [8, 1]. З української сторони його підписав віце-прем’єр-міністр В.Пинзеник, а з німецької – міністр економіки ФРН Г. Рексродт. У договорі зазначається, що існує обопільна зацікавленість у розвиткові торгівлі та наукових контактів на основі національного законодавства і відповідно до міжнародних зобов’язань. У зв’язку з підписанням усього договору втрачають чинність у відносинах між Україною та ФРН домовленості за подібним договором між СРСР та ФРН від 9 листопада 1990 р.
Формуючи договірно-правову базу, Німеччина та Україна зафіксували право на вільний вибір форм економічного співробітництва. У межах своїх можливостей Бонн та Київ зобов’язалися вжити відповідних заходів сприяння з метою диверсифікації та якісного вдосконалення товарообігу. Сюди належать сприяння участі в ярмарках, виставках, проведенні науково-практичних семінарів, курсів підвищення кваліфікації тощо. Відповідно до чинного законодавства кожної країни, не підлягають ніяким обмеженням на території партнера спільне підприємництво, спеціалізація, ліцензійні угоди, а також інші форми капіталовкладень.
Загалом, у ході візиту офіційної делегації Німеччини до нашої країни було підписано 10 угод і домовленостей, які становили 43,4 % від усього обсягу українсько-німецьких міждержавних угод, підписаних до початку 1994 р.
Складнощі.
Протягом 1994-1995 рр. Україна була змушена долати внутрішні політичні й економічні кризові явища, які негативно відбивалися на й міжнародному авторитеті та безпосередньо на рівні українсько-німецького співробітництва. Кризові явища в уряді, непослідовність законодавства, невизначеність з питань роздержавлення та приватизації, гіперінфляція призвели до того, що німецька сторона на 1 березня 1994 р. не ратифікувала кожну четверту угоду. Договір про сприяння та взаємний захист інвестицій не був ратифікований обопільно.
І все ж потрібно сказати, що Україна гідно вийшла з цього скрутного становища. Починаючи з кінця 1994 р. запроваджується низка заходів щодо зниження інфляції та фінансової стабілізації.
Міжпарламентське співробітництво.
Розвиток українсько-німецького співробітництва створює сприятливе середовище для формування правового фундаменту відносин між незалежною Україною та об’єднаною Німеччиною. У цьому контексті також особливе значення має співробітництво між законодавчими органами обох країн – Верховною Радою України та Бундестагом ФРН. Спільна декларація від 9 червня 1993 р. “Про основи відносин між Україною та ФРН” інтенсифікувала процес постійних політичних консультацій між законодавчими гілками влади обох країн. Важливий період встановлення постійних зв’язків парламентарів України та Німеччини припадає на час після проведення виборів у 1994 р. Дострокові вибори до Верховної Ради України відбулися 27 березня 1994 р. Важливою внутріполітичною подією у ФРН стали другі в історії після об’єднання країни вибори до Бундестагу 16 жовтня 1994 р.
Становлення іміджу України в Європі.
У другій половині 1994 р. ФРН головувала у керівних структурах Європейського Союзу. Саме з її ініціативи був підписаний Договір про партнерство та співробітництво України з Європейським Союзом. З того часу Німеччина активно підтримує нашу країну у відносинах з європейськими організаціями. Верховна Рада України 10 листопада 1994 р. ратифікувала цю угоду.
Повільне налагодження контактів між парламентами України та ФРН обмежувало ефективність політичного співробітництва двох країн на загальноєвропейському рівні. В першій половині 1995 р. об’єктивна потреба встановлення прямих особистих зв’язків між нашими парламентаріями стала невідкладною. Голова Верховної Ради України О.Мороз на запрошення Голови Бундестагу Р.Зюсмут 25 квітня 1995 р. прибув з офіційним візитом на чолі парламентської делегації у ФРН. Цей візит мав особливе значення у контексті налагодження ефективного механізму співробітництва між парламентами наших країн. Правову основу для цього складала стаття 7 Спільної декларації 1993 р., яка передбачає, що “обидві сторони особливу увагу приділятимуть розвитку міжпарламентських зв’язків та обмінів”.
За кілька днів візиту делегація Верховної Ради провела понад 25 зустрічей з провідними німецькими політиками, які мають вплив на визначення курсу ФРН стосовно України. На той час Бундестаг Німеччини випередив Верховну Раду України у створенні функціональної структури міжпарламентського співробітництва. О.Мороз мав зустріч із Г.Вайскірхеном – головою групи депутатів Бундестагу “Німеччина-Україна”. Було погоджено про утворення подібної групи у нашому парламенті. У червні 1995 р. депутати, що входять до цієї групи, побували в Україні. Під час зустрічей були визначені пріоритетні напрями співробітництва між законодавчими органами обох країн. Особливе значення мало узгодження процесу ратифікації найважливіших документів, спрямованих на розвиток партнерських відносин, створення функціонального механізму регулярних консультацій.
Далі був офіційний візит новообраного Президента України Л.Кучми до ФРН 3-6 липня 1995 р. На цей час наша держава мала цілком позитивний імідж, створений спільними зусиллями й дипломатії, державних, промислових, фінансових кіл за 4 роки незалежності. Федеральний канцлер Німеччини Г.Коль, інші керівники держави, представники майже всіх впливових партій підтвердили зацікавленість ФРН в існуванні на карті Європи міцної незалежної України, в її подальшому утвердженні у політичному, економічному та правовому європейському просторі.
У програмі перебування Президента України у ФРН значну увагу було приділено вирішенню пріоритетних економічних та фінансових проблем. Усвідомлюючи нагальну необхідність конкретизації двостороннього співробітництва, голова Федерального уряду ФРН запропонував утворити нову форму українсько-німецьких міжурядових контактів – регулярний обмін міжвідомчими делегаціями, які визначатимуть шляхи та пріоритетні ділянки розвитку двосторонньої співпраці, насамперед в економічній сфері.
Рада Європи.
У 1995 р. відбулася ще одна важлива подія: Україна була прийнята до Парламентської Асамблеї Ради Європи. 26 вересня наша країна отримала рекомендацію на вступ до цієї впливової загальноєвропейської організації. Це дало можливість українським парламентарям ширше розвивати співробітництво із колегами з інших європейських країн, особливо німецькими. Розширенню співпраці посприяло також обрання народного депутата України Б.Олійника одним із заступників Президента ПАРЄ Л.Фішер.
У першій половині 1996 р. українсько-німецький міжпарламентський діалог відбувався на тлі прийняття нової Конституції України. Прийняття цього важливого документа було високо оцінено іноземними країнами, що засвідчило підтримку нашої країни.
Зустрічаючись 17 травня 1996 р. з керівником зовнішньополітичного комітету Бундестагу К.-Хорнхусом, Голова Верховної Ради України О.Мороз висловив вдячність за цілковиту підтримку Німеччиною вступу нашої країни до Ради Європи. Значення українсько-німецьких міжпарламентських зв’язків засвідчує той факт, що робоча депутатська група “Україна-Німеччина” – найчисельніша у Верховній Раді.
Подальшому розвитку українсько-німецького міжпарламентського діалогу сприяли зустріч О.Мороза з Головою Бундестагу Р.Зюсмут у Будапешті 7 червня 1996 р. під час засідання Парламентської Асамблеї ОБСЄ та офіційний візит спікера Бундестагу ФРН в Україну 22-23 липня 1996 р.
Міжпарламентське співробітництво України та Німеччини створює фундамент для подальшої розбудови міждержавних відносин. Робочі групи в парламентах мають вивести співробітництво наших країн на якісно новий рівень у всіх аспектах міждержавних відносин.
У 1996 р. продовжується активна співпраця і між виконавчими гілками влади України та ФРН. 2-4 вересня відбувся другий офіційний візит на найвищому рівні Федерального канцлера Німеччини Г.Коля до України. Крім Києва, офіційна делегація побувала в Одесі, де відбулася зустріч з мером міста Е.Гурвіцем та підприємцями Одеси. Разом із Федеральним канцлером Україну відвідала група представників ділових кіл ФРН, які мали змогу зустрітися з українськими колегами. Під час переговорів Г.Коля з Президентом України Л.Кучмою, Прем’єр-міністром П.Лазаренком, Головою Верховної Ради О.Морозом ішлося про архітектуру європейської безпеки, економічні реформи, інвестиційну політику, питання облаштування німців, виселених з України за часів тоталітаризму.
За підсумками візиту Г.Коля до нашої країни сторони підписали такі документи: Договір про співпрацю у справах осіб німецького походження, які мешкають в Україні; Спільну заяву урядів України та ФРН про посилення співпраці для підтримання реформ в Україні; Угоду про співпрацю між Держтелерадіо України та другим каналом Німецького телебачення (ЦДФ); Протокол про обмін ратифікаційними грамотами щодо угоди про уникнення подвійного оподаткування. Сторони відзначили, що й надалі підтримуватимуть постійні контакти, у тому числі й у вигляді регулярних телефонних розмов. Буде продовжено й практику обміну урядовими делегаціями. Лейбмотивом візиту, як і всього розвитку двосторонніх відносин за останні роки, стала фраза Федерального канцлера ФРН: “Україні потрібна Європа, а Європі потрібна Україна”. Г.Коль також зазначив, що Україна має в очах Німеччини своє особливе місце і свою особливу цінність, що Німеччина розвиває відносини з нашою країною тому, що вона – частина міжнародного співтовариства та суб’єкт міжнародних відносин [1].
В напрямку НАТО.
Офіційний візит у квітні 1997 року міністра закордонних справ Г.Удовенка до Німеччини, підписання Україною у липні того ж року Хартії про особливе партнерство з усіма країнами Північно-Атлантичного Союзу, схвальна оцінка цієї події лідерами країн-членів альянсу, зокрема Німеччини, свідчить про те, що Україні вдалося, залишаючись позаблоковою державою, зробити правильний вибір у власній зовнішній політиці, забезпечити прихильність своїх західних партнерів та повагу і толерантне ставлення з боку всіх країн СНД . Плідно працюють наші держави і в рамках багатосторонньої дипломатії. Регулярними стають політичні консультації з різних питань діяльності ООН, ОБСЄ, Ради Європи та інших міжнародних організацій і структур.
Продовженням активної співпраці України та Німеччини можна вважати перший офіційний візит Федерального Президента ФРН Р.Герцога до нашої країни 4-6 лютого 1998 р. Федеральний Президент Німеччини не є главою виконавчої влади країни і не має повноважень на ведення економічних чи політичних переговорів. Він має лише право від імені федерації підписувати міжнародні договори. Тож у ході візиту в Україну не було підписано офіційних угод чи договорів. У кінці візиту Р.Герцог зазначив: “Я тут, отож курс на стратегічне партнерство між Україною та Німеччиною залишається незмінним”.
Очевидним було й те, що Федеральний Президент, перебуваючи вперше на українській землі, побачив ті труднощі, котрі ми зараз переживаємо, проте він зауважив, що не хотів би лишній раз про них згадувати, краще намагатись їх подолати. “Ми оцінюємо Україну належним чином, незважаючи на всі негаразди, котрі вона нині намагається вирішити, скільки Україна лишається стабілізуючим чинником в Європі. Я вірю в успіх України. Підстави для такої впевненості – рішучість дій її Президента та уряду”, – заявив Р.Герцог.Цей візит дав поштовх для динамізації економічних зв’язків між Україною та Німеччиною.
Двосторонні консультації.
28-29 травня 1998 р. відбулися перші українсько-німецькі консультації на найвищому рівні. Уже сам факт запровадження механізму двосторонніх консультацій – ще одне переконливе свідчення того, якої підвищеної уваги надають у ФРН співробітництву з нашою країною. Досить сказати, що подібну форму двостороннього співробітництва Німеччина має з Росією, Польщею та Францією .
Консультації відбували за так званим галузевим принципом – у секціях: з питань економіки, фінансів, військово-технічного співробітництва, боротьби з організованою злочинністю, культурних зв’язків та гуманітарних проблем. З української сторони у роботі секцій взяли участь віце-прем’єр-міністри В.Смолій та С.Тигипко, Секретар Ради Національної безпеки та оборони В.Горбулін, міністри, голови держкомітетів та інші посадові особи. Під час переговорів були визначені конкретні кроки на шляху поглиблення двостороннього співробітництва, обговорені питання налагодження тісніших контактів України з Європейським Союзом та іншими європейськими структурами, де ФРН відіграє помітну роль.
Друга українсько-німецька консультативнва зустріч відбулася 8-9 липня 1999 р. у столиці нашої країни. Участь у консультаціях узяв новий Федеральний канцлер ФРН Г.Шрьодер, обраний на цю посаду 27 вересня 1998 р. Г.Шрьодер заявив: “Політика Німеччини щодо України не зміниться. Я буду продовжувати курс відносин, намічений попереднім урядом на чолі з Г.Колем. На переговорах у Києві німецького канцлера супроводжували чотири федеральні міністри: Ю.Тріттін (екологія), О.Шілі (внутрішні справи), В.Мюллер (економіка) та Р.Шарпінг (оборона), а також 34 високопоставлені керівники німецьких підприємств. У центрі розмов між представниками урядів були економічні відносини, енергополітика в нашій країні, миротворча місія у Косово, наближення України до Європейського Союзу.
Німеччина та Україна і надалі проводять обширний і тісний обмін візитами у політичній сфері. Німецькі федеральні міністри, депутати Німецького Бундестаґу, представники німецьких федеральних земель і високопоставлені політичні держслужбовці регулярно відвідують Україну. З іншого боку, німецька сторона відзначає високу густину візитів до Німеччини українських високопосадовців. І те й інше є свідченням тісних і дружніх стосунків між обома країнами. Крім того, дуже тісні контакти існують між представниками громадянського суспільства обох країн.
Візити німецьких високопосадовців до України (з 2007 р.)
Жовтень 2008
– заступник Голови Німецького Бундестаґу, депутат Ґьорінґ-Екарт та депутат фон Кледен з нагоди відкриття “Київських зустрічей”
– Депутат Вайскірхен (у якості члена Парламантської асамблеї ОБСЄ) (заплановано)
– Німецько-українська парламентська група, очолювана депутатом Кофлер (заплановано)
– Депутат Фолькер Бек у Києві. Конференція “Права геїв та лесбіянок”
– Депутат Кольбо у Києві
– Голова Європейського комітету Німецького Бундестаґу депутат Кірхбаум у Києві та Одесі
Вересень 2008
– Делегація Федерального конституційного суду, очолювана Головою проф. д-ром Гансом-Юрґеном Папіром
– Парламентський Статс-секретар Федерального міністерства внутрішніх справ, депутат Альтмайер у Києві. Участь у конференції, присвяченій питанням міграції
– Візит делегації Міністерства економіки землі Саксонія-Ангальт, очолювана Міністром Газельгоффом, до Запоріжжя та Дніпропетровська
– Візит делегаці Комітету закордонних справ, очолюваної депутатом Поленцом
Липень 2008
– Федеральний канцлер Меркель у Києві
– Депутат Кофлер у Києві та Одесі
Червень 2008 р.
– Поїздка делегації Комітету з внутрішніх справ Німецького Бундестаґу до Києва і Львова
– Поїздка Федерального міністра продовольства, сільського господарства та захисту прав споживачів Зеегофера в Україну
Травень 2008 р.
– Візит Президента Федеральної поліції до України
Квітень 2008 р.
– Поїздка делегації Петиційного Комітету Німецького Бундестаґу до Києва
Березень 2008 р.
– Поїздка Президента Ландтагу федеральної землі Саксонія-Ангальт пана Штайнеке в Україну (в якості Голови Німецько-Українського форуму)
Лютий 2008 р.
– Федеральний міністр закордонних справ Штайнмайер бере у Києві участь в зустрічі міністрів закордонних справ держав Причорноморського регіону і держав-учасниць ЄС, а також проводить двосторонні бесіди з Президентом Ющенком і лідером опозиції Януковичем
– депутат Німецького Бундестаґу Ґергардт (Голова Фонду ім. Фрідріха Науманна): відкриття Київського офісу Фонду ім. Фрідріха Науманна
Листопад 2007 р.
– Депутат Німецького Бундестаґу Шеелен бере у Києві участь у відбірковій процедурі для українських учасників програми “Міжнародна парламентська стипендія” (IPS)
– Візити депутатів Німецького Бундестаґу Ґрінделя і Бінніґера
Жовтень 2007 р.
– Депутат Німецького Бундестаґу Кріхбаум у Києві та Донецьку
– Генеральний інспектор Бундесверу генерал Шнайдерган
Вересень 2007 р.
– Колишній Державний міністр Федерального міністерства закордонних справ
Крістоф Цьопель
– Федеральний міністр економіки і технологій Ґлос
– Федеральний міністр охорони здоров’я пані Шмідт
– Парламентський статс-секретар Федерального міністерства внутрішніх справ, Уповноважений Федерального уряду у справах переселенців д-р Берґнер
– Спостереження за достроковими парламентськими виборами за участі таких парламентаріїв: депутат Німецького Бундестаґу Вайц, депутати Європейського парламенту Ґалур, Горацек, Вайлер
Серпень 2007 р.
– Прем’єр-міністр Баварії Штойбер на запрошення Президента Ющенка
– Парламентський статс-секретар Федерального міністерства охорони навколишнього середовища Міхаель Мюллер
Липень 2007 р.
– Візит у Києві депутата Німецького Бундестаґу, Голови німецько-української Міжпарламентської групи пані Кофлер
– Парламентська асамблея ОБСЄ у Києві (депутати Німецького Бундестаґу Барнетт, Бекмайер, Крамер, Лінк, Райндель, Штеенблок, Веґенер, Вестрайх, Віммер, Цапф)
– Депутат Німецького Бундестаґу Штеенблок (Київ, Одеса)
– Депутат Німецького Бундестаґу Лінк
– Колишній Федеральний канцлер Шрьодер на конференції “Yalta European Strategy” у Ялті
Червень 2007 р.
– Депутат Німецького Бундестаґу Поленцін у Києві
– Парламентський статс-секретар Федерального міністерства харчування, сільського господарства та захисту споживачів Герт Ліндеманн в Україні
Квітень 2007 р.
– Делегація Бюджетного комітету Німецького Бундестаґу під керівництвом депутата Шірмбека в Україні
– Депутат Німецького Бундестаґу д-р Ламерс (Гейдельберг) у Києві
– Депутат Німецького Бундестаґу Шеер у Києві
Березень 2007 р.
– Парламентська асамблея НАТО у Києві (Міністр внутрішніх справ федеральної землі Північний Рейн-Вестфалія пан Вольф, депутати Німецького Бундестаґу Бек і Бодевіґ)
– Депутат Європейського парламенту Гармс у Києві та Донецьку (9 засідання Міжпарламентського комітету Україна – ЄС)
Лютий 2007 р.
– Федеральний міністр закордонних справ Штайнмайер у Києві в рамках засідання комісії Україна – Трійка ЄС; бесіди з Президентом Ющенком, Прем’єр-міністром Януковичем та виконуючим обов’язки Міністра закордонних справ Володимиром Огризком Депутат Бундестаґу Міхельбах у Ки
Візити українських високопосадовців до Німеччини (з 2007 р.)
Червень 2008 р.
– Візит Міністра юстиції України Оніщука до Німеччини, бесіди з Федеральним міністром юстиції пані Цюпріес, представниками Федерального конституційного суду та інших установ. Участь у Гостьовій програмі Федерального уряду
– Участь Віце-прем’єра Немирі в засіданні двосторонньої Групи високого рівня (“High Level Group”) у Берліні
– День України в Німецькому Бундестазі (Заступник Міністра закордонних справ Єлісєєв і депутати Верховної Ради України в Берліні)
– Бесіда Заступника Міністра закордонних справ Єлісєєва зі Статс-секретарем Зільберберґом (Федеральне міністерство закордонних справ)
Лютий 2008 р.
– Міністр оборони Єхануров у Мюнхені на Конференції з питань політики безпеки
– Міністр закордонних справ Огризко в Берліні, бесіда з Федеральним міністром закордонних справ Штайнмайером
– Міністр внутрішніх справ Луценко в Мюнхені (запрошення Фонду ім. Ганнса Зайделя)
Січень 2008 р.
– Міністр аграрної політики Мельник у Берліні (Міжнародний зелений тиждень)
Листопад 2007 р.
– Перший заступник Міністр закордонних справ Огризко у Берліні для проведення політичних бесід
– Міністр економіки Кінах: Бесіда зі Статс-секретарем Пфаффенбахом (Федеральне міністерство економіки)
Жовтень 2007 р.
– Президент Ющенко у Берліні, участь у церемонії вручення премії “Квадриґа”
– Заступник Міністра закордонних справ Веселовський проводить політичні бесіди у Берліні
Липень 2007 р.
– Президент Ющенко: Відвідання музею концтабору Флоссенбюрґ на запрошення Прем’єр-міністра Баварії Штойбера
Лютий 2007 р.
– Президент Ющенко у Німеччині: триденний робочий візит, обід з Федеральним канцлером пані Анґелою Меркель, бесіда з Прем’єр-міністром Баварії Едмундом Штойбером
– Прем’єр-міністр Янукович: обід з Федеральним канцлером пані Меркель у Берліні
Зустрічі в третіх країнах
Червень 2008 р.
– Федеральний канцлер Меркель і Прем’єр-міністр Тимошенко у Брюсселі
Квітень 2008 р.
– Федеральний канцлер Меркель і Президент Ющенко в Бухаресті
Березень 2008 р.
– Міністр закордонних справ Штайнмайер і Прем’єр-міністр Тимошенко у Брюсселі
Дні України у німецькому Бундестазі.
Вже традиційним стає проведення Днів України у німецькому Бундестазі, що сприяють розвиткові двосторонніх відносин між Україною та Німеччиною, а також зміцненню іміджу Української держави на європейському просторі. Дні України в Бундестазі мають дуже насичену програму за участю німецьких депутатів, провідних політологів, представників влади та бізнесу, громадських організацій.
Важливо, щоб зусилля по співпраці підтримувалися не тільки владними структурами, а й громадськими організаціями. Методами “народної дипломатії” можна вирішити справи ефективніше, ніж традиційними міждержавними стосунками. Йдеться не тільки про економіку, а й про духовність, культуру, молодіжну політику. Роль української діаспори при цьому може стати невд’ємно.
Німецько-українська депутатська група в Бундестазі.
Німецько-українську парламентську групу Німецького Бундестаґу очолює депутатом пані Бербель Кофлер. Група готує дні України в Бундестазі та відвідує Україну з відповідними візитами. У програмі візитів- зустрічі з депутатами Верховної Ради України, урядовцями, журналістами та представниками економіки.
Матеріал підготувала Ольга Самборська
Викорастано інформацію з веб-сайту Посольства Федеративної Республіки Німеччина в Україні та інших джерел.
Хата скраю Hata skraju 